 |
|
Християнська антропологія
•В Середньовіччі людина розглядалась як складова частина божого упорядкування світу. В працях Августина, Григорія Нісського людина розумілася як вершина та мета божого творіння, як духовна істота, що потенційно має в собі образ Божий і проявляє у тварному земному існуванні богоподобіє, щоб отримати Царство Боже.
•
•За Августином “Людина має бути розумною, щоб воліти шукати Бога”. Звертаючись до Бога, душа водночас пізнає саму себе. Цим душевно-духовним сходженням людина відкриває в собі особистість. Віра – умова особистісного становлення. Мисленнєво душа єднається з Вічною Мудрістю.
За Г. Нісським (бл.335-394) людина перевищує, не вміщується у матеріальний світ. Вона “велика і гідна істота” проте вона лише подоба Бога, що робить її незахищенною від гріха. Порятунок вимагає від неї очищення за допомогою Бога. Духовне життя містить у собі елементи філософії : етику, що сприяє очищенню; фізику, що вчить як долати ілюзорність світу почуттів, розпізнаючи в останньому символ і теофанію; метафізика, що допомагає дістатись трансцедентальності Божества.
Антропологічні проблеми у філософії епохи Відродження та Нового часу
•Починаючи з епохи Відродження по мірі нагромадження наукових даних щодо людини відбувається становлення різних варіантів раціоналістичної гуманістичної антропології. В ній сутність людини ототожнюється з діяльністю розуму, соціальною та особистісною свободою, правом на земне щастя.
•Завершеної форми класичний європейський гуманізм набуває у антропологічних поглядах французьких просвітників та в німецькій класичній філософії.
Гуманізм
•Гуманізм (лат. людський) – моральний принцип у відношеннях між людьми в основі якого лежить турбота щодо людини, прагнення щодо покращення її життя, забезпечення задоволення її потреб та розвиток талантів.
•Гуманізм велику роль відводить гідності людини, передбачає віру її у власні можливості (Ф.Петрарка, Данте, Піко-Делла Мірандолла, Леонардо до Вінчі, Дж. Бруно та ін). Підґрунтям принципу гуманізму є поважне відношення до іншої людини, заборона використання її в якості засобу.
•Він виражений у кантівському категоричному імперативі “вчиняй завжди так, щоб максима твоєї поведінка могла стати всезагальним законом”.
Історичні смисли гуманізму:
•Гарантія основних прав людини як умова збереження гуманних основ її буття.
•Підтримка слабких, що виходить за межі звичайних уявлень даного суспільства щодо справедливості.
•Формування у кожної людини таких соціальних та моральних якостей, що дозволили б їй стати розвинутою особистістю та здійснювати самореалізацію на основі суспільних цінностей.
•Якщо виходити з того, що сутність людини змінюється разом з розвитком соціальних відносин, то на кожному історичному етапі змінюються цілі діяльності людини, а разом з ними і розуміння гуманізму.