 |
|
Антропологія як самостійна наука
Вплив Дарвінізму
В 1859 р. видатний англійський учений Ч. Дарвін опублікував книгу “Походження видів шляхом природного відбору”, де обгрунтував теорію еволюції природи. Дарвінізм завдав нищівного удару уявленням про сталість біологічних видів і підготував грунт для наукового розв’язання проблем антропогенезу.
Невдовзі англійський природознавець Т. Гекслі на підставі анатомічних та ембріологічних даних показав, що за багатьма ознаками антропоморфні мавпи значно ближчі до людей, ніж до нижчих мавп.
Вплив антропологічних товариств
Протягом 50—60-х років XIX ст. у багатьох європейських столицях постали антропологічні товариства — перші наукові осередки, що мали на меті всебічне вивчення людини.
Найпомітніший слід в історії антропології залишило Паризьке товариство, засноване 1858 р. французьким анатомом і хірургом П. Брока. Він розробив систему краніологічних і соматологічних точок, склав перелік найважливіших ознак на черепі й тілі живої людини.
У 1863 р. перший антропологічний осередок виник у Російській імперії. Це було Товариство любителів природознавства при Московському університеті, організатором та ідейним натхненником якого став професор кафедри зоології А. Богданов.
Російський природознавець звертав велику увагу на розвиток краніологічних досліджень. Він опублікував і кілька статей, присвячених антропологічному складові давнього населення України. Зібрані під його керівництвом краніологічні колекції (понад 3 тис. черепів) склали основу антропологічної виставки, організованої в Москві 1879 р.
Значний внесок у розвиток антропології зробив відомий російський вчений академік Д. Анучин, який теоретично обгрунтував і застосував на практиці географічний метод аналізу антропологічних даних.
Шляхи розвитку сучасної А.
На початку XX ст. виникла англійська біометрична школа, керівником якої був К. Пірсон. Представники біометричної школи доклали чимало зусиль для вдосконалення методів краніологічних досліджень. Вони створили систему чітко фіксованих розмірів людського черепа, розділивши їх на головні та другорядні.
У 1925 р. вийшов друком посібник “Методика антропологічних досліджень” за редакцією Бунака.
Протягом першої третини XX ст. в різних регіонах Старого Світу були зроблені нові палеоантропологічні відкриття, які дали змогу пере глянути усталені погляди на роль неандертальців в еволюційній історії людства.
Протягом останніх років значно збільшилася кількість досліджень, присвячених впливу умов зовнішнього середовища, зокрема кліматичних, на формування морфофізіологічних особливостей людності різних природних зон земної кулі.
Не залишилися без змін і суто морфологічні програми расознавчих студій, які поповнилися новими напрямами — одонтологією та дерматогліфікою.
А. в 20 столітті
За кілька років по смерті Ф. Вовка один із його учнів — О. Алешо — в умовах повоєнної руїни перевіз із Петрограда до Києва архів, книгозбірню (понад 8 тис. томів видань) та численні антропологічні й етнографічні колекції свого вчителя. Всі ці матеріали були зосереджені в Музеї (згодом — Кабінеті) ім. Ф. Вовка при Українській Академії наук.
В 1927 р. при Кабінеті був організований гурток-практикум для молодих науковців, де читали лекції та проводили практичні заняття. Однак на початку 30-х років цей науковий осередок закрили.
Ще одним центром антропологічних досліджень у 20— 30-ті роки був Харків. Широке визнання дістала діяльність колективу антропологів Харківського інституту народної освіти. Очолюваний професором Л.Ніколаєвим, колектив зосередився на вивченні питань фізичного розвитку різних вікових груп населення з урахуванням впливу зовнішнього середовища та спадковості. Упродовж 20-х років антропологічні центри діяли також в Одесі, Дніпропетровську. Всіх їх ліквідували на початку 30-х.
Нормальному розвиткові вітчизняної науки про людину перешкоджали жорстокі репресії з боку сталінського режиму.
По закінченні Другої світової війни в Україні не залишилося жодного антропологічного осередку.
Новий етап у розвитку української антропології розпочався в середині 50-х років, коли у відділі етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР була створена група антропології під керівництвом академіка Івана Підоплічка.
У 1955 р. розпочала свою діяльність Українська антропологічна експедиція під керівництвом В. Дяченка.
На сьогодні в нашій державі діє лише один антропологічний осередок — сектор антропології Інституту археології НАН України. Його завданням є вивчення антропологічного складу й генетичних взаємостосунків стародавнього населення півдня Східної Європи. Антропологічні дослідження проводяться також в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.