 |
|
Бреттон-Вудська валютна система (з 1944 р.)
Переваги
Попри існування фіксованих доларових паритетів національних валют, збільшилася гнучкість регулювання валютних курсів (тимчасових дефіцитів платіжних балансів) за рахунок використання золотовалютних резервів, цільових позик зі спеціального фонду МВФ.
Країни отримали нові механізми регулювання тимчасових дефіцитів платіжних балансів, які не спричиняли пригнічення підприємницької діяльності та росту безробіття.
Причини кризи
1. Використання золотовалютних резервів та позик МВФ для врегулювання дефіциту платіжного балансу і підтримання стабільності валютного курсу було ефективним лише як тимчасовий засіб. Якщо країна з тих чи інших причин не могла усунути фундаментальні макроекономічні чинники розбалансування своїх експортно-імпортних операцій, вона була змушена девальвувати свою національну валюту.
До того ж, якщо виникали сумніви у стабільності валюти, спекулянти своїми операціями на валютних ринках тиснули на цю валюту, пред’являючи додатковий попит чи пропозицію, чим спричиняли відповідно ревальвацію чи девальвацію. Якщо спекулянти мали успіх, вони отримували значні прибутки — система сама заохочувала валютні спекуляції.
2. Золотий запас США в 60-ті роки XX ст. у шість разів був меншим від доларової маси, що перебувала у міждержавному обігу. Почався масовий обмін центробанками провідних країн світу доларів США на золото як стійкіший грошовий актив. Утворилася подвійна ціна на золото: офіційна — 35 дол. за 1 унцію – та ринкова, що в декілька разів перевищувала офіційну.
У цій ситуації США, по суті, повністю втратили свою здатність здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною і, таким чином, забезпечувати їх функцію як єдиної міжнародної резервної валюти.
Ямайська валютна система (з 1976-1978 рр.)
Переваги
1. Відмова від золота як головного резервного активу і загального еквівалента та розрахункової одиниці у міжнародному обігу уможливила високі темпи розвитку світового господарства та міжнародної торгівлі. Грошова маса, що обертається в міжнародному обігу, більше не обмежується світовими запасами золота.
2. Зберігаються ефективні механізми регулювання валютного курсу (тимчасових дефіцитів платіжного балансу) шляхом використання золотовалютних резервів, які формують національні центральні банки, і позик МВФ.
3. Існування гнучких валютних курсів полегшило процес пристосування до несприятливих змін економічної кон'юнктури, а також посилило стійкість світової валютної системи до нерівномірності соціально-економічного розвитку світового господарства.
Країна, яка має дефіцит платіжного балансу, через механізм девальвації валютного курсу може досягнути пригнічення імпорту та стимулювання експорту. Країна ж, яка має профіцит, отримує зростання вартості своєї валюти, тобто зростає імпорт і скорочується експорт.
Причини кризи
Поки що Ямайська валютна система змогла встояти, попри декілька криз валютних систем окремих країн чи регіонів. Однак, зважаючи на значні темпи глобалізації економічного життя, зростання питомої ваги нових економічних центрів, зокрема Китаю, Індії, бурхливий розвиток фінансових ринків, обсягів спекуляцій на них, сучасна валютна система стикається з наступними глобальними проблемами:
1) перетікання значних обсягів «гарячих грошей» з однієї економіки в іншу, спекулятивні атаки на валюту тієї чи іншої країни можуть «обвалювати» один за одним курси валют не лише незначних за економічною вагою країн, але й ключових для світового господарства економік. Прикладом може слугувати спекулятивна атака на євро 2010 року, що знизило його курс щодо ключових валют;
2) стабільність світової валютної системи залежить від стабільності макроекономічних показників та економічної політики країн-емітентів резервних валют. Довіра до їх економічного розвитку, отже, і до валюти, сприятиме стабільності світової валютної системи. В іншому ж випадку, недовіра і «втікання» від резервної валюти може спровокувати кризу міжнародної валютної ліквідності, що потягне за собою скорочення міжнародної торгівлі і рецесію світової економіки.
Стійкості сучасній світовій валютній системі можуть додати механізми глобального контролю за функціонуванням світових фінансових ринків, а також повернення до ідеї запровадження міжнародної валюти — Спеціальних прав запозичень чи їхнього аналогу. Міжнародна валюта мусить розраховуватися на основі кошика валют, включити до кошика необхідно також і валюти нових економічних центрів — китайський юань та індійську рупію. Міжнародна валюта має перебрати на себе функцію єдиного резервного активу та основного засобу міжнародних платежів.
Означені проблеми стали предметом обговорення на Антикризовому та Лондонському самітах G20.
6. Суть і структура світового валютного ринку
Обмін валют існував задовго до появи валютних ринків, які в їхньому сучасному розумінні виникли лише в XIX ст.
Валютний ринок — система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продаж валют країн світу.
Кожна країна світу має свій національний валютний ринок. Ті ринки, на яких проводиться значна частина загальносвітових валютообмінних операцій, виконують роль міжнародних ринків валют. До найбільших сучасних валютних центрів світу відносять Лондон (34 % світових операцій з валютами), Нью-Йорк (16 %), Токіо (6 %). Разом вони забезпечують потреби понад половини світового валютного ринку — сукупності всіх національних валютних ринків світу.
За оцінкою Банку міжнародних розрахунків (БМР), у квітні 2007 року обсяг щоденної торгівлі валютами становив 3,3 трлн дол США. Левова частка операцій на валютних ринках — спекулятивного характеру.
Якщо відкинути спекулятивні операції на валютних ринках, то можна виокремити чотири групи суб'єктів валютного ринку:
1) державні установи — в основному центральні банки країн, що здійснюють управління валютними резервами, проводять валютні інтервенції, регулюють рівень процентних ставок у національній валюті тощо;
2) юридичні та фізичні особи, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність — компанії, що беруть участь у міжнародній торгівлі; компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів, тобто інвестиційні фонди, великі міжнародні корпорації; приватні особи, які потребують іноземну валюту для туристичних цілей, переказу заробітної плати, пенсій, гонорарів тощо;
3) комерційні банківські установи — забезпечують валютне обслуговування зовнішньоекономічних операцій своїх клієнтів;
4) валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж, валютні брокерські фірми.
Якраз такими є суб'єкти на валютному ринку України, який, як уже зазначалося раніше, є надзвичайно структурованим і виключає спекулятивні валютні операції. Валютні угоди реалізуються на міжбанківському валютному ринку, зокрема й за участі Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ), та на готівковому ринку валют (операції купівлі й продажу іноземної валюти, що здійснюються між комерційними банками і населенням). Фізичні та юридичні особи забезпечують свої потреби у валюті через прямих учасників міжбанківського валютного ринку. За даними НБУ 2009 року, обсяг операцій на міжбанківському валютному ринку України (купівля та продаж у доларовому еквіваленті) становив 145 млрд дол. США, на готівковому ринку валют — 35,5 млрд дол. США.
Загалом, валютні ринки виконують такі основні функції:
1) на них здійснюються операції купівлі-продажу валют для проведення розрахунків суб'єктами міжнародних економічних відносин за своїми міжнародними зобов'язаннями;
2) з їхньою допомогою забезпечується ефективне функціонування інших міжнародних фінансових ринків — кредитного і фондового (титулів власності та фінансових деривативів);
3) вони пропонують можливості для узгодження попиту і пропозиції на валюти, в результаті чого визначаються валютні курси;
4) різноманіття видів угод на великих валютних ринках світу дає змогу проводити спекулятивні та арбітражні операції з метою отримання спекулятивного прибутку на різниці курсів валют;
5) контрагенти спекулянтів отримують змогу страхувати свої валютні ризики;
6) на валютних ринках центральні та комерційні банки, а також підприємства формують свої валютні резерви;
7) уряд за допомогою центрального банку країни через валютний ринок може впливати на основні макроекономічні показники національної економіки.
На міжнародних валютних ринках традиційно реалізуються наступні види угод:
1. Угоди спот — обмін двома валютами на основі простих стандартизованих контрактів із розрахунками за ними впродовж терміну до двох робочих днів. Угоди спот є традиційним та надзвичайно поширеним видом операцій на валютних ринках, оскільки вони пов'язані насамперед із реальним сектором економіки. Ринок характеризується участю практично всіх країн і всіх валют, високо стандартизацією та автоматизацією угод.
2. Прямі форварди — обмін двома валютами у майбутньому на основі узгодженого валютного курсу на момент укладення угоди. Форвардні контракти заключаються, як правило, на один тиждень, один, три або шість місяців, один рік.
Ф'ючерси — стандартизовані форвардні контракти на валюту, торгівля якими відбувається на біржі. Набір валют, якими торгують у рамках ф'ючерсів, є досить обмеженим і включає у себе, зокрема, долар США, євро, японську ієну, фунт стерлінгів, канадський долар, швейцарський франк. Розмір ф'ючерсного контракту, як правило, менший за форвардний, а комісійні — вищі. Ф'ючерси, на відміну від форвардів, значно частіше використовуються у спекулятивних цілях.
3. Свопи - контракт, що передбачає обмін двома валютами на дату укладення контракту (short leg) з наступним зворотнім обміном цих валют на визначену дату в майбутньому за узгодженим на дату укладення контракту курсом (long leg). Історично свопи виникли в 60-х роках XX ст. і використовувалися центральними банками країн для регулювання своєї ліквідності.
На валютних ринках торгують також валютними деривативами:
1. Валютними свопами — контракт, за яким сторони протягом узгодженого періоду часу обмінюються платежами процентів, а на дату закриття контракту — основними сумами в різних валютах за узгодженим курсом.
2. Опціонами — контракт, що за певну винагороду дає право (але не встановлює зобов'язання) купити (call option) або продати (put option) валюту за узгодженим курсом у визначений момент часу в майбутньому (європейський опціон), або в будь-який момент до певної дати (американський опціон). Премія за опціон становить 1—5 % від ціни контракту.
За даними Банку міжнародних розрахунків, парами валют, якими найактивніше торгують на світовому валютному ринку, є:
1) долар США / евро (27 % обсягу світового валютного ринку);
2) долар США / японська ієна (13 %);
3) долар США / фунт стерлінгів (12 %);
4) долар США / інші валюти (34 %);
5) євро / інші валюти (10 %);
6) інші пари (4 %).
Популярність долара США у валютообмінних операціях можна пояснити, зокрема, і тим, що ця валюта є «провідниковою валютою». Тобто спочатку купується за національну валюту імпортера долар США, а за долар США - національна валюта експортера.
Виходячи з того, що валютні ринки є дуже динамічними, на них поширений валютний арбітраж — операції, що передбачають купівлю валюти на одному ринку, її негайний продаж на іншому ринку та отримання прибутку на різниці між ціною купівлі й ціною продажу.
Найбільші обсяги арбітражу здійснюються між Лондоном, Нью-Йорком і Токіо. Арбітраж сприяє вирівнюванню валютних курсів на географічно віддалених основних валютних ринках, тим самим об'єднуючи їх у єдиний світовий ринок.
На валютних ринках існують специфічні ризики, які називаються валютними ризиками. Валютні ризики включають у себе два типи ризиків:
1. Ризики, пов'язані зі зміною валютного курсу в майбутньому. Учасники валютного ринку намагаються покрити такі ризики хеджуванням — компенсаційними діями, що вчиняються покупцем чи продавцем на валютному ринку з метою захистити свої активи від коливань валютного курсу в майбутньому. Для цього в основному укладаються форвардні угоди (наприклад, імпортером на купівлю валюти країни експортера, портфельним інвестором, який очікує отримання доходу від іноземних інвестицій, на продаж іноземної валюти) та опціони (наприклад, учасником земельних торгів за кордоном на купівлю іноземної валюти лише у разі перемоги в цих торгах). Операції хеджування є можливими завдяки діяльності на валютних ринках величезної кількості спекулянтів. Останні тримають свої валютні позиції відкритими, сподіваючись на те, що саме вони змогли правильно передбачити тренди валютних курсів. Якщо ж це не так, то спекулянти програють.
2. Ризики, пов'язані з системою міжнародних розрахунків за валютними операціями. Полегшити здійснення міжнародних розрахунків за валютними операціями дозволяє така найпотужніша розрахункова система, як міжнародна міжбанківська система передачі інформації та здійснення платежів SWIFT. SWIFT обслуговує біля 7800 банків із 205 країн світу.