 |
|
Нормативні показники ферментів у сироватці крові, що змінюють свою активність при захворюваннях печінки
| Назва ферменту | Локалізація | Показники СІ (традиційні) | Патологічні стани, при яких зростає активність ферменту |
| АСТ (аспартатаміно- трансфераза) | Гепатоцити (мітохондрії), скелетні м’язи, панкреатити | 0,1 – 0,45 мкмоль/год´л, 7 – 40 ум.од. | Гострий вірусний гепатит, гепатотоксична дія речовин, серцева недостатність, інфекційний мононуклеоз, інфекційні захворювання, гранулематоз |
| АЛТ (аланінаміно-трансфераза) | Гепатоцити (цитоплазма) | 0,1 – 0,68 мкмоль/ год´л, 5 – 30 ум.од. | |
| Альдолаза | Гепатоцити, скелетні м’язи | 7 – 40 ум.од. | Гострий вірусний гепатит (дожовтяничний і початковй періоди) |
| Глутамат-дегідрогеназа | Гепатоцити (мітохондрії) | 0 – 0,9 ум.од. | При гострих алкогольних і медикаментозних ураженнях, загостреннях хронічного гепатиту та цирозах, під печінковій жовтяниці |
| Орнітин-карбаміл-трансфераза | Гепатоцити, ентероцити | 0,25 – 2,4 од | При без жовтяничній і інших формах вірусного гепатиту, обструктивній жовтяниці, холестазі і раку печінки |
| Лактат-дегідрогеназа | Гепатоцити, серцеві міозити, скелетні м’язи, еритроцити | 220 – 1100 нмоль/с´л, 100 – 340 ум.од., 0,8 – 4 мкмоль/мл | При гострому вірусному гепатиті, хронічному алкогольному гепатиті, раку печінки |
| Лужна фосфатаза | Гепатоцити, ентероцити, плацента, кісткова тканина | 139 – 350 нмоль/с´л, 5 – 8 од. (за методом Боданського) | При міліарному цирозі, хворобах із холестатичним синдромом |
| Лейцинаміно-пептидаза | У багатьох тканинах, найактивніща в епітелії печінки | 33 – 100 нмоль/с´л, 20 – 50 ІЕ (за методом Гольбарга – Гегеля) | При зовнішньо печінковій обструкції жовчевих шляхів |
| γ-Глутаміл-транспептидаза | Гепатоцити, нирки, підшлункова залоза | чоловіки – 250 – 1770 нмоль/с´л, 15 – 106 ум.од., жінки – 167 – 1100 нмоль/с´л, 10 – 66 ум.од. | При холестазі, алкогольній і медикаментозній інтоксикації печінки, пухлинах печінки |
| 5-нуклео-тидаза | У жовчевих капілярах, синусоїдальних мембранах | 11 – 122 нмоль/с´л, 2 – 17од | При захворюваннях із холестатичним синдромом, пухлинах печінки |
Діагностика захворювань печінки в клінічній практиці здійснюється на комплексній основі, яка складається із загальноклінічних, функціональних та інструментальних методів дослідження.
Діагностичний процес при захворюваннях печінки можна умовно поділити на три етапи:
Перший етап — встановлення факту ушкодження печінки. Лабораторні методи, які застосовують на першому етапі діагностики, відіграють роль відсіваючих факторів. Вони включають біохімічні та інструментальні методи дослідження.
Загальноприйнятий мінімум біохімічних показників передбачає визнання таких параметрів: білірубін сироватки крові, аланін- та аспартатамінотрансферази, лужна фосфатаза, загальний білок та його фракції, тимолова проба, холестерол, протромбіновий час, білірубін та уробілін сечі. Програма-мінімум має бути розширена, якщо результати перелічених тестів нормальні або ненадійні.
На другому етапі діагностики головним завданням є уточнення характеру осередкового або дифузного ушкодження печінки, тобто постановка діагнозу. Методи, які застосовують на цьому етапі, називаються селективними. Вони передбачають як біохімічні, так і інструментальні дослідження. При наявності гіпербілірубінемії необхідно насамперед провести диференційну діагностику жовтяниць, встановити тим самим генезис жовтяниці в даному конкретному випадку, особливо при неясній симптоматиці.
Третім етапом діагностики є деталізація діагнозу, тобто уточнення активності процесу, стадії захворювання, наявності ускладнень. Оцінюють характер та глибину порушень функцій печінки, ступінь печінково-клітинної недостатності, поширеність процесу, ступінь холестазу з використанням синдромної моделі біохімічних зсувів.