 |
|
Специфіка філософського підходу до проблеми людини.
Лекція 7.
Тема. Антропологія.
Питання для розгляду:
1. Специфіка філософського підходу до проблеми людини.
2. Природне, соціальне та духовне в людині.
3. Життя, смерть та безсмертя людини.
4. Проблема цінностей в філософії. Життя як цінність.
Специфіка філософського підходу до проблеми людини.
Феномен людського життя. Людина... Хто вона така? На перший погляд це питання зовсім просте. Хто ж не знає, хто така людина? Адже на рівні здорового глузду кожен з нас впевнено виділяє людину з оточуючого середовища, її відмінність від інших істот здається цілком очевидною. Але в тому й річ, що те, що здається нам найбільш знайомим, насправді є і найбільш складним, як тільки ми робимо спробу заглянути у глибину його сутності, як це прагне робити філософія, виходячи за межі “очевидності” й прагнучи осягнути сутність.
Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі, виділяють серед них то одні, то другі: людина є політична істота (Арістотель); це мисляча істота (Р. Декарт); людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б.Франклін); це тварина, яка має здатність користуватися знаряддями праці (К.Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К.Лінней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К.Ясперс); людина актор, тобто яка грає (Хейзінга); за визначенням К.Маркса, сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин.
Ці визначення, як і інші, тут не названі (а їх можна нарахувати за 20), складалися поступово, залежно від того, як розкривалися творчі можливості людини в процесі її еволюції. І доки існує людство, триватимуть пошуки людиною відповіді на питання – хто ж вона є. І будь-яке його вирішення залишатиметься таким же незавершеним, як і історія людства, проблемою, тому що кожна людина дає ці визначення сама собі.
Отже, філософську програму осягнення людини можна афористично визначити словами Сократа: “пізнай самого себе”. Адже у цьому корінь і стрижень усіх світоглядних проблем. Історія розвитку людини і світу свідчить, що процес осмислення феномену людини далекий від завершення, і ця незавершеність породжена це первинним і найскладнішим питанням – про походження людини. Вирішення ж цієї проблеми у світоглядній історії має гіпотетичний характер.
У міфологічному світогляді походження людини пояснюється породженням людей тваринами або ж їх виникнення з якоїсь частини тіла тварин. Найтиповішим тут є тотемізм (тотем – “його рід”): це птах, рідко – рослина, найчастіше – тварина, від якої походить рід, це реальний предок, від якого залежить життя і добробут роду в цілому і кожного його члена зокрема.
Тут відобразилось господарське життя первісних людей, основою якого було збиральництво, мисливство, рибальство, тобто “присвоююча економіка”. З переходом до землеробства у міфології з’являється вже інший мотив: велика Праматір-Земля у її шлюбі з Батьком-Небом породжує все живе, у тому числі і людину.
Подальший розвиток виробництва зумовлює зміну поглядів людини на своє походження, що відображається у міфах: людина виникає або з глини, змішаної з кров’ю бога Абзу (Вавилон), або ж титан Прометей створює людину з глини, змішаної зі сльозами, дарує їй вогонь, навчає ремеслам та мистецтву (Стародавня Греція).
У релігійному світогляді походження людини ґрунтується на підкресленні акту божественного творіння. У Біблії, наприклад, так говориться про шостий день творіння: “І створив Господь Бог людину з пороху земного, і дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею”. Аналогічне вирішення питання про походження людини і в священній книзі мусульман – Корані, але там людина створюється не з “пороху земного”, а з глини.
Космічні гіпотези походження людини мають прадавню історію, вони досить популярні й сьогодні, коли людина почала освоювати ближній Космос і проникати у далекий Космос. Їх можна звести до наступних:
– у Космосі знаходиться “Насіння життя”, яке космічним пилом, метеоритами, кометами заноситься на планети. Витоки такого підходу належать це до V ст. до н.е. – до вчення давньогрецького мислителя Анаксагора з його ідеєю панспермії. Тепер же, коли у метеоритах знайдені всі амінокислоти, що складають живе, до цього припущення наука повертається знову, на якісно нових засадах;
– космічні прибульці залишили на Землі своїх представників. З цього погляду життя людини є суто космічним явищем;
– життя людини є реалізацією особливої космічної енергії, тому воно унікальне за своєю природою.
У сучасній космології існує антропологічний принцип, за яким увесь осяжний Всесвіт, Метагалактика розвивалися у напрямку створення мислячої істоти на Землі (а, можливо, й на інших планетах у інших зоряних системах), тобто людини, через яку матерія усвідомлює сама себе і свідомо регулює свій подальший розвиток.
Еволюційна гіпотеза ґрунтується на тому, що людина має природну, земну передісторію. Думки про це з’явилися ще в Стародавній Греції (наприклад, Анаксімандр вважав, що люди, як і всі живі істоти, зародилися спочатку у воді, потім почали заселяти й землю; на думку Демокріта, всі речі і живі істоти складаються, як і душі, з атомів – різноманітних найдрібніших і неподільних частинок). Але лише через понад дві тисячі років наукою було доведено походження людини від тваринних предків.
Такі видатні вчені, як К.Лінней, Ж.-Б.Ламарк і особливо Ч.Дарвін переконливо довели, що людина є останньою, найдосконалішою ланкою у ланцюзі розвитку живих істот і має спільних предків з людиноподібними мавпами.
Ця спільність проявляється у спільних рисах будови тіла, подібності у розвитку зародків людини і тварин та інші, про що мова йшла у шкільному курсі загальної біології. Тобто еволюція анатомо-фізіологічної будови тварин створює передумови для переходу до анатомо-фізіологічної будови людини з її вертикальним положенням тіла, спеціалізацією форм та функцій рук, які Гегель назвав “знаряддям знарядь”, голосового апарату, органів чуття, головного мозку тощо.
Згідно з еволюційною гіпотезою головною у становленні людини, поряд з уже висловленим раніше, є праця. Виготовлення людиною штучних знарядь праці обумовило розвиток її свідомості, вдосконалення функцій органів чуття і мозку, що сприяло розвитку пізнавальних можливостей, і людина почала принципово по-новому ставитися до оточуючого її світу.
Останнім часом привертають до себе увагу припущення про штучне походження людини. Вони певною мірою відображають сучасні науково-технічні досягнення людства, зокрема освоєння космічного простору, створення роботів, вирощування зародків людини “у пробірках” тощо. В їх основі – думка про створення людини високорозвиненими представниками позаземних цивілізацій, про “великого експериментатора”. І якими б неймовірними, навіть фантастичними на перший погляд не здавалися нам ці припущення, їх не можна відкидати, виходячи з уже сумнозвісного людству принципу: “Цього не може бути, тому що не може бути ніколи”.
Загалом же сучасна наука дає нам підтвердження лише природного походження людського життя. Адже тіло людини, його склад, клітинна будова (як і всього живого на Землі), багато органів, їх систем, будова тіла дуже подібні до тваринних – відмінність лише у їх складності, високоорганізованості. У людини як живої істоти біохімічні, біофізичні процеси, обмін речовиною, енергією, інформацією спільні з вищими тваринами.