Здавалка
Главная | Обратная связь

Свідомість як відображення буття



Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямо­ваному відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконт­ролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, психо­логія, мовознавство, педагогіка, фізіологія вищої нервової діяльнос­ті, семіотика, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться су­перечки щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матеріалістична філософія і психоло­гія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згодні, що свідомість — це реальність, і вона відіграє величезну роль у житті людини та суспільства в цілому.

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношен­ня, цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтво­рює насамперед форми людської діяльності і через них форми при­родного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об'єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов'язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського ставлен­ня до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання — створення ідеальної моделі бажа­ного майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми ді­яльності. Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відо­браження дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне став­лення людини до світу. Всі ці компоненти слід розглядати як еле­менти цілісного процесу предметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу.

Отже, основними елементами свідомості, які перебувають у діа­лектичному взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосві­домість, емоції, воля. Розвиток свідомості — це насамперед збага­чення її новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософсь­ке, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і ра­ціональний рівні свідомості.

Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна вла­стивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціаль­них, властивість відображення.

Відображення є здатність матеріальних об'єктів, процесів, явищ відтворювати пов'язані з ними об'єкти зовнішнього світу. Будь-яка дія залишає в предметі «слід», відповідний відбиток, простий чи складний. Кожній формі руху матерії відповідає форма відображен­ня. Умовно можна виділити відображення в неживій природі, живій природі, на соціальному рівні, які становлять якісно різні його форми.

На неорганічному рівні основою відображення є збереження ма­терії. На біологічному рівні сутність відображення полягає в обміні речовин, без якого не можуть існувати й розвиватися живі істоти. На цьому рівні відображення має випереджувальний, вибірковий харак­тер. Одна й та сама тварина по-різному реагує на зовнішні подразники залежно від того, сита вона чи голодна. Людина, на відміну від тварини, не змінює свою анатомо-фізіологічну організацію у відпо­відності зі зміною зовнішнього середовища, а змінює це середовище відповідно до своїх потреб. Так, наприклад, з похолоданням на Зем­лі багато тварин змінили свою біологічну структуру. Людина ж, пристосовуючись до більш прохолодного клімату, почала одягати шкури тварин, робити житло тощо. А це можливе лише на основі матеріально-практичної діяльності, наявності мислення, свідомості. Отже, специфіка соціальної форми відображення у свідомості поля­гає в активному перетворенні світу на основі праці, творчості.

У переході на вищі рівні відображення значну роль відігравала поява інформаційного відображення. Останнє пов'язане з викорис­танням наслідків зовнішньої дії для орієнтирів у навколишньому се­редовищі. Інформаційне відображення з'являється завдяки виник­ненню таких матеріальних структур, які не пасивно відображають зовнішні дії, а активно будують свої відносини з дійсністю, викори­стовуючи ті фактори, що сприяють самозбереженню і розвитку. Значення інформаційного відображення особливо зростає в суспіль­стві (наприклад, економічної інформації). Яскравим проявом цього є поява нової науки — інформатики.

Необхідно розрізняти поняття «психіка» і «свідомість». Психіка в розвинутій формі виникає з появою нервової системи. Вона при­таманна як тваринам, так і людині. Психіка людини складається з двох компонентів: усвідомлене (мислення, відчуття, увага, пам'ять, воля) та неусвідомлене (емоції, навички, автоматичні дії, інстинкти, інтуїція). Вони перебувають у діалектичній взаємодії, причому про­відну інтелектуальну роль відіграє свідомість. Слід розрізняти два види неусвідомлених дій. До першого виду належать дії, які ніколи не усвідомлювалися, а до другого — дії, які раніше усвідомлювали­ся, потім автоматизувалися і стали здійснюватися вже стихійно. От­же, вчинки людини не завжди усвідомлені. Неусвідомлене може проявиться у людині в формі різноманітної ілюзорної сфери снови­дінь, владних інстинктів та ін. Проте людина — це насамперед сві­дома істота. Світом свідомості в неї пронизані не тільки мислення, а й відчуття.

У розумінні свідомості можливі дві крайності: повний відрив її від матерії і ототожнення з останньою. Матеріалістична філософія розглядає свідомість як результат розвитку матерії. Вона є влас­тивістю високорозвиненої матерії — людського мозку. Процес ми­слення супроводжується певними біохімічними, певними фізіологічни­ми та іншими змінами в мозку, але не вони становлять його суть. Ця проблема знаходить свою конкретизацію в поняттях матеріаль­ного та ідеального. Матеріальне є філософське поняття про буття, яке вказує на його об'єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомо­сті, існування. Ідеальне — філософська категорія для позначення нематеріальної, суб'єктивно-духовної природи, образного відобра­ження дійсності в людській свідомості. Ідеальне характеризує прин­ципову відмінність між відображенням і відображуваним, образом і об'єктом. Ця відмінність полягає в тому, що суб'єктивні образи, від­творюючи властивості реальних об'єктів, самі цих властивостей не мають, оскільки позбавлені всілякої тілесності, матеріальності. Іде­альне являє собою суб'єктивно-психічну реальність й існує лише в актах свідомості. Воно є вторинне, похідне від матеріального, як суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Свідомість відображає безпосередньо не саму дійсність, а дійсність, перетворену людьми, тобто їхнє буття, матеріально-практичну діяльність. Цей процес характеризується як розпредметненням (розкриттям сутності предметів та їх можливостей з допомогою свідомості), так і опредметненням (перетворенням ідей, цілей в реальні предмети, явища). В процесі своєї реалізації потреби людини, перш ніж привести до матеріального ре­зультату, повинні усвідомитися, перетворитися на ідеальне і лише згодом, у процесі практичної реалізації, знову перейти з ідеальної форми існуван­ня в матеріальну. Незважаючи на те, що свідомість є суб'єктивна реаль­ність, позбавлена всілякої тілесності, можливості сприйняття з допомогою органів відчуттів, її можна вивчати завдяки її органічному зв'язку з мате­ріальними процесами. Свідомість виявляється через мову, як її матеріаль­ного носія, втілення норм свідомості, вона проявляється через практичні дії та їх наслідки.

Біологічні передумови виникнення свідомості з можливості пере­творилися на дійсність завдяки включенню в антропогенез соціаль­них факторів, головні з яких — праця, колективний спосіб життя та членороздільна мова. Вище було показано вирішальну роль у цьому практичної діяльності. Але не менше значення мала й поява мови. Мова така ж давня, як і свідомість. Сутність мови виявляється в її двоєдиній функції: бути засобом спілкування і знаряддям мис­лення. Мова — це сам процес спілкування, обміну думками, відчут­тями, побажаннями, цілепокладаннями і т.п. За допомогою мови думки, емоції окремих людей перетворюються з їх особистого над­бання в суспільне, в духовне багатство всього суспільства. Завдяки мові продукти свідомості і форми свідомості є загальнозначущими явищами, їх можна засвоювати від попередніх поколінь і передавати наступним. Таким чином свідомість об'єктивується у формах мате­ріальної і духовної культури людства. Будучи суспільною за своїм походженням і сутністю, свідомість реалізується через свідомість окремих індивідів.

Набуваючи завдяки мові відносної незалежності від практики, свідомість випереджає практичну дію, формує ту саму ідеальну ме­ту, яка визначає спосіб і характер самої практичної дії.

Людина одержує інформацію не тільки за допомогою звичайної мови, а й штучних мов різних знакових систем (мова математики, кібернетики, система символів, азбука Морзе і т. п.). Знак — це ма­теріальний предмет, який виконує в спілкуванні роль представника чогось і використовується для одержання, збереження, перетворення та передачі інформації. Знакові системи виникли і розвиваються як ма­теріальна форма, в якій реалізується свідомість, мислення, інформаційні процеси в суспільстві, а в наш час і в техніці (особливо в комп'ютерній). Вихідною знаковою системою є звичайна, природна мова.

Будучи відбиттям суспільного буття людей, свідомість має акти­вний, творчий характер. Творчість — це продуктивна людська дія­льність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цін­ності суспільного значення. Головна цінність відображуваної діяльності людської свідомості полягає у творчому її функціонуван­ні, коли розпредметнення результатів попередньої діяльності супро­воджується внесенням у них нового змісту, що істотно змінює попе­редній зміст. Зв'язок з реальним світом здійснює не сама по собі свідомість, а реальні люди, які практично перетворюють світ. Сві­домість через практику здійснює зворотний вплив на дійсність, що її породила. Активність характерна не тільки індивідуальній, а й сус­пільній свідомості, насамперед прогресивним ідеям, які, оволодівши масами, стають «матеріальною силою».







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.