Главная | Обратная связь

Методи, завдання медичної психології.

Основні методи медико-психологічного дослідження - бесіда, спостереження й експеримент.

Методи досліджень психічних особливостей соматичних хворих медична психологія запозичує у психодіагностики й загальної психології, а оцінку адекватності поведінки людини - в психіатрії, психології розвитку й вікової психології. Психосоматичний розділ клінічної психології ґрунтується на наукових поданнях з таких областей, як психотерапія, вегетологія, валеологія.

Крім основних методів, бесіди із хворим і спостереження за його поведінкою, у медичній психології використовується тестування.

Для психодіагностичних цілей широко застосовуються тести, що дозволяють виділити дві головні групи властивостей психіки: властивості інтелекту й властивості характеру особистості.

Психологічні тести не є основними при оцінці індивідуальних психологічних особливостей випробовуваного, а лише доповнюють дані клінічного обстеження пацієнта, такі як ретельний збір анамнезу, бесіда, спостереження, дані клініко-лабораторних досліджень.

 

Медична психологія - порівняно новий предмет. Її розвиток пов'язаний з величезними досягненнями сучасної медицини й новими завданнями, які постають перед нею. У цей час мало вивчати фізіологічні процеси, що відбуваються в організмі, так само як у свій час недостатньо було вивчати лише будову людського тіла. Психіка людини, її характер, інтелект, емоції, життєвий досвід і життєві відносини багато в чому визначають прояви й розвиток не тільки нервових і психічних, але й соматичних, внутрішніх хвороб.

Тому медична психологія рівною мірою є як областю медицини, так і областю психології. Важливе місце в медичній психології займають різноманітні особливості психіки хворого в їхньому впливі на здоров'я й хворобу, а також забезпечення оптимальної системи психологічних цілющих впливів, у тому числі всіх обставин, що супроводжують обслуговування хворого, які правомірно об'єднати в систему медичний працівник, лікар - пацієнт. Медична психологія спрямована не тільки на поліпшення умов, продуктивних контактів із хворими, найшвидше й найбільш повне одужання, але й на попередження хвороб, охорону здоров'я, виховання гармонії особистості, з якою мають справу, у першу чергу, медичні працівники різних спеціальностей. Людина, будучи біосоціальною істотою, містить у собі біологічні якості, які проявляються у взаємодії організму й навколишнього середовища, психічні властивості, що виявляють себе у особливостях темпераменту, характеру, основних психічних функціях, що становлять особистість, і соціальні якості з індивідуальним світоглядом.

«Психіка кожного хворого, - писав П. Б. Ганнушкін, - чим би він не хворів, ніколи не залишається байдужою, навпроти, завжди втягується у сферу дії». Отже, психіка особистості хворого не безпомічна стосовно своєї хвороби. Особистість, її духовний і психічний світ найчастіше накладають незгладимий відбиток на виникнення, плин і результат захворювань. Більше того, за певних умов особистість хворого може вирішити в ту чи іншу сторону долю хвороби. Звідси є необхідність всебічного вивчення активності особистості стосовно фізіологічних і патологічних процесів організму, її психічної реакції на хворобу.

Медична психологія в соціальному аспекті вивчає вплив особистості на хворобу. Але це лише одна сторона зв'язку особистості й хвороби організму. Іншою, не менш важливою стороною цього зв'язку є зміна особистості під впливом хвороби й лікування. Взаємовплив особистості й хвороби містить зворотний зв'язок і виступає у вигляді відносин особистість - хвороба. Медична психологія знову ж у соціальному плані вивчає цей зворотній зв'язок, досліджує, які риси й особливості здобуває особистість в умовах патологічного, пригніченого хворобою, життя. Її цікавить також, як міняються інтереси, характер, настрій особистості хворої й здорової людини в результаті психологічного впливу колективу й конкретного соціального середовища (родина, лікарня, санаторій і т.д.).

Важливим розділом медичної психології є вивчення психологічних особливостей особистості на ранніх прихованих стадіях захворювання. Психологічний аналіз у цьому випадку є теоретичним обґрунтуванням для психопрофілактики, психогігієни й психотерапії.

Нарешті, властивості особистості хворого виявляють і проявляють себе у взаємодії з медичним працівником у процесі лікування. Роль медичного працівника в цьому випадку велика не тільки в лікувально-клінічному, але й у психосоціальному плані, коли медпрацівникам необхідно враховувати значення різноманітних суспільних факторів (економічних, політичних, культурних, емоційних) у попередженні захворювань та їхньому лікуванні. У психосоціальному впливі медпрацівника на особистість хворого великою є роль морально-етичних факторів.

Таким чином, завдання медичної психології в етіологічному плані полягають у вивченні впливів хвороботворних для психіки особливостей умов життя й діяльності людини, особливостей її організму й мозку, а також у вивченні особливостей особистості, що запобігають захворюванню або привертають до нього.

Усяке захворювання, як психічне, так і соматичне, відбивається на психіці пацієнта. Тому кожен медик повинен бути у відомій мірі психологом. Найгуманніша професія медичного працівника вимагає знання не тільки тіла, але й психіки хворого. Без цього медичний працівник у ряді випадків виявляється безпомічним у правильному і повному діагностуванні хвороби, виявленні її причин і лікування. Гуманне відношення до хворого вимагає знання психіки хворого, вимагає інтерес і співчуття до нього.

 

5. Поняття особистості.Психічні явища людини не існують окремо і розрізнено. У своїй сукупності вони складають неповторний і унікальний візерунок – психологічну цілісність. Ця цілісність і нерозривна єдність психіки людини і є те, що утворює особистість. Л.І. Божович визначає особистість як «такий рівень розвитку людини, який дозволяє їй керувати і обставинами власного життя, і самою собою». Природа людської психіки особистісна і має такі ключові ознаки: цілісність, унікальність, активність, вираження, відкритість, саморозвиток і саморегуляція. Як же виникає особистість? Відповідь на це питання полягає в тому, що особистість створюється, і отже вона є творінням. Творіння, яке все життя перебуває у власному становленні. Воно продовжує створювати себе, ускладнювати (або спрощувати), самореалізовуватись, вдосконалюватись. Воно самоіснує. І в цьому сенсі особистість є власним автором. Але справжнє диво полягає в тому, що особистість є не лише автором самого себе – як витвору: вона потенційно і актуально є автором іншої, нової особистості – людської дитини. Цей абсолютно унікальний акт співтворчості двох особистостей, двох люблячих людей і є дійсним початком особистості. «Особистість починається з любові» - говорив О. М. Леонтьєв. Ці слова є незаперечними. Любов до життя, любов до навколишнього, любов до себе об’єднує нас і підносить нас над іншими формами життя, не дивлячись на те, що ми всі різні і унікально неповторні. Кожна людина народжується з певними психологічними задатками, які на перших порах забезпечують її самостійне існування. Проте, уже з народження спостерігаються індивідуальні особливості її біологіч­них реакцій. Немовлята по різному переносять відчуття голоду, неоднаково реагують на дискомфорт, неоднаково швидко заспокоюються при забезпеченні належних умов. Ці вроджені індивідуально-біологічні властивості, які визначаються як темперамент, являються найбільш стійкими, консервативними і можуть бути властиві людині протягом усього життя.

Разом з тим темперамент є лише основою формування другого рів­ня людської індивідуальності, більш специфічного, завершеного і значимого - характерулюдини. Формування характеру базується на темпераменті.

Сукупність темпераменту і характеру складають основу індивідуальних особливостей людини, як особистості. Формування особистості починається з дитинства в групових і колективних відносинах ди­тини. Найбільш повний розвиток і становлення її відбувається в період, коли людина активно і зацікавлено включається в колектив­не і суспільне життя, але зберігає при цьому стійкість ідеалів та цілей, відчуття обов^’язку, відповідальності та патріотизму.

В найбільш узагальненому вигляді особистість являє собою сукупність індивідуальних психофізіологічних (темперамент), психологічних (характер) і соціальних властивостей людини, які формуються та стійко проявляються у процесі її взаємодії з навколишнім середовищем.

6. Характеристика особистості.Важливе значення для характеристики особистості має спрямованість людини, особливості її потреб, інте­ресів та ідеалів, а також її здібності й обдарованість.

Потреба є відображенням у свідомості людини необхідності у чо­мусь. Саме потреби спонукають людину до дії, примушують її праг­нути до певного об'єкта або діяльності. Потреби (в харчуванні, безпеці, продовженні роду...) є вродженими і мало змінюються протягом життя, хоча є, звичайно, вікові особливості. Потреби активно виробляються під впливом навколишніх, передусім соці­альних, умов, причому важливу роль відіграє і самовиховання людини. Потреби у різних людей приблизно однакові, але у кожної людини вони своєрідні. Одним подобається гостра їжа, іншим - солодка. Одні люблять м'ясні страви, інші - овочеві. І це залежить не стільки від фізіологічних особливостей даної людини, скільки від того, в якому середовищі вона росла, якою їжею звикла харчуватись. Якщо взяти потребу в одягу, то вона є і матеріаль­ною, і духовною. Адже при виборі одягу люди керуються не лише потребою в підтримці комфортної температури тіла, але і естетични­ми та моральними факторами. Одні надають перевагу зручному одягу, інші - лише яскравому, деякі - обов'язково модному.

Потреби бувають природні (біологічні) і соціальні. Соціальні потреби поділяють на матеріальні, духовні і суспільні. Духовні потреби, в свою чергу, включають в себе: моральні, есте­тичні та інтелектуальні. Це пояснюється тим, що почуття виника­ють при задоволенні або незадоволенні тих чи інших духовних потреб.

Роль і походження природних та соціальних потреб не однакові. Природні потреби виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем, вони є вродженими і передаються генетично. До природних потреб відносяться: голод, спрага, сон, статева потреба, продовження роду. Розрізняючи біологічні і соціальні потреби, варто мати на увазі, що потреби людини є соціалізованими, оскільки усі вони переломлюються через конкретний рівень культури та стосунків між людьми. Задоволення біологічних потреб виступає основною умовою збереження організму й виду. Потреби різних людей у різний час не є однаковими. Свідомість людини накладає відбиток на спосіб їх задоволення, який, у свою чергу, залежить від рівня розвитку соціальних потреб. Із соціальними потребами людина не народжується, їх становлення відбувається в процесі розвитку людини як особистості під впливом двох факторів - середовища і виховання. Оскільки люди отримують неоднакове виховання, суспільні потреби можуть по різному впливати на задоволення при­родних. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку суспільства, суспільного виробництва, виховання. Матеріальні блага, потреби, у тому числі і фізіологічно необхідні, безумовно, є важливими передумовами людської життєдіяльності, однак їхня наявність не повинна ставати самоціллю. Зосередження всього життя на придбанні матеріальних благ нерідко деморалізує людину, руйнує її внутрішній світ. Задоволення матеріальних потреб пов'язано з розвитком духовних (пізнання, відпочинок) і суспільних (потреба в контактах, соціальне визнання, сенс життя) потреб. Ці потреби розвинені в різних людей далеко не однаково. Моральними є потреби в певних взаємовідносинах з інши­ми людьми, суспільством. У різних людей вони неоднакові. В од­них сильно виражена потреба у спілкуванні, в інших ні. В одних виробляється потреба керувати людьми, інші схильні підкоря­тись. Майбутньому медику важливо виробити у себе потребу допомагати людям, співчувати їм. При неправильному вихованні можуть розвинутись ганебні моральні потреби (потреба знева­жати людей, приносити їм страждання, жити за їх рахунок). Естетичними є потреби сприймати красиве і гармонійне в природі, творах мистецтва і взаємовідносинах між людьми, їх недо­розвиток негативно впливає на виробничу діяльність людини. Особ­ливо погано, коли естетичні потреби не розвинені у медиків. Тоді вони не будуть прагнути прикрасити життя хворих, не використовуватимуть естетичні впливи як ефективний лікувальний засіб. Інтелектуальними є потреби впізнанні нового, виконанні завдань. Їх розвиток викликає у людини праг­нення до наукового пізнання сутності явищ, стимулює спосте­режливість, розвиває логічне мислення. Розвиток потреб пов'язаний також зі світоглядом. Під світоглядом особистості розуміють струнку систему поглядів і переконань людини, яка базується на філософських, економічних, політичних знаннях. Переконання виступають при цьому як усвідомлені потреби особистості, що спонукають її діяти у відповідності із своїми ціннісними орієнтаціями. Світогляд особистості проявляється в ідеалах, цілях, домаганнях, установках, соціальних нормах поведінки. Світогляд впливає на вибір мотивів особистості і розвиток її інтересів.

Інтереси. Направленість особистості виявляється також в її інтересах. Інтерес полягає в спрямованості на певні об'єкти, праг­ненні їх пізнати, оволодіти ними.

Спрямованість особистості характеризується тим, які за змістом інтереси переважають у неї, наскільки вони є суспільно важливи­ми, як у них поєднуються суспільне і індивідуальне. Важливу роль в її характеристиці відіграють також широта інтересів, поєднання певного центрального інтересу, яким передусім живе особистість, з іншими її інтересами, а також глибина, стійкість і дієвість інтересів. Наявність таких інтересів, що виявляються в різноманітній діяль­ності особистості, збагачує її психічне життя, урізноманітнює його, підносить суспільну цінність людини. Відсутність цих інтересів звужує коло зв'язків людини з навколишнім середовищем, іншими людьми, збіднює їх життєвий процес. Люди з дрібними, поверхови­ми інтересами "порожні", у них немає життєвих цілей, які б їх захоплювали, в часи дозвілля вони нудяться, шукаючи способи, що б "якось убити час".

Життєві цілі та ідеали особистості. Поруч з потребами та інтересами особистості важливу роль у характеристиці її спря­мованості відіграють життєві цілі, які вона ставить перед собою, ідеали, якими керується.

Життєві цілі людини тісно пов'язані з її потребами та інтере­сами. Без цього зв'язку вони втратили б своє життєве значення. Разом із тим, чим більше людина усвідомлює свої життєві цілі, чим чіткіше вони оформляються в неї, тим більше вони почина­ють впливати на формування її потреб та інтересів.

Із життєвими цілями особистості тісно пов'язані її ідеали. Ідеал - усе те, до чого прагне особистість, яка формується, ким вона хоче стати в майбутньому, якими якостями бажає володіти. Ідеал - це образ людини, що служить для даної особистості зразком життя.

Ідеал людей теж формується під впливом суспільних умов жит­тя. Вони мають конкретно-історичний характер. У цьому легко пе­реконатися, порівнявши, наприклад, ідеали юнаків і дівчат 19 сторіччя з ідеалами молоді нашого часу.

Переконання особистості. Спрямованість особистості ха­рактеризується і її переконаннями. Переконання - це певні знання, в правильності й життєвій важливості яких людина глибоко пе­реконана і які спонукають її до дії. Сила і твердість переконань спираються не тільки на логічну обгрунтованість цих знань, все­бічну їх продуманість, а й на розуміння їх життєвої важливості, життєвого змісту, стверджених досвідом людини.

Серед переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведі­нку. Це є поняття про відносини людей, їх вчинки та якості, про норми і правила поведінки, в істинності й важливості яких осо­бистість глибоко пересвідчилася, які вона прийняла, пережила, з якими зжилася. Усвідомлення їх стає для неї керівництвом в її стосунках з іншими людьми, дотримання їх переживається нею як обов'язок, виконання якого є справою честі й вищого мораль­ного задоволення. У моральних переконаннях, як і інших переко­наннях людини, суспільне та особисте нерозривно поєднуються.

Однією із суттєвих рис людської особистості є її здібності. Це стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності та є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина здібна до певної діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати й охаракте­ризувати. Ми судимо про здібності людей за їх роботою, за ходом і результатами їх діяльності. Здібною до певної галузі діяльності (наприклад, технічної, музикальної, наукової і т. д.) називаємо ту людину, яка легко освоює цю діяльність, швидко оволодіває необхід­ними для неї знаннями, вміннями і навичками, успішно справляєть­ся з вимогами, які ставить до неї та чи інша галузь суспільної практики, і розгортає в ній свою творчу працю на користь суспіль­ства. Здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні у неї і набуває нові знання, вміння і навички, необхідні для виконання тих завдань, що їх ставить перед нею життя.

Вроджені передумови до розвитку здібностей часто назива­ють задатками. Під останніми розуміють природні можливості роз­витку здібностей. Матеріальною їх основою є передусім будова моз­ку людини, кори великих півкуль і її функціональні властивості.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини і є тим, що ми називаємо її обдарованістю. Кожна людина має певну обдарованість, тобто від природи вона наділена певними потенціями до розвитку своїх здібностей. Ці потенції бувають неоднаковими в різних людей. У житті обдарованими називають тих індивіду­мів, які виділяються своїми добрими задатками до розвитку за­гальних або спеціальних здібностей.

Природні можливості необхідні для розвитку здібностей лю­дини. Індивідуальні їх особливості у кожної людини полягають у тому, якими темпами розвиваються її здібності, як швидко вона оволодіває знаннями і вміннями в тій чи іншій галузі діяльності й починає виявляти в ній власну творчість і оригінальність.

Для розвитку здібностей потрібні відповідні суспільні умови, взає­модія індивідума з його середовищем, різностороння його діяльність.