 |
|
Того чи іншого тілесного органа може, таким чином, зробити дуже сильний вплив на розумові роботи свідомості, але й у свою
розум не заспокоюється на рішенні питань, що виникають з життя тіла, а починає вирішувати питання, непояснені з тілесних потреб... Рішення цих, не тілесних питань, змушує дикуна прикрашати своє тіло перами, татуюванням, раковинами, перш ніж він вивчиться прикривати його від шкідливих впливів температури. Воно ж спонукує його о складати пісню, видовбувати дудку, вироблятися ідола на превелику силу з каменю чи з дерева, піклуватися про померлих рідних більше, ніж він піклувався про них, коли вони були живі, приносити жертви, часто криваві й огидні, і т.д., словом, вирішувати своїм розумом такі питання, що зовсім не пояснюються потребами фізичного життя. На цій ступіні свого розвитку людина здається навіть дурнішою тварини, піклуючись про дрібниці, коли не задоволені істотні його потреби, прикрашаючи кольоровими раковинами тіло, що тремтить від холоду чи знемагає від спеки, домагаючись превеликої сили таких предметів, що не приносять йому ні найменшої користі, створюючи собі небувалі страхи і накладаючи на себе важкі, зовсім марні обов'язки... Уже дикуна мучить.., щось таке, чого немає у тварин, що спокійно засинають по задоволенні своїх матеріальних потреб і вимог інстинкту. О і ці питання чи задачі, що виходять звідкись зсередини людини і виявляються так дико на перших ступенях розумового розвитку, не дають зупинитися цьому розвитку (як зупиняється воно у тварин) і ведуть його усе вперед і уперед.
2....Прагнення релігійні, моральні і естетичні спрямовують розумовий процес, що відбувається в людині і людстві, до різних цілей, що не виходять з потреб матеріального життя, але самі не входять у нього, належачи більш до області внутрішнього почуття, чим свідомості Але є розумові духовні прагнення, що прямо діють на розумовий
виражає поняття, але не ідею, тому що як слово, так і , одягнене в слово, служать тільки для вираження ідеї, що завжди між словами, виражається в підборі слів,але не в словах...
9,...Між представленнями, що склали поняття, і між словом, що виражає це поняття, немає по більшій частині нічого загального. Слова звуконаслідувальні складають у мові винятки, і чим більш розвинена мова, тим меншу роль грають вони в ній. Незрівнянно велика частина
слів і для нас чисто довільними значками, які дух наш наклав на поняття, щоб мати справу з цими коротенькими значками понять, а не з цілими роями представлень, з яких поняття виникли...
10.Не потрібно багато спостережливості, щоб бачити, як слова облітають і скорочують розумовий процес... В одному слові «дерево»,«тварина», «камінь» безліч спостережень, досвідів, порівнянь, понять,розумових процесів; але неможливо вимірити ту коротку мить, яку потрібно свідомості, щоб вона могла усвідомити значення кожного з
цих слів<...>
11...Досвід... доводить... що духовне, внутрішнє знаряддя — слово має для людини набагато більше значення, ніж зовнішнє знаряддя — зір.
13....Слово найвищою мірою концентрує матеріали свідомості і тим самим допускає їхній одночасний огляд свідомістю; воно ж зберігає в пам'яті плоди розумового процесу в найбільш стислій, концентрованій формі<...>
15. ...Слово... не вмирає, воно переходить у мову народу, робиться живим атомом цього могутнього, що вічно розвивається організму і, таким чином, слово, добуте в розумовому процесі нашими найдавнішими предками, перероблене в процесі свідомості наших дідів і батьків, із усіма слідами своєї свідомості і своєї багатовікової переробки в тисячах поколінь, досягне до наших нащадків і розбудить у них поняття, ідеї і почуття, що створювали і розвивали це слово. У такий спосіб збільшується століттями і роботою незліченних поколінь духовне багатство людини, і в особистостях. Із Нестерового літопису ми довідаємося прабатьків наших не тільки по плоті, але і по слову і за духом: вони почали вироблення тих самих ідей, що ми продовжуємо розвивати і які, судячи з аналогії з нами, будуть розвивати наші діти й онуки.
Вірить у вічність гір і морів, що існували задовго до появи людини, у вічність сонця, що обливало своїм світлом землю, коли ще людини на ній не було, у вічність зірок...? Чи не природніше усього було людині вважати ці явища вічними і безпричинними? Отже, протиріччя ідеї причини з висновками досвідів входить у розумовий процес звідкись зсередини людської істоти, тобто з людського духу. Легко бачити, як добродійно діяло це протиріччя... на розвиток розуму: відшукуючи причину за причиною, людина створює науку і вже побічним образом поліпшує свій матеріальний побут до того високого ступеня, до якого не може поліпшити свого побуту тварина, хоча вона тільки і робить, що піклується про задоволення своїх матеріальних потреб.