 |
|
Антропологічна структура населення земної кулі
Європа
Це — область поширення різновидів великої європеоїдної раси.
Одну з перших спроб класифікувати населення Європи зробив американський антрополог Ріплей. Він виділив тут три раси.
Більшість сучасних дослідників дотримується схеми, виділяючи в Європі п’ять головних рас (або груп типів): атланто-балтійську, біломоро-балтійську (північні європеоїди), індо- середземноморську, балкано-кавказьку (південні європеоїди), перехідну середньоєвропейську.
Атланто-балтійська раса локалізується на півночі Західної та Східної Європи. Вона представлена серед норвежців, шведів, шотландців, ісландців, данців, німців, фінів, естонців, латишів, литовців, поляків, росіян, білорусів.
Найчисельнішою в Європі нині є середньоєвропейська раса, яка обіймає величезну територію від Атлантичного океану на заході до Волги на сході.
Її різновиди представлені серед німців, чехів, словаків, поляків, австрійців, росіян, українців.
Індо-середземноморська раса в Європі поширена серед іспанців і португальців, південно-західних французів, італійців, південних греків. Балкано-кавказька раса, поширена головним чином серед етнічних груп гірського поясу Європи (Альпи, Балкани, Карпати).
Деякі фахівці виділяють в Європі ще одну — лопарську расу, носіями якої нині є
лопарі (саами).
Азія
Населення цього континенту нині включає представників усіх трьох великих рас, однак чисельно переважають монголоїди.
Більшість сучасних дослідників розрізняють дві гілки “класичних” монголоїдів: тихоокеанську, яка охоплює далекосхідну й південноазійську раси, та північну (північноазійська та арктична раси).
Далекосхідна раса переважає серед китайців і корейців.
Південноазійська раса поширена на півдні Китаю, в Індокитаї, на Зондських островах і в суміжних регіонах.
Північноазійська мала раса представлена багатьма корінними на-родами Сибіру, Монголії, Північного Китаю.
Арктична раса в Азії поширена на Чукотському півострові та в деяких суміжних регіонах серед чукчів, ескімосів та ін.
Значні контингенти корінного населення Азії входять до великої європеоїдної раси, представленої багатьма різновидами індо-серед- земноморської та балкано-кавказької групи типів.
В окремих регіонах півострова Малакка, на Філіппінських островах поширена ще одна австралоїдна раса — меланезійська.
Проміжне становище між європеоїдними індо-середземно- морськими та австралоїдними ведоїдними типами займає південно- індійська, або дравідська раса.
Своєрідними рисами зовнішності визначаються айни — давні мешканці Японських островів, Курил і Сахаліну.
Америка
Переважну більшість сучасного населення цього континенту становлять нащадки європейських колоністів — носіїв великої європеоїдної раси. Крім того, тут проживають близько 50 млн негрів.
Великі групи людності Центральної й Південної Америки представлені іспано-індіанськими й португало-індіанськими метисами, а також мулатами. Що ж до корінних жителів континенту — індіанців та ескімосів, то чисельно вони значно поступаються іншим етнічним і расовим групам.
Окремі групи індіанців мешкають у Північній Америці.
Ескімоси заселяють арктичне узбережжя й острови Канади і Гренландії.
Й. Денікер виділяв серед американських індіанців чотири раси: північноамериканську; середньоамериканську; патагонську; південноамериканську.
Що ж до сучасних фахівців, то вони здебільшого обмежуються виділенням однієї малої раси — американської.
Африка
В антропологічному складі корінного населення Африки виокремлюються такі малі раси: індо-середземноморська; негрська; негрильська; бушменська й ефіопська.
Риси індо-середземноморської раси — однієї з гілок південних європеоїдів — представлені серед землеробської арабської людності й кочових берберських племен, яких античні джерела називали “лівійцями”. Негрильська раса представлена малочисельними пігмейськими племенами. Між негрильською та негрською расами існує чимало перехідних типів, які сформувалися внаслідок шлюбних контактів.
Дуже своєрідний комплекс ознак властивий бушменській расі, представленій бушменами і готентотами.
Значні контингенти африканської людності належать до ефіопської раси. Сформувавшись на перетині індо-середземноморських і негрських типів, вона поєднує в собі їхні риси.
Особливе місце на антропологічній карті Африки займає населення о. Мадагаскар — мальгаші, фізичний тип яких склався за участю негроїдних груп і популяцій південноазійського походження.
Австралія та Океанія
Переважну більшість сучасного населення Австралії становлять нащадки європейських колоністів. Корінні мешканці — аборигени. Аборигени належать до окремої гілки негроїдів — австралійської раси Характерною рисою австралійців, яка одразу впадає у вічі, є значний розвиток третинного волосяного покриву на тілі й ще сильніший на обличчі.
Меланезійська мала раса поширена на Новій Гвінеї та островах Меланезії. Внаслідок ізоляції мешканців цих територій, розділених водними просторами, в її межах виділяють кілька варіантів. Одним із них є папуаський. Ще одна дуже своєрідна раса — полінезійська — поширена в Новій Зеландії, на островах Полінезії та Мікронезії.
Расизм
Расизм — це сукупність антинаукових концепцій, в основі яких лежать уявлення про фізичну і психічну нерівноцінність рас людини. Всі без винятку різновиди расистської ідеології містять положення про вирішальну роль расових відмінностей у розвитку людського суспільства та про наявність “вищих” та “нижчих” рас. Расистські схеми є засобом розпалювання шовінізму й міжнародної ворожнечі.
Відомо, що расизм є породженням капіталістичної доби.
Погляди античних мислителів на варварів як на істот нижчого гатунку в епоху пізнього середньовіччя використали іспанські конкістадори й теологи для “теоретичного” й морального обгрунтування колоніальних загарбань і масового знищення індіанців Америки.
Розвиток капіталізму покликав до життя цілу низку псевдонаукових теорій про поділ людства на “вищі” й “нижчі” раси.
Расизм у 19-20 ст.
У 1853— 1855 рр. французький аристократ Ж.-А. Гобіно опублікував чотиритомний “Трактат про нерівність людських рас. Будучи послідовником полігенізму, Гобіно категорично заперечував видову єдність людства, доводячи, що раси відрізняються між собою не лише фізичними, зовнішніми ознаками, а й вродженими особливостями психіки.
Расистська ідеологія в середині XIX ст. мала своїх адептів і в Англії. Так, на першому ж засіданні новоствореного Лондонського антропологічного товариства його президент Дж. Гент виступив з доповіддю “Місце негра у природі”, де навів численні докази “неповноцінності” темношкірих людей.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. у країнах Західної Європи поширився новий різновид расистської ідеології — соціал-дарвінізм. На їхню думку, класове розшарування є наслідком природженої біологічної нерівності людей, яка так чи інакше пов’язана з расовими, фізичними ознаками.
Після приходу до влади фашистів расистська ідеологія в Німеччині набула статусу державної доктрини.
Спираючись на “нордичну” теорію, правляча верхівка фашистської Німеччини твердила про своє “природне” право панувати над “слабкими” й “неповноцінними” народами, не зупиняючись перед їхнім фізичним знищенням.
Расистська ідеологія набула в нових умовах форми “психорасизму”. Основу цієї псевдонаукової течії, яку пред-ставляли деякі психологи США та країн Західної Європи, складало протиставлення расових та етнічних груп людства на підставі групових “біопсихічних” ознак.