Здавалка
Главная | Обратная связь

Національний стереотип, характерний для країн Близького і Середнього Сходу.



Таблиця 2.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРЕДОВИЩА
ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНИХ І МІЖНАРОДНИХ КОМПАНІЙ

Характеристика середовища Національні Міжнародні
Освітнє середовище
1. Мови (говорити, писати, спілкуватись) Одна Багато
2. Освітні системи (якість, рівень, тривалість) Не створює напруження Створює велике напруження
Соціальне середовище
1. Цінності, позиції (через досягнення, сприйняття ризику, наукові методи роботи) Однорідні Різноманітні
2. Соціальна організація (влада, статус, ролі, інститути, мобільність соціальних систем) Подібна Різна
Політико-правове середовище
1. Політична орієнтація (влада, ідеологія) Державна Транснаціональна
2. Правове середовище (закони, кодекси, регулятори) Цілком уніфіковане Різне
3. Національний суверенітет Один Багато
4. Урядова політика Подібна Різні
Економічне середовище
1. Економічний розвиток (слабкий розвиток, індустріалізація) Подібні стадії Різні стадії
2. Економічна система (капіталістична, змішана, соціалістична) Подібна Різна

У подальшому самостійному вивченні важливо усвідомити, що базовим елементом середовища є політико-правове середовище міжнародних корпорацій.

Політико-правове середовище являє собою систему органів законодавчої, виконавчої і судової влади та законодавчих актів, що регулює ділові операції міжнародних корпорацій, у країні-господарі.

Політична складова політико-правового середовища включає три фактори впливу на діяльність міжнародних корпорацій.

1.Урядові позиції щодо міжнародних операцій:

· стимули для започаткування бізнесу в країні-господарі (низькі процентні ставки за кредит, податкові пільги, прискорена амортизація, дотації і субсидії);

· встановлення різних вимог до міжнародних компаній, виходячи зі свого суверенітету (обмеження частки іноземного капіталу у статутному фонді підприємств, вимоги продавати товари і технології на місцевих ринках, створення робочих місць для місцевого населення і т. д.).

2. Ефективність державного управління:

· наявність бюрократичних структур, що заважають діяльності БНК (МНК);

· вплив бюрократичних структур на законодавство у власних інтересах;

· хабарництво. Закон про корупцію в зовнішньоекономічній діяльності США (1977 р.) забороняє американським компаніям давати хабарі іноземним урядам. У Франції, Великобританії це не забороняється, а навпаки, сума хабарів вирахо­вується з податку.

3. Політична стабільність:

· експропріація і націоналізація;

· політичні ризики (макроризик і мікроризик);

· тероризм.

Структура основних даних політичного аналізу зовнішнього середовища, необхідних міжнародному менеджеру, включає таке:

1. Політичний режим у країні-господарі (країні перебування) та його відносини з країною базування.

2. Міждержавні (міжрегіональні, міжміські) угоди між країною перебування і країною базування.

3. Участь країни в політичних блоках і міжнародних економічних союзах (можливий вплив на майбутній бізнес: можливості, небезпеки).

4. Політичні партії і громадські організації в країні базування, які мають тісні контакти з владою, політичними партіями і громадськими організаціями країни перебування.

5. Найвидатніші політичні лідери (короткі біографічні дані).

6. Основні політичні партії і найвпливовіші громадські організації в країні перебування.

7. Основні політичні суперники, що борються за владу у країні, і сутність їхніх принципових позицій в економічних, соціальних і правових питаннях.

8. Коротка характеристика зв’язку «бізнес-політика» (фірми, партії, лідери).

9. Найближчі вибори парламенту і президента (або їх аналогів у країні), перспективи їх результатів і ймовірний вплив на бізнес і відносини з країною базування.

10. Роль і вплив регіональної влади (з урахуванням регіонів проникнення фірми).

11. Політична обстановка у регіонах проникнення фірми.

12. Загальна оцінка політичної стабільності у країні.

Під час самостійного вивчення теми важливо звернути увагу на те, що правове середовищеявляє собою сукупність законів та інших регуляторів, що впливають на організацію бізнесу іноземних компаній у приймаючих країнах. Правове середовище включає національне та міжнародне право.

З урахуванням різноманітного історичного досвіду існує чотири правових системи: звичайне, цивільне, теократичне та соціаліс­тичне право, які використовуються в усіх країнах з певними особ­ливостями.

Звичайне правоявляє собою таку правову систему, що ґрунтується на традиції, прецеденті, звичаях, а ключову роль у тлумаченні законів відіграють суди.Така система права походить від Великобританії і використовується в її колишніх колоніях: США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.

Цивільне право —це система правових відносин, що базується на детально розроблених комплексах законів, що зведені в певні кодекси, які і становлять основу ведення бізнесу.Ця система має походження з римського права і використовується у понад 70 країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Італії, Японії, інших країнах Західної, Центральної та Східної Європи, у тому числі Росії й Україні. Відмінність між зазначеними вище правовими системами полягає в тому, що звичайне право ґрунтується на судовому тлумаченні подій, а цивільне — спирається безпосередньо на зв’язок подій із законами.

Теократичне право —система правових відносин, що має в основі релігійні заповіді.Досить поширений варіант цього права — ісламське законодавство, яке ґрунтується на Корані та його тлумаченні пророком Мухаммедом. Це право використовується в 27 країнах Середнього Сходу та Центральної Азії. У багатьох країнах ісламське право поєднується зі звичайним чи цивільним правом, оскільки правові системи цих країн поєднують історичні колоніальні зв’язки та ісламські традиції.

Соціалістичне право —це система правових відносин, що базується на марксистських принципах класового суспільства.Зараз ця система діє в Китаї, Північній Кореї та на Кубі.

Національні системи права мають безпосередній вплив на процес управління зарубіжними відділеннями міжнародних корпорацій.

Міжнародне право являє собою систему міжнародних пра­вових актів, а також неписаних домовленостей, що регламентують міжнародний рух активів і захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб.

До цих правових актів належать, наприклад, Женевська конвен­ція з прав людини, Віденська конвенція дипломатичної безпеки, Загальна угода з торгівлі і тарифів (GATT), двосторонні і багатосторонні міждержавні угоди про торгівлю, співробітництво і т. ін.

Спираючись на попереднє питання, далі слухач має опрацюватиекономічне середовище міжнародних корпорацій.

Економічне середовище міжнародного менеджменту являє собою сукупність економічних відносин і ресурсів країн-господарів, що визначають можливості започаткування і розвитку відділень транснаціональних корпорацій у цій країні.

Ключові характеристики національних економік як елемента середовища міжнародного бізнесу і менеджменту включають таке:

· стабільність і рівень розвитку;

· рівень інфляції;

· стабільність національної валюти.

Класифікація національних економік за рівнем розвитку:

· розвинуті країни;

· країни з перехідною економікою;

· слаборозвинуті країни або країни, що розвиваються.

Для опанування практичних навичок порівняння економічного середовища різних країн використовують різноманітні інструмен­ти. Найбільш поширеними є такі:

· індекс конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму;

· індикатор структурних реформ Європейського банку реконструкції і розвитку;

· індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельба;

· індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобатона-Ведера.

Індекс конкурентоспроможності визначається за такими факторами:

1) стан внутрішньої економіки (Е);

2) глобалізація: участь у міжнародній торгівлі та інвести­ціях (Г);

3) уряд: якість державної виконавчої політики (У);

4) фінанси: стан ринків капіталів, якість фінансових послуг (Ф);

5) інфраструктура: обслуговування бізнесу (І);

6) менеджмент: якість управління (М);

7) наука і технології: потенціал і використання науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт (Н);

8) людський фактор: наявність і кваліфікація (Л).

За цим індексом Україна посідає 59-те місце у світі. Показники конкурентоспроможності деяких країн наведені в табл. 2.2. З неї видно, що слабкі ланки економічного середовища пов’язані зі станом внутрішньої економіки, фінансами та інфраструктурою. Однак за людським фактором Україна посідає високе 21-ше місце.

Індикатор структурних реформ ЄБРРбазується на середньому значенні 8 показників: приватизація і реструктуризація підприємств, лібералізація і конкуренція, реформа фінансового сектору, та ін.Шкала оцінок від 1 (централізована планова економіка) до 4 (розвинута економіка). Останнім часом цей індикатор становить 2,4 (Україна і світове господарство, 2002, ст. 81). Для порівняння відзначимо, що зазначений індикатор становить для Угорщини 3,7, Естонії та Польщі — 3,5, Чехії — 3,4.

Індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельбаґрунтується на визначенні комулятивного показника зменшення впливу держави на економічні процеси.Україна має цей показник 2,55, у той час, як Угорщина — 6,84, Польща — 6,81, Словенія — 6,77, Хорватія — 6,53, Чехія — 6,4, Росія — 4,32.

Таблиця 2.2

ФАКТОРИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЛЯ ДЕЯКИХ
РОЗВИНУТИХ І СЛАБОРОЗВИНУТИХ КРАЇН В 2000 р. (МІСЦЯ)

Країна Е Г У Ф І М Н Л
США
Сінгапур
Фінляндія
Нідерланди
Швейцарія
Індія
Колумбія
Індонезія
Венесуела
Росія
Україна

Джерело: Прокопенко И. И. Новые тенденции в стратегиях и управлении изменениями в банковском бизнесе. — К.: АППБ «Аваль», 2002. — С. 9.

Індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобато­на-Ведеравизначається за 300 показниками економічного розвитку, що зведені в 6 груп і змінюються у межах від (–25) до (+25).Для розвинутих країн цей показникстановить (+12,6). Україна має від’ємний показник (–6), Угорщина (+8,7), Словенія (+8,5), Польща (+7,0), Чехія (+6,8), Естонія (+6,1).

Важливе місце в самостійному вивченні теми посідаєсоціально-культурне середовище міжнародних корпорацій.

Соціально-культурне середовище являє собою сукупність етнічних і культурних характеристик населення приймаючих країн, що створюють відповідні національні стереотипи поведінки.

Під культурою розуміють домінуючу в суспільстві систему цінностей, вірувань, звичаїв і установок. Кожне суспільство має свою культуру, яка вливає на стиль повсякденного життя.

Культураце набуті знання, які використовуються людь­ми для пояснення досвіду і загальної суспільної поведінки. Ці знання формують цінності, створюють позиції і впливають на поведінку.

Опановуючи четверте питання теми, потрібно спиратися на такі основні характеристики культури:

1) засвоєність — культура не є біологічною рисою, а являє собою результат навчання і досвіду (Learned);

2) причетність — люди причетні до культури певних соціальних груп (Shared);

3) спадкоємність — культура передається від покоління до покоління (Trunsgenerational);

4) символічність — культура пов’язана з певними символами (Symbolic);

5) моделювання — культура має певну систему, цілісність і власну структуру (Patterned);

6) адаптивність — культура ґрунтується на здатності людей пристосовуватись до змін (Adaptive).

У самостійній роботі слухачі повинні дійти висновку, що культура має значний безпосередній вплив на всі функції та інструменти менеджменту. Скажімо, у західних школах менеджменту в цьому плані використовується класична ситуація протистояння маркетингових і виробничих підрозділів у разі невиконання планів продажу. Виробничники звинувачують маркетологів у помил­ках за плановими показниками через неглибоке вивчення ринку. А маркетологи висувають претензії виробничникам з приводу недостатньої якості продукції та ігнорування справедливих вимог споживачів. Перед слухачами шкіл бізнесу — досвідченими і перспективними менеджерами різних країн — ставиться завдання про шляхи розв’язання проблеми. Французи вважають винним у ситуації генерального директора, який має особисто розібратись у всьому та усунути конфлікт шляхом роз’яснень, власних оцінок, кадрових переміщень і т. ін. Німці вважають причиною конфлікту відсутність належних процедур оцінок і прийняття рішень, а тому вихід з конфлікту пов’язують з розробкою правил ділового спілкування і взаємовідносин двох підрозділів. Англійці звинувачують керівників відділів, що не знайшли порозуміння між собою. Тому якнайкраще буде провести семінар для двох підрозділів і навчити учасників конфлікту командній роботі.

Можна згадати й інші сфери впливу культури суспільства на підходи в міжнародному менеджменті:

· централізація проти децентралізації прийняття рішень;

· безпечність проти ризику;

· індивідуальні винагороди проти групових;

· неформальні процедури проти формальних;

· висока організаційна лояльність проти низької;

· кооперація проти конкуренції;

· короткострокові горизонти проти довгострокових;

· стабільність проти інновацій.

Проблема впливу культури на міжнародний менеджмент полягає в тому, що в процесі управління кожний керівник сприймає іншу культуру не безпосередньо, а через призму власної культури. А тому сприйняття іншої культури нагадує айсберг, видима частина якого — це помічені нами відмінності іншої культури від нашої, а підводна частина айсберга — це непомічені, а отже, і несприйняті нами відмінності іншої культури від нашої. У цьому зв’язку американський дослідник Джеймс Лі запропонував ідею критерію самосприйняття (Self-reference criterion — SRC).

Критерій самосприйняття — це неусвідомлене сприйняття інших культурних цінностей через власні цінності, що є основ­ною причиною виникнення проблем здійснення бізнесу за кордоном (International Marketing Strategy, 2002, p. ХІХ).

Використання цього критерію в менеджменті досягається шляхом постановки трьох взаємозв’язаних запитань:

1. Це є цікавим?

2. Це є іншим? (відрізняється від того, що ми робимо вдома).

3. Це є помилкове? (адже в такому разі не слід робити, як вдома).

Тобто методика постановки критичних питань має виявити прості й очевидні, але дуже часто помилкові рішення, що відповідають традиціям і цінностям країни походження та одночасно суперечать культурі приймаючої країни.

Культуру США можна охарактеризувати як індивідуалістичну, неформальну, матеріалістичну та орієнтовану на самоцінність часу. Одночасно в Японії і Китаї групі приділяється набагато біль­ше уваги, ніж індивіду. Підпорядкування і співробітництво важливіші за індивідуалізм. Американська культура не приділяє великого значення традиції, церемонії і формальності, які є важли­вими характеристиками латиноамериканської, ближньо- і далекосхідної культури. Американці не люблять «ходити навколо справи» і віддають перевагу без церемоній відразу переходити до діла. Але в Латинській Америці або Саудівській Аравії прийнято спочатку порозмовляти на теми, що не стосуються справи, і лише після цього зосередитись на справжній цілі зустрічі.

Американці поважають придбання, що символізують високий статус. У той самий час у багатьох суспільствах незахідного типу набагато вищий інтерес до естетичної і духовної сторони буття. Аналогічним чином зацикленість американців на часі не знаходить розуміння у східній культурі, яка розглядає час як дещо без початку і кінця. Так, східні бізнесмени часто недбайливо ставляться до часу зустрічей і строків, що виводить із себе американців, німців і швейцарців. У багатьох країнах наради починаються з тривалого спілкування і чашки кави або чаю. Американцю, обуреному «втратою часу», варто знати, що під час, на перший погляд, безцільних розмов відбуваються важливі зрушення вбік встановлення взаєморозуміння і довіри, що принципово важливо для подальшого ведення справ. З урахуванням цих обставин люди, які «проламуються» в бізнес у цих країнах, не будуть достойно винагороджені.

Мова — ще один аспект культури — завжди створює труднощі для організації, що веде свої справи за кордоном. У зв’язку з розбіжністю значень у схожих словах, а також через проблеми, пов’язані з перекладом, можуть виникати бар’єри на шляху обміну інформацією. Збільшити їх непроникливість може незбіг мови жестів у взаємодіючих культурах.

Відмінності між культурами виражаються у неспівпадінні установок з приводу влади, значення роботи, ролі жінки у суспільстві, готовості ризикувати і навіть кольорових переваг. Дослідники встановили, що саме проблеми людини, зумовлені роботою в іншій культурі, як правило, стають причиною невдач. Тому, щоб досягти успіхів, організаціям і керівникам потрібно виявляти культурні відмінності і відповідним чином змінювати поведінку в міжособових контактах, змінювати стиль і методи ділової практики і керівництва.

Особливий інтерес під час самостійної роботи слухача становить урахування національних стереотипів у діяльності міжнародного менеджера.

1. Американський національний стереотип (США).

Жителя США можна вважати продуктом змішання різних національних культур, причому умови життя і багаторічний «клімат демократії» дозволили певною мірою «взяти» все найкраще від різних націй і формувати з нащадків емігрантів образ типового американця, що характеризується такими рисами:

1. Жорсткий прагматизм, орієнтація на реальну справу, що приносить користь, повага і прагнення до матеріального достатку і заробляння грошей.

2. Цільовий динамізм: американець завжди бачить життєві, ділові та інші цінності, яких хоче досягти, і постійно «заряджений» на дії щодо їх досягнення. Прогрес і постійне прагнення до оновлення («ціль — дії — досягнення — нова ціль») стали ідолом, якому поклоняється вся нація.

3. Американець виключно з повагою ставиться до часу і тим більше до часу як найважливішого ділового ресурсу.

4. Визначальні особисті риси типового американця — це глибокий індивідуалізм і впевненість у тому, що лише ти сам можеш все зробити для себе і, відповідно, виняткова самостійність у прийнятті і реалізації рішень, рівно як і повна готовність нести за них усю необхідну відповідальність. Саме з цією рисою американського характеру пов’язано вкрай скептичне ставлення їх до допомоги держави і взагалі до ролі влади в житті індивіда. Влада повинна забезпечувати законність і встановлювати правила гри, після чого має відійти вбік і надавати можливість людині самій робити своє сьогодення і майбутнє.

5. Ставлення до інших людей і комунікативні риси характеризуються загальною дружелюбністю, відвертістю і щирістю, готов­ністю до співробітництва і пошуку розумних компромісів, прагненням до отримання всієї потрібної інформації і готовністю обмінюватись нею з партнерами. У цьому відношенні американці дуже болісно реагують на нечесну гру, нещирість партнера, приховування інформації і просто банальний обман. І тут існує свого роду протиріччя: суворо орієнтуючись на закон і встановлені юридичні норми, американці у той самий час цінують неформаль­ні відносини і, що називається, роботу на довірі (без підписання з кожного приводу паперів, печаток, протоколів і т. д.). Відповідно вони гостріше реагують у ситуаціях, коли партнер нечесно поводиться з ними, користуючись відсутністю офіційного папера.

6. Жорсткий розподіл ділового й особистого в американській діловій практиці і поведінці взагалі.

7.В американцях досить часто цілком зрозумілий патріотизм і гордість за успіхи і становище США у світі переходять у певні прояви етноцентризму.

Звичайно, наведений вище портрет на основі семи виокремлених рис не можна вважати вичерпним. Йдеться про ті характерис­тики, урахування або неврахування яких може досить істотно вплинути на рішення міжнародного менеджера і його поведінку стосовно американського партнера. Національний стереотип — не більше ніж основа і напрямок пошуку для творчих зусиль міжнародного менеджера.

2. Англійський національний стереотип.

У свідомості глибоко укорінився образ церемонного, застебнутого на всі ґудзики англійського джентльмена, позбавленого емоцій, який полюбляє спорт, собак і коней. Наскільки цей дещо гумористичний образ відповідає сьогоднішньому англійцю?

1. Спорідненим в англійця з американцем є їх прагматичність, орієнтація на справу і дію, життєвий здоровий глузд. При цьому в англійців не спостерігається американської пристрасті до грошей і збільшення доходу як головного мірила життєвих досягнень. Скоріше, англієць ставиться до бізнесу як до гри і спорту: він, звичайно, турбується про прибутки і добрий стан речей, але таким же важливим для нього є і те, що називається спортивним азартом, отриманням цікавого змагання і захоплюючої гри.

2. Важлива відмінна риса англійців — нелюбов до абстрактних проектів, за якими не стоїть реальної справи. Вони скоріше готові додумати необхідне у процесі, але якомога швидше почати щось робити і практично вирішувати поточні проблеми. Спроба переконати англійця шляхом уміло побудованого плану проекту, його детального опрацювання на папері буде значно менш ефективна, ніж демонстрація ділових рис партнера у дії.

3. В основі відмінностей особистих національних рис лежить почуття власної гідності: саме воно підводить до усвідомлення необхідності дотримання етичних норм і загальноприйнятих традиційних правил, навіть якщо ці норми і правила не записані у жодних законах. І справді: якщо людина має почуття власної гідності і поважає себе як особистість, то вона просто не дозволить втратити цю гідність і повагу до самої себе, порушуючи етику і громадську мораль стосовно інших. Внутрішня гідність не дозволяє людині втратити контроль над власними пристрастями та емоціями, прилюдно демонструючи розпущеність і невміння володіти собою.

Повертаючись до славнозвісної церемонності і флегматичності, зауважимо, що це — просто форма контролю над своїми емоціями. Далі — загальновідома терпимість англійців до чужих поглядів, думок, переконань: знову ж таки прояв почуття власної гідності. І, нарешті, знамениті англійські мужність і холоднокров­ність: також прояв глибокого почуття власної гідності, адже злякана людина, що втратила контроль над собою, це передусім людина, яка втратила почуття власної гідності.

4. Глибока повага до традицій національних, державних, сімейних та ін. Цей традиціоналізм може набувати різних форм і, зокрема, форми відомого консерватизму, що проявляється в різних аспектах життя і мислення. Схильність зберігати традицію у всьому — від кольору краватки до манери митись.

5. Певний етноцентризм, але порівняно з американським він більш прихований, винятково коректний і, як правило, не проявляється у формах, що зачіпали б національні почуття інших людей.

Велика Британія нагромадила величезний досвід управління у своїх колишніх колоніях і ще за колоніальних часів відрізнялась точністю і гнучкістю менеджменту в цих країнах. Не випадково відмічається особлива ефективність англійських колоніальних адміністраторів, які з невеликою кількістю служ­бовців і відносно обмеженими військовими контингентами були здатні забезпечувати ефективне управління величезними територіями. Тобто в англійців є чому повчитись у розумінні вести справи в різних країнах, сприймати та адаптувати чужу культуру в інтересах бізнесу, грамотно будувати відносини з місцевою владою.

3. Французький національний стереотип.

Ще в дореволюційній Росії Франція вважалась свого роду шлюзом європейської культури. «Генетична пам’ять» нашого народу дозволяє і сьогодні сприймати Францію як особливу державу Європи, а Париж — як всесвітню столицю моди і красоти. Франція взагалі асоціюється з мистецтвом, естетикою, витонченістю. І в цих уявленнях чітко відчувається духовна основа національного стереотипу: почуття прекрасного і прагнення до гармонії і вдосконалення, безумовний інтелектуалізм і любов до мистецтва у всіх його проявах. Під цим кутом зору і потрібно розглядати структуру національного стереотипу.

1. Інтелектуалізм, любов до мистецтва, гармонії і краси цікаво проявились у сфері ділового життя. Практика показує, що жодна європейська нація не займається побудовою високодосконалих планів, проектів і програм так, як це роблять французи. Сам процес пізнання, побудови досконалої логічної схеми, обробки її деталей — усе це стихія, в якій природний француз почувається у своєму середовищі. Але є і зворотний бік.

2. Зворотний бік — побоювання і нерішучість у сфері реалізації і практичного виконання всього задуманого на папері. Адже оскільки дійсність багато в чому алогічна і нерідко ірраціональна, погано укладається в гармонічні логічні схеми і потребує перегляду цих схем, то таке ставлення до реалізації планів є звичайною реакцією природного француза.

3. Національна риса — нелюбов до компромісів і більша, ніж в інших націй, схильність до конфліктів і спорів під час вирішення різних проблем. Будь-який пошук компромісу так чи інакше порушує початкову довершеність логічної схеми, яка, на думку автора, і повинна була б ефективно розв’язати проблему. Коли ж у зіткненні з дійсністю схема виявляється непридатною і потребує компромісу, то реакція француза — конфлікт і суперечка. Порівняємо: прагматик-англієць, який не атакує проблеми в лоб, початково зорієнтований на пошук певного компромісного рішення.

Оскільки «стрункі логічні схеми» весь час натикаються на «нелогічну дійсність», то, щоб не загрузнути в нескінченних конфліктах, нація створює і постійно розвиває гігантську регламентуючу систему законів, правил, офіційно затверджених установок. Правознавці стверджують, що система французького законодавства — одна з найгроміздкіших у світі.

4. Щодо особистих рис, їх манери і стилю спілкування, поведінки в сім’ї та особистому житті взагалі, то тут діє ефект компен­сації, тобто ніхто так не розкутий, вільний від умовностей, природний і відрізняється гумором і винахідливістю в неофіційній обстановці на противагу строгим схемам, законам і регламентам у діловому та офіційному житті.

Національний стереотип, характерний для країн Близького і Середнього Сходу.

1. Базова риса стереотипу — прагнення до створення обстановки неквапливості, дружелюбності і довіри у всіх справах, які веде бізнесмен з цього регіону. Той факт, що носії східної культури біль­шою мірою орієнтовані на саму роботу, аніж на її результати (що часто дратує європейців та американців), відповідає саме східному ставленню до часу. Він для них уособлює безкінечність, а спроба загнати всі справи в жорсткі часові рамки планів і програм — як неминуче, але все ж таки зло. Створення довіри — найважливіший момент будь-якої справи — потребує часу і терпіння, а все це не вкладається в жорсткі, розписані за датами, західні схеми менеджменту.

Прагнення уникати будь-якої конфронтації і критики у ділових стосунках. Керівники прагнуть будь-якою ціною зберегти дружні відносини і атмосферу загального порозуміння, навіть не на користь справі, уникаючи будь-яких, навіть очевидно назрілих конфліктів. Для західного ж менеджменту, де навіть теорія конструктивного конфлікту розроблена в деталях, закономірним явищем є конструктивний конфлікт, якщо це корисно для справи. Тому, працюючи на Сході, доведеться шукати тонкі обхідні шляхи і подавати необхідність тих чи інших змін у красивій обгортці дружелюбності і злагоди.

2. Особові риси стереотипу — дуже розвинута гордість і страх «втратити обличчя». Якщо дати емоційність і легке збудження від навіть незначного зауваження або події, то зрозуміло, скільки такту, терпіння, а найголовніше — обачності, потрібно проявляти міжнародному менеджерові у своїх словах і тим більше вчинках.

3.Під час переговорів необхідно пам’ятати:

а) потрібно по можливості суворо додержуватись прийнятого раніше порядку переговорів, загальної канви бесіди;

б) якщо виникає необхідність обговорити незаплановану тему, то потрібно дати час і можливість партнеру ознайомитись із нею, маючи на увазі, що ця адаптація відбувається у східного партнера повільніше;

в) стежити за звучанням своєї мови, не допускати різких або грубо озвучених слів, прагнути до максимальної теплоти і дружелюбності у звуках, позах, жестах, виразі обличчя.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.