Ми переконані, що... наука... визнає факт непоєднання духовних і матеріальних явищ...
5....Життя, з яким має справу виховання, не укладається ні в яку однобічну теорію... Вихователь повинен дивитися на життя скоріше з тієї висоти, з якої дивилися на нього найбільші її знавці: Гомер, Тацит, Данте, Сервантес, Шексшр, Гете, ніж крізь яку-небудь теорію, самолюбиво мріячу, що їй удалося вивести з 12....Виховання як практична діяльність може ґрунтуватися тільки на психічному факті дуалізму. Монізм, як і віра в причинність, — основа науки; дуалізм, як і віра в особисту волю людини, — основа всякої практичної діяльності, а отже, і виховання... От на якій підставі ми затверджуємо, що вихователь як практичний діяч може бути фахівцем у науці, але повинен стояти вище своєї спеціальності, приступаючи до практики. У науці він може захоплюватися розумом, у вихованні повинен керуватися розумом. захоплюватися тими захопленнями,що властиві і життю, і науці, і вносити з них у школу лише те, що складає дійсне придбання людства, залишаючи за порогом її всі тимчасові захоплення, то вже з цього видно, якої зрілості жадає від людини справа виховання... Зрілість розуму може бути почерпнута тільки з вивчення людської природи в її вічних основах, у її сучасному сі ані й у її історичному розвитку, що і складає головну основу педагогіки, чи мистецтва виховання у великому змісті цього слова. Глава L Що ж таке свідомість? (Висновки і термінологія) 1. Ми бачили свідомість у різних актах її діяльності: в увазі, у спогаді, у процесі уяви і, нарешті, у розумовому процесі. Чи можемо ми тепер скільки-небудь правильно сказати, що ж таке свідомість?... Будучи самі свідомістю і знаючи про свідомість тільки в самих собі, ми не можемо вийти зі свідомості, щоб глянути на неї як на об'єкт, точно так само, що як дивиться око не може бачити самих себе інакше, як у дзеркалі чи в іншому предметі, що відображає. Але чи немає такого дзеркала і для нашої свідомості? Чи не можемо ми довідатися про свідомість якщо не прямо, то хоч у її відображенні? Таким відображенням для свідомості і її діяльність, і у ній ми намагалися познайомитися зі свідомістю. Але хто ж ствердить, що це дзеркало відображає вірно? Власна свідомість кожного: от чому ми скрізь і визнавали безапеляційним суддею власну свідомість читача<...> Свідомість... є одна з душевних здібностей. Чи може ця душевна здатність з'являтися поза нервовим організмом — цього ми не знаємо, але у всіх душевних процесах, що були нами аналізовані, ми бачили, що свідомість пробуджується в душі тільки при впливі на неї нервового організму чи при впливі душі на нервовий організм. 6. ...Ми не можемо усвідомлювати нічого, що йде з зовнішньої для нас природи, крім нашої нервової системи. Тільки те, що здатне збудити в ній своєрідні рухи, може бути усвідомлене нами<...> 26. Довільний розумовий процес властивий тільки людині: тільки людина, часто з помітним насильством для свого нервового організму, шукає розходження, подібності, зв'язок і причини там, де їх і не видно: перебирає з цією метою свої довільно чи мимоволі складені уявлення і поняття, зв'язує ті, котрі зв'язуються, розриває ті, котрі повинні бути розірвані, шукає нові. Джерело цієї волі в розумовому бере на себе виховання незрілих поколінь... яких вона готує не для спеціальної науки, а для життя. У практичному житті російське прислів'я «розум без розуму — лихо» має велике значення, а особливо в справі виховання... 7. ...Знаючи людську природу, розуміючи добре, що задоволення матеріальних потреб не є ще задоволення всіх потреб людини, що людина живе не для того, щоб їсти і вдягатися, але для того вдягається і їсть, щоб жити, вихователь не залишить нерозвиненими вищі душевні і духовні потреби людини... Школі не перекинути життя, але життя легко перекидає діяльність школи, що стає поперек її шляху. Школа, що противиться життю, сама винувата, якщо не внесе в нього тих благодійних стримуючих впливів, що може і зобов'язана внести, тих розумних елементів, під покровом яких повинні застрахуватися від їдкої і гостроти життя і її невпинних тимчасових захоплень як ніжне, беззахисне дитинство, так і незміцніла ще палка юність. 8. ...Вихователь повинний бути посередником між школою, з одного боку, і життям і наукою, зіншого; він повинний вносити в школу тільки дійсні і корисні знання, добуті наукою, залишаючи поза школою всі захоплення, неминучі при процесі добування знань... 9. Багато хто боїться природознавства як провідника матеріалістичних переконань, але це тільки слабкодушна недовіра до істини... Істина не може бути шкідлива: це одне із самих святих переконань людини, і вихователь, у якому завагалося це переконання, повинний залишити справу виховання — він його недостостойний... Нехай вихователь піклується тільки про і є, щоб не давати дітям нічого, крім істини, звичайно, вибираючи між істинами ті, котрі відповідають даному віку вихованця, і нехай буде спокійний щодо її моральних і практичних результатів; нехай вихователь, дотримуючись тільки закону своєчасності, сміливо вводить вихованця в дійсні факти життя, душі і природи, скрізь указуючи межу людського знання, ніде не прикриваючи незнання помилковими мостами, і може бути упевнений, що ні знання душі, ні знання природи... не зіпсують моральності вихованця, не зроблять його ні матеріалістом, ні ідеалістом, не роздмухать без міри його самолюбства, не похитнуть у ньому благоговіння до творця всесвіту... Школа повинна внести в життя основні знання, добуті природничими науками, зробити їх настільки ж звичайними, як знання граматики, арифметики чи історії, і тоді основні закони явищ природи вляжуться в розумі людини разом із всіма іншими законами<...> Але якщо такий обов'язок виховання, якщо воно повинно, з одного боку, зірко стежити за тим, що відбувається в житті і науці, а з іншого боку - не захоплю захоплюватися тими захопленнями, що Ми сподіваємося, що ті результати, що нас очікують в майбутньому допоможуть нам, хоч почасти, зрозуміти багато чого,що залишилося для нас ще неясним у процесі збагнення. ТОМ ДРУГИЙ ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|