 |
|
Євроринок, його особливості та механізм функціонування
Як уже зазначалось, основними сегментами світового фінансового ринку є міжнародний валютний ринок, міжнародний ринок боргових зобов’язань, міжнародний ринок цінних паперів, кожен з яких включає євроринок(ринки євродепозитів, єврокредитів, євроакцій, єврооблігацій, євровекселів та ін.).
Євроринок – частина світового ринку валют та позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах. Євроринок, як частина світового ринку валют та позикових капіталів складається з таких структурних сегментів: ринку євровалют; ринку єврокредитів; ринку єврокапіталів (див. рис. 4.8).
Євровалюта – це іноземна валюта, в якій комерційні банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції за межами країни-емітента цієї валюти; валюта, перерахована на рахунки іноземних банків, що використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітента цієї валюти.
Розвиток євровалютного ринку розпочався з появи євродоларів – доларів США, що були депонованими за межами країни-емітента і використовувалися для надання позик. Після другої світової війни американські долари були головною міжнародною розрахунковою одиницею. Значна частка валютних резервів провідних країн світу була конвертована саме у доларах.
Рис. 4.8. Сегментарна структура євроринку
Ринок євровалют виник у 50-х роках ХХ ст. у зв’язку з тим, що радянські банки переводили свої доларові вклади із американських банків в британські та французькі банки, щоб захистити себе від ризику можливої конфіскації цих коштів владою США.
До основних факторів, що зумовили подальший розвиток даного ринку належать:
Ø об’єктивна потреба в гнучкому міжнародному валютно-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності;
Ø введення конвертування ключових валют з кінця 50-х – початку 60-х років;
Ø ліберальне національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках для отримання прибутку;
Ø введення єдиної валюти в ЄС – ЄВРО.
Ринок євровалют – це ринок найважливіших валют світу, депонованих за межами країни їх випуску. Основними функціями ринку євровалют є: розподілення коштів між депонентами, з одного боку, і позичальниками та інвесторами – з іншого; хеджування валютних ризиків.
Основними інструментами на ринку євровалют є депозити до запитання, строкові депозити й депозитні сертифікати.
Термінові депозити є основним інструментом євровалютного ринку. Це кошти, вкладені депонентом на визначений період (як правило, менше року: місяць; три місяці; шість місяців; дванадцять місяців) під визначений відсоток. Строкові депозити становлять до 90% євродепозитного ринку, а депозитні сертифікати – лише 10%.
Євродепозитний сертифікат – це боргове зобов’язання банку, сума якого відповідає розміщеному в банку строковому депозиту. Він підтверджує відповідальність банку перед власником сертифікату про виплату суми основного боргу та процентів у певний строк і в певному місці. Євродепозитні сертифікати відіграють важливу роль через свою ліквідність на вторинному ринку (їх можна продавати, дарувати, обмінювати в будь-який момент до настання терміну погашення депозиту).
На євроринку здійснюються операції з кількома видами депозитних сертифікатів, які відрізняються за строками і методами виплати доходів. Зокрема, існує три види євродепозитних сертифікатів:
а) теп (tap) – депозитний сертифікат, який має фіксований термін погашення, а його сума сягає більше одного мільйона доларів США;
б) транш (transh) – депозитний сертифікат, який ділиться на декілька частин і використовується інвесторами, які оперують невеликими сумами;
в) ролловер (rollover) – депозитний сертифікат, який є контрактним депозитом, а його умови узгоджуються між емітентом та депонентом.
Більшість євродепозитних сертифікатів випускають в американських доларах та японських єнах на території Західної Європи.
Учасниками ринку євровалют є міжнародні фінансові організації, центральні та комерційні банки, уряди та урядові відомства та небанківські установи (брокерські фірми, страхові компанії, ділові корпорації, багаті особи).
До специфічних характеристик ринку євровалют належать:
Ø мінімальне урядове регулювання та стимули для учасників-нерезидентів діяти на ринку;
Ø оптовий ринок, де оперують великими сумами (переважно міжбанківські операції (4/5 ринку));
Ø вклади, як правило, строкові або у вигляді заощаджень;
Ø функціональна банківська система, що сприяє міжнародним операціям;
Ø наявність великої кількості фінансових інструментів, що забезпечують свободу вибору позичальникам та кредиторам;
Ø внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій;
Ø наявність кваліфікованої робочої сили та комунікацій для досягнення ефективної роботи з міжнародною банківською спільнотою;
Ø набір правил, які необхідно виконувати для забезпечення мінімального національного й внутрішнього регулювання та відсутність на ринку порушень;
Ø відсутність на ринках міжнародного регулювання.
Ринок єврокредитів є важливим джерелом позичкових коштів. Він виник у 60-х роках ХХ ст., коли у валютній структурі депозитних вкладень у великих європейських банках домінували американський долар й інші валюти (іноземні для країни розташування банку) (так звані євродоларові та інші євровалютні депозити).
Саме євровалютні депозити стали і джерелом надання єврокредитів. Єврокредити – кредити, що надаються у валюті, яка є іноземною для банку – євровалюті.
Банки надають коротко-, середньо- та довгострокові кредити у євровалютах. Використання євровалют, як валют позики, зумовлено такими перевагами, як значні розміри, полегшений доступ, короткі строки мобілізації, менша вартість, оскільки відсутні національні кредитні обмеження. Функціонування євровалют на міжнародному кредитному ринку сприяє утворенню кредитного механізму більшої ефективності та місткості.
Більша частина євровалютних кредитів деномінована в доларах.
Єврокредити, як правило, надаються на умовах «рол овер» (роловерний кредит) на строк 5 – 10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3 – 6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коригується з урахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошовому ринку.
Для надання кредитних послуг євробанки користуються великим спектром єврокредитних інструментів, таких як: синдиковані позики, програми випуску євронот, джерела поновлювального кредиту, короткострокові та середньострокові векселі та ін.
Синдиковані позики є найбільш популярним єврокредитним інструментом. Вони становлять до 50% євровалютних позик. Використовується декілька форм євровалютних синдикованих кредитів.
На ринку єврокредитів набули поширення:
1) Класичні синдиковані єврокредити (довгострокові кредити на велику суму передбачають створення спеціальної структури. Керівник банку є лід-менеджером, що формує банківський синдикат та визначає умови кредиту за участі позичальника. Члени синдикату беруть на себе зобов’язання надати частину кредиту).
2) Єврокредити з обмовкою про валютний опціон (позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу (однієї або кількох) за настання строку платежу. Наявність цієї обмовки дає змогу позичальнику відобразити прибуток та витрати грошових коштів у єдиній валюті й уникнути валютного ризику).
Уряди багатьох країн встановлюють обмеження на інвестиції в іноземні цінні папери. За таких умов позичальникам вигідніше продавати фондові активи в інших країнах. Тому, на євроринку набули поширення єврооблігації та іноземні облігації.
Єврооблігації – це боргові зобов’язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (реквізити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як правило, є іноземною. Гарантом з позики є переважно емісійні синдикати, які утворюються банками кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.
Існує чотири основні категорії єврооблігацій:
• прості або "ванільні";
• з плаваючою процентною ставкою;
• конвертовані;
• з варантом.
Прості євробонди (Straight, або "Plain Vanilla" Bonds), як випливає із їхньої назви, мають звичайні характеристики облігацій і випускаються без будь-яких особливих умов. Вони випускаються за номінальною або близькою до номінальної ціною, мають фіксований щорічний купон і погашаються за номінальною ціною. На них припадає більш як 70% загального запасу емітованих єврооблігацій.
Близько 26% запасу випущених євробондів — це облігації з плаваючою процентною ставкою (Floating Rate Bonds, або Floating Rate Notes — FRN). Як правило, FRN — порівняно короткострокові інструменти. Їхній купон індексується щодо певних змінних показників грошового ринку, таких як 3- або 6-місячна Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — LIBOR (London Interbank Offered Rate), ставка за 90-денними казначейськими векселями США і т. п. Іноді основою для індексації слугують ставки LIBID (London Interbank Bid Rate — Лондонська міжбанківська ставка попиту) або LIMEAN (середня між LIBOR та LIBID). Розмір спреду (надбавки щодо базової ставки) залежить від інвестиційної якості певного випуску FRN та умов, що склалися на ринку. Найчастіше FRN мають мінімальні процентні ставки. Індексація процентної ставки відбувається періодично — кожні 3 або 6 місяців. На відміну від "ванільних" єврооблігацій, для FRN характерна щоквартальна сплата процентів.
На дві наступні категорії євробондів — конвертовані єврооблігації та єврооблігації з варантом — припадає досить незначна кількість емісій. Разом їхній обсяг становить близько 4% загального запасу випущених єврооблігацій.
Конвертовані облігації (Convertible Bonds, або Convertibles) надають інвесторові можливість обміняти борг на інші цінні папери (базові цінні папери) емітента за заздалегідь визначеною ціною (ціною конверсії) у заздалегідь визначений період (період конверсії). У разі конверсії єврооблігацій у базові цінні папери борг за облігаціями не сплачується. Якщо ж такі облігації не конвертуються, вони можуть бути погашені або достроково, або по закінченні терміну їх дії. Як правило, конвертовані облігації мають фіксовану процентну ставку, але завдяки можливості конверсії встановлювана процентна ставка має нижчий рівень, ніж за звичайними єврооблігаціями того ж емітента.
Окремий тип конвертованих єврооблігацій — облігації, які конвертуються в акції (Equity-Linked Bonds). Ціна конверсії базових акцій встановлюється на рівні, який перевищує їхню ринкову вартість на момент емісії конвертованих єврооблігацій. З огляду на порівняно низький рівень дохідності конвертованих облігацій це означає, що завдяки випуску таких єврооблігацій емітент отримує можливість залучати фінансування на більш дешевих умовах, ніж у разі випуску звичайних акцій.
Єврооблігації з варрантом (Bonds with Warrants Attached) налають інвесторові право купувати цінні папери емітента (найчастіше звичайні акції) протягом визначеного періоду за наперед встановленою ціною. Варрант може стосуватися державних цінних паперів, корпоративних облігацій, золота, валюти і т. д. Варранти звичайно відокремлені від єврооблігацій, разом з якими вони були випущені, а відтак виступають самостійним обіговим цінним папером.