 |
|
Елементи світової валютної системи
Валютна система містить у своєму складі такі елементи: світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність; валютний курс; валютні ринки; міжнародні валютно-фінансові організації; міждержавні домовленості.
Світовий грошовий товар – це еквівалент вивезеного з країни багатства, який використовується в міжнародних розрахунках. Спочатку у ролі такого еквівалента було золото. Потім грошові одиниці передових країн, а далі міжнародні та платіжні грошові одиниці.
Відповідно до кваліфікаційних ознак розрізняють такі види валют:
– за статусом валюти:
а) національна;
б) іноземна;
в) міжнародна;
г) регіональна;
д) євровалюта;
– за відношенням до валютних запасів країни:
а) резервна;
б) інші валюти;
– за режимом використання:
а) вільно конвертована;
б) частково конвертована;
в) неконвертована;
– за видами валютних операцій:
а) валюта ціни контракту;
б) валюта платежу;
в) валюта кредиту;
г) валюта клірингу;
д) валюта векселя;
– за відношенням до курсу інших валют:
а) сильна;
б) слаба.
Зовнішню платоспроможність, тобто здатність країни знецінювати свої зобов’язання перед кредиторами прийнятними для них засобами, визначає міжнародна валютна ліквідність (МВЛ). Вона залежить від забезпеченості світової валютної системи міжнародними світовими активами, а зовнішня ліквідність утворюється золотовалютними резервами держави.
МВЛ складається з:
– офіційних валютних резервів;
– офіційних золотих резервів;
– резервної позиції в МВФ;
– рахунку в СДР (СПЗ) і євро.
Основною частиною міжнародної валютної ліквідності є золотовалютні резерви. Вони складаються із запасів золота у злитках, високоліквідних валютних резервів, а також дорогоцінних металів. Щоб визначити деномінації резервів необхідно валютні ресурси розміщати у валюту, яка є резервною по відношенню до національної.
Показником міжнародної валютної ліквідності є співвідношення золотовалютних резервів до величини річного товарного імпорту. Але цей показник є обмеженим, тому що не враховує майбутніх платежів по послугах, некомерційних та фінансових операціях.
Для підтримки фінансових взаємозв’язків між країнами існують банківські операції по обміну іноземної валюти, в яких головним є обмінний валютний курс.
Валютний курс – це обмінне співвідношення між різними валютами. Він необхідний при порівнянні цін національних і міжнародних ринків, при обміні валют. Так, наприклад, імпортери обмінюють національну валюту на іноземну, а експортери – вилучену іноземну на національну.
Розрізняють п’ять систем валютних курсів:
– вільне плавання – курс валют визначається під впливом ринкового попиту та пропозиції;
– кероване плавання – курс валют регулюється центральним банком;
– фіксовані курси – курси валют визначаються по відношенню до ведучої валюти;
– цільові зони – фіксовані валютні курси;
– гібридна система валютних курсів – країни здійснюють вільне плавання валютних курсів, мають зони стабільності.
Визначають реальний та номінальний валютні курси. Реальний курс – це відношення цін товарів двох країн, взятих у відповідній валюті. А номінальний – це обмінний курс валют, що діє в даний момент часу в певній країні.
В сучасних умовах курс валют формується під впливом попиту та пропозиції. Якщо попит та пропозиція зрівноважаться утвориться рівноважний валютний курс або фундаментальна рівновага.
Попит на іноземну валюту формується за рахунок потреб країни в іноземних товарах та послугах, витрат туристів за кордоном, попиту на іноземну валюту, що пов’язаний інвестиційними проектами за кордоном. Чим вищий курс іноземної валюти, тим менший попит на неї і навпаки.
Пропозиція іноземної валюти визначається попитом резидентів іноземних резидентів на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на товари в даній країні та попитом іноземних інвесторів на активи виражені в валюті даної країни. І чим вище курс іноземної валюти стосовно національної, тим менше суб’єктів національного ринку готові обміняти вітчизняну валюту на іноземну і навпаки.
Валютний ринок включає ринки окремих регіонів, центрів міжнародної торгівлі та валютно-фінансових операцій. Валютний ринок є механізмом, що організовує не лише операції по купівлі-продажу іноземної валюти між банками, брокерами, а й між банками та клієнтами. Тому суб’єктами валютного ринку виступають комерційні і центральні банки, брокерські організації, фінансові інститути, промислово-торгівельні фірми та фізичні особи.
Розрізняють такі найбільші регіональні валютні ринки: Європейський, Американський, Азіатський.
Євроринки з’явилися у 50-х рр. ХХ ст. у Лондоні, Люксембурзі, Парижі, Брюсселі та Цюриху. Потім до них приєдналися Сінгапур та Гонконг. Дуже швидко євроринки набули світового масштабу і на них активно діють міжнародні банки, фінансові центри та різноманітні валюти. Операції, що здійснюються на валютних ринках не є об’єктом державного валютного та податкового регулювання. Євроринки пов’язані лише з конвертованою валютою та міжнародними розрахунковими одиницями. Отже євроринок – це фінансовий ринок, на якому всі валютні операції здійснюються у євровалюті.
До євро грошей відноситься валюта, яку банк:
– отримує, як депозити, у валюті відмінній від валюти країни, в якій розміщується цей банк;
– позичає клієнтам у валюті відмінній від валюти країни, де розміщується цей банк.
Банки, які задіяні в таких операціях називаються євро банками.
Євроринок складається з таких елементів:
а) євро грошовий ринок;
б) ринок єврокредитів;
в) ринок капіталів.
Євровалюти – це іноземні валюти, які банки використовують при здійсненні безготівкових операцій між межами країн-емітентів цих валют. Ринок євровалюти має такі особливості:
– великий розмір ринку та відсутність кордонів;
– універсальність ринку. А ньому здійснюються велика кількість різних фінансових операцій;
– виділення євро банків та міжнародних банківських консорціумів;
– спрощена процедура здійснення угод;
– наявність специфічних відсоткових ставок, щодо національних;
– відсутність державного контролю за діяльністю євроринку.
На ринку євро кредитів надаються середньо та довгострокові кредити із плаваючою ставкою, що оформляються кредитними угодами.
Ринок капіталів представлений у вигляді єврооблігацій, євро акцій та євро векселів. Тут обертаються цінні папери терміном більше одного року.
Єврооблігації є борговим зобов’язанням, яке випускається позичальником для отримання позики на євроринку. Розрізняють такі види єврооблігацій: звичайні облігації з фіксованою ставкою на весь період позики; облігації з плаваючою відсотковою ставкою; облігації, що конвертуються у акції; облігації з нульовим купоном; облігації, що поєднують риси попередніх.
Євроакції – це акції, що обертаються на євроринку. Вони купуються за євровалюти, продаються на євроринку та котируються у певному фінансовому центрі.