Здавалка
Главная | Обратная связь

Культура архантропів



 

Включає два часових зрізи: абевільский, або шельський(більш ранній – 1,5 млн.р.т. – 300 тис.р.т.) і ашельський (більш пізній). Кожен із них тривав приблизно 200 тисяч років. Близько півтора мільйони років тому (до початку середнього плейстоцену) гомініди, що виробляли кам'яні знаряддя, поширилися не тільки на Африканському континенті, але й у Південній Європі та Азії (до Індонезії та Китаю). Сама несхожість зазначених регіонів припускає високу здатність цих гомінід до екологічної адаптації, результатом якої стало не тільки відхилення від біології виду, але і зміна кам'яних знарядь.

Для археологічної традиції типу «аббевіль» характерні примітивні знаряддя з малим числом сколів. Це обумовлено застосуванням грубого кам'яного молота або кам'яного ковадла. Пізніше, при виготовленні рубил, уже застосовувалася нова техніка. Вона полягала в тому, що кам'яні нуклеуси (валуни) розколювали з одержанням великих відщепів, тобто виготовлення знарядь базувалося на розділенні цілого на частини (аналіз), а не на створенні виробу із окремих компонентів (синтез). Подібний підхід до маніпулювання предметами типовий для мавп, які вивчають властивості об'єктів зовнішнього середовища, головним чином, за допомогою обмацування та розламування (“ручне мислення” приматів).

В архантропів при виготовленні знарядь рука також відігравала велику роль. Вона дозволяла не тільки відчути масу, форму, температуру каменя, силу нанесення удару, але і була провідним складним аналізатором під час вибору матеріалу для виготовлення знаряддя, давала змогу розрахувати напрям кожного нового удару. Суттєвими ознаками шельських знарядь були наявність ріжучого краю в поєднані з оптимальною вагою, котра посилювала необхідні властивості цих кам'яних виробів. Експериментальні дослідження технології виготовлення рубил дозволили встановити, що· сколи на кремнієвому нуклеусі виходять кращими, коли беруть вологий шматок каменю безпосередньо із породи;· після кожного удару необхідно робити перерву для того, щоб знайти нову точку удару, котрий необхідно завдавати тільки по самому краю нуклеусу і тільки у строго визначеному місці. Це досить складна процедура, яка потребує не тільки старанного вивчення зовнішнього вигляду знаряддя, але і ретельного обмацування рукою рельєфу каменю. Тільки після докладного аналізу рецепції руки можна остаточно визначити напрямок та силу наступного удару, оскільки найменша помилка призводить до того, що нуклеус розщеплюється навпіл або розтріскується і вся попередня робота виявлялася марною.

Таким чином, рука в архантропів брала безпосередню участь у процесах пізнання властивостей предметів. Це означає існування тісного зв'язку трудової діяльності з тими відділами головного мозку, де розташовувалися кіркові кінці аналізаторів руки. Оскільки виживання пітекантропів суттєво залежало від уміння виготовляти і використовувати знаряддя, то особини, що мали будову головного мозку, котра дозволяла їм здійснювати трудову діяльність, виявлялися набагато краще пристосованими, довше жили, мали більше шансів залишити нащадків і передати їм відповідні адаптивні ознаки, перш за все прогресивну структуру мозку. Внаслідок цього в антропогенезі еволюція головного мозку і психічного відображення, трудова діяльність і соціогенез, проблема виживання як окремих індивідів, так і їх груповувань виявляються настільки міцно зв'язаними, що утворюється складна система надвидового рівня, своєрідний адаптивний комплекс, у якому ні одна із частин не може існувати без відповідного розвитку інших. Так, саме з початком виготовлення знарядь спостерігаються зміни в загальних пропорціях головного мозку та відзначається нерівномірність розвитку окремих його ділянок. Відповідний розвиток психічного відображення був необхідним і для вибору каменя з певними властивостями, котрі б задовольняли функціональним особливостям майбутніх знарядь.

Матеріалом для виготовлення рубил найчастіше слугували жорсткі скельні породи (кварцит, уламки лави). Широко використовувалися рубила: з їх допомогою пробивали отвори в шкірах, обробляли здобич, рубали гілки тощо. Для виробництва невеликих знарядь з відщепів звичайно використовували дрібнозернисті гірські породи (кварц, сланець). Вони забезпечували гострий ріжучий край і легше піддавалися ретуші, тобто тонкій обробці. Це характерно і для виготовлення скребкових знарядь.

На цьому етапі характерні наступні типи виробів:

– Описані грушоподібні рубила, вагою до 2,5 кг, розміром до 20см;

– рубила інших форм (киркоподібні та з долотоподібним кінцем);

– опоровидні клівери;

– скребла;

– ножі-відщепи;

– дерев’яні списи;

– сфероїди (камяні ядра).

Носії аббевільської культури використовували вогонь та могли зводити навіть тимчасові житла з каміння та гілок.

Близько 1,2 млн.р. т з Азії в Африку переселилася частна азійських еректусів, про що свідчать дані палеоген етики, а ще через 200 тис років в же з Африканського континенту зявляється нова хвиля переселенців, що принесли ашельську археологічну культуру. Це були людина попередняа та людина гейдельберзька,що іноді об’єднуються в один вид.

Людина-попередник, або людина попередня (лат. Homo antecessor) - викопний вид людей, який існував в період від 1,2 млн до 800 тис. років тому.

Голова H. antecessor відзначається незвичайною сумішшю характерних рис неандертальця і сучасної людини. У них були великі надбрівні дуги, довга і низька черепна коробка, масивна нижня щелепа без підборіддя і великі зуби, як у неандертальця. Обличчя, навпаки, було відносно плоским і не видавалося вперед, тобто було схожим на обличчя сучасної людини. Ріст - 1,6-1,8 м, об'єм мозку - близько 1000 см³. Для них характерний конкурентний канібалізм.

Людина попередня.

«Гейдельберзька людина» (Homo heidelbergensis), названа так на честь Гейдельберзького університету) — вимерлий вид роду Homo, який, можливо, був прямим предком як неандертальця в Європі так і людини розумної. Походять з тієї ж популяції, що і людина попередня. Носії ашельської культури. Найкращі рештки цих гомінідів датовані від 600 до 400 тис. років тому. Кам'яні знаряддя Homo heidelbergensis близькі до ашельських знарядь пізніх Homo erectus.

Усі розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і сучасніших ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800–900 тис. років тому.

За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” становило загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.

Мав наступні риси:

– об’єм мозку досягав 1100-1400 см3;

– добре розвинута тімяна доля мозку, особливо нижня доля, що свідчить про прогноз та планування дій;

– розвинутий центр Брока, а також центри, які відповідають за жестикуляцію та узгодженість мови, 100%-ва наявність мови;

– житла ділили на 2 зони, внутрішню (з вогнищем) та зовнішню (сміттєву);

– повноцінне використання вогню;

– наявність одягу;

– ашельська культура (шліфовка деревяних знарядь з допомогою вогню, рубила, відщепи, скребки, на ковальні, «молотки» для розколу горіхів, використання кременю, метальні списи, біфаси, використання техніки «левалуазського розщеплення», списи з кам’яними наконечниками);

– всеїдність (горіхи, зерна, жолуді, маслини, виноград, стиракс, краби, риба, черепахи, слони, парнокопитні, собаки, гризуни).

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.