Главная | Обратная связь

Розділ 1. Культура фахового мовлення

Тема 1.1. Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення

Мета:

• наголосити студентам на важливості вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»;
• ознайомити їх з особливостями стилів та жанрів сучасної української літературної мови;
• сприяти розумінню важливості утвердження і розвитку державної української мови;
• навчати визначати стилі різних текстів, користуватися державною мовою в усіх сферах життя;
• розвивати мовне чуття;
• виховувати патріотизм.

Література

1. Бабич Н. Д. та ін. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник.— Чернівці: Книги -XXI, 2011. – С. 14-29, 36-40.

2. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 86-105.

3. Івашин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному відродженні України. – Дрогобич: Відродження, 1994 . – С. 96-97; 162-163.

4. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О.Г.Муромцевої. – Харків: Гриф, 1998. – С. 3-6.

5. Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – С. 5-48, 73-97.

6. Мацюк 3., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування : Навчальний посібник. / 2-ге вид. – К.: Каравела, 2008. – С. 37-52.

7. Мацько Л. У. Кравець Л. В. Культура української фахової мови :Навчальний посібник.- К.: Видавничий центр «Академія», 2007. –С. 40-183.

8. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства // Слово. – 1991. – Ч. 13. – Липень. – С. 4-5.

9.Шевчук С. В. Ділове мовлення : Модульний курс : Підручник / 4-тевид.-К.: Арій, 2009. – С. 12-17.

10. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. К.: Алерта, 2010.

11. Шевчук С.В., Лобода Т.М. Практикум з української мови: Модульний курс: Навч. посіб. -К.: Вища школа, 2006. – С. 14-15.

12. Шевчук С В. Українське ділове мовлення : Підручник / 5-те вид.доп. і перероб.-К.: Арій, 2009.-С. 8-13.

Питання для обговорення

1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
2. Нормативні документи про державний статус української мови.
3. Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини.
4. Стилі сучасної української літературної мови.
5. Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю.
6. Типи мовлення.

 

Практичні завдання

 

1. Замість крапок дописати назву стилю.

1.1. …стиль характеризується порушенням норм літературної мови, наявністю міміки і жестів.

1.2. …стиль дає точне визначення наукових понять.

1.3. …стиль характеризується яскравістю, образністю, емоційністю викладу.

1.4.. …стиль – це канцелярський стиль із властивими йому мовними штампами.

1.5. …стиль – це стиль агітації і пропаганди.

 

2. За опорними словами скласти текст, визначити й обґрунтувати його стиль.

Мелодія, веснянки, мажорний, акорд, гармонія, свято, звучання, гаївки, варіації, гама, куплет, заспів, хореографія, мотив, пісня.

 

3. Написати оголошення про огляд художньої самодіяльності. Визначити його стиль.

 

4. Скласти діалог про свої враження від концерту, використовуючи музичну термінологію. Визначити його стиль.

5.Визначити, до яких функціональних стилів належать подані тексти, проаналізуйте їх стильові ознаки.

5.1. Дуже нам хочеться в Європу. Тобто – туди. Ми ж бо забуваємо, що географічний центр її - у нас в Україні, що ми і є серце Європи. Периферія континенту мала б сходитися на раду до нас в Україну. Але це поки що умовний спосіб. Бо Захід дбає про свою розмаїту самобутність, насамперед культурно-духовну, і тому там є Сан-Маріно, Андорра, Ліхтенштейн і Монако, а сусідній Схід не визнає навіть квіткових огорож для резервацій, каткомрівняє поголів'я людності, забороняє абетки й вирізує немовлят у Чечні.Захід не плутає Калабрію з Кантабрією, валлійців з валлонами, британцівз бретонцями, розрізняє галлів, галісійців і португальців,- на Сході ж ніяк не втямлять, що тільки імперський міф може поєднати одним прикметником Русь і Росію. Не диво, що на схід від України один-єдиний сусід панує до Уралу й далі - аж до Тихого океану. На його совісті знищення десятків мов. Нема нічого безглуздішого від гасла йти з ним разом до Європи. І не тому, що більша частина прибраної ним земельки - в Азії, а тому що за своєю ментальністю він - ординець і азіат. Ніякої окремої держави на взір Ватикану і в помислах не могло би бути у Москві, де світська й духовна влада зрослися в гербі хижого двоголового орла. Ця птаха не відмовила­ся від давніх звичок і марить тим, щоб знову зручно всістися на Тризуб (Д Радчук).

5.2. Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. І так же тихо воно приходить на уста - промінцем маминої усміш­ки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. І з букви-крапелинки та звуку-сльозинки народиться одного дня на світ святе слово «м-а-м-о», мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як дар Божий,тільки не дано нам запам'ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над на­шою колискою вперше нахилилася мати. Це - мить, і це - вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро. А в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей тільки одне слово - як остання надія на порятунок: «Мамо!»

То подає голос наша душа, то мати захищає свою дитину, і виколисане перше слово немовляти являється із-за завіси літ ангелом-хранителем в образі матері, слово з любові Тараса: Слово мамо. Великеє Найкращеє слово [Я. Гоян «Сповідь перед Матір'ю»],

 

5.3. Національна акціонерна компанія «Джерела»

НАКАЗ

20 вересня 2009 р. м. Київ № 80-3

Про нагородження

НАГОРОДИТИ:

ГЛЩИКА СЕМЕНА ДМИТРОВИЧА, спеціаліста відділу економічного аналізу, почесною грамотою Президента України і грошовою премією у роз­мірі місячного окладу за сумлінне ставлення до своїх обов'язків та у зв'язку з 50-річчям від дня народження.

Підстава:

1. Доповідна записка начальника відділу економічного аналізу.

2. Рішення профкому (протокол від 15.08.2009 № 8)

Директор________________________

(підпис)

З наказом ознайомлений________________

(підпис)

 

5.4. Професор.Скажіть, будь ласка, що таке, власне, золото? Які його влас­тивості?

Студент мовчить.

Професор.Так, ви маєте рацію: мовчання, дійсно, золото.

 

5.5. В ім'я Отця, і сина, І Святого Духа. Амінь (3 p.).

Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас.

Слава тобі, Боже наш, слава тобі.

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюде єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас {3 p.).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, завітай і зціли немочі наші імени твого ради.

Господи, помилуй (3 p.).

Слава Отцю, і Сину, і святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

 

5.6. Двоїна -відмітна риса ще індоєвропейської прамови. Від найдавніших часів у слов'ян цю форму найкраще зберегли, за висновком 1. Огіенка, мови словенська, дві лужицькі й українська (в істотних залишках). Вживають її в українській, коли йдеться про парні предмети, а також і після три, чотири, при цьому іменники жіночого і середнього роду в називному й знахідному відмінках дістають закінчення -і: дві стіні, обидві корові, три дорозі, чотири книжці. Деякі іменники на означення парних понять мають форму двоїни і в орудному відмінкові: бровима, грудима, дверима, очима, плечима, ушима. Це стосується й низки числівників: двома, трьома, чотирма, стома та інших. Відома двоїна на всіх теренах України. Поширеність ЇЇ добре ілюструє різножанрова народна творчість. Ось фрагмент пісенного запису 3. Доленги-Ходаковського (поч. XIX ст.):

Ой чи диво, чи не диво: Звойовали дівки дві місті, Молодиш дві селі...

А це з М. Номиса: «Одна біда - не біда; от коли дві або три разом біді»; «Багатий, маю дві стодолі: в одній мак, а в другій так»; «Дві бабі торг, а три ярмарка». Або ще: «Не будуть мої нозі в тебе й на порозі»; «Не складай свої руці ні в горі, ні в муці».

Безліч таких прикладів дають збірки українського фольклору та інші ма­теріали, записані з народних уст, зокрема й І. Огієнком.

Поряд з усним побутуванням простежується кількасотлітня писемна традиція вживання двоїни: в мові актів і літописів, релігійно-полемічних і літературних писань авторів давньої доби (А. Радивиловського, Климентія Зиновієва), творах письменників XIX - початку XX століття Ю. Федьковича, 1. Франка, М. Павлика, Б. Грінченка, В. Самійленка, В. Мови-Лиманського, М. Левицького, А. Кримського, В. Стефаника, В. Пачовськогота ін.). Цей ряд продовжують письменники 1920-30-х років: П. Тичина, М. Драй-Хмара, В. Підмогильний, І. Сенченко, Т. Осьмачка... (перелік далеко не повний). Як приклад - двоїна в П. Тичини: «Коли йде дві струнких дівчині - ше й мак червоний в косах -/десь далеко! молоді планети!.. Дві дівчині» («Ритм»); у В. Під-могильного: «Було дві годині дня...»; у І.Сенченка: «Самітні дві нивці будуть сумно, в зажурі чекати на зерно»; у Т. Осьмачки: «І дві косі на рукаві». Вико­ристовували двоїну не тільки в художньому, а й науковому стилі Є.Тимченко: «... звичайно язик ділять на дві частині», «Коли сполучаються дві голосівці, то може бути, що обидві голосівці заховують кожна свою індивідуальність,..»; А. Кримський: «Дві слові про наукове татарське письменство», «... В кожнім разі можна говорити не менше як про три групі [татарських говірок]» (при­клади з наукових праць 1927 і 1930 pp.).

1 усно, й на письмі двоїна і множина вживалися здебільшого паралельно. Це фіксували й граматичні праці, зокрема ціла низка галицьких граматик XIX століття, включно з нормативною С. Смаль-Стоцького (1893), а також написаних наддніпрянцями - П. Залозним (1906), Є. Тимченком (1907), А. Кримським (1907). Велику увагу формам двоїни приділено в курсі української мови І. Огієнка (1918) та наступних його працях. Двоїну як невід'ємний складник літературної мови характеризує у своїй ґрунтовній граматиці В. Сімович (1921). «У відміні імен,- наголошує він,- відріжняємо три числа: 1. однину...2. двійню... 3. множину». Те саме бачимо в граматиці М. Левицького (1923).Не погоджуючись із заміною двоїни на множину, цей же автор у мовному порадникові «Паки й паки» (1920) категорично твердить, що ті з мовців, які кажуть дві ноги, дві руки замість дві нозі, deipyiji просто «калічать наші слова на московський штиб». На вживанні завжди двоїни наголошував пізніше С. Смеречинський. Форму двоїни рекомендували відомі свого часу праці змовної культури «Уваги до сучасної української літературної мови» О. Курило (1924), «Український стилістичний словник» та «Чистота й правильність української мови» І.Огієнка (1924,1925). Фігурувала двоїна і в граматиках другої половини 20 - початку 30-х років, зокрема в найчастіше видаваному тоді «Практично-теоретичному курсі» П. Горецького й І. Шалі (О. Рибалко).

 

5.7. До Наталії Кобринської

12/25.1X912. Чернігів.

Високоповажна пані!

Велику приємність зробили Ви мені своїм дорогим для мене дарунком, а ще більше тим, що згадали про Вашого постійного поклонника.

24 вересня 1912 р.

Сердечно дякую. Ми всі, цілою родиною, завжди згадуємо з великою при­ємністю той час, коли ми вітали Вас у своїй хаті. Не можу замовчати свого жалю, що Ви покинули белетристику. Чому?

Прошу вибачити, що пишу коротко: я тепер тяжко слабую і навіть з по­дякою за книжку дуже опізнився. Я і родина моя вітають і здоровлять.

З високим поважанням М. Коцюбинський.

 

6.