 |
|
Проблема схем-концепцій історії України
Під терміном "схема-концепція" ми розуміємо систему поглядів, спосіб розуміння і тлумачення певних фактів та явищ. Під історичними схемами-концепціями ми розуміємо систему тлумачення історичних явищ, подій, спосіб побудови висновків. Ці концепції базуються на всіх відомих археологічних і писемних фактах, досягненнях інших наук. Інтерпретувати ці факти кожен історик може по-своєму, вибудовуючи свою систему трактування фактів і явищ.
З кінця XVIII – початку XIX ст. російські історики, зокрема М. Карамзін, у своїх працях утверджували думку про існування єдиної "загальної" Руської держави. Ця держава просто змінювала свої назви: Київська Русь – Суздальське князівство – Володимирівське князівство – Московська держава – Російська імперія та СРСР – Російська Федерація у XX ст. Разом з назвою змінювались і столиці: Київ, Володимир, Москва, Петербург.
Московські князі, які вели своє походження від Рюрика (згодом – династія Романових), вважали себе нащадками київських князів. Створивши у XV–XVI ст. централізовану державу, царі, а згодом і імператори, претендували на всі території, які належали колись Київській Русі. Відомий російський історик М. Погодін стверджував, що після зруйнування Києва монголами, захопленням ними правобережжя Дніпра, велика частина населення переселилась на північний схід, у міжріччя Оки і Волги. На його думку, саме ці переселенці становили етнічний субстрат майбутньої Російської держави.
Ця схема-концепція офіційно була закріплена в праці "Історія государства Російського" М. Карамзіна, згодом – в підручниках і загальних працях інших істориків XIX ст. Так само вона закріпилась у світовій історичній науці як схема східно-слов’янської історії.
Виходячи з цієї схеми, історія українського і білоруського народів становила невеликі епізоди в історії тисячолітньої Російської імперії. Історія України обмежувалась окремими фактами з історії Галицько-Волинського князівства, Литовсько-Руської держави, Польсько-Литовської унії, козаччини, приєднанням України до Московської держави. Схема залишала без уваги своєрідність, оригінальність та особливості історичного життя українців.
В кінці XIX ст. завдяки новим історичним і археологічним дослідженням виявляються недоліки такого однобічного підходу до історії українців, білорусів, росіян. У кінці XIX – на початку XX ст. відомий український історик М. Грушевський у статті "Традиційна схема "руської історії" та справа раціонального укладу історії східного слов’янства" (1904 р.) підкреслює невиправданість об’єднання давньої історії Київської Русі з історією Володимирського і Московського князівств XIII–XVI ст. На його думку, Володимиро-Московське князівство не є продовженням Київської держави, адже Київську Русь породили українські племена, а Володимиро-Московську Русь – великоруські племена. Концепція стверджувала, що продовжила традиції Київської Русі Галицько-Волинська Русь XII–XIV ст., а згодом, у XIV–XVI ст., Велике князівство Литовське і Руське. Московська ж держава зросла зі свого власного коріння. Звичайно, що такий підхід був вороже зустрінутий офіційною історичною наукою і владою. В ньому одразу і не без підстав побачили історичне обґрунтування національно-визвольного руху, боротьби українців за власну державу.
Разом з тим ця схема закріпилась у працях українських істориків. Але в 30–80-х рр. вона гостро критикувалась як націоналістична. Проти неї була розгорнута масштабна боротьба.
Офіційною історичною наукою була вироблена нова схема давньоруської і зокрема української історії. Ця схема включала три постулати:
1) Київська Русь з її культурою, політичним устроєм була витвором єдиної руської народності;
2) Київська Русь – колиска трьох братніх народів: руського, українського, білоруського, які остаточно формуються у XII–XIII ст.;
3) події 1654 рр. – Переяславська рада – являє собою акт об’єднання українського і руського народу в одну Руську державу. Ця схема освячувала союз слов’янських народів, роздаючи кожному по частині історії Київської Русі, немовби замиряючи їх.
Аналізуючи всі ці схеми, бачимо, що кожна з них несе відбитки політичних пристратей і вимог епох, в яких вони створювались та існували.
Історична наука в сучасній Україні знаходиться в умовах так званої "методологічної кризи", коли жодна з названих схем не відповідає сьогоднішнім умовам і йде пошук нових підходів і поглядів до вивчення такого складного явища, як історія України.
Семінар
План
1. Давньоруські літописи XII–XVIII ст.:
а) "Повість временних літ", "Галицько-Волинський літопис";
б) літописи литовсько-польської доби;
в) козацькі літописи.
2. Історіографія історії України XVIII–початку XX ст.
3. Розвиток української історичної науки в радянську добу.
4. Українська історична наука в еміграції.
5. Проблема схем-концепцій історії України.
Література
1. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. – К.: Либідь, 1992. – 1 т. – С. 3–25.
2. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К.: Либідь, 1995. – 1 т. – С.13 – 34.
Питання для самостійного контролю
1. Першим відомим літописом Русі-України є:
а) "Повість временних літ";
б) "Галицько-Волинський літопис";
в) Львівський літопис.
2. Хто є автором найвідомішого літопису Давньої Русі:
а) Никон Великий;
б) монах Нестор;
в) монах Сильвестр;
г) автор невідомий.
3. Які літописи відображають події XIV–XVI ст.:
а) "Повість временних літ";
б) Літопис Самовидця;
в) Межигірський;
г) Львівський;
д) Галицько-Волинський;
є) Гусятинський;
ж) Радзивілівський.
4. Які літописи розповідають про події доби Хмельниччини:
а) польські хроніки;
б) козацькі літописи;
в) літопис Самовидця;
г) Супрасльський літопис.
5. Назвіть авторів козацьких літописів:
а) Р. Ракушка;
б) І. Гізель;
в) П. Полуботок;
г) Д. Апостол;
д) С. Величко;
є) Г. Граб’янка.
6. Перший підручник з історії східних слов’ян і історії України мав назву:
а) "Історія Русів";
б) "Синопсис";
в) "Історія України-Русі".
7. Автором першого підручника з історії східних слов’ян і історії України був:
а) Д. Бантиш-Каменський;
б) І. Гізель;
в) М. Маркевич.
8. Перший підручник з історії східних слов’ян і історії України створено в:
а) Московському університеті;
б) Києво-Могилянській академії;
в) Київському університеті;
г) Львівському університеті.
9. Перші багатотомні праці з історії України мали назву:
а) "Історія Малої Росії";
б) "Дві руські народності";
в) "Збірник малоросійських пісень ";
г) "Історія Малоросії".
10. Назвіть істориків, які у своїх працях першими використали архівні документи:
а) І. Гізель;
б) М. Цертелєв;
в) Т. Сафонович;
г) Д. Бантиш-Каменський;
д) П. Куліш;
е) М. Маркевич.
11. Назвіть українських істориків, які започаткували народницьку традицію у висвітленні історії України:
а) М. Максимович;
б) Д. Дорошенко;
в) Д. Бантиш-Каменський;
г) М. Костомаров;
д) В. Липинський.
12. Засновником Київської школи істориків був:
а) М. Костомаров;
б) П. Куліш;
в) В. Антонович;
г) М. Грушевський.
13. Автором відомої праці "Історія України-Русі" був:
а) Д. Яворницький;
б) М. Грушевський;
в) М. Драгоманов.
14. До якої течії в українській історіографії належать праці:
а) М. Максимовича;
б) М. Костомарова;
в) В. Антоновича;
г) С. Томашівського.
15. У 20-ті роки в Радянській Україні умови для розвитку історичної науки були:
а) сприятливі;
б) несприятливі.
16. Як називались наукові школи, які існували в 20-ті рр. в Радянській Україні:
а) історико-романтична; в) марксистська; д) історико-правова.
б) соціально-економічна; г) народницька;
17. Які наукові історичні школи в Радянській Україні очолювали ці відомі історики:
а) Д. Багалій;
б) М. Василенко;
в) М. Грушевський;
г) М. Яворський.
18. Хто з українських істориків започаткував і продовжив державницьку традицію у висвітленні історії України:
а) М. Слабченко;
б) М. Грушевський;
в) Ф. Уманець;
г) В. Винниченко;
д) В. Липинський.
19. Назвіть українських істориків, які працювали в еміграції:
а) Д. Дорошенко;
б) В. Липинський;
в) М. Максимович;
г) О. Оглоблін;
д) Н. Полонська-Василенко;
є) М. Костомаров;
ж) І. Срезневський;
з) Д. Яворницький.
20. Як називались наукові центри української історичної науки за кордоном:
а) УВАН;
б) УАН;
в) ІНІОН;
г) НАНУ;
д) НТШ.
21. Де вперше було видано "Енциклопедію Українознавства":
а) м. Вінніпег, Канада;
б) м. Сарсель, Франція;
в) м. Мюнхен, Німеччина.
Теми рефератів
1. Перші давньоруські літописи: їх дослідження і вивченння.
2. Іноземні джерела – візантійські, європейські, арабські – про давніх слов’ян.
3. Українські літописи і мемуари XVI–XVII ст.
4. Козацько-старшинські літописи XVII ст.
5. "Хроніка з літописців стародавніх" Ф. Сафановича та "Синопсис" І. Гізеля – визначні пам’ятки історичної думки.
6. Історична і громадсько-політична думка в Києво-Могилянській Академії.
7. Українська історіографія у XVIII ст.
8. Мемуарна література XVIII ст.
9. Іноземні джерела про Україну XIV–XVII ст.
10. "Історія Русів" та її місце в українській історіографії.
11. Д. Бантиш-Каменський: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
12. М. Маркевич: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
13. М. Максимович: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
14. М. Костомаров: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
15. В. Антонович: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
16. П. Куліш: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
17. М. Грушевський: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
18. Д. Багалій: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
19. Д. Яворницький: життєвий шлях і внесок у розвиток історичної науки.
20. Історична наука за часів радянської влади (1920–1989 рр.).
21. Дослідження історії України за кордоном.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ