 |
|
Еволюція світової валютної системи
Еволюція світової валютної системи починається з ХІХ ст. і пов’язана з системою під назвою система золотого стандарту. Вона була заснована Банком Англії у 1821 р., а остаточно оформлена і юридично закріплена Паризькою угодою в 1867 р., тому систему золотого стандарту прийнято називати Паризькою валютною системою. Основою цієї системи було те, що єдиною формою світових грошей визнавалося золото. Саме на цьому ґрунтуються основні принципи золотого стандарту. А саме:
– основою Паризької валютної системи був золотомонетний стандарт;
– кожна валюта мала певний вміст золота і відповідно до цього валюти співвідносилися одна до одної в межах твердого валютного курсу;
– валюти вільно конвертувалися в золото;
– існував режим вільно плаваючої валюти, щодо ринкового попиту і пропозиції, але лише в межах золотого паритету.
Розрізняють три форми золотого стандарту (золотомонетний стандарт – банки здійснюють вільний випуск золотих монет; золото зливковий стандарт – золото використовується лише в міжнародних розрахунках; золотовалютний стандарт – поряд із золотом використовується також і національна валюта). Але класичною вважають золотомонетну форму.
Золотомонетний стандарт характеризувався вільним рухом валюти. Золото можна було легко перевозити з однієї країни в іншу, вільно купувати та продавати. При цьому ціна кожного злитка золота вимірювалася відповідно до затраченої праці на його виготовлення та витрат на його перевезення. Не існувало ніяких обмежень не лише для золота, держави могли вільно обмінюватися капіталом, цінними паперами, платіжними документами. Склався досить стабільний курс валют, який підтримувався за рахунок правильної політики держав. Так країни з яких відбувався відтік золота відчували дефіцит платіжного балансу. При цьому вони знижували внутрішні ціни. А країни, куди золото надходило, підвищували ціни.
За таких умов найбільше значення в міжнародних розрахунках відіграла Велика Британія, зі своїм фунтом стерлінгів.
Золотомонетний стандарт характеризується високим розвитком зовнішньої торгівлі. Особливо велику роль для міжнародної торгівлі відігравали США, Велика Британія, Німеччина, Франція. Їх частка в зовнішніх перевезеннях склала близько 50 % загального обсягу світової торгівлі.
Але окрім переваг система золотомонетного стандарту мала значні недоліки. Вона була жорсткою і не досить гнучкою. Валюти окремих країн та світова валюта прив’язувалися до золота. Великий потік золота дуже часто призводив до інфляційних процесів у країнах. Але найбільшим недоліком золотомонетної системи було те, що країни не могли проводити власну грошово-валютну політику, а отже не могли врегулювати проблеми всередині країни. Особливо вагомим це було під час війни, коли держави не могли фінансувати воєнні дії шляхом випуску паперових грошей та погасити державний борг, шляхом випуску державних цінних паперів іншій країні. Саме тому США відмовилися від золотомонетної системи під час громадянської війни, а країни Європи – під час Першої світової війни.
Після Першої світової війни відбувалося протистояння грошової маси та золота. Грошова маса перемогла, але в країнах почалася інфляція. Щоб стабілізувати ситуацію європейські країни країни вимушені були повернутися до системи золотого стандарту. Але тепер було запроваджено м’якшу перехідну систему золото зливкового стандарту.
Система золото зливкового стандарту проіснувала з 1924 р. по 1933 р. в розвинутих країнах Західної Європи. Суть цієї системи заключалася в тому, що валюта також обмінювалася на золото, але не в будь-якій кількості, а на золоті злитки вагою не менше ніж 12,4 кг.
В країнах, які зазнали поразки під час Першої світової війни було запроваджено систему золотодевізного стандарту, який було офіційно оформлено на Генуезькій конференції в 1922 р. Ця система була призначена для міжнародних розрахунків. Країни за цією системою накопичували певну кількість іноземної валюти розвинених держав, що була еквівалентна золоту. Пізніше система золотодевізного стандарту поширилася в багатьох країнах Європи.
З 1933 р. починається світова криза, яка охопила й валютну систему. Таким чином в цей час відбувається перебудова економіки, яка повинна стати саморегулюючою системою. Це потягло за собою зміни і в валютній системі, яка повинна:
– забезпечувати стабільність національної валюти;
– забезпечувати міжнародний обмін товарами та послугами за допомогою платіжно-розрахункових і кредитних засобів;
– бути еластичною, щоб вчасно реагувати на зміни в економіці;
– забезпечувати ефективне поєднання інтересів окремих країн або учасників світогосподарських зв’язків.
Таким чином, для створення валютної системи, яка б відповідала вимогам після кризової економіки, вчені створюють концепцію нової світової валютної системи.
Нею стала Бреттон-Вудська валютна система, офіційно оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, яка відбувалася протягом 1-22 липня 1944 р. у місті Бреттон-Вудс. Тут також були створені МВФ (Міжнародний валютний фонд), який повинен був забезпечити розвиток валютних відносин, сталість валютних курсів, ліквідацію валютних обмежень та впровадження валютної оборотності та МБРР (Міжнародний банк реконструкцій та розвитку), метою якого було впровадження та підтримка довгострокових кредитів та позик, особливо для країн, які постраждали від війни.
Основними принципами другої валютної системи були такі:
1) На основі офіційних, узгоджених країнами-учасницями МВФ валютних паритетів, таких як золото та долар США, здійснювалося прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін.
2) Курс ведучої валюти фіксувався до золота.
3) Установлено тверді курси валют країн-учасниць стосовно курсу ведучої валюти.
4) Центральні банки підтримували відносно стабільний курс валют (дозволяється відхилення вгору або вниз на 1 %) стосовно курсу валютних паритетів за допомогою валютних інтервенцій.
5) Зміни курсів валют відбувалися за рахунок девальвації та ревальвації.
6) Контроль за платіжними балансами відбувався за допомогою інструментів внутрішньої економічної політики, через вплив держави на рівень цін та на обсяг сукупного попиту.
7) Основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і резервні валюти, статус яких одержали долар (США) та англійський фунт стерлінгів.
Але внаслідок існування багатьох факторів, які спричинили кризу, Бреттон-Вудська валютна система наприкінці 60-років розпалася.
Основними такими взаємообумовленими факторами були:
- Нестійкість економіки – уповільнення її темпів росту.
- Посилення інфляції, яка негативно впливала на світові ціни та на конкурентоспроможність фірм. Це в свою чергу викликало значне коливання валютних курсів.
- Нестабільність платіжних балансів. Дефіцит балансів США та Великобританії і активне сальдо, наприклад, Японії, ФРН.
- Виникнення ринку євродоларів. США покривали дефіцит платіжного балансу за рахунок національної валюти, а це викликало накопичення доларів у іноземних банках та формування ринку євродолара. Таким чином надлишок доларів викликав утечу від нього.
- Ціна золота значно відрізнялася від ринкової ціни і її регулювання було вже неможливим. Таким чином припинився обмін валютних паритетів на золото і золоті паритети втратили свій зміст.
- Дезорганізуюча роль ТНК у валютній сфері. ТНК володіють значними короткостроковими активами у валюті різних країн. Щоб одержати прибутки вони вдаються до валютної спекуляції.
Протягом кризи країни використовували різні валютні системи. І все ж почалося створення нової МВС.
На конференції у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. було офіційно затверджено нову валютну систему під назвою Ямайська валютна система. Для неї було характерне значне коливання курсу валют.
Виділяють наступні ознаки Ямайської валютної системи:
– Відмінено золото із валютно-грошових відносин. Тепер воно визнавалося як звичайний товар, який можна продавати та купувати.
– Система базувалася не на одній провідній валюті, а на декількох.
– В якості засобів міжнародних розрахунків стала вільноконвертована валюта, а також СДР та резерви в МВФ.
– Відмінено всі обмеження для коливання валютних курсів. Курс валют формується під впливом попиту та пропозиції.
– Країна сама обирає валютний режим, але не може виражати його через золото. Таким чином діє режим регульовано-плаваючого курсу. Він дає змогу розвивати гнучкі валютні відносини, акі здатні вчасно реагувати на зміни співвідношень у вартості національних валют. І водночас коливання валютних курсів викликає порушення сталості торговельних зв’язків. Тому зберігаються деякі елементи регулювання валютних відносин, шляхом здійснення валютних операцій на валютному ринку.
Згідно з МВФ країна може обирати такі режими валютних курсів: фіксований, плаваючий та змішаний.
Ямайська валютна система також є не досконалою і реалізованою лише частково. Це пов’язано з існуванням великої розмаїтості дій країн учасниць. Як правило, один режим валютного курсу затримувався ненадовго. Іншою причиною є збереження доларом лідируючих позицій внаслідок збереження ще з часів Бреттон-Вудської системи золотих запасів у приватних осіб та урядів в усьому світі. А також розвиток євродолара, не залежно від стану платіжного балансу США.
Ямайська валютна система характеризувалася значним коливанням долара США, що пов’язано із валютними кризами. Все більший інтерес у країн виникає до зони стабільних валютних курсів у Європі, яка дозволяє країнам-учасницям підтримувати стабільний розвиток економіки. Тому країни Європейського економічного союзу у 1979 р. створили Європейську валютну систему, так звану підсистему Ямайської валютної системи.
Принципами Європейської валютної системи стали наступні:
– Створення колективної валюти ЕКЮ, курс якої визначається методом валютного кошика;
– Встановлення плаваючого режиму валютного курсу;
– Використання золота, як резервної валюти. Створення країнами-учасницями золотого фонду за рахунок об’єднання 20% золотих резервів учасниць ЄС;
– Надання центральним банком кредитів для покриття тимчасових дефіцитів платіжних балансів.