 |
|
СОЦІАЛІЗАЦІЯ І СОЦІОГЕНЕЗ
Соціалізація- це процес, входження індивіда у соціальне середовище, яке зумовлює:
· – соціальне пізнання і спілкування,
· – оволодіння навичками практичноїдіяльності,
· – активну перебудову зовнішньогосвіту,
· – зміну і якісні перетворення самоїлюдини.
Завдяки соціалізації люди, на відміну від тварин, які протягом еволюції поглиблюють спеціалізацію своїх пристосувальних органів і функцій, стали на шлях розвитку універсальноговідношення до природи.
Про ступінь досконалості організму індивідів свідчать вже не тільки морфологічні адаптації,але й пристосованість до соціального типу життя, здатність особи бути носієм суспільного досвіду.
В цьому розумінні соціалізація виступає як основна закономірність і рушійна сила антропогенезу.
Соціогенез - процес формування суспільних відносин, які утворюють світ людини.
Реконструкція ранніх етапів соціогенезу здійснюється за допомогою непрямихданих. До них відносяться:
1) Деякі археологічні та антропологічні дані
2) Ті етнографічні факти, що можна з певною вірогідністю розглядати як залишки давнього досапієнтного стану людства
3) Інформація про групові взаємовідносини мавп
Різноманітність соціальних структур приматів зумовлена:
а) екологічними умовами,
б) наявністю сусідніх угруповань,
в) історією конкретної групи та існуванням внутрішньогрупових традицій - використання знарядь техніка добування їжі, індиві-дуальні прив’язаності тощо
г) характером взаємовідносин між особинами - дуже велика роль особистості, особливо лідера,
д) конкуренцією між самцями,
є) добором самців - захисників і наявністю хижаків,
ж) співвідношенням самців і самок у групі;
з) стабільність груп ранніх гомінід значною мірою залежала від самок (у бонобо зменшується завдяки ним агресія)
Найбільш сексуально привабливими у приматів та людини є особи, що схожі на тих, поряд зякими вони знаходились у ранньому дитинстві. Потім йдуть більш далекі родичі . Споріднені шлюби мають вельми давні корені.
Встановлено, що найбільш згуртованими є групи тих популяцій виду, що мешкають на відкритій місцевості. (реакція на опудало леопарда).
У зв’язку з цим найбільш прийнятною з можливих моделей угруповання найдавніших гомінід є стадо лісостепових або степових шимпанзе, які, до того ж, найближчі до людини за багатьма генетичними та морфологічними ознаками. Моливо, вони як і люди є нащадками ардипітеків.
Доведено, що запереважною більшістю ознак соціальної поведінки (8 із 14 досліджених) горила, шимпанзе та людина подібні. До таких ознак, зокрема, належать:
·– структура соціальної групи,
·– взаємодії між особами,
·– міжгрупові відносини тощо.
Співставлення і аналіз таких непрямих даних дозволяє скласти загальне уявлення про суспільне життя давніх гомінід.
Відносно початку соціогенезу розглядається концепція двох стрибків, двох переломних періодів:
1. Перехід від тваринних предків до стадії людини, який пов’язаний з початкомвиготов-лення знарядь. З’являютьсясоціальні закономірності і первісне людське стадо, яке характеризується такими ознаками:
·– внаслідок труднощів здобування їжі чисельність угруповань обмежена і не перевищує 30 осіб,
·– відносна осілість внаслідок засвоєння прийомів колективного полювання на велику здобич, що дозволяло досить тривалий час залишатися в одній місцині,
·– гостра боротьба між егоїстичними та стадно-колективними формами поведінки (за Дж. Холдейном).
Оскільки вижити могла тільки група, то індивідуальні уподобання програвали внаслідок більшої ефективності колективу в такій діяльності як підтримка вогню, здобування їжі, продовження роду тощо. Розвивалися взаємодопомога, трудова діяльність, мовлення.
2. Розвиток цих ознак суттєво розширив діапазон можливих впливів на природу, формувалися відносно постійні господарчі колективи. Внаслідок цього на межі середнього та пізнього палеоліту (зміна палеоантропів - неандертальців - неоантропами) відбувся другий стрибок суспільного розвитку, пов’язаний із становленням материнського роду. Міграції відбувалися первано по чоловічій лінії. Жінки – вели осідлий спосіб життя. Соціальні закономірності почали відігравати переважну роль в житті людей.
Розвиток людства, як суто біологічного виду припинився.
Добір почав відбуватися на рівні угруповань: зберігалася, тобто виживала, та група, що мала кращу організацію і внаслідок цього виявлялася більш пристосованою до умов довкілля.
Таким чином, соціогенез еволюціонував у напрямку від біологічно доцільних угруповань приматів до власне людського соціуму, представленого первісним родом.
Перехідною формоюміж цими двома упорядкованими системами могло бути емоційно напружене угруповання з відносно швидкими змінами стереотипів поведінки. В першому наближенні воно могло відповідати натовпу.
Натовп можна охарактеризувати, як тимчасове об´єднання великої кількості людей, що мають безпосередній контакт між собою та майже ідентично реагують на певні стимули.
Суттєвим для такого припущення є те, що керування натовпом здійснюється на рівні первісної (першої) сигнальної системи (жести, вигуки, будь-які ритми, скандування тощо), а стан людей оцінюється як гіпноїдний, різко збільшується схильність до навіювання.
Внаслідок цього зникає індивідуальність поведінки і вся група починає діяти як одне ціле.
Натовп не давав переваги під час життя на деревах, але в саванні створював враження єдиного організму з високою агресивністю та імітаційною здібністю. Формувалися нові стереотипи поведінки, які закріплювалися у відносно стабільні періоди існування групи. Діяв індивідуально-груповий добір осіб на відповідність до групи і добір груп на виживання в конкретних умовах довкілля. Навіть зараз скупченням людей зручно керувати в натовпі з допомогою простих і зрозумілих вигуків, ритмів, жестів, скандувань на рівні підсвідомості (колективного підсвідомого). При цьому іноді люди не в стані зрозуміти, чому вони ведуть себе подібним чином. Існує навіть класифікації різних типів натовпу.
Випадковий натовп можна спостерігати на місці дорожньо-транспортної аварії. Він складається із зацікавлених перехожих, які затрималися на деякий час. Такий вид натовпу може зберегтися навіть після від´їзду винуватців аварії. Це пов´язано з процесом «емоційного кружляння» - натовп по колу відтворює одну й ту саму розповідь, додаючи до неї свої емоції та свій погляд на ситуацію.
Експресивний натовп - це сукупність людей, що відкрито виражають свої емоції: радість, горе, гнів, заперечення. Одним з варіантів експресивного натовпу є екстатичний натовп, він може виникати під час релігійних обрядів, шалених карнавалів чи концертів музичних кумирів, коли індивіди молитвами, ритуалами або іншими спільними діями доводять себе до стану шаленства.
Конвенційний натовп складається з людей, що поєднані спільними інтересами та дотримуються низки правил. Та лише до певного моменту конвенційний натовп діє відповідно правилам. Прикладом цього виду натовпу можна назвати групи вболівальників - «фанатів» футбольних команд, що підтримують своїх кумирів на стадіонах.
Діючий натовп. У соціальній психології вивченню саме цього виду натовпу приділяється особлива увага. Він вважається найбільш значимим у соціально-політичному відношенні. У свою чергу, діючий натовп поділяють на чотири підвиди: агресивний, панічний, здирницький та бунтівний.
а) агресивним натовпом рухає ненависть та гнів. Це маса людей, яким притаманна жага вбивств та руйнувань.
б) панічний натовп поєднує людей, що намагаються уникнути небезпеки, реальної або вигаданої.
в) люди, що належать до здирницького натовпу, прагнуть до надбання певних матеріальних цінностей - це можуть бути звичайні мародери або ошукані вкладники фінансових пірамід, їх головна особливість - емоційна єдність, але при цьому неминучий конфлікт цінностей, за які бореться натовп, не вистачить на всіх.
г) бунтівний натовп – натовп невдоволений існуючим станом речей.
До жахливих наслідків може привести надання влади людині, що наділена привабливістю у поєднанні з твердими переконаннями та вузькістю розуму. Така людина легко може перетворити натовп із аморфної маси у руйнівну матеріальну силу.
Найефективніший механізм впливу на діючий натовп – позбавлення його учасників анонімності: фіксування облич людей за допомогою відеознімання, активне демонстрування їх у репортажах з місця подій, а також на великих екранах, встановлених поблизу місця розташування натовпу; або позначення учасників натовпу за допомогою фарби, яку не можна змити. Ці та подібні заходи помітно знижують активність та агресивність натовпу. Е.Канетті у своїй праці «Маса і влада», так характеризував натовп : «Прагнення до зростання — це перша і головна властивість маси. Вона захоплює кожного, хто перебуває в межах її впливу... природна маса - це відкрита маса: її зростання нічим не обмежено. Будинків, дверей, замків, заборон вона не знає. Все, що зачинене, — підозріле для неї. Відкрита маса існує, поки росте. Її розпад починається, як тільки вона перестає рости».
Діючи на індивіда в натовпі і викликаючи в нього почуття слави, честі, релігії і патріотизму, легко можна змусити його пожертвувати навіть своїм життям. Історія багата прикладами, подібними до хрестових походів і волонтерам 93-го року. Тільки натовп здатен до прояву найбільшої безкорисливості та найбільшої відданості. Як багато разів натовп героїчно вмирав за яке-небудь вірування, чи слова ідеї, що він сам ледь розумів. Натовп, що влаштовує страйки, робить це не стільки для того, щоб домогтися збільшення свого убогого заробітку, яким він задовольняється, скільки для того, щоб коритися наказу. Особистий інтерес дуже рідко буває могутнім двигуном у натовпі, тоді як в окремого індивіда він займає перше місце. Ніяк не інтерес, звісно, керував натовпом в багатьох війнах, частіше усього недоступних його поняттям, але він йшов на смерть і так само легко приймав його, як легко дають себе убивати ластівки, загіпнотизовані дзеркалом мисливця.
Формувалися родові традиції та соціальні норми, які поширювалися на особливості виготовлення та використання знарядь праці, ієрархічні та статеві відносини, що ставали все більшу порядкованими.
Ендогаміята відносний проміскуїтет (з елементами первинного проституювання)з факультативною моногамієюпоступово змінювалися в бік міжродової екзогамної моногамії, коли люди почали оюєднуватися в племена, що складалися з різних родів. При цьому відбувався ніби договір між родами, одним із елементів регуляції якого був обмін матеріальними цінностями (калим на придане). Іноді зустрічаються такі форми існування відносин, як міжродова екзогамія, що займала колись очевидно перехідну стадію до моногамної сім’ї (шлюб між родами, де з жінкою близько спілкуються всі чоловіки, родичі жениха). До перехідних типів сімї належать також сім’ї, де чоловік лише іноді спілкується з дружиною в її будинку (чоловіки живуть в чоловічій казармі, а жінки одного жіночого роду мають свої власні будинки), що зустрічаються в Індокитаї. Іноді відсутня навіть чітка сімейна структура, тому що цей тип дозволяє жінкам вести себе досить вільно, приймаючи за бажанням інших чоловіків.
Проте зустрічаються й інші форми сімейних відносин, у меншої частини народів. Ми маємо справу з:
· – поліандрією (багато чоловіків),
–·сороратом - шлюб з декількома сестрами одночасно або з сестрами жінки, яка померла,
· – левіратом - співжиття з жінкою брата, шлюб з його вдовою,
· – поширювався гостинний гетеризмі позитивне сприймання дошлюбних та позашлюбних статевих зв’язків у ізольованих в генетичному плані племен. З часом зустрічається храмовий, або ритуальний гетеризм (Вавілон, Шумер). Культи родючості іноді вимагають і більшого. Наприклад у різних народів, в різні часи поширюється можливість хоча б раз на рік, переважно напровесні одинь день дозволяти собі й більші вольності (оргії, присвячені богам родючості, «вакханалії», що сильно активуються вживанням алкоголю та наркотичних засобів).
До того ж, слід завважити, під час збільшення популяції чоловіки починають розподіляти жінок на тих, що вигідні в плані створення сім’ї (не характеризуються провокативною чи відкрито віктимною поведінкою, дотримуються суспільних норм моралі), та на тих, що не сприймаються серйозно (надмірна емоційність, віктимність та провокативність поведінки, аморальність). Жінки, що потрапляють в полон під час воєн з часом починають складати прошарок рабинь-наложниць, діти яких від господаря не займають, за рідким винятком, високого стану в суспільстві, як діти тих, за яких був виплачений посаг. Це сприяє соціальному розшаруванню суспільства за майновою та ієрархічною ознакою, та виникненням конфліктів між дітьми одного батька за його спадок. Чоловік починає цінувати лише тих, за яких йому довелося боротись, або приложити масу зусиль. Зявляється чіткий прошарок платних жінок – куртизанок, яких не потрібно забезпечувати все життя.Так само й жінки, та їх найближчі родичі обирали в якості кавалерів тих чоловіків, які мали кращі здібності для забезпечення сім’ї матеріальними засобами, та краще піклувалися про жінок та дітей, були достатньо психічно стійкими та терплячими, щоб гарантувати надійність та міцність сім’ї.
Проте домінуючою формою з часів ардіпітеків є система парного шлюбу. З виникненням такої дуальної екзогамії первісна спільнота набула міцну соціальну структуру. На зміну людському стаду прийшла чітко окреслена родова община.
Суттєве зростання ролі суспільних зв’язків у виживанні людей призводило до того, що в антропогенезі все більше зменшувалася роль природного добору, асоціальні фактори почали безпосередньо впливати навіть на деякі біологічні особливості людини.