 |
|
Вчіться оцінювати людину саму по собі, а не як представника певної соціальної групи.
«Якщо людина молода, він сповнений енергії й амбіцій, тільки не дуже надійний і часто робить помилки». Таких штампів мислення безліч, і вони здорово псують життя тим, хто мав нещастя не «вписатися» в уже заздалегідь складене про нього думку. Всі українці люблять сало, а всі американці не блищать інтелектом?
Займайтеся творчістю. І для цього не обов'язково купувати фарби.
В основі творчості - створення нового, а це запеклий ворог будь-якого стереотипу. Щодня ми автоматично здійснюємо десятки дій-штампів. Задумайтесь над сенсом кожного з них. Все, що ви робите, необхідно або це давно вже стало непотрібною, обтяжливою традицією? Вчіться вирішувати повсякденні завдання новими способами, уникати звичайних схем, позбавлятися від вже відмерлого, непотрібного.
Будьте собою.
Робіть цікаві вам речі, навіть якщо це «не положено» вам за статусом, віком, статтю. З дитинства вам переконували, що головне в житті «сім'я-діти-стабільність»? Так, можливо, це ваша стихія. Але що робити, якщо душа вимагає зовсім іншого? Якась пристрасть до подорожей кличе в далекі країни. А хтось мріє відкрити швейну майстерню для собак. Не давайте стереотипам замінити ваші власні мрії.
Отже, не бійтеся змінюватися. Позбутися штампів не просто. Можливо, це змусить вас змінити ваші колишні переконання. Можливо, поміняти свій спосіб життя, коло спілкування ... Мислити самостійно - набагато важче, ніж жити в світі, обмеженому звичним набором штампів. Але звільнивши мислення від усього наносного, ви навчитеся краще розуміти себе, знайдете свободу і полегшите життя оточуючих.
Теми есе:
1. Стереотип корисний для людини чи ні?
2. Спростіть чи погодьтесь: Стереотипи - це думка, основою якої не є розум. ( Вольтер).
3. Переконання - наші особисті думки, стереотипи - думки інших. (Л. Левінсон).
4. Стереотипи неможливо подолати.
Приклад есе
Як боротися з стереотипами ?
У мерехтливому світі прожекторів, галасу та вибору так важко знайти своє, рідне, кровне. Те, що буде відповідати тому слабенькому голосу, що промовляє зсередини, що кличе мрію у гості. Так важко бути собою, важко заглушити всі голоси, закрити вуха і слухати тільки той слабенький, що з серця, що про мрію. І чим більше закривати вуха, тим він стає сильнішим. Поступово… Не відразу, але він пробивається крізь пітьму сумнівів, заборон, інших голосів. Йому важко перебороти звуки, що лунають звідусіль: від батьків, від інтернету, від газет, від друзів, від звичайних прохожих.
Часом здається, що він мовчить, а можливо, то ти занадто хочеш зробити його безтілесним, повітряним, зайвим. Намагаєшся заткнути йому рота, змусити піти, підкупити, перекричати, звільнити, віддати, подарувати, знищити, спопелити. Але все марно… Він лунає. І коли приходить розуміння того, що він не замовкне, починаєш намагатися жити з ним в одній кімнаті, спочатку боязко придивляєшся, прицінюєшся, а потім розумієш, що він – це ти!
І від того розуміння перестаєш боротися та боязко впускаєш у себе. Розумієш, що ця нахаба нікуди не дінеться та навіть уві сні буде промовляти до тебе. І ти інколи меркантильно будеш питати у нього поради. А, роблячи, як він каже відчуватимеш полегшення, наче голодний звір вже не хоче порвати тебе на шматки, він стає добрішим, починає більш ретельно продумувати слова для діалогу. Настає момент і ти вже не можеш його не слухати, він кричить, він підбурює всі сили природи, всі земні стихії і стає хвилею, гігантською хвилею, яка розбивається об скалу нерозуміння та подиву. Ця хвиля так прекрасно у русі…
І з часом ти помічаєш, що голос у тобі звучить гучніше, ніж голоси навколо. Навіть, коли лунають аплодисменти, той бісів голос не може замовкнути і говорити неправду. Бо він не створений для брехні, голос існує для того, щоб бути поводирем та допомогти не загубитися тобі у всесвіті інших голосів. Він дає обличчя, волю, совість та натхнення. Голос зараз промовляє у мені, бо я пишу про нього, його це радує, він, як мала дитина посміхається та радіє, що його чують. Ця мала дитина хоче, щоб його побратими – інші голоси промовляли крізь вас, хоче, щоб вони були почуті та щасливі. Від їхнього щастя залежить ваше особисте щастя, тому інколи закривайте вуха… Забувайте про людей, машин, котів та слухайте його. Він допоможе робите те, що гармонійно відповідає внутрішньому «я» та не втрачати тієї Божественної іскри, якою запалили ваше життя! Запалили щедро та бездоганно…
Учасниця дискусії: Лена Бабич
Есе
Современному обществу свойственно относиться ко многим вещам с уже существующим мнением, в большинстве случаев пренебрегая личными убеждениями, люди дают оценку используя стереотип.
Так, многие девушки поддерживают идеальные формы, поскольку обществу навязана мысль о том, что полнее этих рамок девушки не пользуются интересом у мужчин и это не есть красиво. Или же часто парней, которые не являются физически сильными и выносливыми принимают за неудачников, которые не смогут добиться успеха.
Стереотипы, зарождаясь у одного человека в голове, постепенно, стают социальными, поскольку люди делятся своими мыслями и опытом, находя единомышленников.
Тема стереотипов была поднята организаторами «Киноклуба» после просмотра замечательного фильма «Меня зовут Кхан». В фильме показана глупость людей. Часто, люди не смотрят на реальные поступки, не разбираясь в ситуации, используют заложенный обществом шаблон.
У меня только возникает вопрос: для чего нам нужны эти стереотипы? Ведь каждая ситуация индивидуальна, как и человек, обитающий в настолько разнообразном мире. Людям необходимо научится слушать себя, свое сердце, интуицию, а не мысли других людей. Только в этом случае мы сможем поступать верно и не совершать ошибок, часто которые приводят к плохим последствиям.
Есе учасниці дискусії Тоцької Світлани
Есе
Когда-то Берт Гай Яма сказал: « Никогда не делай того, чего от тебя ожидают другие. Стремление соответствовать ожиданиям и стереотипам ограничивает человека.»
И это действительно так. Я бы даже сказала, что стереотипы не только ограничивают человека, но и убивают в нем индивидуальность. Кто-то скажет, что со стереотипами проще жить, ведь имея определенный стереотип по отношению к человеку, группе людей или даже к целой нации, мы сразу вырабатываем определенный стиль поведения, который, якобы, должен соответствовать данному стереотипу. Но ведь это может оказаться далеко не так и стоит только выйти за рамки стереотипов и станет ясно, что мир шире и больше, чем нам кажется, что все люди разные, что в каждом есть своя индивидуальность, своя особенность и «навешивая ярлыки» мы, в первую очередь, ущемляем себя, свой кругозор и умение видеть не то, что нам хотят показать, а то, что есть на самом деле.
После просмотра фильма «Меня зовут Кхан» во мне проснулось просто таки бунтарское стремление ломать стереотипы и убеждать людей, которые идут на поводу у стереотипов, что подобное действие можно сравнить с тем, когда маленькие дети боятся темных помещений, так как там живет «Бабай», но ведь стоит только включить свет и станет ясно, что на самом деле все не так уж и страшно, что то, что нам хотят навязать – не всегда соответствует действительности.
Главное – не бояться быть собой, идти к поставленной цели не смотря на предубеждения и определенные стереотипы – как собственные, так и окружающих людей – и не ущемлять стереотипами свой внутренний мир и свою индивидуальность, при этом имея возможность раскрыть индивидуальность в других людях, особенно в тех, которые поставлены в рамки стереотипов и «навешенных ярлыков».
Ессе учасници дискусии: Катрины Логвинок