Главная | Обратная связь

Мал. 24. Дікран зморшкуватий

тям про мохи, вихователь повинен підкреслити, що вони частіше живуть там, де багато вологи.

П'ятий ярус лісової рослинності займають гриби і бактерії. Гриби — це організми, що позбавлені зеленого забарвлення і жив­ляться готовими органічними речовинами. Одні з них використову­ють в їжу мертві органічні рештки (сапрофіти), другі поселяються на живих організмах і живуть за їхній рахунок (паразити). Між паразитами і сапрофітами існують перехідні форми.

Сапрофітні гриби (а вони становлять більшість) відіграють величезну роль у кругообігу речовин, викликаючи мінералізацію органічних решток.

Те, що найчастіше збирають у лісі і в побуті називають грибом (ніжка з шапкою), є лише частина тіла шапкових грибів — їхнє плодове тіло, а друга частина рослини — грибниця, або міцелій, міститься в грунті. Плодове тіло виникає лише на розвинутій гриб­ниці. Розрізняють гриби трубчасті і пластинчасті. У трубчастих грибів на нижній поверхні шапки знаходиться шар, що складає­мся з трубочок, а у пластинчастих — з пластинок.

Для утворення плодових тіл багатьох шапкових грибів потріб-^н°. Щоб їхній міцелій розвивався поблизу певних дерев або ча­гарників. Вони утворюють симбіоз з корінням деревних або чагар­никових рослин, так звані мікорізи, або грибокорені — тонкі бічні

корінці дерев, обплетені міцелієм. Гриб одержує від дерева абс чагарника вуглеводи для утворення плодових тіл, а також вітам). ни. Рослини-господарі, в свою чергу, за допомогою гриба діста. ють азот, фосфор, калій, кальцій та інші необхідні їм елементи, а поряд з цим ще й ростові речовини, які виробляються грибами Таке співжиття грибів з певними деревами стале, воно закріплене навіть у назвах грибів: підберезник, підосичник (красноголовець) тощо. Саме тому підберезник росте біля берези, підосичник — біля осики, рижик сосновий — під сосною, білий гриб — під дубом, сосною і березою.

Вже 3—4-річні діти знають назви найбільш поширених грибів, Слід під час проведення екскурсій, цільових прогулянок з стар. шими дошкільнятами навчити розрізняти їстівні і отруйні гриби Найбільш небезпечним отруйним грибом є бліда поганка, або му. хомор зелений. Ось як можна розповісти про цей гриб дітям:

«Свою назву гриб одержав недаремно. Шапка у нього зелену, вата чи білувата. Ніжка схожа на ніжку мухомора, вона росте наче з глечика, а вгорі на ній, як комірець, надіте біле кільце. Бліда поганка — смертельно отруйний гриб».

А ось такою може бути розповідь про мухомор червоний:

«Мухомор можна побачити здалеку. Він стоїть на високій ніж­ці, шапка у нього яскраво-червона з білими цятками. А чому його назвали мухомором? Коли гриб виросте, шапка його вигинається так, що стає схожою на тарілочку. Пройде дощ, і набереться в тарілочку вода. Настоїться вона на грибі і стане отруйною для мух. А ось для деяких звірів мухомор корисний, ним, наприклад, лікуються лосі. Хай мухомори ростуть у лісі: і ліс прикрасять, і звірів полікують».

Велику радість приносить дітям зустріч з їстівними грибами Спостереження під час екскурсій, цільових прогулянок або розгляд ілюстрацій з їх зображенням вихователь може поєднати з такими розповідями:

«Білий гриб. З середини літа і до пізньої осені в листяних і хвойних лісах ростуть білі гриби. На товстих ніжках з коричневи­ми оксамитовими шапочками білі гриби ховаються серед хвої, сухого листя і трави. Вони ростуть біля дубів, беріз, сосен. Помі­тити білий гриб дуже важко, проте скільки радості приносить він тому, хто його знайде. Бо це ж найсмачніший гриб. Гриби не можна виривати з землі, щоб не пошкодити грибницю, яка місти­ться під грибом. Люди, які збирають гриби, знають про це і обе­режно зрізують ніжку ножем. Пройде теплий дощ, засвітить со­нечко і поруч із обережно зрізаним грибом виросте новий.

Маслюк росте звичайно біля молоденьких сосен. Підтримуючії на своїх шапках соснові голки, піднімаються вони влітку і восени після теплих дощів. Гриби називають маслюками за їх жовто-

ичневу клейку шапку, неначе змащену маслом. Шапка вкрита !ненькою ніжною шкіркою, під якою ховається біла м'якоть мас­очка. У нижній жовтуватій частині шапочки визрівають спори — пібненькі, як пилок, які розносяться вітром лісом. З них можуть ипости нові маслюки. Маслюки — дуже смачні гриби. їдять їх ва-іими, смаженими, маринованими. Якщо ви знайдете в лісі мас-іюки, не зривайте їх, а обережно зріжте ніжку і місце зрізу при­крийте сосновими голками. Тоді ліс знову подарує багатий вро­жай грибів.

Лисичка часто зустрічається у листяних та хвойних лісах. Жов­тий колір цих грибів схожий на колір шерсті лисиці, тому їх так називають. Лисички мають товсту низеньку ніжку. Шапка у них нерівна, посередині ввігнута. Лисички дуже приємні на смак, їх люблять і люди, і лісові звірята.

Підберезник називається так тому, що він росте у березових і мішаних лісах біля беріз. На стрункій високій ніжці білуватого кольору з темними жилками красується світло-сіра або коричне-вата шапка. Гордо стоїть підберезник, наче знає, що не можна не милуватися його красою. Підберезники — дуже смачні гриби, їх варять, сушать, маринують.

Сироїжка. Коли сироїжок багато в лісі, то здалеку здається, що розцвіли квіти — червоні, жовті, рожеві, зеленкуваті. Найкра­сивіша сироїжка з червоною опуклою шапкою. Ніжка у гриба товста, білого кольору. Сироїжки — смачні їстівні гриби. Засолені сироїжки дуже швидко стають придатними до вживання. Тому, мабуть, і одержали вони свою назву.

Опеньок росте у хвойних і листяних лісах навколо старих пнів та на коренях дерев. З'являються вони в кінці літа після теплих дощів. У опеньків тонка висока ніжка і коричнева шапка. Це смачні їстівні гриби. Люблять їх не тільки люди, а й деякі звірі. Білочка сушить їх на гілках дерев, щоб поласувати ними взимку. Проте є й несправжні опеньки. Вони отруйні, їх не можна вжива­ти в їжу».

Під час екскурсій в ліс вихователь може показати дітям один з поширених грибів-паразитів — трутовик. Він має форму копито­подібного наросту на деревах. Слід розповісти дітям, що труто­вики зростають на деревах, висмоктують в нього живильні соки, і Це спричиняє гниття дерева і його загибель. Трутовики завдають шкоди лісу.

Невидимі неозброєним оком бактерії, як і гриби, відіграють важливу роль у житті лісу, мінералізуючи органічні рештки.

Ознайомлення дітей з лісом як рослинним угрупованням зав­жди поєднується з формуванням дбайливого ставлення до нього ^як до неоціненного багатства. Ліси не існують вічно. Стиглу дере­вину вирубують для господарських потреб і здійснюють лісовід-

новлення. Воно буває природним і штучним. Щоб виростити ліс з цінних порід (сосни, дуба) використовують штучне насадження. Показуючи дітям посадку з молодими деревцями, слід наголосити що поки вони маленькі, то потребують постійного догляду людині^ тому що навіть трав'янисті рослини можуть загубити маленькі деревця.

Для природного відновлення лісу після промислових рубок намагаються залишити підріст і маточні дерева, які вибирають за найкращими показниками: силою росту, протидією хворобам, пло­доношенням. Насіння, що розповсюджується навкруги, за сприят­ливих умов проростає. Піонером серед дерев, що поселяються на певній площі, є береза. Це світлолюбна і швидкоросла порода дерев. Під кронами берез, їх захистом поселяються тіньовитривалі породи (ялини). В молодому віці вони ростуть дуже повільно, а через 20—25 років уже піднімаються над березами. Менше стає світла в лісі, і поступово березовий ліс змінюється на ялиновий.

Рослини лук

Краса, барвистість лук, різноманітні враження, що одержує дитина, можливість повправлятися у порівнянні — все це створює умови для розумового та естетичного розвитку дитини. Введення дітей у доступні розумінню зв'язки між рослинами і тваринами, людиною і природою є важливою умовою екологічного виховання. Добре знаючи рослинність лук, розуміючи природні зв'язки, вихо­ватель зможе цікаво проводити роботу з дошкільниками. Багато лучних рослин зустрічаються на газонах дитячих садків, а також у найближчому оточенні.

Всі луки поділяють на заплавні, материкові і гірські.

Заплавні луки розташовуються по долинах річок і щороку за­ливаються весняними водами. Грунт на заплавних луках досить вологий протягом усього літа, бо грунтові води залягають тут неглибоко. Грунти поживні, в основному наносні. Вони складаю­ться з мулу та інших матеріалів, принесених весняними водами або змитих дощами з навколишніх більш високих місць. Велика кількість вологи, кисню і поживних речовин у грунті створює такі сприятливі умови, що на луках розвиваються хороші, густі травп, безліч різноманітних яскравих квітів.

Материкові луки розташовуються поза річковими заплавам», їх ще називають суходольними.

Гірські луки розташовуються в горах вище від межі лісової рослинності. Склад рослинності гірських лук специфічний.

У чому ж полягають особливості лучної рослинності? На луках відсутні дерева. Трав'янисті рослини утворюють дернину, яка скла­дається з щільно зімкнутих надземних стебел, листків і підземни*

належать

_нів — кореневищ і коренів. Майже всі лучні рослини на ^багаторічних. У багатьох з них гинуть на зиму надземні стебла ^Д°' німи листками, а також майже все коріння. Живими лишаю-³ '^Х тільки невеликі нижні частини стебел з бруньками віднов-з яких на початку нового літа розвиваються нові стебла

і листки.

Однорічних рослин на луках дуже мало, бо травостій дуже тісний і в грунті від сплетіння коренів утворюється щільний дерен. Паростки однорічних рослин, не маючи змоги вкорінитися через ніюґо, гинуть протягом літа.

Багаторічні трави на луках розмножуються, насамперед, веге­тативно, вони здатні протягом ряду років зберігати врожайність і давати зелену масу протягом усього вегетаційного періоду.

Трав'янисті рослини, що ростуть на луках, належать до різних родин. Крім того, їх поділяють на такі господарські групи: злаки, бобові, різнотрав'я, осоки.

Найбільш поширені злаки — це тимофіївка, лисохвіст, тонконіг, грястиця, костриця лучна. Ці злаки належать до нещільнокущо-_вих — вони дають найкращі укоси. Для ознайомлення дітей із зла­ками найцікавішими є тонконіг, тимофіївка, лисохвіст. Ось які приблизні розповіді про них молсе використати вихователь під час спостереження:

«Тонконіг лучний (мал. 25). На початку літа зацвітає багато трав, і серед них тонконіг. Вітер гойдає пухнасту волоть тонко­нога на тоненькому зеленому стеблі. Ця трава росте на вологих місцях. її соковитим листям і стеблами живляться свійські тва­рини. Восени стебла тонконога засихають, а в землі залишається кореневище, яке наступної весни дасть життя новій рослині, і зно­ву будуть прикрашати луки ніжні волоті тонконога.

Тимофіївка лучна (мал. 26). Гарно розкидає свої стрункі сул­танчики. Росте вона на луках, де багато сонця і вологи. Цю траву люблять свійські тварини — корови, кози. А якщо її скосити і висушити, можна одержати хороше духмяне сіно. Його запасають на зиму коровам, вівцям, козам.

Лисохвіст лучний (мал. 27) недаремно так назвали, його пух­насті м'які султани справді нагадують хвіст лисиці. Росте лисо­хвіст на луках, у вологій землі. Пишно розростаються його стебла і листки. Зі скошеної і висушеної трави одержують хороше духмя­не сіно. Лисохвіст люблять свійські тварини: корови, кози, вівці».

Якщо під час прогулянки трапиться грястиця збірна (мал. 28) та костриця лучна (мал. 29), потрібно їх описати дітям, навести Цікаві порівняння, розповісти про значення (кормові рослини, при­крашають луки).

Цікаво привернути увагу до трясучки середньої (мал. ЗО). її су­цвіття складається з широких пониклих колосків, які під час поди-