Главная | Обратная связь

Місцева влада та управління.

1 листопада 1918 року Українська національна рада проголосила про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління і закликала народ до створення нових, укра­їнських. Такими органами стали: у селах та містах — громадські та міські комісари; у повітах— повітові комісари. Повітового комісара призначав державний секретар внутрішніх справ, а сільських, міських комісарів і ради обирало населення. За законом "Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки" від 16 листопада 1918 року повітовий комісар був вищим пред­ставником влади у повіті. Він затверджував обрані кан­дидатури сільських і міських комісарів. Йому належало право розпуску рад і призначення нових ви­борів до них. Крім цього повітові комісари повинні були:

1) оберігати інтереси української державності приймати присягу від службовців повітових служб;

2) приймати рішення у випадку відмови австрійських службовців від виконання своїх обов'язків;

3) затверджувати розпоряджен­ня повітових властей;

4) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню;

здійснювати нагляд за діловод­ством усіх державних органів і службових осіб у повіті.

Злука ЗУНР і УНР.

Возз'єднання стало одним з головних завдань першого уряду ЗУНР. 10 листопада 1918 року приймається резо­люція, яка зобов'язує Державний секретаріат вжити всіх заходів щодо об'єднання українських земель в одній дер­жаві.14 грудня 1918 року у Фастові, під Києвом делегація ЗУНР підписала з Директорією так званий Передвступний договір.

В ньому йшлося про те, що:

1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною;

2) обидва уряди мають повинні прийняти відповідні нормативно-правові акти;

3) ЗУНР отримує свою територіальну автономію;

Цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УНР та Державного секретаріату ЗУНР.

Акт соборності (возз'єднання, злуки) відбувся 22 січня 1919 року на Софіївському майдані у Києві. В Універсалі, який було проголошено віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.

Але через війну практичне злиття двох державних ут­ворень відкладалося на майбутнє.

Фактично ж ЗУНР і надалі продовжувала діяти як окреме державне утворення. Подальші події знову розве­ли уряди ЗУНР і Директорії. Акт Злуки від 22 січня 1919 року так і залишився символом споконвічних прагнень українського народу до возз'єднання. Головними причи­нами, які не дали можливості втілити злуку в життя, були соціально-політичний консерватизм, взаємна нетерпимість лідерів двох державних утворень, їх різні зовнішньополі­тичні орієнтири. А разом все це привело до падіння як УНР, так і ЗУНР.

Питання. Судові та правоохоронні органи, правова система.

На перших порах ЗУНР залишає попередню судову си­стему. У лютому 1919 року Державне секретарство су­дових справ Отримало доручення Провести судову рефор­му. Всю територію ЗУНР було розділено на 12 судових округів і 130 судових повітів. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства. Для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їх складу входили голова і два члени. За законом від 15 лютого створювалися дві вищі судові інстанції: Вищий суд і Найвищий державний суд.

Відновила діяльність адвокатура. Були створені та­кож прокуратура на чолі з Генеральним державним про­курором, нотаріальна служба. Окремо існувала військова юстиція і прокуратура.

Важливого значення надавалося в ЗУНР створенню Органів охорони громадського порядку. 6 листопада 1918 року Українська Національна Рада прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії.

На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою лан­кою жандармерії були сільські і міські жандармерії. На місцях продовжувала діяти і народна міліція. Правова система.

Конституційне право. Одним з найперших конститу­ційних законів ЗУНР був Закон про державну мову від 15 лютого 1919 року, який проголосив-державною мовою ук­раїнську. Національним менши­нам гарантувалося право вільно розвивати свою мову, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, періодичні видання.

8 квітня 1919 року був прийнятий Закон про громадян­ство та правовий статус чужинців. Бажаючі стати грома­дянами ЗУНР повинні були до 20 травня 1919 року пода­ти заяву. Якщо вони цього на робили, то вважалися чу­жинцями і за бажанням могли виїхати за кордон.

Закон встановлював вимоги до державних службовців. Ними могли бути тільки громадяни України "бездоганної пове­дінки", які володіють українською мовою і мовою хоч би однієї з національних меншин, віком до 40 років. Не мали права займати службові посади особи, які притягалися до кримінальної відповідальності, вчинили моральні та про­типравні поступки, "користолюбні" особи, неоплатні борж­ники.