Главная | Обратная связь

Природна сміливість є та брила дорогоцінного мармуру, з якого страх виробляє величну статую мужності...

25. Не звичка переносити страх, але звичка переборювати його збільшує сміливість... Сміливість ... є не що інше, як природжене людині почуття впевненості у своїх силах. Усякий новий досвід,
що доводить нам присутність цих сил у порівнянні з небезпеками, збільшує цю впевненість і отже, збільшує нашу сміливість....«Сміливість міста бере», — говорить російське прислів'я, але вона ж і «кайдани тре», — додає інша.

26. ...Дитя народжується з безмежною сміливістю, і ми ясно помічаємо, що чим менше дитя залякане, тим воно сміливіше,так що сміливість виражається в кожній рисі його особи й у кож­нім його русі. При цьому... варто мати на увазі: ...страх...заразний, передаючись від людини до людини за допомогою тілесного втілення і нервового співчуття. Вихователь повинний берегти цю природжену сміливість, але не залишати її в первісному вигляді,у якому вона стільки ж може наробити шкоди, скільки і користі.Він повинний ставити дитину в такі положення, щоб вона

13....Природа дала людині почуття сорому не для одних яких-небудь предметів чи відносин, але для усього, що здається люди­ні ганебним. Як тільки ж людина стала розвивати свої духовні суто людські особливості, так і стали для неї ганебними всі ті положення, у яких ці духовні її особливості зовсім підкорялися її тваринній природі. От чому, між іншим, і статеві відносини неза­баром стали супроводжуватися почуттям сором язливості... Ми знаходимо цей зв'язок статевих відносин із соромом... у всіх дикунів, а найбільш древні висловлювання вказують на давнину його існування.

14.З усього, що сказано про почуття сорому, видно, що ми маємо право назвати його почуттям громадськості, і легко переко­натися, що воно грає дуже важливу роль у всіх наших суспільних
відношеннях. Якщо ж кому здасться, що це почуття занадто слабке і хитке для такої важливої ролі, то нехай вінзверне ува­гу на те, яке важливе значення в суспільному житті грають глузу­вання і ганьба. Дія ж глузування у всіх його видах, починаючи від легкої колючості і закінчуючи отруйним сарказмом, і дія ганьби засновані на здатності людини соромитися, що,

у свою чергу, заснована на її прагненні до громадськості....Глузу­вання стільки ж здатне виправляти людину, скільки і псувати, а для того, щоб перебороти почуття сорому, потрібно іноді не менше героїзму,ніж для переборення почуття сорому. Ганьба і похідна від неї мука сорому всіх законодавствах визнавалися завжди однією з найдужчих мір покарання і виправлення.

15. Почуттю сорому Аристотель протиставляє безсоромність,але безсоромність можна протиставити соромливості, а не почуттю сорому, почуттю ж сорому слід протиставити почуття самодостатку,додавши, звичайно, цьому слову трохи змінений технічний зміст. Ми почуваємо сором усякий раз, як наше
інстинктивне прагнення до громадськості, до поваги, любові і ласк інших людей одержує сильний поштовх у докорі, презирстві чи глузуванні, а також і при таких вчинках наших, за яких, на нашу думку, повинні випливати докір, глузування чи презирство. Ми
випробовуємо почуття самовдоволення кожного разу, як це прагнення до громадськості одержує яке-небудь помітне задоволення, тобто всякий раз, коли нас хвалять чи коли нас пестять<...>

16. Почуття самовдоволення варто відрізняти від почуття гордості, яке є вже складний психічний стан і продукт психічного жит­тя, що відбувся через порівняння нас з подібними нам людьми.
Почуття ж самовдоволення... через порівняння може виробитися в гордість, але існує і без усяких порівнянь. Почуття самовдоволення варто також відрізняти і від почуття спокою совісті, що можливо в

6….Звичайно... те ж саме, чого соромляться одні, анітрошки не здається ганебним для інших, і навіть одні часто хваляться тим,чого інші соромляться. ...Один соромиться бездіяльності, інший соромиться праці і хвалиться тим, що він нічого не робить. Один соромиться розпусти, інший хвастає нею, один соромиться жіночності в характері, інший самовдоволено виставляє її напоказ. ...Важко собі представити, що можна соромитися надягти плаття, а тим часом є саме дикуни, що, не соромлячись своєї наготи, соромляться плаття, і є інші, котрі вважають за найбільший сором відкрити своє лице і залишають відкритим все тіло, вважаючи за ганьбу найневинніші дії в очах європейця, вважають у той же час безневинними діями такі, від яких почервоніє самий безсоромний європеєць<...>

8. ...Усі ці факти... доводять у той же час, що всі люди чого-небудь тай соромляться: кожний же соромиться того, що визнається ганебним у колі людей, думку яких він поважає. Отже,предмети сорому даються людині історією і вихованням, але саме почуття сорому дане їй природою.Найбільш безсовісний негідник,що хвалиться своїми мерзенними вчинками як подвигами, може
відчути почуття сорому, якщо навіть який-небудь з цих подвигів,якими він хвастався, виявиться вигадкою, чи якщо він,похвалившись, що виконав яку-небудь справу, не зможе її виконати. ...Словом, від почуття сорому так само не можна
відокремитися, як не можна відокремитися від почуття страху,самі поняття про предмет сорому можуть бути страшно перекручені, але сором залишиться<...>

9. ...Якби людина навіть і видумала сором, то не могла би видумати його втілення. ...Наші народні вислови,що говорять про «безсоромних» чи «безсоромні очі», виходять головним чином із влучної спостережливості народу над тим чисто фізичним
відчуттям, що випробовує людина в очах при почутті сорому і яке змушує людину, що почуває сором, чи потуплювати очі, чи відводити їх убік, чи, нарешті, часто моргати.

10.На цих підставах ми визнаємо почуття сорому вродженим елементарним відчуванням людини, що находиться в пря­мім зв'язку з уродженим її прагненням до громадськості.Природа не тільки дала людині прагнення до громадськості, не тільки поставила її в залежність від істот, їй подібних, і всели­ла їй прагнення шукати їх співчуття, схвалення і ласки, але до­дала цьому прагненню особливого почуття сорому, що виявляєть­ся всякий раз, як це прагнення не задовольняється, і, нарешті,доставила це почуття особливим втіленням. О і чому почуття
сорому завжди неприємне, як неприємно нам усяке незадоволення наших вроджених прагнень.<...>

ніщо всі неприємності,пережиті ним... І це трапляється саме з тими людьми, що були дуже діяльні в попередньому житті і при цьому зосередили усю свою діяльність в одній якій-небудь сфері: забули і любов, і дружбу, і мистецтво, і науку за купецькими розрахунками чи політичними розуміннями<...>

11. ... Існування перешкод є необхідною умовою існування діяльності— такою умовою, без якої сама діяльність неможлива.