Главная | Обратная связь

Спілкування і комунікація. Функції спілкування

«Якщо, слухаючи вас, дивляться вам в обличчя,

реагують на ваші слова, погляд спрямований вам

в очі - будьте впевнені: ви спілкуєтеся»

М. І. Лісна

 

Сучасна людина не може існувати ізольовано. Вона живе у суспільстві і здійснює свою життєдіяльність через взаємодію з іншими. Ця взаємодія і є спілкуванням. Його відсутність чи недостатність може деформувати особистість людини, адже воно є основою практично всіх наших дій. Здатність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей.

В англійській мові немає слова «спілкування». Натомість, є слово «communication», значення якого є набагато ширшим, ніж співзвучного українського «комунікація». «Communication» означає «спілкування», «зв’язок», «повідомлення», «комунікація». В українській мові поняття «спілкування» є більш загальним, а «комунікація» - конкретним, що позначає лише однин з виявів спілкування, його технічну сторону.

Отже, спілкування – це процес установлення та розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності. Спілкування – процес різносторонній.

 

С П І Л К У В А Н Н Я

↓ ↓ ↓

Перцептивна сторона (сприйняття, пізнання і розуміння співрозмовників)

Комунікативна сторона (обмін інформацією)

Інтерактивна сторона (вироблення єдиної стратегії взаємодії)

 

Комунікація– смисловий та ідеально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах спілкування. Може мати однобічний характер.

Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру, яка передається від покоління до покоління. Спілкування є також важливим психологічн фактором розвитку людини.

Головна особливість спілкування – взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства – їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети та засобів. Під час спілкування треба враховувати соціальні норми, звичаї, традиції, що існують у даному суспільстві. Успіх у спілкування залежить також і від зовнішнього вигляду, міміки та інтелектуального рівня мовця. Від манери спілкування залежить успіх не лише у роботі, а й в особистому житті.

Міжособистісні взаємини у спілкуванні – це такі взаємозв’язки між людьми, які суб’єктивно переживаються та об’єктивно виявляються у характері та способах взаємного впливу. Якщо вони погані, то продуктивна взаємодія людини, її спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, інколи навіть погіршується здоров’я; вона відчуває себе нещасливою.

На жаль, цій проблемі приділяється дуже мало уваги як в навчально-виховних закладах, так і в державі загалом. Засоби масової інформації мають величезні можливості формувати смак високої культури взаємостосунків між людьми, проте відверто нехтують цією можливістю.

Культура спілкування є першим виявом цивілізації. Вона є цілісною системою, яка складається із взаємопов’язаних моральних та психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого. Культура спілкування реалізується залежно від умов, адже поведінка людини може змінюватися під впливом обставин. Культурна людина має бути спокійною, врівноваженою, знати що, де і як сказати.

Культура спілкування – це сума набутих людиною знань, умінь і навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в суспільстві. Щоб оволодіти нею, фахівець повинен мати елементарні знання з психології, етики спілкування, вміти застосовувати на практиці комунікативні установки, які допомагають встановити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти негативне ставлення до певних людей, ідей, ситуацій. Установки виникають, змінюються і зникають під впливом спілкування з різними людьми.

 

Більшість людей вважає, що вони вміють спілкуватися, проте практика свідчить, що ефективно робити це вміють не всі, у тому числі й педагоги. Спілкування у педагогічній діяльності має важливу роль, адже саме на це має витрачатися 50-90% робочого часу вчителя.

Педагогічне спілкування – система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для спільної діяльності. Професійно-педагогічна комунікація є основною формою педагогічного процесу. Основне завдання вчителя а цьому аспекті – формування гармонійно розвиненої особистості. Він повинен усвідомлювати, що головна відповідальність за успіх комунікації покладена саме на нього. Як фахівець, вчитель повинен знайти вихід з будь-якої комунікативної ситуації.

Спілкування вчителя може бути функціонально-рольовим або особистісно-орієнтованим. Функціонально-рольове є суто діловим, стандартизованим. Особисті мотиви, стосунки педагога й учня при цьому не виявляються. Головна його мета – забезпечення певних дій. Особистісно-орієнтоване передбачає вияв особистого ставлення, думок, почуттів, і орієнтоване на розвиток особистості учня. Вчитель демонструє відкритість, доступність, має цікавитися життям дітей і довіряти їм.

Результатом спільної діяльності вчителя та учнів має стати поглиблення їх інформованості, підвищення якості комунікативної діяльності, розвиток комунікативних вмінь, збагачення комунікативного досвіду.

 

У характеристиці спілкування важливими є його функції.

Залежно від мети спілкування, можна визначити такі функції спілкування (Л. А. Карпенко):

1) контактна – встановлення контакту і підтримання взаємозв’язку у формі постійної взаємоорієтованості;

2) інформаційна – обмін інформацією, думками, рішеннями;

3) спонукальна – стимулювання партнера по спілкуванню;

4) координаційна – взаємна орієнтація і погодження дій при організації спільної діяльності;

5) розуміння – не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, взаєморозуміння між партнерами;

6) емотивна – збудження у партнера необхідних емоційних станів чи зміна своїх під впливом партнера;

7) встановлення і фіксація свого місця в зв’язків соціуму;

8) вплив – зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань;

9) управлінська – керування власною поведінкою, вплив на інших людей.