Главная | Обратная связь

Тривожність і тривога

Вживання терміна «тривога» в психологічних досліджен­нях характеризується семантичною невизначеністю. Під ним розуміють і тимчасовий психічний стан, що виникає під впливом стресових факторів, і фрустрацію соціальних пот­реб, і властивість особистості. Ситуація ускладнюється ще й тим, що в прикладних дослідженнях для опису стану триво­ги використовується багато різноманітних термінів.

За слушним зауваженням Ч. Спілбергера, термін «триво­га» дослідники вживають найчастіше у двох основних зна­ченнях, які взаємопов'язані, але належать до цілком різних понягь. Мова йде про поєднання в одному терміні двох розумінь тривоги — як психічного стану і як властивості особистості[8, с.156]. В першому випадку цей термін вживається для опису неприємного емоційного стану, який характеризуєть­ся суб'єктивними відчуттями напруження, очікування не­приємного, небезпечного розвитку подій. Виникає цей стан у ситуації невизначеної небезпеки, загрози (очікування негативної оцінки чи агресивної реакції; сприйняття негативно­го до себе ставлення, загрози своїй самоповазі, престижу) і часто зумовлений неусвідомлюваним джерелом небезпеки.

Терміном «тривога» позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», під яким ми розуміємо реакцію на реальну загрозу, загрозу порушення функціонального стану організму.

Стан тривоги, тривожність виражається у специфічних пе­реживаннях (хвилювання, побоювання, втрата спокою і т. ін.).

Відомо, що тривожність як риса особистості є значущим ризик-фактором, що веде до нервово-психічних захворювань. Крім того, ви­сока тривожність, підвищуючи чутливість до стресу, знижує ефективність інтелектуальної діяльності (утруднює її) в нап­ружених ситуаціях, знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з при­чин негативного соціального статусу особистості.

В генезі особистісної тривожності лежить недостатня сформованість або порушення механізму психічної саморе­гуляції. Невідповідність суб'єктивної моделі реальній дійсності, що викликає неадекватно завищену тривогу, мо­же призвести до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості і роз­вивається в провідну рису характеру.

Водночас неадекватно низькі показники тривожності свідчать про зниження значущості передбачуваної події або викривлення уявлення про ступінь реальності можливої заг­рози цієї події.

Визначення рівня тривожності необхідне для формуван­ня здатності до самоуправління психічним станом. Експери­ментально доведено, що тривожність пов'язана зі здатністю особистості управляти собою і є наслідком несформованості окремих ланок у структурі здатності до психічного самоуп­равління. Низький рівень тривожності не стимулює суб'єкта до пошуку варіантів виходу з ситуації, що склалася, і тим са­мим не сприяє активізації процесів самоуправління. І нав­паки, занадто висока тривожність, дезорганізуючи психічну діяльність, викликає «розвал» у структурі самоуправління.

Фрустрація

Фрустрація - психічний стан людини, що викликається об'єктивно нездоланними або суб'єктивно так сприймаються труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення завдання; переживання невдачі. Фрустрацію можна розглядати як одну з форм психологічного стресу. Розрізняють: фрустратор - причину, яка викликає фрустрацію, фрустраційну ситуацію, фрустраційної реакцію. Фрустрація супроводжується гамою в основному негативних емоцій: гнівом, роздратуванням, почуттям провини.
Рівень фрустрації залежить від сили, інтенсивності фрустратора, функціонального стану людини, що потрапила під фрустраційної ситуацію, а також від сформованих у процесі становлення особистості стійких форм емоційного реагування на життєві труднощі. Важливим поняттям при вивченні фрустрації є фрустраційна толерантність, в основі якої лежить здатність людини до адекватної оцінки фрустраційної ситуації і передбачення виходу з неї. [19, c.434]

Левітов М.Д. [14, с.313-315] виділяє деякі типові стани, які часто зустрічаються при дії фрустраторів:

1) Толерантність. Існують різні форми толерантності:

a) спокій, розважливість, готовність прийняти те, що трапилося як життєвий урок, але без особливих нарікань на себе;

б) напругу, зусилля, стримування небажаних імпульсивних реакцій;
в) бравована з підкресленою байдужістю, за яким маскується ретельно приховане озлоблення або зневіру.

2) Агресія - це напад (чи бажання напасти) з власної ініціативи за допомогою захоплення. Цей стан яскраво може бути виражено в забіякуватість, грубості, задерикуватий, а може мати форму прихованого неприязні й озлобленості. Типове стан при агресії - гостре, часто афективние переживання гніву, імпульсивна безладна активність, злісності і т.д. втрата самоконтролю, гнів, невиправдані агресивні дії. Агресія - одне з яскраво виражених стенічних і активних явищ фрустрації.
3) Фіксація - має два значення:

a) стереотипність, повторність дій (активний стан, але на противагу агресії цей стан ригідний, нікому не ворожий, є продовженням колишньої діяльності за інерцією тоді, коли ця діяльність марна або навіть небезпечна);
б) прикутість до фрустратора, який поглинає всю увагу. Потреба тривалий час сприймати, переживати й аналізувати фрустратор. Тут проявляється стереотипність не рух, а сприйняття і мислення. Особлива форма фіксації - примхлива поведінка. Активна форма фіксації - вихід у відволікаючу діяльність.
4) Регресія - повернення до більш примітивнх, а нерідко інфантильних форм поведінки. А також зниження під впливом фрустратора рівня діяльності. Подібно до агресії - регресія не обов'язково є результатом фрустрації.
5) Емоційність. У шимпанзе емоційну поведінку виникає після того, як всі інші реакції пристосування до ситуації не дають ефекту.

За С. Розенцвейгом, стан фрустрації по спрямованості може виражатися в трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунітівній, інтрапунітивній та імпунітивной. Екстрапунітивна форма пов'язана з виникненням внутрішнього «підбурювача» до агресії, з спрямованістю реакції назовні (зовнішньо звинувачувальні реакції). Людина звинувачує в тому, що трапилося обставини, інших людей. У неї з'являється дратівливість, озлобленість, впертість, прагнення будь-що домогтися поставленої мети. Поведінка внаслідок цього стає мало пластичною, примітивниою, використовуються раніше завчені форми поведінки, навіть якщо вони не призводять до потрібного результату.
Інтрапунітівна форма фрустрації характеризується аутоагресією: звинуваченням у невдачі самого себе, появою почуття провини. У людини виникає пригнічений настрій, тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною. При вирішенні задачі людина повертається до більш примітивним форм, обмежує види діяльності і задоволення своїх інтересів. Імпунітивна форма реагування пов'язана зі ставленням до невдачі або як до неминучого, фатального, або як до незначне події, виправних з часом. Людина не звинувачує ні себе, ні інших.
За даними Н. В. Тарабріної [22] і К. Д. Шафранської [23], найчастіше (у 50% випадків) переважаює екстрапунітівниа реакції, майже вдвічі менше - інтрапунітівниа реакції (27%) і ще рідше - імпунітівна (23%). У чоловіків більше екстрапунітівних реакцій, а у жінок - інтрапунітівних. Поява стану фрустрації і тієї чи іншої форми реагування залежить від особистісних особливостей людини, у зв'язку з чим введено поняття про фрустрації - фрустраційної толерантності, тобто стійкості до фрустраторів. Особи зі слабкою нервовою системою частіше виявляють інтрапунітівную форму фрустрації, з сильною нервовою системою - екстрапунітівную форму (агресію).

Агресія

Агресія — це закріплені певні ставлення особистості, стійка індивідуальна характеристика, що відображає схиль­ність суб'єкта до демонстрації іншим переваги в силі. Агресія характеризується наявністю деструктивних тен­денцій у галузі суб'єкт-об'єктних відносин. В агресивній по­ведінці достатньо сильно виражений комплекс глибоких емоційних переживань — суму, роздратування, гніву, воро­жості.

З проявами ворожості пов'язується виникнення невро­тичної тривоги в теорії К. Хорні. Вона наголошує, що будь-який потяг здатний викликати тривогу, якщо його ре­алізація означатиме порушення життєво важливих потреб. Головне джерело невротичної тривоги — ворожість, точніше витіснена зі свідомості ворожість. Доки суб'єкт усвідомлює свою агресію, ворожість, її прояв обмежений.

Ряд учених (зокрема, З.Фройд ,У.Макдагуголл, Г.Мюррей, Р.Лоренц) вважали агресію вродженою якістю, яка або властива всім без винятку (інстинкт агресії). Згідно з фрустраційною теорією, агресія - це не автоматично виникаючий в надрах організму потяг, а наслідок фрустрації, тобто перешкод, що виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта, або ж ненастання цільового стану, до якого він прагнув (Dollard et al.) [7, с. 365] . Л. Берковітц (Berkowitz, 1962) ввів між фрустрацією і агресивною поведінкою дві змінні: гнів як спонукальний компонент і пускові подразники, запускають агресивну реакцію.

Наприклад, А. Бандура (Bandura, 1973) стверджує, що емоція гніву не є ні необхідною, ні достатньою умовою агресії. Головна роль належить, з його точки зору, навчену шляхом спостереження за зразком (тобто наслідування). У концепції Бандури агресивна поведінка пояснюється як з позиції теорії навчання, так і з позиції когнітивних теорій мотивації. Виходячи з обраного суб'єктом способу поведінки, виділяють вербальну і фізичну агресію, а також третій самостійний вид такої поведінки – непряму агресію.

Тому логічніше, на погляд Ільїна [7, c.366], говорити про пряму і непряму вербальну агресію, а також про пряму і непряму фізичну агресію. Доцільність їх виділення і самостійного вивчення підтверджується, за даними П. А. Ковальова [16], тим, що, по-перше, вони мають різний ступінь прояву (або схильності до прояву): непряма вербальна агресія виражена вдвічі більше, ніж фізична непряма агресія; крім того, у чоловіків найбільше виражена пряма фізична агресія, а у жінок - непряма вербальна агресія (що істотно уточнює наявні в літературі дані про більшої агресивності чоловіків порівняно з жінками); по-друге, показники непрямої вербальної агресії, як правило, не корелюють на значущому рівні з показниками інших видів агресії, в той час як показники непрямої фізичної агресії, як правило, виявляють достовірні зв'язки з показниками інших видів агресії (прямої вербальної і прямої фізичної агресії).