Главная | Обратная связь

Поняття і структура адміністративно-правової норми

Адміністративно-правові норми та відносини

Мета: визначити загальне поняття і структуру адміністративно-правової норми, вказати на її види; розкрити поняття і форми реалізації адміністративно-правових норм; розглянути поняття і види адміністративно-правових відносин, підстави їх виникнення, зміни та припинення.

Тип заняття: лекція (2 год.)

План

1. Поняття та структура адміністративно-правової норми.
2. Види адміністративно-правових норм.
3. Реалізація адміністративно-правових норм.
4. Адміністративно-правові відносини, підстави їх виникнення, зміни та припинення.
5. Види адміністративно-правових відносин.

На самостійне опрацювання (3 год.):

1. Дія адміністративно-правових норм.

2. Державно-управлінські відносини у складі адміністративних правовідносин.

Рекомендована література

 

1. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К., 2004. – 584 с.

2. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса, 2003. – 896 с.

3. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Х., 2000. – 520 с.

4. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2002. – 668 с.

5. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття): Навчальний посібник. – Ірпінь, 1998. – 108 с.

6. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К., 1999. – 736 с.

7. Колпаков В.К, Кузьменко О.В. Адміністративне право України Підручник. — К., 2003. — 544 с.

 

поняття і структура адміністративно-правової норми

Адміністративно-правові норми – це встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридично обов’язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цими учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов’язків.

Цим нормам властиві загальні риси, притаманні нормам інших галузей права. Зокрема, вони:

Ø встановлюються, санкціонуються чи ратифікуються державою і тому мають державно-владний характер;

Ø є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки;

Ø закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами;

Ø мають двохсторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, а й обов’язки учасників правовідносин;

Ø визначають певні варіанти поведінки;

Ø їх дотримання забезпечується шляхом як юридичного примусу, так і застосування різноманітних організаційних, роз’яснювальних, стимулюючих та інших заходів.

Водночас нормам адміністративного права притаманні певні особливості, які відрізняють їх від норм інших галузей права.

По-перше, предметом їх регулювання є суспільні відносини у сфері функціонування управлінських інститутів публічної влади.

По-друге, переважна більшість норм адміністративного права має імперативний характер, адже одна із сторін у відносинах, що регулюються зазначеними нормами, завжди є носієм владних повноважень, тому для цих відносин характерне одностороннє волевиявлення носія цих повноважень.

По-третє, для адміністративно-правових норм у багатьох випадках характерне пряме застосування адміністративних санкцій за правопо­рушення, адже адміністративна (а тим більше дисциплінарна) відповідальність настає найчастіше у позасудовому порядку.

По-четверте, адміністративно-правові норми часто встановлю­ються у процесі реалізації повноважень виконавчої влади і безпосе­редньо її суб'єктами.

Структура адміністративно-правової норми – це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.

Вона складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза— частина норми, яка вказує на фактичні умови, за яких дана норма застосовується та повинна виконуватися.

Існують такі види гіпотез адміністративно-правових норм:

v невизначена гіпотеза (вона може бути загальною для декількох адміністративно-правових норм, але в результаті логічного аналізу завжди може бути знайдена). Таке вираження гіпотези необхідне для оперативної самостійності суб'єктів публічного управління (їх посадових осіб), тобто для здійснення ними своїх повноважень шляхом вибору найбільш ефективних форм впливу на учасників управлінських відносин у межах закону, з урахуванням конкретної ситуації;

v відносно визначена гіпотеза формулюється в адміністративно-правовій нормі та містить елементи адміністративного розсуду (тобто вказівки на можливість її застосування на розсуд правозастосовувача) (наприклад, військовозобов’язаний, який без поважних причин не з’явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності).

v абсолютно визначена гіпотеза формулюється в адміністратив­но-правовій нормі. З її допомогою законодавець виключає можливість суб'єкта управління приймати те або інше рішен­ня з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов'язу­ючи його єдиною умовою (досягши 16 років, громадянин зобов’язаний одержати паспорт).

Залежно від складу адміністративно-правової гіпотези можна виділити прості та складні гіпотези. Найчастіше зустрічаються прості гіпотези.

Ще однією підставою для класифікації адміністративно-правових гіпотез є форма їх вираження. За цим критерієм вони поділяються на абстрактні та казуїстичні.

Як правило, гіпотеза адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму. Рідше зустрічається казуїстична форма, тоб­то коли реалізація правової норми, виникнення, зміна та припинення відносин, які нею врегульовуються, пов'язуються з окремими, чітко виз­наченими випадками, які неможливо відобразити з допомогою абст­рактної гіпотези (наприклад, через суворий перелік дій, ознак тощо).

Диспозиція— елемент адміністративно-правової норми, в якому формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у ви­гляді приписів, заборон або дозволів) (наприклад, 16-річному громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт; призовник зобов’язаний особисто з’явитися до військкомату). Часто для детальнішого роз'яс­нення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту, тобто диспозиція має так званий відсилочний характер.

Типовою ознакою адміністративно-правової диспозиції є, з одно­го боку, її імперативний характер, оскільки встановлене адміністра­тивно-правовою нормою правило поведінки не може бути змінено за згодою сторін. Існування норм такого виду зумовлено роллю, яку ви­конує публічне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних та інших суспільно значущих інтересів з урахуван­ням інтересів галузевих, регіональних, міжгалузевих, інтересів окре­мих організацій тощо.

Санкціяадміністративно-правової норми містить вказівку на захо­ди адміністративно-правового примусу (попереджувального або за­побіжного характеру) або заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються у разі невиконання своїх обов'язків (а іноді нереалізації прав) учасниками адміністративно-правових відносин.

Санкції адміністративно-правових норм мають певні особливості, які визначаються характером суспільних відносин, які регулюються адміністративно-правовими нормами. Це насамперед специфічне ко­ло суб'єктів, які уповноважені застосовувати адміністративно-пра­вові санкції: органи виконавчої влади та їх посадові особи.

До особливостей санкцій треба віднести і те, що вони містяться не у всіх адміністративно-правових нормах.

У найбільш систематизованому вигляді перелік адміністративно-правових санкцій, що передбачені чинним законодавством України, закріплено у ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопору­шення (КпАП). До них, зокрема, віднесено: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт.

У зв'язку з поширенням заходів адміністративної відповідальності на юридичну особу з'явилися й нові види санкцій, наприклад, обме­ження або тимчасова заборона певного виду діяльності, які зафіксо­вані не у КпАП, а в інших нормативних актах.