Главная | Обратная связь

Натуралісти 18 – 19 століття

Наукова спадщина Ф. Вовка

Одним із найвидатніших вітчизняних вчених-антропологів являється Ф. Вовк (1847-1918 рр.). Він являється засновником укр. антрополог. науки. Належав до Французької антропологічної школи, закінчив природничий факультет Київського університету ім.. Франка, брав участь в організації Громада. Через це змушений був емігрувати до інших країн. Захистив дисертацію в Сорбонському університеті на тему: «Скелетні видозміни ступнів у приматів та в людських рас». У 1908 . Вовк написав статтю «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини», де обґрунтував тезу про належність українців до високорослої темно пігментованої круглоголової адріатичної раси, яку виділив Денікер серед пд. слов'ян. Згуртувавши навколо себе велику групу студентів – вихідців з України, він налагодив систематичне збирання даних у тих регіонах Російської імперії, де компактно мешкали великі групи української людності. За підсумками цих досліджень Вовк підготував розділ «Антропологічні особливості українського народу». Вчений дійшов висновку щодо відносної антропологічної однорідності українського народу. В 1918 р. Вовк був обраний професором кафедри географії та антропології Київського університету, але через хворобу помер.

 

 

Антропологія в середньовіччі

У середньовічній Європі вивчення природи й людини було заборонене церковною та світською владою. Церква визнавала лише те, про що писалося у Біблії. Цей постулат проголосив відомий богослов-проповідиик IV — першої половини V ст. Августин. Заборонялися анатомо-медичні дослідження. За порушення цієї заборони на вогнищі загинув іспанський учений XVI ст. М. Сервет, який вивчав кровообіг людей і тварин. Лише заступництво французького короля врятувало життя А. Везалію — авторові праці “Про будову людського тіла” (1543). Значний розвиток для А. дали подорожі X. Колумба, Васко да Гами і Ф. Магеллана.У 1598 р. було видано працю італ. вченого Піфагетті «Опис землі Конго», де навів відомості про мавп, що поведінкою нагадували людину. У 1658 р. лікар Ботціус, який побував на острові Ява, вперше описав азійську людиноподібну мавпу, назвавши її орангутаном. У 1684 р. франц. Вчений Француа Берньє запропонував І расову класифікацію, виділивши 4 головні раси на Землі: європейці, монголи, негри та лопарі.

 

Натуралісти 18 – 19 століття

В середині XVIII ст. окремі розрізнені думки про спорідненість людини з тваринним світом дістали теоретичне обгрунтування. Так, у класифікації біологічних видів, створеній визначним шведським натуралістом К. Ліннеєм (1707— 1778), люди поставлені в один шерег із мавпами, лемурами та кажанами.

Ідею спорідненості мавпи та людини активно обстоювали французькі філософи-матеріалісти другої половини XVIII ст. Так, Д. Дідро V праці “Про пояснення природи” значно перебільшував схожість мавпи з людиною. Ще радикальніших поглядів дотримувався К.-Л. Гельвецій, котрий зводив відмінності між людьми та мавпами лише до кількох ознак фізичної будови та звичок. Це ж було властиве і Ж. О. Ламетрі.

Матеріалістичні ідеї у природознавстві поширювались і серед російських натуралістів, про що свідчить книга Р. Каверзнева “Про переродження тварин”. На початку XIX ст. основоположник еволюційного вчення Ж.-Б. Ламарк вперше запропонував теорію антропогенезу. В праці “Філософія зоології” він обгрунтував тезу про природне походження людей від мавп.

Одним із перших свою класифікацію запропонував К. Лінней, котрий залежно від місця проживання виокремлював американську, європейську, африканську та азійську людину.

Французький натураліст Ж.-Л.-Л. Бюффон в одній із книг своєї “Природничої історії” навів різноманітні дані про фізичні риси, вдачу та звичаї багатьох народів земної кулі, почерпнуті ним із нотаток мандрівників. Він уперше застосував щодо людини термін “раса.

Значний внесок у розвиток наукових уявлень про расові відмінності зробив німецький натураліст Й. Блуменбах.

Перші цілеспрямовані дослідження в галузі расознавства в Росії належать до XVIII ст. С. Крашенінніков — у книзі “Опис землі Камчатки” навів стислі, але дуже точні спостереження за зовнішністю модності Камчатки та Курильських.

На початку XIX ст. серед природознавців Західної Європи різко загострилася боротьба між моногеністами, які виводили людство з єдиного кореня, та полігеністами, що відносили раси до різних біологічних видів.