Главная | Обратная связь

Алгоритм обстеження постраждалого

Початковий етап

 

Підійдіть до постраждалого при можливості з боку голови. Спершу візуально оцініть стан пацієнта в цілому (вік, стать, морфологія тіла, мова, колір шкірних покривів, поза, наявність рухів (грудної клітки, кінцівок), міміка, стан очей, видимі ураження травмуючим чинником), зробіть первинний висновок про його тяжкість і подальший алгоритм допомоги.

 

Розпочніть первинний огляд за методикою САВC’ (оптимальний термін виконання – 10 с).

Крок «С»

 

З’ясуйте, чи є пульс на сонній артерії (протягом 10 с), якщо пацієнт без свідомості.

Якщо немає пульсу на сонних артериях – приступайте до закритого масажу серця (паралельно готується кардіомонітор і дефібрилятор) з частотою 100 разів за 1 хв. – 30 натискувань на грудну клітку. Під’єднайте електроди кардіомонітора, підключіть його, з’ясуйте причину зупинки серця.

Огляньте, чи немає зовнішньої кровотечі. При її наявності зупиніть кровотечу – притисніть рану своєю рукою через стерильну серветку. Якщо кровотеча припиняється – накладіть затискач, тиснучу пов’язку або забезпечуйте тиск на судину на відстані.

КРОК «А»

Забезпечте прохідність дихальних шляхів.

- оцініть, чи потрібно проводити ревізію ротової порожнини. При наявних виділеннях (кров, блювотні маси, сторонні предмети) в залежності від механізму ураження, слід розкрити ротову порожнину (між кутніми зубами варто поставити розпорку для попередження випадкового стискання пальців), вийняти сторонні тіла затискачем з тампоном чи відсмоктувачем забезпечити туалет ротової порожнини і глотки, звільнити їх від виділень (якщо є декілька уражених, то пріоритетом є розташування їх за рельєфом місцевості головою вниз);

- запрокиньте голову і підніміть підборіддя;

- при підозрі на черепно-мозкову травму голову запрокидувати заборонено, слід підняти підборіддя.

Крок «В»

Оціни чи пацієнт дихає. Підрахуй частоту дихання за 10 с.

 

Якщо пацієнт не дихає йому проводять штучну вентиляцію легенів, роблять 2 вдихи. ШВЛ проводиться двома способами рот до рота, та рот до носа. Рот до носа проводиться тільки в тому випадку коли є пошкодження (травма) ротової порожнини. У всіх останіх випадках проводять рот до рота.

 

Підтримання прохідності дихальних шляхів:

а) орофарингеальна інтубація трахеї;

б) назофарингеальна інтубація трахеї;

в) застосування ларингеальної маски;

Показання до проведення інтубації трахеї:

• апное;

• ризик аспірації;

• загроза або присутність порушення дихання (пошкодження дихальних шляхів, щелепно - лицева травма);

• закрита черепно-мозкова травма;

• гіпоксемія, не дивлячись на проведення кисневої терапії;

• частота дихання менше 10, або більше 30 за 1 хвилину (у дорослих);

• загроза зупинки дихання та серцевої діяльності (сепсис, тяжкі опіки).

 

Якщо дихання є патологічним, але не агональним (глибоке і шумне), а також поверхневим – постраждалому показана киснева терапія (10-15 л/хв).

Об’єктивним критерієм є дані пульсоксиметрії: насичення <92% – показання до оксигенотерапії; насичення <90% – показання до інтубації.

 

КРОК «С′»

Одночасно з вирішенням питання про необхідність штучної вентиляції легень і подачі кисню накладіть шийний комірець.

Під час проведення первинного огляду постраждалих з політравмою особливу увагу слід приділяти ушкодженням хребта, особливо його шийного відділу (С′). Це зумовлено тим, що травму хребта з ушкодженням спинного мозку відносять до найбільш важких травм, при деяких формах якої смертність сягає 60-70% або призводить до важкої інвалідизації. Для того щоб не погіршити стан хворого під час його транспортування до стаціонару всім постраждалим з політравмою слід накладати шийний або Філадельфійський шийний комір (мал. 12, 13) та використовувати довгу транспортувальну дошку.

Абсолютні показання для застосування шийного коміру:

1. Політравма.

2. Закрита травма вище рівня ключиць.

3. Порушення свідомості внаслідок травми чи гострого отруєння.

4. Щелепно-лицьова травма.

5. Зміни конфігурації хребта або відчуття постраждалим болю у спині.

6. Дані анамнезу про насильницькі або некоординовані рухи голови і шиї з наступною появою больових відчуттів у шийному відділі хребта з можливою іррадіацією в потиличну область, надпліччя, верхні кінцівки.

7. Симптом напруження м'язів шиї в гострому періоді травми реєструється у всіх хворих в спокої або при русі головою.

8. Обмеження рухливості (у нормі шия згинається приблизно на 90^о, при цьому підборіддя приводиться до грудей, межа розгинання шиї становить приблизно 70^о від вертикальної площини, бічні нахили складають до 45^о в кожну сторону, межі ротації до 50^о).

9. Вимушене положення голови і шиї.

10. Нестійкість голови за ступенем тяжкості:

- важкий ступінь нестійкості: «симптом гільотинування» - в положенні лежачи при підйомі голови потерпілого вона не утримується і падає;

- середній ступінь: позитивний симптом Томсена - потерпілий підтримує голову руками у вертикальному положенні при спробі встати або лягти, при нахилі тулуба вперед або назад;

- легка ступінь нестійкості: позитивний симптом Вагнера-Столпера («голова статуї») - напруга м'язів шиї, що утримують голову нерухомою у вимушеному положенні, при зміні положення тіла положення голови по відношенню до тулуба залишається постійним.

11. Зсув остистого відростка при пальпації і локальна болючість на рівні ушкодження.

12. Хрускіт, крепітація, клацання в шиї при рухах голови (симптом не можна викликати штучно, тому що можливе різке посилення травматичних ушкоджень).

Комірець забезпечує жорстку фіксацію шиї. При цьому зберігається можливість маніпуляції трахеї.

Накладають його на місці події. Для цього потрібно: привести шийний відділ хребта в середнє положення відповідно до середньої лінії по осі хребта. Вісь очей спрямувати вперед так, щоб відносно шийного відділу хребта утворився кут 90º.

Підібрати розмір шийного комірця (випускається 4 дорослих розміри, або комплекти в наборі). Він дорівнює відстані від краю трапецевидного м’яза до лінії підборіддя (трапецевидний м’яз починається по задньому краю ключиці і йде до потилиці, його передній край проходить паралельно із заднім краєм грудино-ключично-соскоподібного м’яза).

Ця відстань вимірюється пальцями медичного працівника. Шийний комірець заводять по задній поверхні шиї на лежачого постраждалого, щоб не захватити одяг і волосся (при найменших рухах в шийному відділі хребта) таким чином, щоб підборіддя лягло на виріз комірця, а його нижня частина вперлась в грудну клітку. В такому положенні натягують кінці комірця і фіксують липучками (мал. 14 б).

При накладеному шийному комірці стабілізується підборіддя – комірець – грудна клітка.

Якщо після накладання виникла біль, судоми або інші зміни – комірець зняти.

Рентгенологічну або комп’ютерну діагностику проводять не знімаючи комірця.

Переваги застосування жорстких "Філадельфійських шийних комірів".

1. Легко моделювати за розміром.

2. Використання сучасних матеріалів дозволяє застосовувати додаткові рентгенологічні дослідження, комп'ютерну томографію та магнитноядерний резонанс не знімаючи коміру;

3. Проведення санітарної обробки з використанням мила та води.

Шийний комір має бути накладеним на місці події всім постраждалим з політравмою і може бути знятим лише після того, як буде доведеним відсутність ушкоджень шийного відділу хребта через використання додаткових методів досліджень на госпітальному етапі. У разі відсутності засобів для іммобілізації, слід виконати мануальне витягування та фіксацію.

 

Якщо відсутні засоби для іммобілізації, необхідно виконати мануальне витягування та фіксацію.

Хворого треба вести, як потерпілого з травмою шийного відділу хребта (до рентгенологічного обстеження) якщо:

- при фізикальному обстеженні виявлено зміни конфігурації хребта або пацієнт відчуває біль у спині.

- пацієнт одержав тупу травму вище рівня ключиць, має пошкодження декількох органів, або порушення свідомості внаслідок травми чи гострого отруєння.

- є щелепно-лицьова травма.

Оцінка стану легень, грудної клітки та діафрагми:

1. Напружений пневмоторакс — декомпресія шляхом пункції голкою з катетером з подальшим дренуванням плевральної порожнини.

2. Патологічна рухомість грудної клітки — переломи кількох сусідніх ребер, при цьому виникає небезпека, пов'язана з травмуванням легень.

3. Великий гемоторакс — пункція, або дренування плевральної порожнини.

4. Відкритий пневмоторакс — оклюзійна пов'язка, пункція або дренування плевральної порожнини.

5. Динамічний контроль — моніторинг частоти дихання, киснева терапія.