 |
|
ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ
Таблиця 1.1
ОСОБЛИВОСТІ ЕТАПІВ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ФІРМИ
| Завдання та орієнтації | Національний бізнес | Початковий етап | Етап локальної експансії | Транснаціональний етап |
| Завдання менеджменту | Підвищення національної прибутковості | Вибір зарубіжних ринків і вихід на них | Підвищення ефективності локальної ринкової експансії | Глобальна раціоналізація і досягнення синергізму |
| Оцінка значущості міжнародної діяльності | Потенційне джерело прибутку і ринки збуту | Важливе доповнення до національного бізнесу | Перевершення обсягів внутрішнього бізнесу | Стратегічна умова успіху і розвитку |
| Орієнтація вищого менеджменту | E | E ® P | P ® R | R ® G |
Більш розгорнуту схему інтернаціоналізації бізнесу пропонує Ненсі Адлер. Вона наведена на рис. 1.2 і в табл. 1.2
Рис. 1.2.Фази інтерналізації фірми за Н. Адлер
Як видно з цієї схеми, національні фірми (фаза I) не мають міжнародної діяльності. Міжнародні фірми (фаза II) спрямовують свої зусилля на експансію зовнішніх ринків. Після перетворення їх на мультинаціональні фірми вони намагаються збалансувати свої зв’язки в межах власних міжнародних ринків (фаза III). Нарешті, фаза IV означає, що збалансування внутрішніх зв’язків супроводжується динамічним пошуком нових ринків.
У табл. 1.2 представлені якісні зміни основних елементів менеджменту в процесі еволюції корпорацій від національних до глобальних. Звичайно, між логікою розвитку окремих елементів менеджменту існує певний взаємозв’язок. Скажімо, перехід до фази 3 потребує зменшення витрат, а тому головне стратегічне припущення пов’язується з пошуком найдешевшого шляху. При цьому зменшуються витрати на дослідження за низької прибутковості.
Таблиця 1.2
ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ
| Характеристики | Фаза 1 Національні корпорації | Фаза 2 Міжнародні корпорації | Фаза 3 Мультинаціональні корпорації | Фаза 4 Глобальні корпорації |
| Переважна орієнтація | Продукт, послуга | Ринок | Ціна | Стратегія |
| Стратегії | Національна | Мультинаціональна | Міжнародна | Глобальна |
| Роль міжнародного бізнесу | Незначна | Важлива | Винятково важлива | Домінуюча |
| Продукти | Унікальні | Більш стандартизовані | Завершено стандартизовані | Орієнтовані на масових споживачів |
| Інжиніринговий наголос | Продуктовий | Процесний | Без наголосу | Продуктово-процесний |
| Технологія | Достатня | Поділена | Широко поділена | Гнучка |
| R&D/Продаж | Висока | Знижується | Дуже мала | Дуже висока |
| Прибутковість | Висока | Знижується | Дуже мала | Висока |
| Конкуренти | Відсутні | Декілька | Багато | Декілька чи багато |
| Ринок | Малий національний | Великий мультина- ціональний | Великий міжнародний | Величезний глобальний |
Закінчення табл. 1.2
| Характеристики | Фаза 1 Національні корпорації | Фаза 2 Міжнародні корпорації | Фаза 3 Мультинаціональні корпорації | Фаза 4 Глобальні корпорації |
| Розміщення виробництва | Національне | Національне і провідні ринки | Міжнародне з найменшими витратами | Імпортні Експортні |
| Експорт | Відсутній | Зростаючий | Великий насичений | Імпорт Експорт |
| Структура | Функціональні відділення | Функціональні міжнародні відділення | Мультинаціональні лінії бізнесу | Глобальні альянси |
| Перспектива | Етноцентрична | Поліценрично-регіоцентрична | Мультинаціональна | Глобальномультицентрична |
| Культурна чутливість | Ледь важлива | Дуже важлива | Інколи важлива | Критично важлива |
| Орієнтація | Відсутня | Клієнти | Працівники | Клієнти, працівники |
| Ключовий персонал | Відсутній | Робітники, клієнти | Менеджери | Виконавчі менеджери |
| Стратегічні припущення | Один найкращий шлях | Багато гарних шляхів, врівноваженість | Один найдешевший шлях | Багато гарних шляхів, одночасність |
Джерело:Adler N. J. International Dimensions of Organizational Behavior. — 2-d ed. — Boston; PWS — Kent Publishing, 1991. — P. 7—8
Для вивчення четвертого питання теми важливо зрозуміти суть транснаціональних корпорацій як об’єкта міжнародного менеджменту.
За визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація (Transnational Corporation, Multinational Enterprise, Multinational Company, Multinational Corporation) — підприємство, що об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох і більше країнах та здійснює проведення взаємозв’язаної політики та спільної стратегії завдяки одному чи кільком центрам прийняття рішень.
Як видно з цього визначення, критерієм приналежності до міжнародної корпорації є наявність двох або більше країн, в яких вона здійснює свій бізнес. Однак існує і багато інших характеристик транснаціональних корпорацій. Серед них — наявність власників у різних країнах, міжнародний склад працівників, у тому числі менеджерів, міжнародне мислення вищого керівництва, джерела прибутку в різних країнах, міжнародна структура активів, продаж на закордонних ринках і т. ін.
Зараз у світі налічується близько 65 тис. міжнародних корпорацій, що включають понад 700 тис. відділень. У 1999 р. валовий продукт цих корпорацій становив понад 3 трлн дол., або 10 % світового ВВП, що вдвічі перевищив рівень 1990 р. Обсяг прямих іноземних інвестицій міжнародних корпорацій становив у 1999 р. 865 млрд дол., або 14 % сукупних світових інвестицій (20 років тому — лише 2 %). Обсяг експорту іноземних філій становить 3167 млрд дол. або 46 % загального світового експорту. Частка 500 найбільших міжнародних корпорацій становить 30 % міжнародного валового продукту, 70 % світових торговельних операцій, 80 % міжнародних інвестицій.
У табл. 1.3 наведено результати діяльності 20 провідних корпорацій у 1997 р.
Рейтинг очолює американська компанія General Electric. Крім неї, до десятки світових бізнесових велетнів 1997 р. входять 6 фірм США і лише одна західноєвропейська — Royal/Dutsh Shell. Щоправда, ще три компанії, які представляють фармацевтичну індустрію Старого Світу, увійшли до першої «двадцятки».
Кількість японських компаній у світовій бізнес-еліті скоротилася з 23 у 1996 р. до 15 у 1997-му. Рейтинг більшості японських фірм, крім Nippon Telegraph & Telephone Corp., що посідає четверту сходинку, знизився. Проте Країна Сонця утримує першість за кількістю найбільших банків: сім з першої десятки — японські.
Слід звернути увагу на наявність у літературі різних термінів, що вживаються стосовно міжнародних підприємств, які віддзеркалюють деякі особливості їх функціонування. Досить поширеною є позиція К. Барлетта та С. Гошала щодо міжнародних, мультинаціональних, глобальних і транснаціональних організацій [Barltiett C., Ghoshal S., 1989, p. 48—52].
Міжнародна організація—це координоване об’єднання, в якому материнська компанія передає до закордонних ринків знання, компетенцію і досвід.
Мультинаціональна організація—децентралізоване об’єднання активів і відповідальностей, які дозволяють враховувати місцеві відмінності в процесі здійснення зарубіжних операцій.
Таблиця 1.3
20 НАЙБІЛЬШИХ КОМПАНІЙ СВІТУ ЗА РИНКОВОЮ
ВАРТІСТЮ ЇХ АКЦІОНЕРНОГО КАПІТАЛУ ($ млрд)
| Компанії | Рейтинг у списку Wall Street Journal | Ринкова вартість капіталу | Обсяг продажу | Прибуток | |
| у 1996 р. | у 1997 р. | ||||
| General Eleсtric (США) | 214,5 | 79,2 | 7,3 | ||
| Royal Dutsh/Shell (Нідерланди / Великобританія) | 177,5 | 131,0 | 9,4 | ||
| Coca-Cola (США) | 167,3 | 18,5 | 3,5 | ||
| Nippon Telegraph & Telephone Corp. (Японія) | 152,8 | 54,8 | 1,6 | ||
| Exxon (США) | 152,7 | 134,4 | 7,5 | ||
| Microsoft (США) | 151,4 | 11,4 | 3,5 | ||
| Merck (США) | 124,9 | 19,8 | 3,9 | ||
| Intel (США) | 116,1 | 20,8 | 5,2 | ||
| Toyota Motor (Японія) | 111,9 | 105,3 | 3,3 | ||
| Philip Morris (США) | 107,8 | 69,2 | 6,3 | ||
| Novartis (Швейцарія)* | 34/52 | 99,0 | 26,9 | 1,7 | |
| Procter & Gamble (США) | 95,7 | 35,8 | 3,4 | ||
| Bank of Tokyo-Mitsubishi (Японія) | 93,7 | 752,3 | |||
| International Bussines Machines (США) | 89,6 | 75,9 | 5,4 | ||
| Johnson & Johnson (США) | 85,7 | 21,6 | 2,9 | ||
| Poche Holding (Швейцарія) | 85,4 | 11,89 | 2,9 | ||
| Bristol-Myers Sguibb (США) | 80,9 | 15,1 | 2,9 | ||
| Pfizer (США) | 77,2 | 11,3 | 1,9 | ||
| Wal-Mart Stores (США) | 76,6 | 106,1 | 3,1 | ||
| Glaxo Wellcome (Великобританія) | 73,6 | 14,3 | 3,4 |
* Рейтинг 1996 р. (34/52) стосується фірм Sandoz та Ciba-Geigy до їх злиття у компанію Novartis.
Глобальна організація — централізований бізнес, в якому переважна більшість активів і рішень є об’єктом централізованого керівництва.
Транснаціональна організаціяхарактеризується як інтегрована мережа, в якій ефективність збалансована з локальною відповідальністю з метою досягнення глобальної конкурентоспроможності і гнучкості організації шляхом корпоративного навчання та інновацій.
У курсі «Міжнародний менеджмент» ці терміни, за винятком глобальної організації, вважаються синонімами, адже у всіх міжнародних корпораціях загальним є рух товарів, послуг, капіталу, технологій, інформацій, менеджменту між національними економіками. Самі корпорації утворюють у своїй сукупності систему багатонаціональних компаній, що представлена на рис. 1.3.
Рис. 1.3. Схема міжнародної корпорації
Як видно зі схеми, міжнародна корпорація складається з материнської компанії (М), розташованої в країні походження (заснування), та мережі відділень (філій) В1; В2;... Вn, які розміщені в приймаючих країнах 1; 2;... N. Рішення материнської компанії (штаб-квартири) стосується утворення (закриття, придбання) відділень, місцерозташування, обсягів і асортименту продукції, ринків збуту, потоків між філіями і т. ін. Ці стратегічні рішення формують зв’язки між материнською компанією і філіями, з одного боку, а також між філіями — з іншого. Окрім того, материнська компанія і філії мають зв’язки з іншими компаніями-партнерами (П1; П2;....Пn), позначеними на рисунку пунктирними стрілками. Скажімо, філія В5, розташована в країні 5, має двосторонні зв’язки факторів бізнесу з материнською компанією М. Окрім того, до відділення В5 надходять потоки товарів, послуг, інформації та інших факторів з відділень Вn, В4, розташованих відповідно в країнах N та 4, а також від компаній партнерів Пn та П5, розташованих у країнах N та 5. Готова продукція чи напівфабрикати з відділення В5 надходять до материнської компанії та відділення В3, яке реалізує готові вироби партнеру П3 у своїй країні та партнеру П4 в іншій країні. Відділення В2 не має виробничих зв’язків з материнською компанією, а переробляє напівфабрикати з відділення Вn і направляє комплектуючі вироби відділенню В3. Як потоки виступають не лише матеріальні ресурси, а й грошові кошти, технології, кадри менеджерів тощо.
Отже, організація бізнесу в міжнародних корпораціях ґрунтується на спеціалізації окремих відділень і материнської компанії на певних видах продукції чи видів діяльності. Існує дві моделі спеціалізації: горизонтальна і вертикальна інтеграція.
Горизонтальна інтеграціяозначає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринки закріплюється за відповідними відділеннями з урахуванням усіх витрат.
Внутрішньокорпоративне переміщення ресурсів організується з метою ефективного забезпечення повного асортименту товарів компанії на ринку кожної країни. Мається на увазі досягнення нижчої вартості або вищої якості порівняно з виготовленням товарів кожною філією. Те чи інше відділення поставляє товари, на яких воно спеціалізується, не лише на ринки своїх країн, а й інших регіонів за умов єдиної маркетингової політики, стандартизації виробів, післяпродажного обслуговування, використання єдиних торговельних марок, пакування, фірмових знаків і т. д. Прикладами таких компаній є автомобільні, побутової електроніки, комп’ютерні та ін.
Процес вертикальної інтеграціїбазується на спеціалізації окремих відділень за стадіями технологічного процесу й зосередженні виготовлення кінцевої продукції в незначній кількості філій, які поставляють її на світові ринки. Така інтеграція широко використовується, наприклад, нафтовими міжнародними компаніями. Вертикальні інтеграційні зв’язки збереглись у таких компаній навіть після націоналізації в 70-х роках урядами країн, що розвиваються, переробних і видобувних підприємств міжнародних нафтових компаній. Замість володіння філіями міжнародні нафтові корпорації отримують нафту за контрактними угодами.
Природа міжнародних корпорацій значною мірою віддзеркалюється теорією інтерналізації, обґрунтованою Пітером Баклі та Марком Кассоном.
Теорія інтерналізації міжнародних корпорацій полягає в тому, що ринки проміжних продуктів і напівфабрикатів менш досконалі, ніж ринки кінцевої продукції, тому виготовлення проміжної продукції доцільно зосередити всередині компанії, розміщуючи замовлення між окремими відділеннями як у країні походження, так і за кордоном [Buckley, Casson, 1976, p. 33].
Інтерналізація означає процес перетворення зовнішніх ринкових зв’язків у внутрішні (централізовано корпоративні) за умов більшої досконалості останніх.
Згодом теорія інтерналізації була розвинута в працях Дж. Ф. Хеннарта, К. Н. Пітеліса, Р. Садена [Рут, Філіпенко, 1998, с. 684—686].
Теорія інтерналізації містить такі основні положення:
· ринки неспроможні ефективно розміщувати фактори товарів і послуг відповідно до природних і встановлених урядами зовнішніх (неринкових) ефектів;
· ринки та фірми — це альтернативні (саморегулюючі та адміністративні) способи організації обміну товарів і послуг;
· обмін доцільно інтерналізувати всередині фірми, якщо витрати на ці операції менші, ніж на операції на ринку;
· у міжнародній корпорації процес інтерналізації охоплює міжнаціональний обмін товарів і послуг, насамперед проміжних продуктів шляхом створення спеціальних інструментів міжнародного менеджменту, зокрема трансферного ціноутворення, прямих іноземних інвестицій.
На завершення вивчення питання варто звернути увагу на 10 ключових факторів успіху міжнародних компаній [Hodgetts, Luthans, 1997, р. 133]:
Позиціювання себе як міжнародних підприємств, що керуються управлінськими командами, які почуваються комфортно у всьому світі.
Розвиток інтегрованих та інноваційних стратегій, що ускладнюють і здорожують конкуренцію з боку інших фірм.
Агресивна та ефективна реалізація своїх стратегій і їх підтримка великими інвестиціями.
Усвідомлення того, що появу технологічних інновацій неможливо довго пов’язувати лише зі США, а необхідно розвивати системи продукування технологічних інновацій в інших країнах.
Оперування у світі переважно як на єдиному великому ринку, а не як у сукупності індивідуальних малих ринків.
Наявність таких організаційних структур, які дозволяють розв’язувати унікальні проблеми і розробляти неординарні викладки, керувати їх вирішенням і в такий спосіб забезпечувати найвищу продуктивність.
Розвиток систем, які забезпечують неформальні політичні зміни у світі і причетність цих змін до фірм.
Наявність управлінської команди — міжнародної за своїм складом і завдяки цьому здатної краще реагувати на зміну попиту на провідних ринках.
Дозвіл зовнішнім директорам відігравати активну роль в оперативному управлінні підприємствами.
Дотримання завдяки належному керівництву таких важливих тенденцій і вимог, як відкритість до споживача, економічність організаційних структур, підтримка автономності і підприємливості у діяльності персоналу.
Ключове значення у самостійному вивченні теми має усвідомлення суті міжнародного менеджменту, який є різновидом загального менеджменту. Існує багато тлумачень менеджменту як управлінської діяльності. За визначенням авторів найпоширенішого у світі підручника Г. Кунца і Г. Уейріча «Основи менеджменту», перекладеного 13 іноземними мовами, менеджмент являє собою процес проектування та утримання середовища, в якому індивідуальності, що працюють разом у групах, продуктивно досягають обраних цілей. Це визначення має бути доповнено такими положеннями [Koontz, Weihrish, 1990, p. 4]:
1. Менеджери виконують управлінські функції планування, організації, укомплектування штатів, керівництва, контролю.
2. Менеджмент існує в будь-яких організаціях.
3. Менеджмент застосовується на всіх організаційних рівнях.
4. Мета всіх менеджерів схожа: створювати додаткову вартість.
5. Менеджери стурбовані продуктивністю: досягнення цілей має бути економічно раціональним.
Усі зазначені аспекти менеджменту притаманні управлінській діяльності міжнародних корпорацій з урахуванням їх особливостей як об’єктів управління.
Міжнародний менеджмент (ММ) — це процес застосування управлінських концепцій та інструментів у багатокультурному середовищі та отриманні завдяки цьому додаткових переваг і заощадження часу.
ММ—особливий вид менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економічних, соціальних, демографічних, культурних та інших особливостей цих країн і міждержавної взаємодії.
Природа міжнародного менеджменту має дві основні складові:
· функції і концепції загального менеджменту — базова складова;
· національні моделі менеджменту материнських країн, в яких були засновані ті чи інші міжнародні корпорації — культурологічна складова.
Якщо базова складова піддається науковому аналізу і систематизації, то культурологічна складова є різноманітнішою і тяжіє до емпіричного спостереження і поведінкового узагальнення. Відомо, що базова складова почала формуватись понад століття тому. Щодо національних моделей менеджменту, то вони почали серйозно досліджуватись лише в останній третині минулого століття зусиллями таких дослідників, як Н. Адлер (США), П. Друкер (США), М. Крозьє (Франція), А. Тромпенарс, Р. Кантер (США), Ф. Лютенс (США) Р. Тунг (Канада), Г. Гофстед (Нідерланди), Ш. Шварц (Німеччина) та ін. Ці дослідники сфор-
мували нову галузь наукових досліджень — порівняльний менеджмент.
Порівняльний менеджмент — це галузь знань, яка виявляє і вивчає особливості національних моделей менеджменту, пов’язаних із соціально-культурними і поведінковими стереотипами націй, а отже, і систем управління міжнародних корпорацій, що мають країни походження цих націй.
Таким чином, методологічною основою міжнародного менеджменту є, по-перше, загальний менеджмент, а по-друге, порівняльний менеджмент.
Порівняльна характеристика функцій менеджменту для національних і міжнародних компаній наведена в табл. 1.4.
Таблиця 1.4
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ
ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНИХ І МІЖНАРОДНИХ КОМПАНІЙ
| Функції менеджменту | Національні компанії | Міжнародні компанії | |
| Планування | |||
| 1. Вивчення середовища з погляду загроз і можливостей | Національний ринок | Всесвітній ринок | |
| 2. Потенціальний конфлікт корпоративних цілей з економічними і політичними цілями країн | Однієї країни | Багатьох країн | |
| Організація | |||
| 1. Організаційна структура | Структура для внутрішніх операцій | Глобальна структура | |
| 2. Погляд на владу | Подібний | Різний | |
| Укомлектування штатів | |||
| 1. Джерела управлінських талантів | Національний ринок праці | Всесвітній ринок праці | |
| 2. Орієнтація менеджерів | Переважно етноцентрична | Геоцентрична | |
| Керівництво | |||
| 1. Лідерство і мотивація | Формуються однією культурою | Формуються багатьма різними культурами | |
| 2. Комунікаційні лінії | Порівняно короткі | Мережі з великими відстанями | |
| Контроль | |||
| 1. Система звітування | Одні вимоги | Багато різних вимог | |
| 2. Система обліку | Однієї країни | Багатьох країн | |
Розглянуті положення дають можливості слухачам усвідомити основні особливості діяльності менеджерів міжнародних корпорацій. Структурування рольових функцій міжнародного менеджера є важливим, оскільки їх виконання значною мірою залежить від того, наскільки добре менеджер знає і розуміє базові елементи зовнішнього середовища і ті проблеми, які супроводжують у ньому роботу фірми. У цьому зв’язку слід виокремити 7 основних ролей міжнародного менеджера:
1. Міжнародний менеджер як організатор стратегічного пошуку можливостей фірми на зовнішньому ринку.
2. Міжнародний менеджер як стратегічний мотиватор.
3. Міжнародний менеджер як культурний аналітик.
4. Міжнародний менеджер як ефективний організатор і керівник інтернаціонального колективу.
5. Міжнародний менеджер як дипломат.
6. Міжнародний менеджер як громадський діяч.
7. Міжнародний менеджер як «стратегічний оптимізатор» міжнародного бізнесу.
Варто звернути увагу на різні вимоги до менеджерів міжнародних і національних компаній, що потребує виявлення певних здібностей у керівників. Це видно з табл. 1.5, в якій наведені ключові характеристики менеджерів та критерії їхніх здібностей до керівництва міжнародним бізнесом.
Таблиця 1.5
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БІЛЬШ І МЕНШ
ПРИДАТНИХ МЕНЕДЖЕРІВ ДО МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ
| Характеристики | Більш здатні | Менш здатні |
| Особисті цілі | Схильні адаптуватися до індивідуальностей | Схильні адаптуватися до суспільства |
| Опанування вимог для успішної взаємодії з іншими | Не потребують спеціальних навичок, успішна адаптація визначається вимогами ситуації | Потребують таких навичок, як терпимість, співчуття, чесність, лібералізм, гнучкість |
| Ключове питання в процесі адаптації до нової культури | Що відбувається? Вивчення для опису, інтерпретації і розуміння | Чому це відбувається? Вивчення для з’ясування, міркування й обговорення |
| Підстави для прийняття рішень | Найважливіші почуття і враження | Найважливіші факти та інформація |
| Процес аналізу взаємозв’язку культури та інформації | Намагання кількісно описати різні культури у спробі розрізняти їх між собою | Намагання кількісно порівнювати та оцінювати різні культури |
| Внутрішні зміни | Модифікація стереотипів, пояснення вражень і тлумачень | Підтвердження стереотипів і вражень |
| Вплив на поведінку менеджера | Соціальна гнучкість і відкритість | Соціальна упередженість і віддаленість |
Джерело: Rtiu I. Thinking Internationaly // International Studies of management and Organizations. — Spring — summer. — 1983. — Р. 146.
Якщо проаналізувати, наприклад, такий аспект, як підстави для прийняття рішень, то більш здібні менеджери орієнтуються на почуття і враження, а менш здібні — на факти та інформацію. Річ у тім, що інформація по-різному оцінюється в різних культурах. Якщо орієнтуватись на факти, то ймовірність прийняття помилкового рішення в багатокультурному середовищі вища, ніж за орієнтації на враження і почуття, що менш різняться між культурами.
Успішна діяльність менеджерів у міжнародних корпораціях потребує їх високої кваліфікації. Вона забезпечується не лише набутим досвідом, а й професійною управлінською освітою, яка надається в провідних школах бізнесу, а також постійним навчанням у міжнародних корпораціях. У наш час загальновизнаною є теза про неможливість бути кваліфікованим менеджером без належного професійного навчання. Започаткування на початку 30-х років А. Слоуном («Дженерал моторз») і П. Дюпоном («Дюпон де Немур») у США системи післядипломної підготовки професійних менеджерів дало змогу якісно підвищити рівень кваліфікації фахівців менеджменту і маркетингу. Підготовка щорічно в США близько 70 тис. магістрів ділової адміністрації та десятків тисяч в інших розвинутих країнах є вагомою причиною ефективного менеджменту провідних міжнародних компаній. Не існує якоїсь однієї найкращої методики навчання, яка дала б змогу забезпечити найвищу ефективність управлінської діяльності. Узагальнення досвіду навчання маркетингу і менеджменту у провідних школах бізнесу світу дає змогу виокремити такі альтернативні підходи до навчання маркетингу, менеджменту, фінансів та ін.:
· кейс-метод Гарвардської школи бізнесу;
· метод досліджень Чиказької школи бізнесу;
· навчання за допомогою практикуючих менеджерів у Кейптаунському університеті (Південно-Африканська Республіка);
· японський підхід до навчання.
Інші навчальні заклади або віддають перевагу одному із запропонованих методів, або ж комбінують зазначені підходи у різному співвідношенні для різних дисциплін і програм.
Кейс-метод було започатковано у Гарвардській школі бізнесу доктором Копеландом ще в 1921 р., хоча активно він почав використовуватись у повоєнний час. Цей метод приніс всесвітню славу Гарвардській школі бізнесу, яка останні 26 років шість разів посідала перші місця в 13 проведених журналом «Бізнес-уїк» обстеженнях. Цей метод дає можливість через колективну творчу дискусію на прикладі конкретної абсолютно правдивої ситуації, що містить оригінальний практичний досвід, виробити у слухачів цілком конкретні практичні навички.
Переваги кейс-методу:
· наближеність до життя у бізнесі;
· двоетапне обговорення (мікрогрупа і програма в цілому);
· співпраця слухачів і формування навичок роботи в групі;
· співпраця слухачів із викладачами;
· можливість перевірити пропозиції реальною практикою;
· розмаїття підходів;
· висока мотивація навчання;
· формування навичок прийняття рішень.
Проблеми:
· високі витрати на підготовку кейсів (до 20 тис дол. на 1 кейс);
· потреба у висококваліфікованих дослідниках для підготовки нових кейсів;
· старіння кейсів;
· складна методика проведення занять і потреба тренінгу викладачів;
· спеціальні аудиторії (амфітеатр, модернізована система дошок, технічні засоби та ін.);
· відсутність індивідуального підходу.
Метод досліджень Чиказької школи бізнесу, заснованої в 1898 р., ґрунтується на самостійних дослідженнях слухачами публікацій і діяльності корпорацій з певних питань, наступному обговоренні отриманих висновків і результатів і внесенні пропозицій щодо прийняття відповідних рішень у компаніях. Слухачам надається право не тільки самостійно обирати тему дослідження, а й наукового керівника, план опанування дисциплін у межах встановленої логіки навчання. Виконавши низку досліджень літератури та аналіз діяльності корпорацій, слухачі набувають навичок не лише консалтингу, а й уміння співпрацювати з різними працівниками компанії.
Переваги:
· високий рівень фундаментальної підготовки;
· гнучкість програм і змісту навчання;
· конкуренція серед слухачів;
· конкуренція серед викладачів, до яких записується певна кількість слухачів;
· формування надійних практичних навичок аналізу, обґрунтування концепції, прийняття рішень, які спрямовані в майбутнє;
· співпраця з компаніями та обґрунтування для них комплексних пропозицій;
· розвиток самостійності слухачів, відповідальність за результати, вміння працювати у складі тимчасових проектних груп.
Проблеми:
· необхідність створення великого банку публікацій, що можуть бути предметом дослідження з конкретних дисциплін;
· високі вимоги до викладачів, які мають поєднувати у своїй роботі педагогічну діяльність, дослідження, консалтинг і вміння організувати колективну роботу;
· надмірна індивідуалізація навчання, що ускладнює групову роботу серед студентів і призводить до різного рівня кваліфікації;
· складність започаткування і підтримання взаємовигідних відносин компаніями.
Підхід Кейптаунського університету полягає в тому, щоб залучати до викладання не окремих тем, а цілих курсів менеджерів-практиків, які мають певний хист до педагогічної роботи і досвід викладацької діяльності. Річ у тому, що в Південній Африці дуже мало фахівців, здатних викладати дисципліни з урахуванням сучасних тенденцій розвитку бізнесу. Тому інтеграція теорії і практики тут здійснюється шляхом активного і продуманого суміщення викладацької роботи на засадах залучення управлінського персоналу провідних компаній, які закінчили, як правило, провідні школи бізнесу США і мають ступінь магістра ділової адміністрації.
Переваги:
· практична спрямованість навчання: вивчається те, що корисно і стосується справи;
· добрі знання слухачами сучасних проблем і реального досвіду бізнесу, інструментів менеджменту;
· економія витрат на утримання викладачів;
· проведення значної кількості занять безпосередньо в компаніях;
· дійові зв’язки навчальних закладів із компаніями.
Проблеми:
· труднощі формування команди викладачів;
· різний рівень викладання дисциплін, різна методика, що потребує від слухачів пристосування до викладачів;
· порушення логіки опанування навчального плану і розкладу через зайнятість викладачів;
· недостатній рівень фундаментальної підготовки слухачів.
Японський підхід до навчання менеджменту і маркетингу ґрунтується переважно на підготовці фахівців у навчальних центрах усередині компаній, орієнтуючись насамперед на власний досвід фірми. Однак викладачі для таких центрів готуються переважно централізовано в Токійському інституті менеджменту.
Переваги:
· чітка орієнтація навчання на практику роботи у конкретній компанії;
· висока мотивація навчання;
· відсутність бар’єрів між навчанням і практикою;
· висока віддача від навчання, оскільки підготовка здійснюється під певні посади;
· сприятливі матеріально-технічні й фінансові умови для навчання.
Проблеми:
· недостатня фундаментальна підготовка, завищення ролі прикладних дисциплін;
· вузький світогляд навчання, труднощі застосування отриманих знань і навичок в інших компаніях, а також на вищому рівні менеджменту;
· висока вартість навчання в розрахунку на одного слухача.
Як спосіб розв’язання проблем японські компанії практикують підготовку менеджерів у провідних школах бізнесу США, а останнім часом і Західної Європи, а також їх відділень (філій) у Тихоокеанському регіоні.
Узагальнює самостійне вивчення першої теми курсу опанування питання про основні національні школи менеджменту, кількість яких теоретично збігається з кількістю націй, оскільки кожна з них робить свій внесок у соціально-культурну складову міжнародного менеджменту. Однак внесок різних націй у менеджмент не може бути однаковим. Він залежить від ролі міжнародних корпорацій відповідних країн походження у міжнародному бізнесі. Тому розглянемо особливості провідних національних шкіл менеджменту з урахуванням відомої світової тріади фінансово-економічних центрів, що утворюють три кластери національних шкіл менеджменту.
Кластер означає групу країн переважно одного географічного регіону, яким притаманні загальні форми економічних відносин і однотипна соціально-культурна складова менеджменту міжнародних корпорацій, що мають походження з країн цього кластера.
На рис. 1.4 представлений склад трьох основних кластерів відповідно до таких критеріїв, як прямі іноземні інвестиції і міжнародна торгівля.
Рис. 1.4. Основні світові кластери прямих іноземних інвестицій
та міжнародної торгівлі (за Hodgetts, Luthans, 1977, p. 48)
Як видно з цієї схеми, кожен із центрів світової економічної тріади утворює навколо себе певну групу країн (кластер), якій притаманно чимало загальних рис не лише щодо фінансових потоків, а й управлінської діяльності.
І хоча, наприклад, Саудівська Аравія знаходиться за межами американського регіону, вона залежить переважно від міжнародних американських корпорацій, які забезпечують основне надходження іноземних інвестицій до цієї країни, а отже, ця країна включається до американського кластера. Звичайно, менеджмент саудівських корпорацій відрізняється від американського, однак ці відмінності менші порівняно з японськими корпораціями, у тому числі й за рахунок призначення на ключові посади саудівських компаній американських менеджерів.
До складу кластерів включені не всі країни світу, а лише ті, які піддаються найбільшому впливу кластерних центрів. Тому якщо говорити про місце прибалтійських країн чи України у зазначеній схемі, то їх слід було б віднести до європейського кластера. З таких самих міркувань Канада належить до американського кластера, а Китай — до японського.
Відповідно до трьох зазначених світових центрів як основні виокремлюється американська, європейська та японська національні школи менеджменту.
1.Американська школа менеджменту:
· перша історична класична школа, що залишається провідною у світі і зараз;
· ґрунтовна менеджерська освіта (268 шкіл бізнесу мають дворічну програму «магістр ділового адміністрування», які щорічно закінчують понад 70 тис. осіб);
· жорсткий агресивний менеджмент;
· величезна кількість навчальних і наукових видань, спеціальних журналів.
Підготовка іноземних менеджерів для роботи в США:
· спеціальні тренінгові програми про корпоративне життя в США;
· податкові поради іноземцям;
· утворення компаніями товариських мереж, що допомагають швидше пристосуватись до нового середовища;
· рольові ігри, що демонструють варіанти менеджерської поведінки.
2.Японська школа менеджменту:
· використовує зарубіжний досвід менеджменту (насамперед США);
· ґрунтується на колективістських засадах;
· акцент робиться на підготовці менеджерів у компаніях;
· зорієнтований на світові ринки.
Щодо європейської школи менеджменту, то її досвід не є однорідним. Тому ці школи розглянемо не за кластером в цілому, а по окремих країнах.
3.Досвід Франції — планування:
· державний сектор — 20 % ВНП;
· мета уряду — ефективне використання переважної кількості ресурсів країни;
· планування в 40—50-ті роки: регламентація використання ресурсів;
· планування в 60—70-ті роки: індикативний план як форма координації державного і приватного секторів;
· стратегічне планування в 80—90-ті роки;
· два типи державних підприємств:
а) ринкового типу, що конкурують на ринку і втручання держави в їх діяльність незначне;
б) монополісти, яких підтримує держава;
· пріоритети п’ятирічних планів: економічне зростання, цінова стабілізація, баланс у зовнішньоекономічних розрахунках, належна зайнятість, підтримка пріоритетних галузей промисловості і національних проектів;
· органи планування: секретаріат (20 осіб), комісаріат (150 фахівців).
4.Досвід Німеччини: влада і кодекси:
· довіра влади у керівництві трудовою діяльністю;
· авторитаризм — функція лідерства;
· турбота менеджерів про підлеглих;
· закон про залучення робітників до управління підприємствами (1951 р.);
· утворення виробничих рад: вибори через 4 роки; проводять свої засідання в робочий час;
· включення представників трудового колективу (трудових директорів) до складу виконавчого комітету, в яких вони представляють інтереси працівників і одночасно приймають рішення в інтересах усього підприємства.
5.Австралія:
· вплив на менеджмент моральних аспектів;
· наголос на політичні і соціальні цінності досягнення;
· сприйняття ризику.
6.Італія:
· дії у середовищі з низькими ризиками;
· конкурентоспроможність італійських менеджерів;
· схильність до групового прийняття рішень.
7.Австрія:
· наголос на самореалізацію у керівництві;
· висока цінність незалежності і конкурентоспроможності;
· прагнення уникнути ризиків.
8.Великобританія:
· висока цінність безпечності, винахідливості, адаптивності, логіки;
· індивідуалізм вважається найвищою цінністю.
Оскільки полярними є американська та японська школи менеджменту, розглянемо їх детальніше, порівнюючи особливості реалізації основних функцій. Результати цього порівняння наведено в табл. 1.6.
Як видно з табл. 1.6, склад функцій американської та японської шкіл менеджменту збігається. Однак у кожній з них існують суттєві відмінності. Скажімо, у плануванні японська школа дотримується довгострокової орієнтації, а американська — короткострокової. Тому критерієм успіху японської міжнародної корпорації є частка світового ринку, а американської корпорації — прибуток, дивіденди чи ціна акції.
Таблиця 1.6
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯПОНСЬКОГО
ТА АМЕРИКАНСЬКОГО ПІДХОДІВ ДО МЕНЕДЖМЕНТУ
| Японський менеджмент | Американський менеджмент |
| Планування | |
| 1. Довгострокова орієнтація | 1. Переважно короткострокова орієнтація |
| 2. Колективне прийняття рішень (по колу) з консенсусом | 2. Індивідуальне прийняття рішень |
| 3. Залучення багатьох людей до підготовки і прийняття рішень | 3. Залучення небагатьох людей до прийняття рішень і «продаж» рішення особам з іншими цінностями |
| 4. Потік рішень формується знизу нагору і назад | 4. Потоки рішень утворюються нагорі і рухаються вниз |
| 5. Повільне прийняття рішень і швидка їх реалізація | 5. Швидке прийняття рішень, повільна їх реалізація, яка потребує компромісу, частого узгодження рішень у субординації |
| Організація | |
| 1. Колективна відповідальність і звітність | 1. Індивідуальна відповідальність |
| 2. Нечіткість відповідальності за рішення | 2. Зрозумілість і конкретність відповідальності за рішення |
| 3. Неформальні організаційні структури | 3. Формальні бюрократичні організаційні структури |
| 4. Добре відома загальна організаційна культура і філософія; відчуття конкуренції з іншими компаніями | 4. Брак загальної організаційної культури, ідентифікація більше професії, ніж компанії |
| Укомплектування штатів | |
| 1. Нові працівники комплектуються переважно з навчальних закладів або ж перебувають усередині компанії для заміщення вакантних посад | 1. Працівники набираються як із навчальних закладів, так і інших компаній, досить часто переходячи з однієї компанії до іншої |
| 2. Повільне просування по категоріях посад | 2. Прагнення швидкого успіху |
Закінчення табл. 1.6
| Японський менеджмент | Американський менеджмент |
| 3. Лояльність компанії | 3. Лояльність професії |
| 4. Надзвичайно рідкі оцінки виконання для нових співробітників | 4. Часті оцінки виконання для нових співробітників |
| 5. Оцінка довгострокового виконання | 5. Оцінка короткострокових результатів |
| 6. Просування ґрунтується на багатьох критеріях | 6. Просування ґрунтується переважно на індивідуальному виконанні |
| 7. Тренінг і розвиток персоналу вважається довгостроковою інвестицією | 7. Тренінг і розвиток персоналу сприймаються із сумнівом (як загроза плинності кадрів) |
| 8. Пожиттєвий найм для більшості великих компаній | 8. Поширена службова невпевненість |
| Керівництво | |
| 1. Лідер діє як соціальний полегшувач і член групи | 1. Лідер діє як голова групи, що приймає рішення |
| 2. Патерналістський стиль | 2. Директивний стиль (сильний, фірмовий, визначений) |
| 3. Загальні цінності, що полегшують співробітництво | 3. Часто різні цінності, індивідуалізм, заважає інколи співпраці |
| 4. Уникнення конфронтації, двозначність керівництва, наголос на гармонії | 4. Загальна міжособова конфронтація, наголос на чіткості |
| 5. Висхідні комунікації | 5. Переважно спадні комунікації |
| Контроль | |
| 1. Контроль парний | 1. Контроль начальника |
| 2. Фокус контролю на груповому виконанні | 2. Фокус контролю на індивідуальному виконанні |
| 3. Спасіння обличчя | 3. Встановлення провини |
| 4. Широке використання гуртків контролю якості | 4. Обмежене використання гуртків контролю якості |
Слід мати на увазі, що поняття «американський менеджмент» притаманне, з одного боку, не всім міжнародним корпораціям, а з іншого — не лише американським корпораціям. Скажімо, відома японська компанія «Тойота» є прикладом американського менеджменту і, навпаки, американські компанії «ІВМ», «Ксерокс» є прикладом японського менеджменту.
Поряд із поняттям національних шкіл менеджменту використовується більш широка категорія — національні школи бізнесу.
Національна школа бізнесу означає сукупність особливостей, які відрізняють систему організації ділових операцій у даній країні від інших країн.
Поряд з власне особливостями управлінської діяльності компанії національна модель бізнесу характеризується: відмінностями місцевих ринків, що породжують специфіку маркетингової діяльності; особливостями національного законодавства і структури влади, які визначають політичні ризики; надійністю національної валюти і динамікою обмінних курсів, що безпосередньо впливають на валютні курси; природним середовищем країни, яке є підставою для визначення форс-мажорних обставин при укладенні міжнародних контрактів купівлі-продажу і т. д.
На завершення самостійного вивчення теми слухачі мають чітко засвоїти предмет і завдання курсу.
Предмет курсу «Міжнародний менеджмент» — це система управлінських відносин, що складається у міжнародних корпораціях, а також притаманна їм система методів та інструментів керівництва цими корпораціями на всіх рівнях управління: загальнокорпоративному, бізнесовому, функціональному, регіональному, локальному та внутрішньовиробничому.
Особливості предмета курсу порівняно з іншими управлінськими дисциплінами полягають у тому, що управлінські відносини, які складаються в міжнародних корпораціях, формуються з двох частин:
1. Загальноуправлінські відносини, пов’язані з розподілом праці та її кооперацією і які породжують загальні функції управління: планування, організацію, мотивацію, керівництво і контроль.
2. Специфічні соціально-культурні відносини, що складаються всередині міжнародної корпорації між працівниками, які є носіями різних національних культур, і стають підставою використання специфічних інструментів реалізації загальних функцій менеджменту.
Наприклад, необхідність передбачення майбутніх змін у зовнішньому середовищі та раціонального використання ресурсів вимагає від керівництва міжнародної корпорації ретельного планування, насамперед стратегічного, розрахованого на довгостроковий період й очікувані майбутні ресурси. Однак для міжнародної корпорації, перш ніж розробляти стратегічний план, потрібно з’ясувати стратегічний профіль корпорації — етноцентризм, поліцентризм, регіоцентризм, геоцентризм. У національному бізнесі цього робити непотрібно, оскільки всі компанії є природно етноцентричними. У міжнародному менеджменті доводиться вдаватись до специфічного інструменту — стратегічного профілю корпорації.
Завдання курсу полягають в опануванні студентами таких навичок управління, які дозволяють їм успішно працювати в міжнародних корпораціях на різних посадах менеджерів та економістів, а також використовувати ефективний зарубіжний досвід менеджменту, працюючи на українських підприємствах, а також в органах центральної і місцевої влади, державного управління і місцевого самоврядування.
Слід звернути увагу наособливості розвитку міжнародного бізнесу у другій половині минулого століття, пов’язані з двома тенденціями:
1. Збільшення кількості неамериканських міжнародних корпорацій (насамперед японських) і підвищення їх питомої ваги за рахунок зменшення американських. Якщо в 1973 р. з 260 найбільших корпорацій світу 126 (48,5 %) були американськими, то в 1997 р. серед 3500 найбільших компаній 162 (32,4 %) — американські. Для японських компаній ці дані становлять відповідно 9 (3,5 %) і 126 (25,2 %) [Гіл, 2001, 50].
2. Розвиток міні-багатонаціональних корпорацій, що являють собою малі та середні підприємства. Ця тенденція пов’язана насамперед з розвитком Інтернету, що усуває чимало перешкод, з якими стикаються невеликі фірми за розбудови міжнародних каналів збуту.
Поряд з концепціями періодизації розвитку міжнародного бізнесу в цілому, як це розкривається у питанні 1.2 цієї теми, існують концепції більш детальної періодизації окремих напрямів (складових) міжнародного бізнесу. Зокрема Т. М. Циганкова наводить п’ять етапів у розвитку міжнародної торгівлі [Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації, 2001, с. 168—170].
Доцільно підкреслити, що формування теорії і практики міжнародного менеджменту відбувалось двома основними шляхами:
1) вирішенням спеціальних міжкультурних проблем менеджменту міжнародних корпорацій і виявленням особливих законів управління цими корпораціями, про що йшлося вище;
2) запозиченням прогресивного досвіду менеджерами з інших національних шкіл менеджменту.
У цьому плані заслуговує на увагу поширення по всьому світі ідей і інструментів американської школи менеджменту. Відомо, що нові інструменти менеджменту, запропоновані американськими гуру бізнесу у 80-ті роки, були прихильно сприйняті в західноєвропейських країнах. Незважаючи на підозрілість європейців стосовно транснаціональних корпорацій, вони є відкритими для нових управлінських ідей, хоча й не прагнуть бігти за останньою новинкою, забуваючи одночасно попередні розробки. Тому в Європі успішно продавались книги У. Оучі «Теорія Z» (1981), Р. Маккени «Мільйон доларів завдяки порадам найкращих американських маркетингових консультантів» (1985), Дж. Нейсбітта «Мегатенденції» (1982) та. ін. Так, бестселер Т. Пітерса і Р. Уотермена «В пошуках досконалого управління» (1982) за три роки (1982—1985) у Франції було продано в кількості понад 100 тис. примірників.
Однак до деяких новинок ставлення менеджерів у різних країнах виявилось неоднаковим. Це стосується, наприклад, іншого всесвітньо відомого бестселера К. Бланчарда та С. Джонсона «Однохвилинний менеджер» (1983), який за 15 років побачив світ тиражем понад 7 млн примірників і перекладений 25 мовами [Crainer, Capstone, 1998, p. 269]. У Німеччині ця книга продавалась досить успішно, оскільки прагматичні німці вважали зазначену новинку авторитетною. «Якщо це працює, то спробуємо і ми», — вважали німецькі менеджери. Однак стосовно цієї книги виник відомий «французький опір». Французькі менеджери з ґрунтовною академічною підготовкою створили негативний імідж даній книзі, яка є занадто спрощеною для продуктивної управлінської практики [Хажински, с. 269].
Приклади з господарської практики
«Алкател Белл»
Більшість міжнародних компаній використовують кілька форм організації бізнесу в різних країнах залежно від цілей і наявних можливостей. Теоретично міжнародну корпорацію можна створити для будь-якої з вищенаведених форм бізнесу. Однак практика міжнародного бізнесу переконливо свідчить про жорстку логічність розвитку компанії від простих торговельних операцій до складних і ризикованих дій зі створення нових компаній зі 100 % іноземними інвестиціями в інших країнах. Саме так розвивались «Дженерал Моторз», «Форд Моторз», «Тойота моторз», «Даймлер Бенц», «Рено» (автомобільний бізнес), «Кока-Кола» і «Пепсі-Кола» (прохолоджувальні напої), «Тошиба», «Філіпс», «Соні» (побутова електроніка) і багато інших. Наведемо в цьому зв’язку приклад з телекомунікаційної індустрії, що віддзеркалює досвід бельгійської компанії Алкател Белл (Alcatel Bell — AB), яка перетворилась з глобального учня на глобального лідера протягом 30 років. «АБ» утворилась на базі бельгійського відділення великої міжнародної корпорації Алкател Алстхом (Alcatel Alsthom), яка була міжнародним виробником технологічного обладнання для комунікацій, енергетики і транспорту. Шляхом розширення міжнародних операцій, а також здійснення близько двохсот купівель амбітне керівництво «АБ» розширило міжнародний бізнес і перетворило компанію на одного з провідних постачальників телекомунікаційного обладнання у світі. Еволюція цього процесу наведена в табл. 1.7.
Таблиця 1.7
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ «АБ»
| Період, роки | Продажі, % | Стратегічні кроки | |
| локальні | глобальні | ||
| 1960—1970 | · Локальне виробництво (Бельгія). · Експорт до сусідніх країн. · Перша ліцензійна угода (Румунія) | ||
| 1970—1980 | · Численні міжнародні ліцензійні угоди і контракти з наглядом (Індія, Тайвань, Югославія та ін.) | ||
| 1980—1990 | · Спільні підприємства в Китаї, Мексиці, Радянському Союзі, Туреччині. · Централізація інжинірингу. · Експорт до 72 країн | ||
| 1990—2000 | · Створення нових компаній з прямими іноземними інвестиціями (Росія, Колумбія, Туреччина та ін.). · Здійснення міжнародних операцій злиття і купівлі (Китай, Індія, Мексика та ін.). · Вивчення можливостей розширення бізнесу і створення представництв (Єгипет, Угорщина, країни Балтії, Україна та ін.). · Менеджмент міжнародного бізнесу |
Джерело: The Boundaryless Organization: Briaking the Cnains of Oranizational strukture. — S.-F.:Jossey-Bass Publishers, 1995, p. 317
Як видно з наведеної таблиці, до 60-х років «АБ» перебувала в позиції «глобального учня», оскільки обсяги міжнародних операцій не перевищували 30 %. Згодом за рахунок доходів від обслуговування бельгійських телефонних компаній «АБ» обсяг міжнародних операцій розширено до 50 % в 70—80-ті роки, що свідчить про її переростання у статус «глобального підприємця». Згодом, у 90-ті роки, частка міжнародних операцій зростає до 70 %, а компанія перетворюється на мультинаціональну. До сфери інтересів компанії долучаються країни Центральної та Східної Європи, у тому числі Україна.
Що спричинило перетворення національного відділення надійної міжнародної компанії на самостійну зростаючу мультинаціональну компанію типу «глобального лідера»? Насамперед позиція вищого керівництва компанії, акціонерів, які прагнули розширення міжнародних операцій, виходу на ринки Росії, Китаю, Туреччини, інших країн. Відбулись призначення відповідних нових керівників, які були готові зміцнювати міжнародну складову в діяльності компанії. Після необхідної підготовки бельгійські фахівці очолили спільні підприємства, міжнародні департаменти тощо. Значна підготовка була проведена і на місцях, зокрема в Росії, Китаї та ін. Зараз кожен з регіональних менеджерів «АБ» володіє двома-трьома іноземними мовами.
«Еріксон—Україна»
Міжнародна корпорація «Еріксон» (Швеція) створена в 1876 р. У її складі понад 100 тис. працівників у 140 країнах світу. Компанія є лідером у галузі послуг мобільного зв’язку і має близько 40 % цього ринку. «Еріксон» — найбільший постачальник мобільних систем стандартів GSM та TDMA. Україна становить для «Еріксона» значний інтерес як місткий ринок послуг і устаткування для мобільного та інших засобів зв’язку. Тому в червні 1995 р. було відкрито представництво корпорації в Україні, а в серпні 1996 р. засновано підприємство з іноземними інвестиціями «Еріксон—Україна». Компанія «Еріксон» є глобальною. Її штаб-квартира розташована в Стокгольмі. Регіональні штаб-квартири знаходяться в Лондоні, Далласі, Майямі та Гонконгу.
За період діяльності в Україні компанія виконала ряд важливих проектів, зокрема:
· введено в дію у співпраці з Укртелекомом оптоволоконну лінію Київ — Львів довжиною 970 км, що створило сучасний міст зв’язку між Україною і Західною Європою;
· здійснено поставку сучасного устаткування GSM вітчизняним операторам зв’язку «Київ-Стар», DCC;
· виготовлено, змонтовано і введено в дію цифрові телефонні станції та комутаційні мережі для Укрзалізниці, приватних операторів «ТІК», «Оптима» та ін.;
· став провідним постачальником радіорелейного устаткування для операторів мобільного і фіксованого зв’язку;
· налагоджено стратегічне співробітництво з компанією «Київстар» на основі розробки і впровадження досконалих і надійних технічних рішень і понад 1000 базових станцій «Еріксон» (частка ринку стільникових телефонних послуг в Україні в 1999—2000 рр. наведена в табл. 1.8).
Таблиця 1.8
СТРУКТУРА РИНКУ СТІЛЬНИКОВИХ ТЕЛЕФОННИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ, %
| Компанії | 1999 р. | 2000 р. |
| Нокіа | 26,9 | 30,6 |
| Моторола | 16,9 | 14,6 |
| Еріксон | 10,5 | 10,0 |
| Сіменс | 4,6 | 6,5 |
| Панасонік | 5,5 | 5,2 |
| Самсунг | 6,2 | 5,0 |
| Інші компанії | 29,4 | 28,0 |
| Усього: | 100,0 | 100,0 |
У 2002 р. «Нокіа» збільшила свою частку до 35 %. «Моторола» контролює 13,2 % ринку. Наступні місця посідають «Сіменс», «Самсунг», «Еріксон». У зв’язку зі зростанням конкуренції компанії оголосили курс на скорочення персоналу. Фінська компанія «Нокіа» планує найближчим часом скоротити 300—400 співробітників, зайнятих дослідженням і розробкою мережевого устаткування. «Еріксон» скорочує чисельність персоналу в Швеції та Великобританії. З метою підвищення конкурентоспроможності «Еріксон» створила 28 жовтня 2001 р. спільне підприємство з компанією «Соні» — «Соні Еріксон Мобіл Комунікейшнз», яке працюватиме на ринку мультимедійних мобільних продуктів (Sony Ericson Mobile Communication AВ).
Нижче наведено позиції компанії і торгових марок продуктів за даними інтернет-порталу http://sotovik. ru.
Рейтинг брендів компаній (2002)
| 1. Сіменс | 6. Самсунг |
| 2. Нокіа | 7. Панасонік |
| 3. Моторола | 8. Філіпс |
| 4. Алкател | 9. Бенефон |
| 5. Соні |
Рейтинг моделей телефонних апаратів (2002)
| 1. Сіменс МЕ 45 | 9. Бенефон Q |
| 2. Нокіа 3310 | 10. Соні CMD-JS |
| 3. Нокіа 8310 | 11. Моторола V66 |
| 4. Сіменс М351 | 12. Нокіа 3310 |
| 5. Сіменс C351 | 13. Алкател OT 302 |
| 6. Сіменс S351 | 14. Моторола V50 |
| 7. Нокіа 8210 | 15. Нокіа 6210 |
| 8. Сіменс SL 45 | 16. Моторола V2288 |
Контрольні запитання
1. Чим саме національний бізнес принципово відрізняється від міжнародного?
2. Чому міжнародний бізнес розвивається швидшими темпами, ніж національний?
3. Яке існує співвідношення між поняттями «міжнародний бізнес», «міжнародний менеджмент», «загальний менеджмент»?
4. Сформулюйте риси сучасного міжнародного бізнесу.
5. Які критерії покладено в основу періодизації розвитку міжнародного менеджменту?
6. Які фактори прискорюють або гальмують процес глобалізації?
7. Наведіть визначення поняття «міжнародна корпорація».
8. У чому полягають відмінності між поняттями «міжнародна корпорація», «багатонаціональна корпорація», «мультинаціональна корпорація», «транснаціональна корпорація», «глобальна корпорація»?
9. У чому полягають сильні та слабкі сторони широкого географічного розміщення ТНК?
10. У чому полягає провідна роль американської школи менеджменту?
11. Які суть і структура міжнародного менеджменту?
12. Яке співвідношення між національною та міжнародною моделями менеджменту?
13. Який взаємозв’язок існує між загальним і міжнародним менеджментом?
14. Чим принципово відрізняється досвід американського і японського менеджменту?
15. Чи існує, на ваш погляд, українська модель міжнародного бізнесу?
Навчальні завдання для самостійної роботи
1. Наведіть приклади зовнішньоекономічної діяльності конкретного підприємства.
2. Проранжируйте форми (стадії) інтернаціоналізації бізнесу за рівнем ризиків і прибутків.
3. Назвіть відомий вам приклад міжнародного підприємництва і поясніть причини його успіху чи невдачі.
4. Наведіть приклади найбільш успішних транснаціональних корпорацій, що діють в Україні, і назвіть фактори, які забезпечують цей успіх.
5. Спробуйте оцінити себе і своїх колег з погляду придатності до міжнародної бізнесової діяльності.
6. Дуже часто менеджери, що зробили кар’єру в національному бізнесі і добре знають іноземні мови, виявляються нездатними до міжнародного бізнесу. Поміркуйте над причинами такого явища.
7. Назвіть українських менеджерів, що зробили кар’єру в міжнародному бізнесі.
8. Відомий в Україні і за кордоном науковець, почесний іноземний член НАНУ доктор Богдан Гаврилишин понад 10 років керував Міжнародним інститутом менеджменту (Женева), а з 1989 р. є головою наглядової ради Міжнародного інституту менеджменту (Київ). Чи достатньо цих фактів, щоб визнати Б. Гаврилишина успішним менеджером у міжнародному бізнесі?
9. Прочитавши книжку Л. Якокка «Кар’єра менеджера», дайте характеристику американській школі менеджменту.
10. Порівняйте менеджмент конкретної української фірми і відділення ТНК, що діє в Україні.
11. Що означає позиція «глобального учня» для міжнародної компанії «Алкател Белл» в наведеному прикладі (матеріал для поглибленого вивчення)?
12. Як пов’язана еволюція компанії «Алкател Белл» з особливостями ринку, на якому вона діє?
13. Чи має перспективу вихід компанії «Алкател Белл» на ринок України?
14. Яку форму інтернаціоналізації бізнесу (і чому) використала міжнародна корпорація «Еріксон» під час створення відділення в Україні в наведеному прикладі (матеріали для поглибленного вивчення)?
15. Які проблеми має вирішити компанія «Еріксон» у світі і в Україні?
Тести