Главная | Обратная связь

ЛЕКЦІЯ 8. КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОГО СУСПІЛЬСТВА. ПЕРВІСНА ДОБА

 

Термін «первісний» вживається в науці для позначення початкового етапу людської історії; зі звернення до культури первісного ладу розпочинається входження до культурного простору людства.

Первісна культура відіграла значну роль у подальшому розвитку людства. Чимало явищ сучасного життя виникло у первісному суспільстві. Саме з цього культурно-історичного періоду починається історія людської цивілізації, формується людина, виникає суспільство, зароджуються такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво. У первісну епоху з’являються перші світоглядні, релігійні уявлення людини. Ці процеси заклали фундамент історії людства, а також її культури як особливої сфери людського суспільства.

Первісна епоха – найтриваліший період в історії людства – від виникнення людини і до появи державності. Часові межі первісного суспільства визначити досить складно, нові матеріали археологічних експедицій постійно вносять корективи до хронології первісного ладу. За найновішими даними, первісне суспільство виникло на Землі більше двох мільйонів років тому й існувало в окремих районах до IV – ІІІ тис. до н.е. У 1994 р. при розкопках в Азії та Африці були знайдені рештки австралопітека; вчені дійшли висновку, що він жив 3-4 млн. рр. тому. Нещодавні розкопки на Закарпатті доводять, що перші люди на території сучасної України з’явились близько 1 млна років тому.

Сучасна наука пропонує декілька періодизацій культурного розвитку людства: історичну, археологічну, антропологічну. Археологічна періодизація, яка бере за основу відмінності в матеріалі і виготовленні знарядь праці, ділить історію світової культури на три віки: кам’яний, бронзовий і залізний.

Кам’яна доба – найдавніший період розвитку людства, знаряддя праці виготовлялися з каменю, дерева, кістки. Хронологічно кам’яний вік поділяється на 3 періоди: палеоліт – давній кам’яний вік, мезоліт – середній кам’яний вік, неоліт – новий кам’яний вік.

· Давній кам’яний вік (3-2,6 млн. – 12 тис. до н.е.) – палеоліт (грець. palaios – давній + lithos – камінь)– час існування допотопної людини, перевага надається полюванню та збиральництву рослинної їжі. Стадні суспільні відносини.

Палеоліт поділяється:

√ ранній палеоліт (3-2,6 млн. – 150 тис. рр. до н.е.) – олдувайська, ашельська епохи;

√ середній палеоліт (150 – 40/35 тис. рр. до н.е.) – мустьєрська епоха;

√ пізній палеоліт (35 – 12/10 тис. рр. до н.е.) – ориянська, солютрейська, мадленська епохи.

Палеоліт – епоха прадавньої людини та доісторичних тварин. Перші зразки матеріальної культури з’являються в ранньому палеоліті. Знаряддя праці були досить примітивними i протягом тривалого часу первісне людство фактично не зазнало змін у засобах оброблення каменю. Поряд із застосуванням палиці та каменю як зброї, людина декількома грубими відщепами почала виготовляти знаряддя праці з гальки шляхом оббивання з одного – (чопери), або обох бокiв – (чопiнги). Удосконалення обробки чопiнгiв спричинило появу ручного рубила, яке мало досить широке застосування.

Значним кроком вперед у технології оброки та використання каменю стали нуклеуси – це камені, з відщеп яких почали виготовляти знаряддя праці (скребки, свердла). З’являються протосокири-рубила, або клівери. На деяких стоянках віднайдено й списи. Значний переворот у техніці оброблення каменю стався з широким використанням кременю. Кременева iндустрiя, що робилася на відщепах, представлена скребками, трикутними гостроконечниками, зубчастими знаряддями для обробки дерева. У ранньому палеолiтi люди почали видобувати вогонь, споруджувати округле (зовні сферичне) житло.

Поява однотипних знарядь праці свідчить про зародження мислення. Наслідки стали відчутними у середньому палеоліті (мустьєрська епоха), коли на зміну збиральництву прийшло полювання, почала набувати сили логіка сприйняття у процесі засвоєння навколишнього середовища. При кочовому способі життя, було свідоме регулювання росту населення. Тобто природні інстинкти збереження потомства трансформуються для потреби скоротити чисельність племені, але забезпечення життєдіяльності інших членів*.

Людина мустьєрського періоду змушена виготовляти спеціальні знаряддя: вістря для списів, гостроконечники, скребла для обробки шкур.

На зміну архантропу*, що жив збиральництвом, приходить неандерталець, у пізньому палеоліті йому на зміну приходить кроманьйонець**, удосконалюючи знаряддя праці: різці, пластини, шила, голки; ведучи колективне полювання, осілий спосіб життя та утворюючи первісні поселення – стоянки.

На початку пізнього палеоліту зароджуються різні види образотворчого мистецтва: розпис на стінах та стелях печер, рельєф і кругла скульптура, гравірований малюнок на камені, кісті. Зображення тварин, людини, трафарети рук, надалі – багатофігурні військові події, сцени полювання, – це основні теми первісного мистецтва. А розквіт образотворчого мистецтва первісної доби припадає на Мадленську епоху (15-8 тис. до н.е.).

· Середній кам’яний вік (12-8 тис. до н.е.) – мезоліт (протонеоліт, епіпалеоліт) (грец. mesos – середній, проміжний + lithos – камінь)– до цього періоду належать культури: азільська, гарденаузька (Європа), маглемозе та ертебелле (Північна Європа), натуфійська (Південно-Західна Азія), хоабінська (Південно-Східна Азія). За доби мезоліту завершується формування великих рас. Отримали поширення лук та стріли, приручена собака.

В епоху мезоліту людина веде осілий спосіб життя: відбувся розподіл праці, чоловік полює, а жінка веде домашнє господарство. Це вплинуло на художню культуру: чоловіки малювали тварин, сцени полювання, жінки – орнаменти, прикрашаючи речі побуту. Хоча, орнамент відомий ще з часів палеоліту***.

· Новий кам’яний вік (8-4 тис. до н.е.) – неоліт (грец. nеos – новий + lithos – камінь) – перехід від привласнюючого господарства (мисливство, збиральництво) до виробничого (землеробство, скотарство). На Стародавньому Сході у неолiтi утворилися перші держави в Передній Азії, Пiвнiчно-Схiднiй Африці: Шумер, Аккад, Вавилон, Єгипет, Ассирiя та iн.

Як свідчать наскальні малюнки, задовго до будь-якої цивілізованої історії людства, виховання дітей здійснювалося шляхом поступового включення людини в життя роду або сім’ї – залучення до господарської праці, полювання, спорудження жител. Пізніше, при розвиткові родоплемінних стосунків, виник святковий обряд ініціації – посвяти юнаків у чоловіки.

Він полягав у складних випробовуваннях, наприклад, ночівля у лісі, полювання на хижака, розпалювання та гасіння вогнища тощо. Зокрема, в деяких племенах почали виникати своєрідні «школи», де старі люди готували підлітків до дорослого життя.

У первісну добу поняття «виховання» в широкому розумінні розглядається, як передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Сучасні науковці доводять, що існували певні форми передачі світогляду народу від старших поколінь до молодших вже за доби неоліту та енеоліту. За археологічними дослідженнями доби палеоліту, люди об’єднувалися у соціальні одиниці за певними законами, щоби забезпечити свою безпеку та існування.

Мідна доба – (4-3 тис. до н.е.) – енеоліт (халколіт) – умовний термін, оскільки мідь, як самостійний метал, використовувалася мало. Мідна доба визначається як перехідний період від кам’яного до бронзового віку та перехід від привласнюючого господарства (збиральництво, полювання) до виробляючого (землеробство, скотарство). Термiн “енеолiт” означає одночасне використання мiдi та каменю поряд iз бронзою. Значного поширення набули експерименти з виготовлення сплавiв. Заняття – мотичне землеробство, скотарство, мисливство. Суспільні відносини – родоплемінний устрій.

Бронзова доба – (3-2 тис. до н.е.) – приходить на зміну мідно-кам’яної доби, характеризується розповсюдженням металургії бронзи, виготовленням з неї знарядь праці та зброї. З’являється кочове скотарство, поливне землеробство та писемність. Рабовласницькі цивілізації – на Близькому Сході, в Китаї, Південній Америці.

У районі Середземномор’я Бронзова доба поділяється на такі періоди:

√ ранній бронзовий вік – (2500-2000 рр. до н.е.) – період Давнього єгипетського царства, доба пірамід;

√ середній бронзовий вік – (2000-1500 рр. до н.е.) – безписемний період;

√ пізній бронзовий вік – (1500-1000 рр. до н.е.) – період гомерівської Трої. Основні матеріали – дерево, необпалена цегла. З’являються керамічні вироби, теракотові та бронзові статуетки.

Залізна доба – (початок 1 тис. до н.е.) – термін введений у наукову галузь в середині ХІХ ст. датським вченим К.Ю. Томсеном; використовується для визначення періоду розвитку людства, змінюючи бронзовий вік, під час розповсюдження металургії заліза та виготовлення залізної зброї та знарядь праці. Культурні досягнення: знаряддя праці, полювання, домашній посуд, прикраси, зокрема пектораль. Цей період став стимулом розвитку виробництва, прискорюючи суспільний розвиток. У більшості народів Євразії відбувся розпад первіснообщинного устрою з переходом до класового суспільства.

Так, культурне освоєння навколишнього середовища починається з появою людини та її трудової діяльності. Еволюція людства вивчається в рамках антропогенезу*. На думку вчених, людина сучасного типу (Homo sapiens – людина розумна), а також основні людські раси, виникли 40-35 тис. років тому. Так закінчилася біологічна еволюція людини (цей процес отримав назву – біогенез.

Так, П. Гуревич вважає, що антропогенез або перехід від природного до надприродного життя людини, стався внаслідок використання нею вогню та знарядь, становлення мовлення, дотримання табу, коли через застосування до себе насильства відбувалось формування людської істоти, виникнення мистецтва, створення свідомих угруповань, що поклали початок суспільній організації, поява міфів, які підпорядкували собі все життя первісної людини – від сімейного укладу до характеру праці та боротьби за виживання. З появою людини сучасного типу культурний розвиток зростав у прискореному темпі. Це насамперед пов’язано з формами, засобами збереження та передавання нащадкам набутого досвіду, навичок та знань, формування соціальних відносин та суспільства загалом.

Із появою Homo sapiens почався новий етап у розвитку людства. Головним результатом антропогенезу стало те, що людина створила як духовну сферу, так і суспільну предметність – систему виробництва та відтворення предметних форм, без чого немислима культура як така. Це були знаряддя праці i, що найголовніше, – знаряддя для виготовлення знарядь. Саме через створення предметів матеріальної культури людина набувала суспільного досвіду, передаючи його наступним поколінням. Виготовлення знарядь праці сприяло соціокультурному процесу та формуванню суспільних форм життя у вигляді родової, а надалі родоплемінної організації (соціогенез).

Простежимо взаємодію біологічної та соціальної культури, що стали результатом для створення людиною культурних цінностей. Найпростіші інструменти були виготовлені з кістки, рогу, каменю та стали етапом для створення фігурок, та фіксації інформації доступним способом (протописемність).

В наслідок еволюції знарядь праці людина стає творцем культури. У цей період формується конкретно-образне первісне мислення, коли людина починає фіксувати загальні уявлення про навколишній світ. Людина починає створювати духовні цінності. Сучасна людина за своєю здатністю мислення, біологічними ритмами, психікою, естетичними уподобаннями мало відрізняється від первісної людини. окрім того, що мешкає у добу цивілізації. Незважаючи на те, що протягом тривалого часу первісні люди сприймалися представниками цивілізованого світу як «печерні дикуни», культура первісних суспільств і зараз залишається важливою складовою будь-якої культури.

Загальною і найважливішою рисою усіх первісних культур є їх синкретизм – нерозчленованість різних видів людської діяльності. У первісній культурі неможливо відокремити художні образи від релігійних уявлень. Елементи художньої культури – пісні, танці, живопис були присутніми в тих магічних діях, які відображували релігійні уявлення людей і мали забезпечити успіх в усіх справах. Наприклад, орнамент на мисливській зброї, за переконаннями первісної людини, мав не менше значення для успішного полювання, ніж гострий спис. Ритуали забезпечували добрий врожай не менше, ніж сам трудовий процес. Отже, художня творчість була нерозривно пов’язана з усіма іншими формами життя первісної людини.

На ранніх стадіях первісного суспільства основним інформаційним каналом культури стала трудова діяльність. Дії первісної людини, які були найважливішим засобом навчання і спілкування, передавались із покоління в покоління і перетворювались на ритуал[1]. Усе життя первісної людини полягало у виконанні великої кількості ритуалів та обрядів. Ритуальні дії регламентували поведінку кожного індивіда; знання ритуальної символіки визначало рівень оволодіння культурою, а отже – соціальну значущість індивіда. Одночасно ритуали виключали його творчу самостійність, індивідуальну самосвідомість, яка повністю зливалася з колективною. У ритуалі брали участь усі члени колективу. Він був засобом оновлення світу, мав на меті забезпечити його безперервне існування, гарантував виживання колективу в екстремальних умовах. В архаїчному ритуалі тісно перепліталися молитви, пісні, танці тощо. У ритуалі зародились знакові системи, із яких пізніше викристалізуються різні види мистецтва, наука тощо.

Особливе значення для первісної людини мали табу (заборони), що являли собою важливий механізм для контролю і регулювання соціальних відносин. Табу визначали порядок розподілу їжі, недоторканість житла, права та обов’язки окремих членів людської спільноти, заборону кровних статевих зв’язків (екзогамію). Заборона інцесту (кровозмішування) означала появу суспільної регуляції шлюбу, у результаті чого з’явився рід як об’єднання декількох поколінь родичів і сім’я (батьки і діти).

На етапі формування людської свідомості заборони виступали єдиним регулятором людських взаємин та взаємин людини з природою. Вони сприймались як умова збереження життя, а їх порушення – загроза існуванню. Табу вимагали від людини подолання власного егоїзму заради спільної мети, тобто виконували функцію соціалізації. Слід зазначити, щор у сучасному суспільстві табу відіграють украй важливу роль, адже на них спирається мораль, право, всі стосунки між людьми у межах великих і малих соціумів.

З ритуалу зародився і міф, який відігравав велику роль у житті стародавньої людини, визначав орієнтацію людини у природі і суспільстві; у ньому закріпились уявлення людини про оточуючий світ. Його виникнення стало можливим завдяки розвитку мови і з появою нового інформаційного каналу – усного спілкування, за допомогою якого починає розвиватися мислення та індивідуальна самосвідомість. На цьому етапі духовною основою первісної культури стає міфологія – система життєвих уявлень народу. Спочатку міфи – це короткі розповіді про діяння предків і походження речей. У численних міфах реальність і вимисел переплітаються, але вони пояснюють світ, який нарешті стає для людини зрозумілим. Міфи пояснюють причини й обставини виникнення різних природних явищ, зірок і планет, форм господарської діяльності тощо. Крім того, міфи зберігають відомості про сільськогосподарську діяльність людей і передають їх наступним поколінням. Ці знання згодом стануть основою розвитку філософської думки і науки.

Сучасна міфологія типологічно розділяє міфи на такі:

	типи міфів   КОСМОГОНІЧНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ЕТІОЛОГІЧНІ ЕСХАТОЛОГІЧНІ ТЕОЛОГІЧНІ

 

 

 

 

 

 

Міфи пояснюють ритуал, але можуть існувати і без нього. Вони стають основними текстами первісної культури; міфологічна символіка закладається в обряди, співи, танці, малюнок, декор, тобто міфологія закладає основи мистецтва. Міфи також стали основою зародження релігійного світогляду.

Джерелом знань первісної людини була її трудова діяльність. Мова сприяла узагальненню і поширенню цих знань. Зрозуміло, що першими знаннями людини були знання про навколишній світ. Повноцінна участь у колективній праці потребувала залучення до знань; це дозволило б первісній людині захиститися від сильного і багато в чому незрозумілого світу природи. Початковими знаннями давніх людей можна вважати орієнтацію у часі та просторі, а також лічбу. Засобами рахунку ставали частини тіла (пальці, лікоть), а також камінці, черепашки, палиці та інші предмети. З часом вони замінювалися зарубками на палицях чи кістках, вузликами на мотузках тощо.

Необхідні для життя практичні навички передбачали уміння орієнтуватися на місцевості за допомогою природних ознак, зоряного неба, а також уміння будь-де знаходити воду та їжу. З утворенням племен та племінних об’єднань виникла потреба у більш досконалих засобах закріплення інформації. В епоху неоліту з’являється піктографічне письмо, де повідомлення передавалися за допомогою малюнків, вампумів (ниток із нанизаними на них кольоровими черепашками) і кіпу («вузликового письма»), у якому інформацію передавали форма, колір, розташування вузлів. На корі, дереві та шкірі створюються перші географічні карти. На цей період припадає і зародження правових знань, які ще важко відокремити від релігії. Для лікування стають у нагоді знання хімічних властивостей речовин, передусім рослинного походження. Людина опановує найпростіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, наривів тощо. Духовній культурі первісної общини було властиве тісне переплетення раціональних та релігійних уявлень, а тому, лікуючи рану, людина вдавалась і до трав, і до магії.

Знання та вміння захищати себе від небезпеки додавали людям упевненості, а отже допомагали культурному зростанню. Та розуміння людиною своєї здатності змінювати навколишнє середовище не позбавило її страху перед природою. Як потреба пояснити довкілля, поряд із раціональним світоглядом у родовій общині з’являються зародки релігії; ця потреба пояснюється вищим рівнем інтелекту.

Релігійні погляди людства почали виникати уже на відносно зрілому етапі його розвитку, коли у людей з’явилася здатність до абстрактного мислення. Творчі здібності людини втілилися у ранніх формах релігійних вірувань – тотемізм, магія, фетишизм і анімізм – які виникли у добу пізнього палеоліту. У первісну добу вони ще не складали єдиної системи.

√ Тотемізм – віра в кровну спорідненість людини з тваринами чи рослинами – відповідав віковічному бажанню людини мати серед грізних сил природи покровителів і захисників.

Найчастіше тотем був твариною; його вважали предком, батьком, старшим братом, йому приписувалися надприродні можливості, поклонялися. Рід носив ім’я свого тотема, вірив у спільність їхніх предків. Глибока повага до тотема, його вшанування були спрямовані на збереження людського життя. В одних народів було суворо заборонене полювання на своїх тотемів, споживання їх м’яса, в інших – існував особливий ритуал поїдання тотема. Із виникненням релігії ці уявлення стали причиною сакралізації деяких тварин, утримання їх при храмах, поклоніння їм.

√ Магія. Якщо світ одухотворений (живий), то впливати на нього можна чаклуванням, чародійством, волхвуванням. Так виникла магія – віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи, віра у те, що заклинання і обряди можуть змінювати події, віра у способи через які можна на відстані впливати на людину, діючи на її речі. Чаклунське мистецтво первісної людини ґрунтувалося на простому аналогічному або символічному зв’язку.

Первісна людина вважала, що за допомогою особливих слів, дій можна прогнати хворобу, приворожити, вполювати здобич, викликати дощ. Щоб нашкодити ворогу, давні племена виготовляли статуетку противника і проколювали її; щоб викликати дощ — лили воду через сито тощо. Племена Тропічної Африки, Австралії і досі вірять, що володіння нігтями або волоссям людини дає владу над нею, а тому зрізані нігті і волосся ретельно ховають. У сучасному світі існує значний інтерес до прадавньої міфології, магії та шаманізму. Це пов’язано із пошуками альтернативних світоглядних орієнтацій.

В основі магічних прийомів лежало уявлення про те, що певні дії викликають подібні до них наслідки. Наприклад, поливання водою з глечика – дощ; удар списом по зображенню тварини – добре полювання, а удар по зображенню ворога – його смерть. Виокремлювали гомеопатичну магію – «за подібністю», господарську – «на ведення господарства» та лікувальна. Магічні процеси супроводжувалися заклинаннями, танцями, стійкими ритуальними діями.

Наприклад, англійський вчений У. Резерфорд у праці «Шаманізм. Основи магії» описує дії шамана. Члени племені, які збираються навколо вогнища «спостерігають», як душа шамана начебто покидає тіло. Перед цим вони спостерігають його магічний танок, за допомогою якого він входить у транс.

А під час виготовлення дзеркал, вони почали займати важливе магічне та містичне значення. Дзеркала вважалися оберегами та використовувалися у практиці заклинань.

Існувало повір’я, що зворотній бік дзеркального диску (зокрема, завдяки малюнкам, пов’язаним з астрологією) забезпечує підтримку небесних сил. Це, в свою чергу, наділяло лицьовий бік здатністю демонструвати «демонів» (злу силу), що відображаються в дзеркалі та знешкоджувати їх. Про магічну силу дзеркал складено багато історій та розповідей, а щасливі власники таких магічних речей були впевнені, що не підвладні злим силам.

На тій самій закономірності, що об’єднує різні речі простим аналогічним або символічним зв’язком, ґрунтуються мистецтва ворожіння й віщування на підставі зустрічей з тваринами, тлумачення снів, гаруспікапії (ворожіння по нутрощах тварин), ворожіння на кістках, хіромантії (по долоні), ворожіння по зірках та небесних світилах і т. ін.

√ Фетишизм (фр. fetichisme) – поклоніння предметам неживої природи – фетишам; віра у надзвичайні властивості матеріальних речей, у надприродні властивості неживого предмета, вибір людиною серед предметів та явищ природи особистого захисника. Як правило, ним ставали об’єкти неживої природи (камінці, плоди, коріння, насіння) та різноманітні частини тварин (кігті, пір’я, висушені органи тощо).

Первісна людина вірила, що допомогою фетишу можна мати владу над природою, примушувати божество виконувати свої бажання. Ще й зараз подекуди зберігається віра у надприродні властивості амулетів і талісманів.

√ Анімізм (лат. anima – душа, дух) – одухотворення природи, віра в існування душ і духів, які панують над предметами та явищами світу. Наприклад, віра в те, що вода підкоряється не законам природи, а волі Бога або віра в силу Духа-Предка (предки завжди допомагають, якщо не поважати їх, то навпаки – заважають). При чому духи первісної доби були здатними впливати не тільки на явища природи, а й приязнь чи вороже ставлення до людини. Так склалась традиція жертвоприношення, ушанування духів жертвами.

У первісній людській уяві існувала думка про те, що душі померлих приходять до живих уві сні, а також можуть допомагати їм у земних справах. Вірили в потойбічний світ, у те, що душі покійників переселяються в новонароджених. Розташування країни духів (потойбічний світ, куди відлітає душа) могло бути різним – під землею, на землі, на Місяці, на зірках. Серед первісних вірувань анімізму належить особлива роль, оскільки він став підґрунтям для появи всіх інших уявлень про світ.

Розвиток мистецтва. З розвитком спілкування між людьми пов’язане і виникнення мистецтва, адже спілкування може здійснюватись і за допомогою мови, і за допомогою малюнка, співу тощо. Зародки мистецтва вчені відносять до епохи середнього і пізнього палеоліту. Найдавніші форми образотворчого мистецтва, наскельні малюнки, скульптура, рельєфи дають безцінну інформацію про мислення і світогляд первісної людини. Зважаючи на те, що мистецтво існувало у дописемну еру, його можна назвати малюнковою формою спілкування. Найдавніші наскальні малюнки знайдено на території сучасного півдня Франції (Комбарель, Монтеспан, Ласко та ін.) та ні півночі Іспанії (Альтамира, Кастільо та ін.). Найбільшого поширення наскальний живопис досяг наприкінці палеоліту, у мезоліті, особливо початку неоліту. Основні ж шедеври давнього живопису належать до часу 15-20тис. років тому. Першими спробами спілкування із навколишнім світом стали трафаретні зображення людської руки. Надалі ж з’являється живопис, що відтворює образи за допомогою кольорів (первісні люди вміли виготовляти близько двадцяти кольорів фарб природного походження). На відміну від ранньопалеолітичних зображень (зображень людських рук, голів тварин тощо), пізніші зображення – це малюнки тварин (коней, диких биків, носорога, бізона, лева, ведмедя, мамонта) або цілих епізодів із життя людини. Поважаючи звіра і водночас лякаючись його, людина увічнювала його в малюнках. У багатьох випадках малюнки вкриті подряпинами від стріл чи списів; це підтверджує думку про наскельний живопис як складову частину мисливських ритуалів стародавніх людей. Та і саме розташування печер із розписами, як правило, свідчить про те, що вони виконували функцію капищ. Малюнки тут розміщено у важкодоступних місцях, де бракує свіжого повітря, куди непросто дістатися через вузькі, довгі і заплутані ходи, складні підйоми.Рослини на стінах таких печер не зображуються зовсім, а людські фігури зустрічаються дуже рідко і в основному виглядають досить схематично.

Існує дві форми такого мистецтва, що отримало назву наскельного: петрогліфічне (різьблення) і піктографічне (малювання). У понад 120 країнах світу знайдено кілька мільйонів таких малюнків. Це розписи в багатьох віднайдених печерах або в горах. Тільки на території Європи (переважно у Франції та Іспанії) знайдено більше 200 розмальованих печер. До наших днів зберігся печерний живопис Альтаміри в Іспанії, Монтеспан, Ласко у Франції. Основною зоною печерного мистецтва стала піренейська зона (відомо близько 120 галерей льодовикових часів).

Перші печерні фрески кам’яної Європи відкрито в 1879 р. на півночі Іспанії. У найбільшій із печер, Альтамірській, вік якої щонайменше 15 000 років і яка являє собою низку підземних залів довжиною до 280 м, знайдено близько 150 зображень, написаних чорною, червоною і жовтою фарбами. Однією з найдивовижніших книг життя людства є наскельне мистецтво пустелі Сахара. Ці різьблені зображення (близько 15 000 малюнків) з’явилися приблизно у VIII-III тис. до н. е. і свідчать про те, що Сахара та Лівійська пустеля колись були квітучими оазами. Багато наскельних малюнків знайдено в печерах і горах Австралії. Уже в період мезоліту зображення стають абстрактними, що свідчить про новий етап розвитку людського мислення. Відбувається перехід від зображення до знака, який передував писемності.

Первісне мистецтво навряд чи мало естетичне призначення. Численні зображення звірів швидше за все мали обрядовий характер, були об’єктами магічних дійств, які мали на меті досягнення успіху в полюванні. Австралійські аборигени і зараз вірять: якщо чоловіки намалюють зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то ці тварини або рослини будуть добре розмножуватись. Засобом впливу на реальних тварин були також заклинання і танці навколо зображення. Митці тих часів використовували художні прийоми, яких не знали їх нащадки ближчих до нас часів (наприклад, закон перспективи). Малюнки Стародавнього Єгипту, Вавилона, Стародавньої Греції були плоскими, а в Європі про закони перспективи не знали до XIV – XV ст.

В Україні цікавими зразками первісного мистецтва є зображення у гротах Кам’яної Могили поблизу Мелітополя. Настінний живопис (близько 60 груп малюнків) представлений і в Баламутівській печері на правому березі Дністра (Чернівецька область).

Скульптура. До палеоліту відноситься і поява перших зразків скульптури – невеликих жіночих статуеток із бивня мамонта або каменя, які дістали назву «палеолітичні Венери» (більше 150 таких фігурок знайдено у різних країнах світу). Обличчя їх переважно ледь окреслені, а окремі частини тіла різко перебільшені. Вони не передають жіночої краси, а тільки силу родоначальниці і берегині домашнього вогнища, уособлюючи ідею родючості, продовження роду.

Скульптури та статуетки, які зображали звірів або огрядних оголених жінок (культ “Праматері”) з каменю, кісток та дерева – виникли саме в епоху палеоліту.

Зображення людини епохи мезоліту та неоліту (12-4 тис до н.е.) – це сцени полювання, воєнні зіткнення. У статуетках помітні риси схематизму, поширюється дрібна пластика, орнамент, геометричні візерунки

В епоху неоліту первісні художники працювали у «рентгенівському стилі», відомі зображення у зооморфному або антропоморфному стилях (малюнки «Мамонт», «Олень»). Існує думка, що витоки сучасного стилю модернізму треба шукати саме у первісному мистецтві, зокрема стиль – схематизм. В цей період людина активно творить культуру: складаються звичаї, ритуали, людина шиє одяг, складається моногамна родина, велике значення надається вихованню та освіті.

Архітектура. З первісних часів збереглися і дива архітектури, що могли бути святилищами первісних людей. Перші архітектурні споруди виникли на території Сирії, Палестини, Південної Америки, Іспанії, Скандинавії, Франції, Англії, Ірану, Індії та отримали назву «мегаліти»* і, можливо, мали культове значення. Більша частина мегалітичних будов датуються 4500-1500 рр. до н.е. Багато споруд виникло ще в докельтську епоху, задовго до друїдів, які пізніше використовували такі будови у власних культових цілях. Призначення таких споруд було культурно-релігійне, але мало широкий спектр – від коридорних мегалітичних гробниць до культових центрів – «хенджей», створених із колоподібне розташованої групи камінь, часто обгородженої ровом.

Такі споруди вчені поділяють їх на декілька видів.

√ Менгіри** – вертикально вкопані в землю вертикальні стовпи, іноді з рельєфами, встановлювалися для вшанування пам’яті видатних членів роду або племені. Це тип культово-ритуального комплексу, що позначав сакральний центр поселення (сигароподібний великий кам’яний стовп, уособлення космосу на землі, упорядкований всесвіт). Інколи нагорі зустрічаються голови людей, тварини, риб.

Відомі алеї Менгірів у підгір’ї Кавказу (довжина – 2 км); на північно-західній території Франції (Карнак) – 2683 менгіри, приблизно ця споруда давніша за піраміди, її датують V тис. до н.е., вхід до кургану орієнтований на зимове сонцестояння. Висота таких стовпів може сягати 19-21 м, а вага – близько 300 т. Алеї менгірів іноді простираються на декілька кілометрів, зустрічаються у Франції, Великобританії тощо. Існує думка, що менгіри могли слугувати для астрономічних цілей.

√ Дольмени*** – ритуальні споруди до 3 м., окремі кам’яні плити вагою до 3-х тонн. Дольмени представляють собою споруди з декількох крупних камінь, що накриті плоскою кам’яною плитою. Вони могли слугувати гробницями або гігантськими вівтарями для ритуальних жертвоприношень. Найдавніші побудовано бл. ІV – наприкінці ІІІ тис. до н.е. На північно-західному Кавказі дольмени обчислювалися сотнями, вони позначали сакральний центр поселення. Близько 2-3 тис. дольменів відомо у приморських районах Європи, а також в Криму, Азії та Північній Африці.

√ Кромлехи – поставлені по колу або у вигляді алей камені – виконували роль родоплемінних святилищ. Найвідомішою спорудою такого типу є комплекс Стоунхендж, що знаходиться за 120 км від Лондона і складається із 200 блоків до 6 м заввишки і вагою до 50 тонн.

Стоунхендж почав будуватися, за одними даними бл. 3500 р. до н.е., за іншими – бл. 2200 р. до н.е. (скоріш за все як астрономічний комплекс, пов’язаний із погребальним культом), однак, бл. 1700-1600 рр. до н.е. був перебудований, а тому змінився і зміст попереднього культу. У 56-ти ямах, що були знайдені навколо насипі першого комплексу, виявлені останки кремації, не виключено, що спочатку Стоунхендж символізував браму у позаземний світ.

Варто зазначити, що протягом первісної епохи були закладені фундаментальні основи всієї сучасної людської культури. У цей період була вдосконалена матеріальна культура людини, розвинулися різні види її діяльності (від мисливства і збиральництва до землеробства і скотарства), відбулася еволюція мистецтва (від перших примітивних зображень до складних абстрактних образів), ускладнилася структура людської спільноти, поглибилися уявлення про навколишній світ, з’явилися й удосконалювалися мова та наукові знання. Елементи первісної художньої культури буквально пронизують усю товщу культурних епох, у тому числі і сучасну. У народній творчості, наприклад, зберігається декоративний орнамент у вигляді рослинних і геометричних мотивів, у первісне суспільство сягають такі елементи сучасної культури, як грим, татуювання, маски, ритуалізовані масові дійства (наприклад, паради) тощо. Культура первісного періоду розвитку людини є важливою частиною скарбниці світової культури.

За концепцією цивілізаційного розвитку Ю. Павленка, планетарні екологічні зрушення (танення льодовика, зміна кліматичних поясів і ландшафтних зон), призвели до переорієнтації людства на ресурси водоймищ, на рибальське господарство і привели до ранньої землеробсько-тваринницької господарської культури. Зменшення кількості промислових тварин активізувало експлуатацію водоймищ: розтушування поселень поблизу річок, озер, морських узбереж. Так з’явились перші стаціонарні поселення. Коли ресурси водоймищ при зрості населення перестали задовольняти – відбулася переорієнтація на вирощування харчових рослин., що в свою чергу, активізувало соціокультурний розвиток. Так сформувалось землеробство і скотарство як основа осілого способу життя та вивели людство на принципово нову ступінь розвитку, заклавши основи становлення ранніх цивілізацій.

 

* Так, кочове плем’я, мало дітей не більше, ніж доросле населення могло їх нести на собі (наприклад, бушменка могла носити дитину, віком до 4-х р., по 7-8 км., у процесі життєзбереження перевага надавалася хлопчикам).

* Архантроп (от греч. archaios − давній та anthropos − людина), (Homo erectus) − відноситься до виду прямо ходячої людини − давні люди (петікантроп, сінантроп).

** Кроманьйонець – давня людина, виникла під час останнього (вюрмського) льодовикового періоду (бл. 50-40 тис. років тому). У порівнянні із сучасною людиною кроманьйонець відрізнявся певною масивністю. Основною здобиччю були мамонти, тому кроманьйонця називають “мисливцем на мамонтів”. Кроманьйонець – синонім верхньопалеолітичної людини.

*** У ХІХ ст. на Мезинській палеолітичній стоянці (частково територія сучасної України) було знайдено кам’яні та кістяні вироби (знаряддя, голки, прикраси, залишки жител) з геометричним малюнком. Цей геометричний стиль копіював природний зріз бивня мамонта.

* Антропогенез (грец. аntropos – людина + genes – походження) – виникнення та iсторико-еволюцiйний процес становлення сучасного типу людини, що є предметом дослiдження ряду природознавчих та суспiльних наук, у тому числi археології, культурології, історії, філософії.

[1] Ритуал (лат. ritualis – обрядовий, вид обряду) – форма складної символічної поведінки, упорядкована система дій, промов; виразник соціальних і культурних взаємовідношень і цінностей; обов’язкове дійство з певними ознаками театралізації, побудоване на емоціях, уявленнях, діях стосовно якогось божества або природного явища, яким воно присвячено. Ритуал відіграє важливу роль в історії суспільства як традиційно вироблений метод соціального виховання. Відгомін давніх культів знаходимо у святкових та повсякденних ритуалах: колядки, веснянки, жнивні пісні, гадання на свята, весілля тощо. Всім відома детальність дипломатичних і урочистість військових ритуалів (привітання або прощання зі знаменом).

* Мегаліт – грец. mega – великий + lithos – камінь.

** Менгір – бретон. men – камінь + hir – довгий.

*** Долмени – бретон. dol – стол + men – камінь.