 |
|
Приклади есе по фільму, обраному учасницею
Тема «Участність та безучасність в житті людей навколо нас»
Вечір. Втома цікава лише своєю формою формулювання думок. Своєрідною особливістю вираження. Люди на тролейбусній зупинці...люді в очікуванні повернення до власної домівки.
Місто в очікуванні спокою, нагадує такий собі - музей часу та життя. Інколи здається,що будівлі ледве стримуються, в бажанні покинути місце свого перебування. Навряд мене спокушає вигляд міста, коли втома є непереборною перепоною.
Тролейбус стає рятівником. Люди. Багато людей скупчених навколо "рогатого". Думи про різне. Обличчя вусатого, стомленого кондуктора, нагадувало стару, спаплюжену скульптуру. Книги та різноманітні журнали, рятували пасажирів, від роздивляння одне одного.
Рятувався і я. Щоденна газета, не дає мені змоги втратити подієвий ряд суспільного життя країни. Якась стаття про Бога. Читаю - "на відкритті у Вінниці "Вікна життя", (де кожна мати, має змогу, анонімно, залишити своє дитя, заміть того, що б позбавлятися його інших, в не пристосованих для цього, місцях), єпископ Кам’янець - Подільської церкви, Леон Дубровський, під час промови, наголосив на тому, що Господь не дає більшого страждання, окрім того що може бути нами подолане..." і так далі.
Прочитав. Різні роздуми. Раптом відчув як біля моєї ноги щось впало. Опустив голову - глянув - чиясь рукавичка. Роздивився господаря - жінку. Придивився. Сльози з її обличчя, крапали повільно, як у кіно. очі були залиті якоюсь дивною суміщу з болі та втоми. Мого погляду вона не спіймала. Притягнув рукавичку...і газету (Навіщо газету?). А ні слова - дивно. Зупинка. Жінка вийшла.
Той випадок довго не полишав мене опісля приїзду додому. П’ю каву - згадую, палю - згадую. Дивно вийшло. Почуття жалю до невідомої мені особи, охопило мене. Не знаючи причини соленої рідини на щоках жінки, все ж таки - охопило.
Наступного вечора місто перечекати з втечею. Та сама зупинка, люди, втома. Кіно - невідома героїня моїх дум звертається до мене з тією самою газетою та рукавичкою (!). Каже - "Дякую, що зменшили відчуття гріха на серці".
Йде у іншій кінець тролейбусу. Ті самі заплакані очі чомусь довго дивилися на мене. Кіно. а не історія.
Оце собі думаю: що саме вплинуло на цю дивну жінку, новина про відкриття вікна для покинутих дітей,чи слова єпископа Дубровського. В будь якому разі мною заволоділо відчуття легкості. Зазвичай я маю таке відчуття, після приятельської розмови з якимось бідолахою типу - БОМЖ...дивно...
Ніколи не знаєш, кому, коли і як знадобиться така "газета". Важливо зрозуміти, що саме щоденна газета, щоденна! Не забувати б лишень її, йдучи з дому. Кіно, а не історія!
Есе учасника дискусії: Антона Лесного (http://vk.com/id135253031)
Відгук на цей фільм - http://vk.com/event45502082
Есе
Главная суть фильма "Учитель на замену" заключалась в том, что наш мир, стал очень жестоким. Людям совсем нет дела друг до друга, а самое ужасное то, что им дела до самого дорого - своих детей. Безразличие - главный порок нашero столетия. Материальные ценности, берут верх над моралью. Духовностъ...что это?? что такое духовность? Многие уже забыли, что существует такое понятие. Подрастающему поколению некому рассказать о ней, потому что их близкие и родные находятся в постоянных поисках работы, у них нету времени, на такие «бессмысленные» разговоры. Все это рождает преступность, не позволяет правильно формироваться личности, способствует аморальной жизни, прибавляет число наркоманов, а также помогает развиваться венерическим и другим заболеваниям .
Как не прискорбно, но фильм является очень актуальным для нашего времени. Все эти беды, давно существуют, и прогрессируют. Очень страшно представить, что будет, если все без исключения, станут такими же, как эти и, которые, один на один со своими проблемами, до которых никому нету дела, и которые никогда не смогут почувствовать любовь, заботу, ласку, уют...И будут также обращаться со своими детьми, потому что другого обращения они не знают!!!
Роздуми учасниці дискусії - Виктория Колейко