Главная | Обратная связь

Повоєнні закордонні видання (1945-1991рр.)

Повоєнну історіографію масового терору інспірували заходи американської адміністрації, ведені в ключі проголошеної саме тоді холодної війни (Фултонська промова Черчилля 5 березня 1946).

Зна­кову роль відігравали видання аргентинського видавництва "Перемога"

^.За браком писаних джерел наперед вихо­дило таке важливе джерело, як спогади. Українські в'язничні мемуари, що видавались відтоді, репрезентують різні соціальні шари людності й широку географію України, а єд­нає ці тексти одна спільна риса - усі мемуаристи опинились на еміграції. Того самого 1946 року, з'явилась книжка спогадів колишнього директора дніпропетровського за­воду, потім члена радянської закупівельної комісії у США Вік­тора Кравченка "Я вибрав волю".

4 квітня 1944 року на першій сторінці "Нью-Йорк тайму" було надруковано його заяву проти політичного режиму в СРСР. Кравченко віддав себе під опіку американської громадської думки. Гучний політичний процес автора зробив її особливо популярною.

Кілька книжок видав емігрант у Торонто Микола Приходько. Серед них докладна характеристика СРСР, що побачила світ у згаданому видавництві "Перемога", спогади 1949 року у Вінніпегу тощо. В Англії (1956р.) було надруковано розповідь селянина з Полтавщини Р. Суслика (арештований у серпні 1931 року, він потрапив на Соловки). Особливу цінність має докладна розповідь розкуркуленого 1929 року селянина з Єлисаветградщини Кузьми Каздоби Починаючи з 1958 року, вони друкувались окре­мими частинами у журналі "Український самостійник".

Важливі мемуари про БАМЛаг лишив харківський професор-історик Василь Дубровський. У 1954 році мюнхенська Українська вільна Академія наук випустила невелику працю Василя Дубровського "Машина масового вбивства"

Це ніщо інше, як нотатки на бережках книжки Ю. Б. Марголіна "Путе­шествие в страну зека" (Нью-Йорк, 1952 р.).
4.Основні напрямки дослідження масових політичних репресій в Україні в радянський період

Історіографія в УРСР в радянський період на думку істориків того періоду пройшла в своєму розвитку 3 етапи.[2]

Перший етап охоплює період з жовтня 1917 року по 1930-ті роки

(етап становлення історіографії як науки).

Другий період-це період завершення «побудови соціалізму» –середина 30-х-кін. 50-х років. Третій етап-це період «вдосконалення соціалізму»,що припадає на на середину 1950-х років.

Видавалися різні публікації,зокрема История СССР», «Вопросы истории КПСС»,а в 1957 році засновано «Український історичний журнал» тощо.

Пріоритет в дослідженні масових політичних репресій також належав зарубіжним історикам. В радянський період працювали над різними проблемами,зокрема терором більшовицької влади на Україні,й українські історики. Зокрема, в 2-ті роки куркульський бандитизм вивчався активними учасниками боротьби з ним. Автори праць висвітлювали класову боротьбу,соціально-економічні та ідеологічні витоки бандитизму,визначаючи його як «антирадянський рух,який очолювало куркульство».[3]

В 1939-му-першій половині 1960-х років,на думку українських істориків радянського періоду,історія західноукраїнських земель 1920-30-х. рр. фальсифікувалась зарубіжною історіографією,пояснюючи це тим,що бужуазно-шовіністична історіографія ігнорувала закономірність возз*єднання українських земель в єдиній Радянській державі»[4].

Одним з перших досліджень даного питання стали монографії М.М. Петровського,С.М.Білоусова. В 1960-1970-ті роки в працях П.Софінова, В.Голіченко на широкому історичному фоні показана «роль чекістів в розгромі внутрішньої контрреволюції в республіці». Значний інтерес серед істориків викликає розгром махновщини,Який висвітлюють у своїх працях Т.Незнамова, О.О.Кучера та інші.

Зміни,які відбулися в суспільно-економічному,політичному житті країни у другій половині 1980-х років потребували нових підходів до вивчення історії радянської України 1920-30-х років. З*явилася можливість досліджувати заборонені теми,використовувати недоступні архівні та друковані джерела.

На противагу радянським історикам,їх працям,створена книга українських істориків «Маршрутами історії» ,присвячені історичним проблемам та актуальним історико-політичним проблемам, де Ю.Шаповал робить загальний аналіз проблеми й репресій на Україні і відстоює думку про те,що з кінця 1920-х років розпочалась підготовка справи «СВУ».

Загалом можна сказати,що історіографія масових політичних репресій в радянський період пройшла складний шлях. Історики,що перебували під тиском ідеології, цензури висвітлювали тему лише в окремих рисах та аспектах.

Якісно новий етап і історіографії радянського період настав в роки «перебудови».