 |
|
ЦЕНТРИ САПІЄНТИЗАЦІЇ
Відносно прабатьківщини людства в антропології до сьогодні ведуться дискусії. Розглядається кілька гіпотез.
1. Вузького моноцентризму . Автор – Чарльз Дарвін, центр - область Східноафриканського рифту. Аргументи на користь цієї гіпотези:
Африка - ареал найближчих родичів людини - шимпанзе та горили і тут наприкінці третинного періоду склався комплекс умов, сприятливих для "олюднення" мавп:
· – зникли ліси,
· – поширився рівнинний ландшафт,
· – багаті водні ресурси,
· – різноманітна фауна,
· – збільшення рівня ІР внаслідок розломів земної кори і частих вивержень вулканів тощо.
Нові умови сприяли :
·– переходу частини вищих приматів до прямоходіння
·– зростання ролі м’ясної їжі,
·– вдосконалення руки та ГМ,
·– застосування природних, а потім і штучних знарядь
·– активній трудовій діяльності.
Саме у Східній Африці виявлені численні рештки
·– дріопітеків, передгомінідів
·– австралопітеків,
·– хабілісів і близьких до них форм,
·– архантропів ( неандертальці - перші представники роду Хомо ) тощо.
Тут знайдені найдавніші знаряддя з гальки і різні культурні шари розташовуються на одному місці: нижчі представлені хабілісами, а вищі - архантропами й ашельскими знаряддями.
Основне заперечення: ізольовані групи рідко започатковують види, що розселені по всій планеті. Крім того, цій гіпотезі суперечать і деякі палеонтологічні та інші дані.
2. Широкого моноцентризму = генного потоку = гібридизаційна .
Запропонував Ян Рогінський у другій половині 40-х років ХХ ст.
Центр: Північно-Східна Африка + Передня Азія +
Південна та Південно-Східна Європа.
Існують й інші варіанти моноцентризму, які розроблялися деякими західноєвропейськими та американськими вченими.
3. Поліцентризм . Вперше обґрунтував нім. вчений
Ф. Вайденрах ( 30-і роки ХХ ст.), який виділив 4 основних осередки формування неоантропів:
·– Східна Азія - синантроп, пращур монголоїдної раси
·– Південно-Східна Азія - пітекантроп - австралоїди
·– Південна Африка - родезійська людина - негроїди
·– Передня Азія - "прогресивні" неандертальці - кроманьйонці Європи
Іншими словами, для кожної раси виділяється окремий центр її формування. Але у нижньому та середньому палеоліті знайдені лише поодинокі расові ознаки. Становлення расових комплексів відбулося у післяпалеолітичний час, тобто розумність є давніша за раси і процес сапієнтації збігається з расогенезом лише частково.
4. Дицентризм. Ця гіпотеза впродовж 60-80 рр. ХХст. активно розроблялась радянськими антропологами, перш за все В. Алексєєвим.
Згідно з нею виділяють 2 центри сапієнтації: західний та східний.
західний = афро-європейський.
Пращури неоантропів постали на Африканському континенті, звідки згодом емігрували в Європу через Передню Азію, започаткувавши 2 морфологічні лінії:
· Перша хвиля міграції започаткувала вид Homo sapiens neandertalensis , який існував у діапазоні часу 230 тисяч - 28 тисяч років тому на теренах Європи, Близького Сходу та Західної Азії.
Друга хвиля міграції призвела до того, що постали "прогресивні" палеоантропи, які започаткували новий вид Homo sapiens sapiens, пращури якого жили в Африці близько 150 тис. років тому і розповсюдилися на Близькому Сході приблизно 90 тис. р. тому.
східний = південно-азійський. Відокремлення цього центру сапієнтації ґрунтується на таких підставах:
· Тут виявлені численні кісткові рештки досить високо розвинених приматів кінця третинного періоду: рамапітеків, удабнопітеків, гігантопі-теків, азійських еректусів тощо.
· Наприкінці міоцену-початку пліоцену через арідизацію клімату відбулося масове переселення з Центральної Азії до Європи, Африки та Південної Азії високорозвинених приматів, які вже значною мірою пристосувалися до життя на відкритих просторах і стояли на порозі гомінізації.
· Південно-Східна Азія була ареалом однієї з найчисленніших груп архантропів - яванського пітекантропа, а також їхніх попередників - мегантропів , які за своєю будовою близькі до африканських австралопітеків.
· У Південно-Східній Азії до сьогодні мешкають такі людиноподібні мавпи як гібони та орангутани.
Загалом для обґрунтування гіпотези діцентризму були використані численні краніологічні, молекулярно-генетичні та інші дані.
Інколи ці два центри розглядаються як самостійні.
5. Сибірська гіпотеза .
ХIХ ст. - Крашеннініков - Красноярськ - г. Афон
1982 р. - Дірінг-Юрях - проф. Мочанов.
Першолюди могли постати одночасно в екстремаль-них умовах кількох районів Землі.
Відомий угорський антрополог А. Тома доводить, що поштовхом до виникнення східних центрів сапієнтації стали міграції сибірських першолюдей до Центральної Азії. Тут вони змішались з популяціями, близькими до синантропів, започаткувавши протомонголоїдів.
Таким чином, дискусія щодо центрів сапієнтації не вщухає до сьогодні. Не викликає сумнівів тільки те, що Америка, Австралія та Океанія не були прабатьківщиною людства. Тут ніколи не мешкали людиноподібні мавпи і зовсім відсутні сліди перебування давніх гомінід. Усі найдавніші знахідки датуються верхньо-палеолітичним періодом.
У Північну Америку люди прийшли близько 30 тис. років тому із Сибіру через Аляску, а до Австралії вони потрапили приблизно 35-40 тисяч років тому із Південно-Східної Азії (Нова Гвінея) через мережу острівків, які наприкінці плейстоцену з’єднували острови Індонезії та Австралію.
АМЕРИКА - Берінгія - велика зоогеографічна область, яка існувала протягом останнього Вюрмського = Вісконсинського зледеніння, коли чверть Євразії та 3/4 всієї Північної Америки були вкриті кригою. До складу цієї області входили Чукотка + Камчатка + Західна Аляска , які сполучалися суходільним мостом завширшки ≈ 1 000 км. За верхнього палеоліту тут мешкали вихідці із центральних регіонів Азії.
11-10 тис. р. тому сталося глобальне потепління, значно зріс рівень світового океану і Берінгія перестала існувати.
Перші цивілізації постали в Азії та Африці на межі четвертого - третього тисячоліть до н.е., у Європі - близько 1 тис. н.е., в інших регіонах Землі це сталося ще пізніше.
6. Теорія генетичного протікання, яка знаходить все більше доказів. Основна популяція (Африканська) поглинула решти інших (Євразійських – неандертальці, Денисівці, еректуси Сх. Азії). Вона була розглянута раніше. Гени вихідців з Африки розчиняють в собі гени інших людей, майе без сліду, тому що їх була переважна більшість. Проте, наприклад саме від азійських еректусів чи гейдельбергських людей була успадкована домінуюча зараз версія гену «microcephalin».