Главная | Обратная связь

Основи асертивної поведінки

 

Асертивність — це практичний метод в галузі міжособистісної комунікації. Цей метод дозволяє висловлювати свою думку, не боячись заперечувати. Цей метод є тактикою задоволення справедливих вимог і відмови від неправомірних домагань у відповідь так, щоб при цьому не уражалися права інших людей. Цей метод дозволяє знаходити шляхи примирення з критикою і з власними помилками; дає уміння просити іншого про послугу, не відчуваючи незручності. Цей метод, з погляду поведінкових тактик, можна розглядати як альтернативний маніпулятивній поведінці.

Багато людей практично не використовують однозначні, чіткі формулювання, конкретні вимоги, прохання. Замість цього вони воліють використовувати хитромудрі натяки, маніпуляції.

Асертивність однозначно відкидає усі форми маніпуляцій. Вона учить спокійно, без агресії протидіяти маніпуляторам, залишаючись на висоті положення, тобто асертивна поведінка припускає також відмову як від агресивної, так і від пасивної поведінки.

Людина, яка поводить себе агресивно, домагається свого на шкоду іншим. Вона не віддає належного їх правам і справедливим вимогам. Вона недооцінює і руйнує довіру до себе оточуючих. І хоч часом досягає бажаного, однак тим самим нерідко настроює людей проти себе. При нагоді вони платять їй тією ж монетою. Людина, що поводить себе агресивно, здебільшого досягає лише одного — тимчасового порятунку від напруженості.

Агресія виражається не тільки у завданні фізичної шкоди чи в сильному і голосному лементі. Агресивно впливають сарказм і іронія, так само як і тихі, іноді навіть медоточиві промови, що до справи не відносяться, а тільки завдають шкоду особистості того, до кого вони звернені.

Людина, що поводить себе пасивно, не вміє чітко заявляти про свої бажання і потреби. Тією самою мірою вона беззахисна перед вимогами інших. У її діях відсутня впевненість, вона мучиться від того, що не може належним чином застосувати свої здібності. Пасивна людина не має імунітету проти маніпулятивних прийомів. Невдачі послаблюють і без того не надто сильну її самосвідомість. Іноді вона намагається опанувати ситуацію за допомогою маніпулювання іншими людьми (що, по суті, є не чим іншим, як витонченою прихованою агресією).

Агресивні і пасивні дії, на перший погляд, істотно відрізняються. Тим часом база в них одна: протилежна сторона розглядається як «супротивник», що переслідує єдину мету — нашкодити. Отже, необхідно бути обережним, не говорити, що думаєш і почуваєш, будь-яку інформацію подавати вибірково, обмежено.

Різниця між агресивною і пасивною поведінкою полягає лише в тому, що агресивна людина завдає удари, що випереджають, тоді як пасивна відкрито дає зрозуміти, що не претендує на перемогу в сутичці.

Людина, яка поводиться асертивно, здатна чітко і ясно формулювати те, про що йде мова, як вона бачить ситуацію, що вона про неї думає і як її переживає. Таку людину відрізняє позитивне ставлення до інших людей і адекватна самооцінка. Вона досить впевнена у собі, уміє слухати інших та йти на компроміс, здатна змінити свій погляд під тиском серйозних аргументів.

Для асертивної поведінки характерним є спокій, складається враження, що людина розслаблена. Мовлення такої людини виразне і зрозуміле, погляд — відкритий. Людина, що поводить себе асертивно, створює навколо себе приємну атмосферу. Вона почувається впевнено ще й тому, що добре орієнтується в сформованій ситуації. Вона нічого не навіює собі заздалегідь, уміє зустрічати гідно невдачу. Така людина уміє розпізнати маніпуляцію і захистити себе від її.

Реалізація асертивної поведінки передбачає використання різних асертивних технік. Їх застосування залежить від конкретних ситуацій взаємодії, відносин між тими, хто спілкується, і деяких інших факторів.

Існує ряд асертивних технік, що розрізняються, в основному, дидактичними ознаками.

1. Дуже поширеною є техніка, образно названа «заїждженою платівкою». Нею можна користатися завжди, коли хочете домогтися задоволення своїх справедливих вимог. Але мова повинна йти про що-небудь таке, на що ви дійсно маєте незаперечне право.

Якщо подібним шляхом ви будете домагатися того, у справедливості чого переконані тільки ви самі, то прогрішите проти етики асертивності.

Якщо не ясно, мова йде про ваші права чи про добру волю протилежної сторони, краще удатися до іншої техніки, що називається «прохання про послугу».

«Платівку» ж доречно використовувати в тих випадках, коли ваші права визначені формально — законом чи якимись розпорядженнями.

За допомогою даної техніки можна робити покупки, можна висувати претензії з приводу чого-небудь, наполягати на одер­жанні страховки, діяти під час звертання в різні інстанції, мож­на висувати вимоги до підлеглих (відповідно до трудового законодавства).

У певній мірі «заїжджена платівка» може бути з успіхом застосована й у деяких сімейних ситуаціях.

Дуже непогано вона працює в тих випадках, коли ви знаходитесь у домінантному положенні. Нічим не ризикуючи, її можуть використовувати батьки стосовно своїх дітей. Авторитет батьків зумовлений їхньою суверенною роллю.

Трохи складніше використовувати цей підхід між подружжям (тому що «подружні обов’язки» — це більше з області етики і взаємин, ніж права). Тут доречнішим є використання прийому «прохання про послугу» і люб’язності. При цьому, звичайно, не забороняється доповнювати їх наполяганням на своєму.

Таким чином, принцип дії техніки «заїжджена платівка» заснований на ясному, однозначному і найбільш лаконічному вираженні своїх вимог.

Нехай протилежна сторона говорить що завгодно, ми будемо повторювати своє — як голка на ушкодженій платівці.

Ми не дозволяємо відвести себе убік від нашої проблеми, не захищаємося, не доводимо, що ми зовсім не погані люди.

Єдине, на чому ми наполягаємо, — так це на своїй вимозі. Тим самим опонент опиняється ніби в лещатах парадоксу. Ми увесь час з ним погоджуємося (у другорядному на цей момент) і лише в одному провадимо свою лінію.

Як у кожній інтелектуальній грі, важливе значення має початок. Ми послідовно дотримуємося асертивної позиції. Тобто поводимося як люди, котрі, будучи впевненими в тому, що асертивно мають рацію, вважають своїх опонентів людьми порядними (тобто усі зацікавлені залагодити справу). Ми відкрито даємо зрозуміти, що прийшли домовитися про очевидні дрібниці. Ми спокійні та розслаблені, бо нам нічого побоюватися і поспішати. Протягом усієї «гри» ми не повинні відчувати страх; у противному разі ми скотимося до пасивності чи агресії.

Треба бути уважним під час завершення. Домігшись свого, чемно подякуйте. Не робіть зауважень типу: «Ну от, можна було відразу усе вирішити». Подібна кінцівка сугубо агресивна, тобто неасертивна.

2. Техніка «перманентної відмови», по суті, мало чим відрізня-
ється від «задоволення справедливих вимог». Різниця в тому, що замість «я хочу» той, хто говорить, невпинно повторює «я не хочу».

Ми однозначно, чітко і, по можливості, більш лаконічно формулюємо те, чого не бажаємо (тобто «негативну» вимогу).

Не дозволяємо повести себе убік від «нашої проблеми», не підтримуємо побічних тем і т. ін. (все аналогічно техніці «заїждженої платівки», але навпаки).

«Відмови» прийнятні у всіх ситуаціях, коли ви що-небудь відхиляєте на законній підставі. Чітке і ясне «ні», промовлене відразу, скоріше позбавить вас від багатьох більш складних проблем, ніж коли ви дозволите втягти себе в маніпуляції протилежною стороною.

3. Техніка «прохання про надання люб’язності».

4. «Компроміс» — досягнення консенсусу, коли обидві сторони вважаються «не в програмі» — одна з головних задач технології асертивності.

У суб’єктивному плані для людини набагато приємніше домовитися з ким-небудь і одночасно досягти своєї мети, ніж просто домогтися бажаного, — потім жити з думками про те, що протилежна сторона, м’яко кажучи, не в захваті від результату.

«Компроміс» можливий усюди, де задоволення вимог чи прохань іншої сторони не надто глибоко торкається наших особистих інтересів і не зачіпає нашого самолюбства.

Люди охоче йдуть «на угоду», якщо, звичайно, інша сторона не намагається пошити їх у дурні.

Під час використання методу «прийнятного компромісу» спираються на навички наполягати на своєму і просити про надання люб’язності. Отут варто також діяти спокійно і розслаблено.

Необхідно з повагою ставитися до іншої сторони, не нападати на неї і не намагатися маніпулювати нею за допомогою почуття провини.

Свої побажання і пропозиції формулюйте чітко і лаконічно. Слухайте з користю, застосовуючи ідентифікацію. Далі — усе за сценарієм розв’язання проблемної ситуації чи конфлікту.

5. Критика — це великий маніпулятор. Людям рекомендується уникати критики, бачачи те добре, що роблять для них ближні.

Краще обмежитися лише описом поведінки, тобто використовувати так звану позитивну критику. Замість того, щоб формулювати те, чого ви не бажаєте, краще придумати фразу, щоб вона насамперед відбивала те, чого вам хочеться.

Правила асертивної критики: ви повинні чітко висловити свої побажання. Чого ви не бажаєте, краще формулювати в дзеркальній версії — тобто таким чином, як ви це собі уявляєте. Принципово кажіть про справу, конкретну поведінку, а не про особистість партнера (про його лінь, зіпсованість й інші негативні риси). Кажіть за себе. Не забудьте похвалити партнера за усе, що хоч скількись гідне похвали. Погоджуйтеся з усім, що виглядає правдоподібним і не має особливого відношення до проблеми. Не виявляйте сарказму та іншої агресії. Тобто, цей метод — інтеграція методів «заїждженої платівки», «дипломатичної відмови» і «прохання про надання люб’язності».

До асертивних навичок належить також уміння правильно сприймати критику, вміння бути люб’язним, уміння налагоджувати контакт, поблажливість до людських слабкостей, шарм і т. ін.

Розгляд трьох сторін процесу спілкування показує, що зміст кожної з них містить певні способи впливу індивідів один на одного.

Однак, оскільки спілкування не існує поза діяльністю, а процес діяльності організується в групах, головною детермінантою впливу людей один на одного є процес спільної групової діяльності. Усі суто психологічні механізми впливу опосередковані цією діяльністю.

До психологічних способів упливу в процесі спілкування відносяться: зараження, навіювання, переконання і наслідування. Часто разом з ними розглядається і таке специфічне явище, як мода.

Резюме:

¨ У реальному житті людини мають місце три основні стратегії: імперативна, маніпулятивна і розвиваюча, в якій ставлення до партнера по спілкуванню, як до об’єкта, змінюється на відношення до нього, як до суб’єкта.

¨ Маніпулятивний вплив, незважаючи на його прихований та таємний характер, можна пізнати за трьома основними ознаками: 1) намагання оволодіти волею партнера; 2) обман та лицемірство в поведінці; 3) заклик до від’єднання. Провідним фактором у протистоянні зовнішньому тиску є особистісний потенціал людини.

¨ Асиметричність відносин людей, що взаємодіють, — це критерій, який зближує поняття «влада», «тиск», «маніпуляція», та одночасно дає можливість виділити особистісний вплив, як окремий феномен, де головним критерієм є симетричність відносин партнерів по спілкуванню. Засоби впливу можуть бути «силовими» (які менш за все відносяться до впливу) — примус, нагорода, легітимність, або «несиловими», і тоді вони мають назву тактики впливу. Центральне місце серед останніх займає переконання.

¨ Дослідження свідчать, що ефективність більшості тактик впливу на підлеглих відрізняється від ефективності цих самих так­тик у разі впливу на керівників. Єдиною тактикою, яка не залежить від напряму впливу, є переконання, що безпосередньо по­в’язане з особистістним впливом як здатністю впливати на інших збуджуюче або стримуюче.

¨ Під час впливу на індивіда або групу використовуються різ­ні тактики. У першому випадку більш доцільні логічні викладки, коаліція та звертання до авторитету, в останньому — тактика обману та емоційного напору (наполегливості).

¨ Трансактний аналіз — це наукова теорія, що дозволяє проаналізувати вплив позицій, які займають ті, що спілкуються, на ефективність процесу спілкування. У трансактному аналізі передбачається, що усі взаємодії в спілкуванні складаються з використання і змін міжособистісних позицій.

¨ У теорії трансактного аналізу Е. Берна основними поняттями є стани «Его» і трансакція. «Его» — відносно незалежні і відокремлені у внутрішньому світі людини сукупності емоцій, настанов і схем поведінки, що є ніби дискретними і можуть ви­являтися в поведінці окремо. Таких відокремлених комплексів настанов і способів поведінки Е. Берн виділяє три: Батько, Дорослий і Дитина. Трансакція — одиниця взаємодії у спілкуванні, що розуміється як взаємодія певних позицій. Виділяють три типи трансакцій: додаткові (рівні і нерівні), перехресні і приховані.

¨ Позиція, яку займають у спілкуванні і яка задає певний напрям діям, визначає розуміння ситуації, але в той же час вона сама формує ситуацію. Тому усвідомлення своєї позиції у спілкуванні і позиції іншого дає принципову можливість змінити ситуа­цію, що складається, змінивши свою позицію.

¨ Серед усього різноманіття ситуацій взаємодії можна виділити три основних види: міжгрупову, цільову і міжособистісну.

¨ Маніпуляції є складовою нашої поведінки і широко використовуються у спілкуванні для досягнення особистої мети. У залежності від індивідуальних характеристик тих, що спілкуються, і ситуації взаємодії, розрізняють активну, пасивну, змагальну і байдужу системи маніпулятивної поведінки, а також різні маніпулятивні ролі.

¨ Асертивна поведінка — це метод поведінки людей, заснований на повазі до себе та інших, який дає можливість гідно домагатися поставленої мети. Існують різні техніки асертивної поведінки, кожну з яких доцільно використовувати в залежності від конкретної ситуації.

¨ До психологічних способів впливу у процесі спілкування відносять зараження, навіювання, переконання і наслідування.