 |
|
Західна еміграція і діаспора
В історії української еміграції на Захід чітко виявляються кілька "хвиль" масового переселенського руху. Перша - з останньої чверті ХІХ ст. до початку Першої світової війни. Друга "хвиля" охоплює період між двома світовими війнами (1918-1939р.). Третя – тривала з 1945 р. до першої половини 50-х років. З кінця 80-х рр. починається четверта "хвиля" еміграції.
Перша "хвиля" еміграції була обумовлена економічними причинами які склались в Західній Україні. 70% селянських господарств українців мали менше половини мінімального земельного наділу і лише одне господарство з десяти перевищувало цей мінімум. Рівень життя західноукраїнських селян становив лише десятину частину від загального рівня життя в Австро-Угорщині. Певною мірою позначались національні та релігійні фактори.
В цей же час, в кінці ХІХ століття, уряди Канади, Бразилії, Аргентини почали освоєння цілинних земель, а капіталісти США були зацікавлені в дешевій робочій силі для важкої промисловості. Агенти цих урядів працювали в Європі активно поширюючи інформацію про "чудові" умови праці на нових землях. Тим більше, що за кожного загітованого дорослого агенти отримували п’ять доларів і по два долари за дитину. Певну роль в пропаганді еміграції відіграв Йосип Олеськів – відомий український діяч, який видав у Львові брошури "Про вільні землі", "О еміграції".
Продаючи свої землі, маєтки, реманент селяни вирушали до європейських портів – Гамбурга, Бремена, Роттердама, Антверпена, Генуї. Звідти, долаючи океан, прибували на нові землі. Українці були самими бідними з емігрантів. Так француз привозив до Америки, в середньому 86 доларів, чех-41, німець-58, а українець-14. В дорогу українці брали сільський реманент – коси, серпи, сокири, а господині – насіння городини.
Освоєння нових земель вимагало багатьох зусиль. В Південній Америці щоб займатись землеробством потрібно було корчувати джунглі. В США, на заводах Пенсільванії, українці отримували зарплатню втричі меншу ніж корінні американці. В Канаді, на українців, дивились як на конкурентів в отриманні цілинних земель. Українці не знали мови, звичаїв і навіть їх греко-католицька віра викликала підзору. Але незважаючи на всі труднощі українці обживались в нових умовах.
Південна Америка.
В 1872-1876 рр. перші українці з’явились в Бразилії. Вони отримали землі в південній частині штату Парана. В 90-ті рр. починається еміграція до Аргентини. Але еміграція в ці країни не набула масового характеру. Це пояснюється несприятливими кліматичними умовами, відсутністю промислового виробництва і т.д. Про все це українців попереджав в своїх працях Й. Олеськів. Загалом до 1914 р. до Аргентини прибуло майже десять тисяч, а до Бразилії – сорок тисяч українців.
Північна Америка.
Швидко, перша "хвиля" емігрантів звернула до США і Канади. Але звістки про українців в цій стороні світу відомі з ХVІІІ ст.
Початком масової еміграції до США став 1877 р., коли група селян-русинів з Закарпаття прибула на шахти Пенсильванії. Згодом українці працювали чорноробами в інших галузях промисловості зазнаючи великих обмежень в платні. Головними містами розселення українців були Шенандоа, Пітсбург, Нью-Йорк, інші міста північного-сходу США. Згодом, в пошуках роботи, українці розійшлись по всій країні.
Українська громада в США, розпорошена і поділена за різними ознаками намагалася зберегти і розвинути національні традиції. Але разом з тим, українці першої "хвилі" намагались швидше стати корінним населенням, вивчити мову, традиції, звички. Загалом, до 1914 р, до США прибуло близько семисот тисяч українців.
Перші українські переселенці в Канаді з`явилися в 1891 р. Ними були Іван Пилипів та Василь Єлиняк. До 1914 р, до цієї країни емігрувало близько ста семидесяти тисяч українців. Переселенці осідали в штатах Альберта, Манітоба, Саскачеван. Освоювали цілинні землі, адже їм надавали земельні ділянки у шістнадцять гектар. В перші роки свого життя в Канаді, чоловіки йшли працювати у міста, для того, щоб заробити трохи грошей на будівництво оселі. Дружини і діти часто жили в землянках і працювали на землі.
Працьовитість українців зробила свою справу. За десяток років переселенці досягли значних успіхів. Так у 1916 р., ферма українського емігранта у провінції Альберта налічувала, в середньому, 5 коней, 14 голів великої рогатої худоби, від 12 до 16 поросят. Українцями було створено сімдесят тисяч фермерських господарств.
Українці піклувалися про розвиток своїх дітей і про збереження своїх традицій. В 1905 р. у Вінніпезі відкрито спеціальну школу для підготовки українських вчителів. В 1915 р. в місцях розселення українців працювало чотириста п`ятдесят шкіл. Як і в інших країнах були засновані церковні і культурні товариства, згодом і політичні організації.
Таким чином, перша "хвиля" еміграції була обумовлена важкими соціально-економічними умовами життя. На нові землі їхали малоосвічені селяни, які долаючи перешкоди утвердились як повноправні громадяни нових батьківщин.