 |
|
Релігійно-філософська концепція В. Соловйова.
Своїм учителем його вважав видатний філософ другої половини XIX сторіччя Володимир Соловйов, якого відносять до вершин руського космізму, одночасно вважаючи його першим російським філософом світового рівня і головним генератором космогонічних ідей у філософії ХХ століття, на рубежі якого він пішов із життя. У своїй синтетичній філософії Всеєдності Володимир Соловйов описав світовий процес через 3 фази. Квінтесенція цієї ідеї при аналізі його творчості чудово подана іншим видатним філософом руського космізму, що 10 років тому назад відійшов із матеріального життя, - нашим духовним сучасником Олексієм Лосєвим: “Перша фаза світового процесу - це космогонічний процес із наступними трьома його щаблями: механічна єдність усесвітнього тяжіння невагомих фізичних сил (тепло, світло, електрика) і органічна єдність тваринної сили. Таким чином, тут відбувається перетворення природи світу з хаосу в космос і готування умов, необхідних для появи людини. Друга фаза світового процесу - це історичний процес, що починається з появою людини. Тут не тільки хаос перетворюється в космос, але починається так само його внутрішнє перетворювання, тому що в людині утвір, - принаймні, ідеально, у свідомості возз'єднується з Богом. Людина, таким чином, є посередником у справі звільнення природи і людства від негативних сил возз'єднання з Богом. Боголюдський процес є завершення, останній або вірніше передостанній щабель всього історичного процесу. Людство неминуче рухається до абсолютного перетворювання і возз'єднання з Богом” [9].
Говорячи про останню стадію історичного процесу, особливо в останній (1900) рік свого життя - рік закінчення написання знаменитої його роботи “Три розмови про війну, прогрес і кінець всесвітньої історії”, Соловйов у ній як би з ХХI століття бачить попереднє сторіччя: “Двадцяте століття за Р.Х. було епохою останніх великих війн, міжусобиць і переворотів <…> Європа була зайнята останньою, рішучою боротьбою з мусульманським світом <…>Європа у ХХI столітті представляє союз більш-менш демократичних держав - європейські з'єднані штати...” - тобто деякі результати майбутнього розвитку європейської цивілізації, що виглядають для нас цілком реальними на рубежі ХХ-ХХI сторіч. В одній з останніх своїх робіт - “Російська ідея”, через піввіку після написання Соловйовим “Трьох розмов”, (і що не маловажно, уже після двох світових війн, які, по суті, передбачив видатний російський філософ - косміст у цій роботі), інший видатний російський філософ Микола Бердяєв дав дуже критичну оцінку сутності есхатології соловйовської концепції апокаліпсичної історіософії: “Під кінець життя настрій Вол. Соловйова дуже змінюється, він робиться похмуро - апокаліпсичним. Він пише “Три розмови”, <...> до них додається “Повість про антихриста”. Він остаточно розчаровується у своїй теократичній утопії, не вірить більш у гуманістичний прогрес, не вірить у своє основне - у боголюдство, або, вірніше, ідея боголюдства для нього страшно звужується. Їм опановує песимістичний погляд на кінець історії, який він почуває що наближається <...> Історія кінчається, і починається над-історія. <...> Між теократичною ідеєю та есхатологією існує протилежність. Теократія, здійснена в історії, виключає есхатологічну перспективу, вона робить кінець як би іманентним самій історії <...> Я не розділяю думки тих, хто чи ледве не вище усього у Вол. Соловйова ставлять “Повість про антихриста”. Вона дуже цікава, і без неї не можна було б зрозуміти шлях Вол. Соловйова. Але повість належить до помилкових та застарілих тлумачень Апокаліпсиса, у котрих занадто багато чого належить часу, а не вічності. Це пасивна, не активна і не творча есхатологія. Немає чекання нової епохи Св. духу. У кресленні образу антихриста помилковим є те, що він зображується людинолюбцем, гуманітаристом, він здійснює соціальну справедливість. Це як би виправдовувало найбільш контрреволюційні й обскурантські апокаліпсичні теорії. У дійсності, говорячи про антихриста, вірніше сказати, що він буде цілком нелюдським, і буде відповідати стадії крайньої дегуманізації <...> Учення Вол. Соловйова про боголюдство, доведене до логічного кінця, повинно було б привести до активної, а не пасивної есхатології, до свідомості творчого покликання людини наприкінці історії, що тільки й уможливить настання кінця світу і друге пришестя Христа. Кінець історії, кінець світу є кінець боголюдський, він залежить і від людини, від людської активності. У Вол. Соловйова не видно, який же позитивний результат боголюдського процесу історії. Раніш він помилково уявляв собі його занадто еволюційним. Тепер він вірно уявляє собі кінець історії катастрофічним.
3.
Філософія Бердяєва
Екзіістенціально-персоналістичної філософія М. О. Бердяєва (1874-1948) знайшла яскраве вираження характерна для російської філософської думки релігійно-антропологічна і історіософської проблематика, пов'язана з пошуками глибинних основ людського існування і сенсу історії. Його погляди знаходяться в руслі чітко позначила в західноєвропейської філософії спрямованості до осягнення внутрішнього духовного досвіду людини, яка особливо проявилася в таких філософських напрямах, як персоналізм, екзистенціалізм та ін Бердяєвим властива не суха і відсторонена, а глибоко особистісна, зазначена парадоксальністю манера філософствування, що додає стилю його творів велику емоційність і виразність.