Історіографія історії Південної Русі після навали орд БатияСтр 1 из 5Следующая ⇒
Витоки першого з них можна простежити вже в широковідомому анонімному історичному творі другої половини ХVІІ ст. київському «Синопсисі», найбільш вірогідним автором якого, на думку фахівців, був настоятель Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель. У відповідності з ним вважається, що вторгнення монголо-татарських орд призвело до майже суцільного винищення Південної Русі та тривалого розриву традицій політичного життя в цьому регіоні. Підставою для подібних висновків послужило те, що саме в цей час обривається традиція київського літописання, а у галицько-волинському та володимиро-суздальському літописанні про Київ та Південну Русь йдеться дуже мало. Найбільш радикальних форм концепція суцільного винищення південної Русі в результаті нашестя орд Батия набрала в творі згадуваного вище М.Погодіна «Исследования, замечания и лекции по русской истории» (М., 1850). У ньому вчений відстоював думку про те, що після монголо-татарського нашестя відбулося переселення автохтонного (місцевого) великоросійського населення з Києва та загалом Південної Русі на землі Русі Північно-Східної. Повторне залюднення Київщини та прилеглих до неї наддніпрянських земель, за схемою Погодіна, відбулося лише через певний час, причому не автохтонним великоросійським етносом, а прийшлим з Волині та Галичини малоросійським народом. Першим аргументовану відповідь на продукування аналогічного роду поглядів дав український вчений-енциклопедист, перший ректор Київського університету М.Максимович, котрий заперечив аргументи Погодіна як з точки зору філологічної, так й історичної. У контексті історичного обгрунтування наукової неспроможності концепції свого опонента 1857 р. М.Максимович опублікував розвідку «О мнимом запустении Украины в нашествие Батыево». Кілька десятиліть по тому ідеї Максимовича знайшли свій розвиток у праці основоположника нової української історіографії Володимира Антоновича «Киев, его судьбы и значение», опублікованій 1882 р. в журналі «Киевская старина». Трохи згодом, на початку 1890-х років, на основі опрацювання великого масиву історичних документів свій погляд на проблему розвитку Південної Русі після монголо-татарського нашестя представив М.Грушевський, опублікувавши одне з перших своїх монографічних досліджень «История Киевской земли». Значною мірою висловлені в цій праці концептуальні погляди та наукові гіпотези вченого, а також зібраний ним в процесі написання роботи фактичний матеріал увійшли до 2-го тому (ХІ–ХІІІ віки) фундаментальної «Історії України-Руси» (Львів, 1905; репринтне вид. – К., 1992). Грунтовністю аналізу та зваженістю оцінок відзначається і стаття М.Володимирського-Буданова «Население Юго-Западной России от половины ХІІІ до половины ХV в.», вміщена як передмова в корпусній збірці документів «Архив Юго-Западной России» (Ч.VІІ, т.1). Високий фаховий рівень та наукова солідність досліджень у працях В.Антоновича, М.Грушевського та М.Володимирського-Буданова остаточно розвінчали погляди на Південну Русь середини – другої половини ХІІІ ст. як обезлюднену та політично некеровану територію. У новітній українській історіографії найбільш фундаментальними дослідженнями з цієї проблематики є статті та монографічні дослідження Г.Івакіна та П.Толочка, що обгрунтовуються незаперечними аргументами археологічного походження. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|