 |
|
ТЕМА: ПОХОДЖЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДИНИ.
План
1. Риси подібності людини з антропоїдними мавпами.
2. Основні етапи антропогенезу.
3. Рушійні сили антропогенезу.
4. Походження людських рас.
1.
Ще в античні часи людина визнавалася «родичем» тварин (Анаксамен, Аристотель). К. Лінней відніс людину до ряду приматів. Ж.-Б.Ламарк («Філософія зоології») висловився на користь походження людини від мавп. Важливий внесок у рішення проблеми антропогенезу зробив Ч. Дарвін у праці «Походження людини і статевий добір» (1871). Він довів близьку спорідненість людини з вищими антропоїдними мавпами.
Риси подібності між людиною і антропоїдами:
1. Велика подібність морфологічної будови (скелет, внутрішні органи).
2. П’ятипалість.
3. Розвиток на пальцях нігтів, а не кігтів. Протиставляння великого пальця іншим.
4. Прямоходіння.
5. Розвинений головний мозок.
6. Збільшені розміри 41-го поля кори головного мозку у орангутана (у людини цей відділ розвинений у зв’язку із розвиненою мовою).
7. Висока подібність генетичного матеріалу (з шимпанзе – 90%).
8. Подібні хвороби
9. Однакові 4 групи крові. При змішуванні крові мавп і людини слабко проявляється реакція преципітації.
10. Велика подібність у будові голосового апарату.
11. Статева зрілість настає пізно, у 8-12 років. Приблизно однаковий строк вагітності.
12. Подібний порядок появи зубів.
Вид сучасної людини відноситься до ряду Примати (Primates), родини Гомінід (Hominidae), роду Гомо (Homo). Сучасні людиноподібні мавпи відносяться до іншої родини − Понгід.
Передумови виникнення людини від приматів:
1. Примітивні риси будови та відсутність спеціалізації (п’ятипала кінцівка, що спирається на всю стопу; збереження ключиць; всеїдність).
2. Удосконалення хватальної здібності кінцівки при лазаючому способі життя.
3. Розвиток протиставляння великих пальців іншим, що полегшує хватання.
4. Розвиток м’ясистих пальцевих подушечок, шкіра яких багата нервовими закінченнями, перетворення кігтів на нігті.
5. Розвиток бінокулярного зору.
6. Розвиток ЦНС та як наслідок – головного мозку.
7. Зграйний спосіб життя зі складною ієрархічною системою.
2.
Тривалий час вчені вважали, що еволюція людини була більш-менш лінійною: одна форма змінювала іншу, і кожна нова була більш прогресивною, ближче до сучасної людини, ніж попередня. Сьогодні зрозуміло, що все було набагато складніше. Іноді декілька різних видів гомінід, які знаходилися на різних «рівнях» близькості до людини, співіснували в одному і тому самому біотопі.
Вважають, що найближчим спільним предком людини і антропоморфних мавп була група дріопітеків (деревних мавп), які існували близько 25-30 млн. років тому в Африці. Вони були здатні обертати рукою в різні сторони. Маніпулювали предметами. Вели деревний стадний спосіб життя.
Становлення людини як біологічного виду проходило через 4 основних етапи еволюції:
1. попередник людини (протоантроп)
2. найдавніша людина (архантроп)
3. давня людина (палеоантроп)
4. людина сучасного типу (неоантроп).
1. СТАДІЯ ПРОТОАНТРОПА. Це група видів, які існували 5,5–1,0 млн. років тому. До них відносяться:
Сахельантроп (Sahelanthropus tchadensis) представники жили 6-7 млн років тому. Описано за знахідками, зробленими на північному заході республіки Чад (пустеля Дьюраб, Торос-Менелла) в 2001 р.: Іноді сахельантропа вважають найпізнішим спільним предком шимпанзе та людини.
Оррорін (жив більше 6 млн. р. тому, перший двоногий вид гомінід; рештки знайдені в 2000 р.),
ардіпітек (жив 5,5–4,4 млн. р. тому),
австралопітеки (6 видів, з’явилися 4,5 млн. р. тому),
парантроп (3 види, 2,5-1 млн. р. тому). Ці види першими злізли з дерев, почали ходити на двох ногах, перейшли з лісових біотопів у савани, почали живитися м’ясом. Використовували предмети в якості знарядь добування їжі і захисту. Відбувався подальший розвиток стадності.
Найкраще вивчені австралопітеки, яких нині вважають бічною гілкою розвитку родини гомінід. Вони мали зріст 150 см, вагу 50 кг, об’єм мозкової коробки 530 см3.
На думку Лікі та його колег, розмежовуючою лінією між протоантропами і «людьми» (Homo) слід вважати об’єм мозку більше 600 см3 і, головне, виготовлення кам’яних знарядь.
2. СТАДІЯ АРХАНТРОПА. Відносяться людина уміла і пітекантроп.
Людина уміла (Homo habilis). Остаточний перехід до прямоходіння, виготовлення перших знарядь із кварцу та стала всеїдною. Жили 2,6–0,2 млн. р. тому. Об’єм мозкової коробки 680 см3. Від них, ймовірно, бере початок еволюція людини. Поряд з цим зберігали риси примітивності будови: покатий лоб, великий надочний валик, виступаючі вперед щелепи, відсутність виступу підборіддя.
Людина рудольфська (Homo rudolfensis) — ранній вид роду Homo. Вважається перехідною ланкою від Homo Habilis до Homo Erectus. Час існування — 2.3-1.5 млн. років тому. Основні знахідки в трьох районах Східної Африки
Пітекантроп (мавполюдина), вид людина прямоходяча (Homo erectus). Об’єм мозкової коробки 800–1200 см3. Формування мови. Оволодіння вогнем. Жили 1–1,3 млн. р. тому. Безпосередньо передує Людині розумній.
Близько 2,5 млн. р. тому людина уміла почала швидко розселятися по Африці, Середземномор’ю, Південній і Південно-Східній Азії, утворюючи ряд форм: пітекантроп (о.Ява), синантроп (Китай), гейдельберзька людина (Середня Європа), атлантроп (Алжир), телантроп (Південна Африка), чедантроп і олдовайський пітекантроп (Центральна Африка).
Основним подальшим напрямком еволюції людини було збільшення об’єму головного мозку, розвиток суспільного способу життя, удосконалення у виготовленні знарядь, розширення використання вогню.
3. СТАДІЯ ПАЛЕОАНТРОПА. Відноситься неандерталець (Homo neanderthalensis). Об’єм мозкової коробки як у сучасної людини і навіть трохи більше − 1200-1600 см3. Характерні: сплющена черепна коробка, виступаючі вперед щелепи, відсутність підборіддя, великі надочні валики і очні западини. Удосконалення кисті. Жили 200-28 тис. р. тому. Населяли Європу і Західну Азію (від Іспанії до Узбекистану). На території України розселилися приблизно між 120-40 тис. років до н. е., а між 40-10 тис. років до н. е. (пізній палеоліт) їх змінили кроманьйонці. Виготовляли різноманітні знаряддя, вдосконалювалася мова, вміли розводити вогонь, ховали померлих і прикрашали могили квітами, з’явилися перші містичні/релігійні вірування. Поділяють на дві групи неандертальців − ранні і пізні.
Неандертальці, ймовірно НЕ являються прямими предками сучасних людей, вони незалежно походять від пітекантропів. Порівняння мітохондріальних ДНК показало, що лінії, які ведуть до неандертальців і сучасних людей, розійшлися 500-600 тис. р. тому (точніше кажучи, це час, коли існувала їх остання спільна «праматір»)
4. СТАДІЯ НЕОАНТРОПУ. Найдавніші знахідки в Африці – 130 тис. р. тому. Відноситься кроманьйонець (вид людина розумна Homo sapiens). Перші представники людини розумної в Європі. Характеризувався значним розвитком відділів головного мозку, пов’язаних з трудовою діяльністю і мовою, поведінкою. У пізньому палеоліті виявляють інструменти для виготовлення знарядь, самі знаряддя і предмети побуту, печерні малюнки, скульптурні зображення. Відбувається одомашнення тварин і культурних рослин. З’явилися 38-40 тис. р. тому. Об’єм мозку 1500 см3, змінюється лицьовий відділ черепу.
Для більш детального опису видів предків людини читайте підручники!
3.
На питання про співвідношення біологічних і соціальних факторів антропогенезу існують різні точки зору. Згідно однієї з них (соціал дарвінізм), рушійною силою антропогенезу були виключно боротьба за існування і добір.
Більшість дослідників дотримується поглядів про єдину або біосоціальну природу рушійних сил антропогенезу. В основі цього уявлення лежить твердження, що рушійною силою антропогенезу був природний добір. На ранніх стадіях еволюції людства ішов добір індивідуумів більш здатних до виготовлення примітивних знарядь за допомогою яких вони могли добувати собі їжу і захищатися від ворогів. На стадії протоантропа визначальну роль грав добір на основі вибіркової елімінації.
Вирішальне значення в процесі виникнення людини мав прогресивний розвиток трудової діяльності, внутрішньогрупового спілкування і пов’язане з ним формування мови.
Перехід до прямоходіння супроводжувався двома ароморфозами в еволюції людини:
1) прямоходіння вивільнило передню кінцівку для перетворення її в орган трудової діяльності;
2) Завдяки вертикальному положенню тіла значно збільшився об’єм сприйнятої інформації, що обумовило, поряд з трудовою діяльністю, швидкий розвиток мозку та здатність до групової адаптивної поведінки.
Поступово об’єктом добору стала складність і пов’язані з нею форми спілкування. В боротьбі за існування виживали групи особин (сім’ї), які спільно могли протистояти несприятливим факторам середовища. Індивідуальний добір на основі вибіркової елімінації формував переважно морфо-фізіологічні особливості: прямоходіння, кисті рук, мозок та інші. А груповий добір вдосконалював соціальну організацію, тобто різні форми взаємовідносин у стаді.
Спільна дія індивідуального і групового добору на кращу адаптивну організацію стада отримала назву біосоціального добору. На перших етапах об’єктом біосоціального добору були дрібні за чисельністю колективи (сім’ї). Згодом його дія поширилася в тенденції до виживання краще організованих поселень або племен.
4.
Сучасна людина являє собою складний за своїм складом політипний вид, який складається з 4 основних груп рас в межах яких нараховується близько 30 форм.
I. Негроїди
II. Європеоїди
III. Монголоїди
IV. Австралоїди
Раси людини за своїм походженням відповідають підвидам, тобто великим алопатичним популяціям, які формувалися в різних частинах видового ареалу певною мірою відособлено одна від одної. Звичайно підвиди набувають під контролем природного добору особливості, які являються пристосувальними до умов їхнього існування. Деякі відмінні особливості великих людських рас піддаються тлумаченню як адаптивні ознаки.
Важлива ознака Homo sapiens – це відсутність генетичної ізоляції між расами.
Існують наступні погляди на походження Homo sapiens і рас:
1. гіпотеза поліцентризму – людина виникла в декількох місцях планети із різних предкових форм, що належали палеоантропам (малоймовірна гіпотеза з сучасної точки зору).
2. моноцентризму – існувало єдине місце виникнення людства із певного спільного стовбуру Африка.
3. гіпотеза широкого моноцентризму – людина сучасного типу сформувалася у певній області старого світу і поширилася до периферії свого вихідного ареалу, змішувалась з місцевими формами давніх людей.
Молекулярні дані свідчать на користь єдиного походження Homo sapiens 150-200 тис. р. тому, тобто на користь 2-ї гіпотези.
У цілому історія роду найбільш точно відповідає моделі сітчастої еволюції.
Расизм − вчення про історію людства на основі боротьби вищих і нижчих рас не має під собою біологічного підґрунтя.