Главная | Обратная связь

III. Робота над темою уроку.

• Робота в групах.

І гру па на основі аналізу поезій П.Верлена визначає основні принципи символізму, розроблені поетом.

(Зневажливе ставлення до штучності літератури прояви­лося в поетичній декларації Верлена — вірші «Поетичне мистецтво». Він створений разом із збіркою «Романси без слів», але був надрукований лише у 1882 році й одразу став естетичним маніфестом символістів. «Поетичне ми­стецтво» — вірш іронічний, пародія на «Поетичне мис­тецтво» Н.Буало, теоретика класицизму XVII ст. З одного боку, Верлен полемізує з унормованістю класицизму (ви­мога ясності, точності в поезії), естетичними принципами парнасців (об'єктивізм, раціоналізм, риторичність). З другого боку, він проголошує власні естетичні принципи мистецтва. «Найперше — музика у слові», поезія має бути «легкою» і плинути, як пісня, а не навантажувати читача «добором слів». Проголошується творча свобода митця, що підкреслюється станом сп'яніння, творчого натхнен­ня, коли митець інтуїтивно сплітає «невиразне й точне» в межах одного твору. Згадує Верлен і про осінь, бо саме ця пора року відповідала «мінорному ладу» поета.

Верлен-імпресіоніст приділяє увагу не інформаційності своїх творів, а передачі вражень, тому значення надає напівтонам і відтінкам. Бо лише так обережно можна поєднати «сурму і флейту» (протилежні речі в житті), «мрію й сон» (до речі, це можуть бути як контрастні явища, так і тотожні — мрія може бути сном, і навпаки). Можливо, Верлен навмисно завершує строфу об'єднанням — зви­чайно, неоднозначним і сугестивним — протилежних ре­чей у світі.

«Ум жорстокий, ниций сміх», про які згадує поет, не є ознакою його творчості, тому Верлен використовує роз­мовні інтонації, побутові деталі («часник»), щоб віддали­ти знижені речі від «очей блакиті» в поезіях.

Поет вказує, що рима може бути зрадливою, якщо сліпо слідувати її розвиткові, відчувати тільки фальшивий «брязкіт», а не мелодію в слові. Вірш, за Верленом, має надихати на пошуки нової блакиті, нової любові (цей настрій, ці пошуки мають бути природними, як вітерець, як запах м'яти і чебрець). «А решта все — література» з її умовністю та нормативністю. Отже, Верлен визначає власні мистецькі принципи: музичність, імпресіоністичну манеру зображення, створення «пейзажів душі».

Поезія Верлена — сугестивна лірика, яка зображає ду­ховну сферу людини, передає емоції та відтінки почуттів. Саме це і зближує творчість Верлена із символістами. В поезіях вже відзначаються несподівані утворення на рівні тропів, з'являється контрастність ситуацій, образів, яко­стей («в шаленості тверезий», «...Резеда пахтить так со­лодко, аж їдко» та ін.), які у Рембо досягатимуть якісно нового рівня — створення «шокових стикувань».

Використовуючи набутки своїх попередників, Верлен визначає власні мистецькі принципи:

• розширення сугестивного значення слова;

• використання принципу синестезії;

• об'єднання в межах тексту всіх стихій, що в них проявляє себе світ;

• формування нової, універсальної поетичної мови, складо­вою якої є музичність (використання асонансів та алітерацій, звучання поезії як музичного твору);

• створення «пейзажів душі»;

• імпресіоністична манера зображення.

II г р у п а на основі аналізу поезій А. Рембо визначає основні принципи символізму, розроблені поетом. (Рембо недаремно отримав славу «скандального поета». Читачів шокувала експресивність висловлювань, думок, парадоксальність створених ситуацій. Поет ніби навмис­но ламає логічний плин думки і робить можливими будь-які перетворення; все в світі: простір, час, стихії — може мінятися місцями.

Рембо не давав себе «приручити» нікому і нічому: ні Франції, ні Європі («Найкраще — залишити цей мате­рик, де бродить безум...»), ні умовностям життя, ні по­етичним традиціям, називаючи відповідність усталеним нормам наявністю «певної руки». «У мене ніколи не буде певної руки. А потім прирученість заводить надто далеко» («Погана кров»).

Навіть своє примирення з Богом у збірці «Сезону пеклі» поет оточує такими контрастними ситуаціями, що слова про Бога звучать як знущання над святинями. «Я поро­зумнішав. Світ добрий. Я благословлю життя. Любитиму своїх братів... Бог — моя сила, і я славлю Бога». Насправді Рембо в усьому славив себе як митця, як ясновидця, як Бога. І сам зізнавався, що це надзвичайна ступінь людсь­кої гордині. І якщо він визнає існування величезної кількості світів, то «пекла» в його світовій системі також багато.

Останньому, найскладнішому періоду творчості Рембо, що є кульмінаційним етапом розвитку французького сим­волізму, притаманні такі основні риси:

• створення «шокових стикувань» на рівні словосполучення, речення, ситуації;

• використання ефекту «затемнення тексту»;

• поєднання у суб'єктивному просторі минулого, сучасного і майбутнього;

• використання принципу синестезії;

• загострення контрастів при використанні сугестивного зна­чення слова.

• Рольова гра «Діалог поетів про принципи символі­стської поезії».

Учні виконують ролі поетів та доводять одне одному істинність власного «символістського поетичного світу».