 |
|
Парадигматична та прагматична традиції у світовій історичній науці.
В історіографії ще в античну добу відбулося формування двох традицій - прагматичної і парадигматичної. Перша тяглася від арістотелевої теорії мімезису, що означало не просто імітацію, а концентроване "посилене" зображення дійсності, хоча й у послабленій ("повсякденній") формі (Поетика 1452в,1459а). Цінуючи історію менше, ніж поезію, Стагіріт, тим не менш, став родоначальником історії філософії. Аналіз же його вчення про суспільство і державу, засноване на концепції "природи" (Фізика,ІІ,1,2; IV,14), його думок щодо того, що інстинкт самозбереження є основою соціальності людини (Політика. 1253а), дає підстави до думки, що Арістотеля на засаді концепцій "природи" й мімезису в сукупності можна вважати основоположником психоісторії (Арістотель і вважається "батьком усіх наук"). Друга історіографічна традиція йде від ритора Ісократа (кін.IV - поч.III ст.), який бачив завдання історії в тому, щоб навчати на "прикладах" (парадигмах), та його учня Ефора. Обидві традиції синтезував Полібій (201 - 120), створивши новий тип історіографії - тип загальної історії. Полібій знайшов зміст історії у "природних циклах", започаткувавши біологічну періодизацію історії.
Вже з моменту свого зародження історіографія виявилася стороною трикутника, дві інші в якому складали філософія й риторика, й її становище у ньому визначалося способом розв'язання конфлікту між ними. Це ми бачимо і в античній історіографії, і в середньовічній, і в ренесансній, і в пізніші часи, як також і сьогодні, а саме: сучасна західна цивілізаційна модель історичного процесу - прояв прагматичної історіографічної традиції, формаційна - парадигматичної. Західні історики, мислення яких склалося на традиції, що йде від часів Просвітництва («цивілізаційники»), не потребують парадигм і загальних універсальних схем історичного процесу, загальної методології; вчені ж пострадянського простору («парадигматики») шукають цих схем та загальної методології. І сьогодні цей процес ще далекий від завершення, а можливо, він не може завершитися ніколи. Формаційна модель - дискретна, часова, цивілізаційна - просторова, більш статична. Сьогодні це - ГОЛОВНІ МОДЕЛІ, всі інші підходи ще не можуть скласти їм гідної конкуренції, й, по великому рахунку, являють собою просто різновиди тієї чи іншої, або спроби їх синтези.
Однак слід враховувати, що в критичні моменти криз методології й принципів пізнання (у т.ч. й самого історизму), як парадигматична традиція загрожує «витісненням історії» з твору філософсько-історичного характеру (класичний прояв: роботи Фоми Аквінського), так і прагматична традиція також загрожує тим же (класичний прояв: творчість Михайла Пселла). І філософія, і філологія при тому рятують самих себе. На нашу думку, історичній науці вже треба подумати про формування якоїсь іншої, третьої історіографічної традиції, бо тенденція до «витіснення історії» надовго гальмує розвиток самої історичної науки. Можливо, сучасний процес «антропологізації» історичної науки щось внесе нове в це замкнене поки що ще з часів античності для історіографії коло.
Ключові поняття: закономірності історії,закони історії, людиноцентризм як закон історії, самопізнання і самоздійснення індивідуальної людської істоти як закон історії,принцип історизму, історична свідомість, історична культура, час, простір, історичний час, історичний простір, прагматична і парадигматична традиції в розвитку історіографії.
Контрольні запитання:
1. Що таке мова, мистецтво, культура?
2. Розкрийте зміст гіпотез походження мови.
3. Як мова пов'язана з мозковою діяльністю людини?
4. Що ви знаєте про теорію 4-х першоелементів мови М.Марра та теорію мовної плазми М.Вашкевича?
5. Що таке парадигма? Як відповідає парадигматичність міфологічного та релігійного мислення теорії плазматичності мови?
6. Що таке філософський світогляд? Яким є співвідношення релігії й філософії?
7. Що таке містерії? Що ви про них знаєте?
8. Що таке символізм? Чому усі світові релігії базуються на символізмі? надайте приклади релігійного символізму.
9. Яке значення має виявлення закономірностей історичного процесу для історичного мислення?
10. Які ви знаєте підходи до розгляду закономірностей історії?
11. Розкрийте зміст філософсько-антропологічного підходу до закономірностей історії.
12. Якими бачать головні закони історії представники антропологічного підходу до історичного процесу? В чому, на ваш погляд, глибокий гуманістичний сенс цього підходу, а в чому - слабкість?
13. Як пов'язаний філософсько-антропологічний підхід до розгляду законів історії з «антропологізацією» сучасної науки? Які перспективи в цьому напрямку має українська наука й чому?
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК
Історія як наукове заняття зберігала сенс тільки при наявності глибокої віри, що в розумі людини закладені потенції кращого майбутнього. По мірі зростання освіти людей і вдосконалення їх моралі ці закони, як думалося, будуть виступати у все більш чистому виді. Надію на це давало те ж природознавство. Тисячі років люди вважали зірки непорушними, а телескоп порвав усі сумніви у тому, що вони рухаються. Значить, з певної висоти відкриється для доль людей обширна перспектива, в якій ясно повинні виступити засади більш гармонійного розвитку. І тут треба усвідомити головне, що видно з матеріалу всієї соціально-історичної антропології, - головна мета історичного процесу - не все більш високий розвиток економіки чи технологій, а ВСЕ БІЛЬШ ВИСОКИЙ РОЗВИТОК СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ. Тільки в цьому - ПЕРСПЕКТИВА.
Який би зміст не мали сьогоднішні наукові суперечки щодо того, якою буде людина майбутнього, з даних антропології ясним стає головне: домінування в людині розвитку психічного над морфологічним. Втрати морфології поповнюються психічними можливостями. Герой з оповідання С. Лема, що потерпів аварію, питає, що з ним сталося, й отримує відповідь: «Від вас залишився тільки Мозок». Це, безумовно, жарт фантаста, але… В кожному жарті є тільки доля жарту. Всі проблеми людини - в її голові, як там же знаходиться й корінь рішення нею самою всіх її проблем. Щоб набути нових. А як же? ІНАКШЕ НЕ БУДЕ РОЗВИТКУ.
Справа не в тому, яким буде обличчя людини майбутнього та її технології, хоча це й вельми важливо, а в її ГУМАНІЗМІ. «Антропологізація» сучасної науки дає в цьому відношенні надію на майбутнє.