 |
|
Теоретико-методологічні проблеми антропосоціоґенези.
Поняття антропосоціоґенези.Ґенеза- від лат. genus, ēsis [qiqna] - «походження, рід, плем'я». Означає виникнення та розвиток будь-якого явища.
АНТРОПОҐЕНЕЗА (від грецьк. „антропос” - людина й „ґенезис” - походження) - походження й розвиток усіх видів розумних істот, визначених людьми (Homo), розглянуті в біологічному, психічному й соціокультурному планах.
АНТРОПОСОЦІОҐЕНЕЗА (від грецьк. „антропос” - людина, лат. „соціетас” - суспільство, грецьк. „ґенезис” - походження) - історично тяглий процес становлення людини з біологічної істоти в соціальну та культурну - являє собою нерозривну єдність двох паралельно протікаючих процесів: антропоґенези (формування людини) і соціоґенези (розвитку суспільства). У марксистській антропологічній науці вважалося, що соціоґенеза є сутністю антропоґенези. Являючи собою дві нерозривні сторони одного єдиного процесу - антропосоціоґенези, антропоґенеза й соціоґенеза збігаються в часі.
Для досліджень важливе значення має визначення історико-еволюційних типів людини. В радянській науці було прийнято ділити людський рід на три великі групи:
1) архантропи(люди, що формувалися) - це Homo erectus-и (пітекантропи, синантропи та ін.);
2) палеоантропи (неандертальці) - люди, що жили в суспільстві, яке формувалося;
3) неоантропи (Homo sapiens sapiens) - «готові» люди, що жили в «готовому» суспільстві.
Антропосоціоґенеза трактувалася як така, що охоплює в археологічній періодизації історії РАННІЙ ПАЛЕОЛІТ. 40 - 35 тис. рр. тому; на зламі раннього (нижнього) й пізнього (верхнього) палеолітуантропосоціоґенезазавершилася. Період становлення людини і суспільства, тобто - власне антропосоціоґенеза, тривав більше 1 млн. років.
Західна наука ніколи не знала й не знає такої класифікації, яка, слід сказати, була доволі логічною, хоча все-одно не вирішувала ні проблеми походження розумної істоти на планеті Земля, ні проблеми появи неоантропа (що було й залишається окремим і дуже складним питанням). На пострадянському просторі теж уже від цієї класифікації відмовляються. Все більше домінує думка, щоантропоґенеза- це перехід від габіліса до пітекантропа (1,5 - 1 млн. рр. тому), а далі йде соціоґенеза - як історія людства від стадії передлюдей до появи ранніх держав (Шумер, Давній Єгипет та ін.), звідки починається письмова історія людства й тут працюють вже інші науки, ніж антропологія. Але чи можна говорити, що на тому соціоґенеза завершується, адже суспільство продовжує розвиватися? Напевне, ні. В такому разі, якщо визнавати архантропів та палеоантропів предками сучасної людини, то:
а) антропоґенеза - це еволюція людини від ранніх видів до появи Нomo sapiens neаnderthalensis (людини розумної неандертальського типу);
б) антропосоціоґенеза - це розвиток людини від неандертальця до кроманьйонця (Homo sapiens sapiens) як перший етап, а далі піде другий етап, як етап розвитку людини в межах традиційного суспільства;
в) з появою цивілізованого суспільства (виникнення й розвитку держав) розпочалася вже власне соціоґенеза, яка продовжується й нині, адже розвиток і зміна поколінь цивілізацій (термін А.Дж.Тойнбі) і є, власне, розвитком людства як таким.
Для пояснення процесу ґенези людини вчені залучають ще термін «філоґенеза» - історичне формування групи організмів. У психології під філоґенезою розуміється процес змін психіки як продукту еволюції. Дане положення важливе, бо християнські богослови (зокрема, В.Зеньковський) якраз і наполягають, і небезпідставно, на тому, що тварину й людину відрізняє саме розвиток психіки.Остання пов'язана з мозковою діяльністю, а саме якісний розвиток мозку й формує людину як таку. Долучаючи до того дані валеології, можна сказати, що людина має такі тонкі тіла (польові структури мозку), яких НЕМАЄ у тварин. Неандерталець уже був людиною, значить, теж мав таку особливість, але ж він, як відомо, виродився. Чому? Впадають у око дві обставини, які й можна назвати причинами його виродження. Це - кровозмішення й канібалізм. Вочевидь, саме це й не дає розвиватися необхідним для розвитку людським тонким тілам, які мають з мозком взаємозв'язок. У сучасної людини такі тонкі тіла сформовані в повному обсязі. Отже, можна твердити, що предок людини сучасного виду ОДРАЗУ не допускав кровозмішення й, що важливо, не був канібалом. Якості передавалися генетично, бо тонкі тіла з генофондом якраз і пов'язані. Значить, така людина ніяк не могла походити від людожерських гомінід.
Однак, якщо потомки кроманьйонців втратять такі соціальні стандарти, які оберігають їхню біологію, ре-еволюція й виродження виду не просто можливі, а неминучі. Й ось тут чітко проявляється важливе антропологічне питання: ДЕ кроманьйонець, перебуваючи на «планеті неандертальців», прямо скажемо - сексуальних збоченців і людожерів, зміг узяти й, що не менш важливо, зберегти в такому специфічному оточенні ТАКІ соціальні стандарти? Тобто, чому він і його суспільство ОДРАЗУ були «готовими»? Де і як сам кроманьйонець та його «готове» суспільство могли виникнути? Відповіді наука не має. Поки що. Скажемо так.
Звернемо увагу на те, що подають сучасні антропологи відносно квантування елементів антропосоціоґенези:
oвід гомінід до кроманьйонця триваєантропоґенеза й філоґенеза (тобто зміна тіла й психіки, а значить, мозку);
· розвиток доісторичних суспільств до появи перших суспільств-держав (час античності) - соціоґенеза.
Значить, можливий і зворотній процес. І його можна обернути саме навколо двох вказаних нами вище біопсихоґенетичних соціальних норм, які виявився здатним виробити тільки кроманьйонець.
Антропосоціоґенеза відноситься до розряду всесвітньо-історичних процесів, які мають планетарний характер. Відповідно, культурну й соціально-історичну значимість наукового вивчення питань, які входять до її кола (походження людини, проблема прабатьківщини, стадії генези, рушійні сили та ін.), переоцінити важко.
Шкала антропоґенези:
__________________________________________________
___Види__________________________Період_існування (рр. тому)_____
І. Австралопітеки
-ramidus 5 - 4 млн.
-afarensis 4 - 2,7
-africanus 3 - 2
-robustus 2,2 - 1,0
ІІ. Homo habilis 2,2 - 1,6
ІІІ. Homo erectus 2,0 - 0,4
ІV. Homo sapiens 400 - 200 тис.
V. Homo sapiens neandertalensis 200 - 30
VІ. Homo sapiens sapiens 130 тис. і досі.
Періодизація історії первісного суспільства.Існуючі нині в науці археологічна й історична періодизації історії первісного суспільства базуються виключно на парадигмі еволюціонізму.
Найперший і найдавніший період у розвитку людства - це КАМ'ЯНИЙ ВІК. У його історії виділяються три епохи:
1) палеоліт (давньокам'яний вік):
а) ранній (усі гомініди) і б) пізній (кроманьйонець)
2) мезоліт (середньокам'яний вік)
3) неоліт (новокам'яний вік). Тут визначальне значення мала неолітична революція (перехід від привласнюючих форм господарства до відтворюючих).
Це - хронологічні межі антропосоціоґенези в рамках археологічної періодизації розвитку людства.
В історичній періодизації антропосоціоґенеза охоплює:
- праообщину
· родо-племінну общину
oсусідську (протоселянську) общину.