Главная | Обратная связь

Міждержавні відносини на Стародавньому Сході.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ

 

ПЛАН

 

 

1. Міждержавні відносини на Стародавньому Сході.

2. Міжнародні відносини у Давній Грецції:

а) форми міжнародних зв’язків у Давній Грецції;

б) греко-перські війни;

в) дипломатична боротьба в епоху Пелопоннеської війни;

г) завоювання Олександра Македонського.

3. Міжнародні відносини в епоху Давнього Риму:

а) пунічні війни;

б) міжнародна політика Юлія Цезаря.

 

Міждержавні відносини на Стародавньому Сході.

У Нижній Месопотамії наприкінці IV тис. до н. е. існували численні незалежні держави-громади, які прагнули до гегемонії над сусі­дами та жили в постійних сутичках одна з од­ною. Вони воювали за родючі смуги землі, за канали, за накопичені багатства, за можливість розпоряджатися людськими ресурсами. Се­ред держав, правителі яких претендували на панування, найважливішими були ном Кіш на півночі Нижньої Месопотамії та Ур, Урук, Умма й Лагаш на півдні.

Найдавнішим з донині відомих міждер­жавних документів Давнього Межиріччя е договір між правителями міст Лагаша й Умми, укладений близько 2500 р. до н. е. Текст договору було написано шумерською мовою та вирізьблено на кам'яній стелі. До­говір підтверджував кордон, що існував між містами-державами, встановлював недоторканість прикордонних знаків.Обидві сторони зобов’язувалися вирішувати спори мирним шляхом. Виконання договорів гарантувалося присягами та зверненям до богів.

Правитель Умми Лугальзагесі близько 2312 p. зумів завдати відчутної поразки Лага-шу й Кішу. Він домігся того, що північні пра­вителі стали пропускати його торгівців на північ -до Середземного моря. Сирії та Малої Азії, звідки доправлялися цінні сорти лісу, мідь, срібло. Торговий шлях Перською затокою до Індії для них був відкритий ще раніше.

Лугальзагесі довелося зіткнутися з воло­дарем міста Аккаде з північної частини Ниж­ньої Месопотамії, відомим під ім'ям Саргон Старий. Саргон підніс значення майже невідо­мого містечка Аккаде, яке відіграло в історії Месопотамії значну роль. Згодом уся область північної частини Нижньої Месопотамії по­чала називатися Аккадом. Саргон почав з того, що поширив свою владу на Верхню Месо­потамію. Потім він запропонував Лугальза­гесі поріднитися з ним шляхом дипломатич­ного шлюбу. Лугальзагесі відмовився. Саргон перейшов до воєнних дій і швидко розгромив супротивника. Лугальзагесі було взято в по­лон і в мідних кайданах проведено в урочистій процесії через "ворота бога Енліля" в Ніппурі, а потім, імовірно, страчено. За короткий час Саргон завоював усі найважливіші міста Ниж­ньої Месопотамії аж до Перської затоки. Зго­дом його війська здійснили й інші походи - до Малої Азії (до "Срібних гір") та до Еламу.

У 1900-1850-х роках у Месопотамії утво­рився ряд держав на чолі з аморейськими династіями. Укладалися численні союзи, пра­вителі яких поборювали один одного. В цій боротьбі утворювалися значніші державні об'єднання, центрами яких були Іссін, Урук, Ешнунна, Марі, Ларса, Вавилон. Між най-значнішими царствами Месопотамії-Марі, Ашшуром, Ешнунною, Вавилоном та Лар-сою велася активна боротьба за гегемонію, в ході якої укладалися союзи, створювалися коаліції, велися війни.

Найзнаменитішим царем Вавилонської династії став Хаммурапі (1792-1750). Вави­лонська держава за його правління охоплю­вала всю Месопотамію.

1595 р. хети на чолі з Мурсілі І вторглися до Месопотамії й скинули останнього царя вавилонської династії - Самсудитану. Царсь­ку владу у Вавилонії захопили касити. Їхнє правління тривало понад 400 років.

Вавилонські царі зав'язують дружні відно­сини з Єгиптом, хоча дещо запобігають пе­ред ним. Відносини з Ашшуром складаються досить складно: правителі Ашшура були то ворогами каситів, то союзниками чи навіть родичами, то платили їм данину.

Близько 1158 р. еламський цар Шутрук-Наххунте переправився через Тигр і захопив низку місту Месопотамії. Каситського царя було скинуто, а Вавилонію віддано під владу еламського намісника. Міста Месопотамії були піддані жахливому пограбуванню та об­кладені даниною. Опір вавилонян було нещад­но придушено.

Але згодом, скориставшись внутрішніми звадами в Еламі, вавилоняни скинули пануван­ня еламітів. За нової династії, найвидатнішим представником якої був Навуходоносор (1126-1105), почалося нове, хоча й короткочас­не піді іесення Вавилонії. Їй навіть вдалося підко­рити Ассирію й розгромити Елам, надовго ви­вівши його з політичної гри. Цим успіхам ва­вилонян поклали край спочатку поразка від ас­сирійців, а потім масове вторгнення південно-арамейських кочовиків (халдеїв).

Зовнішня політика Ассирійської держави в II тис. до н. е.

Даньоассирійська держава сформувалася як потужна військова сила. На перших порах її існування, вчаси Староассирійського цар­ства (XVIII—XV cm. до н. е.) головною метою зовнішньої політики були завоювання, і вона досягалася передовсім військовими методами, засоби дипломатії були на другому плані. Пер­шим володарем Ашшуру, який прийняв царсь­кий титул, був Шамшиадад І (1813-1781). Він навіть називав себе царем всесвіту. Близько 1800 p. Шамшиадад завоював всю Північну Месопотамію, підкорив частину Каппадокіїі в своїх походах дійшов до берегів Середземного моря. Спираючись на масу вільних ассирійців, він надав ассирійській державі військового ха­рактеру.

Після Шамшиадада Вавилонія звела на­нівець ассирійські завоювання. Зміцненняцарства хеттів (XVII ст. до н. е.) та сильного царства Мітанні (XVI ст.) спричинило послаб­лення Ассирії; її занепад тривав до кінця XV ст. дон. е.

Наприкінці XV ст. царство Мітанні, ослаб­лене тривалою боротьбою з хеттами, втрачає свої позиції в Передній Азії. Натомість в пе­ріод Середньоассирійського царства (кі­нець XV до IX ст. до її. е.) починається нове піднесення Ассирії. Ассирійський цар Ашшу-рубалліт І (бл. 1365-1360), сучасник єгипетсь­кого фараона Ехнатона (Аменхотепа IV) вста­новив дипломатичні відносини з Єгиптом, розраховуючи знайти там підтримку в бо­ротьбі проти Мітанні. Про це свідчать два лис­ти Ашшурубалліта І до Аменхотепа IV, які збе­реглися в Ель-Амарнському архіві. Він послав подарунки фараонові - камінь лазурит, коней із колісницями й наполегливо просив золота, не­обхідного йому для побудови палацу. Особли­вий посол ассирійського царя доставив до Єгип­ту іншого листа, в якому Ашшурубалліт по­відомляє Ехнатонові: "Посилаю цього посла, щоб тебе бачити й твою країну бачити. Нехай він дізнається про твою волю й волю твоєї краї­ни, й нехай він тоді повернеться".

Укладення союзу Ассирії з Єгиптом вик­ликало невдоволення не лише в Мітанні, але й у Вавилонії, яка зберігала свої претензії на верховну владу над Ассирією. Вавилонський цар Бурнабуріаш II заявив в одному зі своїх листів протест фараонові: "Навіщо вони при­їхали до твоєї країни? Якщо ти прихильний до мене, не вступай з ними в зносини. Нехай вони від'їжджають, нічого не домігшись. Зі свого боку шлю тобі в подарунок 5 мінриту, 5 кінних упряжок і 5 колісниць". Незва­жаючи на це, фараон, імовірно, не задоволь­нив прохання свого союзника й не відмовив у прийомі послам ассирійського царя.

Наступники Ашшурубалліта продовжува­ли успішну завойовницьку політику. За прав­ління Салмансара І (1274— 1245) експансія Ас­сирії спрямовується проти племен Урарту та Мітанні. Син і наступник Салмансара -Ту-культінінурта І вів ще ширшу завойовницьку політику: він здійснив походи проти Еламу на сході. Марі й Північної Сирії на заході. Давній суперник Ассирії - Вавилон - було вперше завойовано силою ассирійської зброї. Ас­сирійці розграбували храм бога Мардука й вивезли як трофей знамениту статую цього вавилонського бога.

За правління Тиглатпаласара 1(1115-1077) було здійснено нові ассирійські походи. Під час розкопок давнього Ашшуру було виявле­но камені з описом діянь і походів цього царя. Кожен уривок написів ассирійського царя за­кінчується похваляннями щодо багатої здо­бичі, захопленої в походах: "Я вивіз їхнє май­но, спалив їхні селища вогнем, зажадав від нихзаручників і данини" або "Я наклав на них важке ярмо мого владарювання й змусив їх щороку мені приносити данину до мого міста Ашшура", чи "Я приєднав їхні землі до своєї рідної землі". "Я не мав суперників у бою", -проголошував Тиглатпаласар І. Воєнні похо­ди та завоювання ассирійського царя зміцни­ли його авторитет. Його змушений був визна­ти навіть фараон Єгипту: він прислав в дар Тигла'гпаласару крокодила й бегемота, оче­видно, з метою поповнення звіринця в сто­лиці Ассирійського царства.

Однак за наступників Тиглатпаласара Ас­сирія слабшає, й незважаючи на епізодичні зовнішньополітичні успіхи, царям IX ст. до­водиться відвойовувати втрачене. Особливо небезпечними супротивниками в цей час були арамеї. Хетської держави на цей час вже не існувало, а Єгипет переживав занепад. За цих обставин в Сирії й Палестині виникають нові держави, які прагнуть відігравати само­стійну роль. Так у Палестині підноситься Ізраїльсько-іудейське царство. На кінець Х ст. видатну роль тут починає відігравати Дамась­ке царство, створене арамеями.

Боротьба з антиассирійськими коаліціями

У другій половині Х ст. Ассирійське цар­ство (період Новоассирійського царства) зно­ву активізує свою присутність на міжнародній арені.Ассирія за Салмансара III (858—824) досягла найбільшої могутиосіпи. Вона про­стягалася від витоків Тигру до Ліванських гір і Середземного моря.

У боротьбі за гегемонію над Сирією Сал-мансару III не раз доводилося стикатися з ко­аліціями місцевих держав. "У свій десятий похід, - повідомляв цар в літопису, - я увось­ме перейшов Євфрат, зруйнував Каркемиш, я знищив їхні війська. 12 царів виступили про­ти мене, щоб зіткнутися зі мною, я вступив з ними в бій і переміг їх. Я взяв у полон їхні колісниці, їхню кінноту й зброю. Царі розбіг­лися, щоб урятувати своє життя". Внаслідок цього походу цар Каркемишу визнав владу Ассирії та послав Салмансару багаті дари зо­лотом, сріблом, бронзою, тканинами й худо­бою, а також свою рідну доньку разом із донь­ками високопоставлених вельмож. Цей похід був особливо важливим, бо Каркемиш мав не­абияке торговельне та стратегічне значення.

Очікуючи нового ассирійського нашестя, царі й князі Сирії й Палестини створили коалі­цію проти Ассирії. На чолі її став володар могутнього Дамаського царства - Ададидрі.

 

Його союзниками були царі Хами, Ізраїлю, Араду, Сієни, Кілікіїта цар арабів. Цей обо­ронний союз вирішив вчинити опір просу­ванню ассирійців на захід. Проте серед ворогів Ассирії почалися незгоди. Спалахнула війна між Ізраїлем та Дамаском, в ході якої було вбито ізраїльського царя Ахава. Новий цар Ізраїлю визнав владу ассирійського царя й прислав дари. Отже, антиассирійська коаліція розпалася. Ізраїль, Тир і Сідон скорилися Сал-мансарові й принесли данину (834 p.). Навіть єгипетський фараон визнав могутність Ас­сирії, доправивши йому двох верблюдів і бе­гемота, а також інших дивовижних звірів.

Значних успіхів ассирійський цар домігся й у боротьбі з Вавилонією. Його похід завер­шився в Приморській країні біля берегів Перської затоки, таким чином, усю країну було підкорено.

Салмансар прагнув встановити своє па­нування в усій Передній Азії. Про це гово­рить споруджений ним у Калаху (нова столи­ця, заснована його попередником) великий чотиригранний обеліск з чорного діориту ви­сотою понад два метри. На всіх його чотирь­ох сторонах вирізьблені написи й зображен­ня про численні завойовницькі походи асси­рійського царя. На ньому зображені посли за­рубіжних держав з усіх чотирьох країн світу, що приносять ассирійському цареві різнома­нітну данину.

Наступальну зовнішню політику продов­жив Тиглатпаласар ІЇІ (744-727). Він здійснив військову реформу, запровадивши постійну регулярну армію. Постійне військо було поді­лене за видами зброї. В ассирійській армії вперше починає використовуватися в знач­них масштабах кіннота, вперше з'явилися до­поміжні війська, які прокладали дороги, спо­руджували понтонні мости й табори-фор­теці. З'явилися також і спеціальні облогові підрозділи, оснащені метальними, стінобит­ними машинами та таранами на колесах. Цілком імовірно, що ці облогові знаряддя зго­дом були запозичені в ассирійців іудеями, персами, греками й римлянами.

Численна, добре озброєна, стрімка й маневрена сухопутна армія Ассирії своїми сміливими атаками наводила жах на супро­тивника. Війну вели продумано, враховуючи всі дрібниці, які могли б сприяти перемозі.

Завдяки реформам війська Тигпагпаласар Ш зміг приступити до нових завоювань. Внаслі­док кількох успішних походів Урарту було відрізано від Середземного моря та значно ослаблено. Було захоплено північну Сирію, долину Оронту з узбережжям, а населення цих земель переселено до Наїрі. Тиглатпала­сар III широко практикував переселення й змішування народів, намагаючись запобігти визвольній антиассирійській боротьбі підко­рених країн. Він завдав вирішальної поразки антиассирійській коаліції в складі царів Дамас­ку, Ізраїлю, правителя Гази й Едома. До ко­аліції не пристав іудейський цар, який спові­стив Тиглатпаласару про плани ворожих йому царів. Визначним успіхом стало взяття Дамас­ку (732 p.). Царі Тиру, Сідону, Едому й Амо-ну. Гази й Аскалону покорилися ассирійсь­кому володареві, приславши йому багаті дари золотом і сріблом. Ассирія повернула собі першість у Передній Азії.

Син і наступник, цар Салмансар V голов­ним своїм завданням мав утримати завойо­ване батьком. Проте Салмансар V прагнув обмежити привілеї старої знаті й скасував податкові привілеї Ашшуру, Вавилону, Сип-пару. Супротивники царя підняли проти ньо­го повстання, скинули його й возвели на пре­стол Саргона II, засновника нової династії.

У перший же рік свого царювання Сар-гон II (721-705) взяв Самарію й розгромив Ізраїль. Після трирічної облоги було підкоре­но Тир, цар якого сплатив значну данину. Сар-гон II завдав вирішального удару по царству Урарту, після якого з VII ст. до н. е. урарти як активна політична сила перестають відіграва­ти роль. Він був першим ассирійським царем, який мав безпосередні військові зіткнення з фараонами Єгипту. Чимало труднощів він зустрів у боротьбі за зміцнення своєї влади на півдні, за володіння Вавилонією, оскільки був вимушений воювати з халдеями й Ела-мом, які часто об'єднувалися проти Ассирії.Проте 710р. він таки домігся перемоги над супротивниками і став царем Вавилону.

З почесними дарами до Саргона прибули царі далекого Кіпру та островів Дильмун (Перська затока) В зовнішній політиці Синах-хериба (705-681), важливе місце посіла сирійська кампанія, яка була спрямована го­ловним чином проти Єгипту. Велися також війни з союзними військами Еламу й Вавило­ну, було завдано поразок гірським племенам та накладено данину на мідян.

У цей час іудейський цар Єзекія, орієнту­ючись на допомогу Єгипту, відмовився пла­тити данину Ассирії. Під час походу Синаххе-риба на Іудейське царство фінікійці й частко­во філістимляни підкорилися Ассирії. Однак Tip взяти так і не вдалося. Біля м. Алтака асси­рійський цар дощенту розбив єгипетське військо. Були взяті в полон сини фараона. Війська Синаххериба взяли в облогу Єруса­лим зусібіч. Мешканці міста голодували. В цей час в ассирійському війську спалахнула чума. Але іудейський цар втратив надію на допомогу з боку Єгипту. Єзекія був вимуше­ний послати послів до ассирійського царя з виявом покори й готовности платити данину. Мир було укладено, облога Єрусалима зня­та, Єзекія відкупився. Синаххериб наклав на нього величезну данину золотом і сріблом. Щоб зібрати необхідну суму, Єзекія був ви­мушений не лише спустошити свою и храмо­ву скарбницю, але й зняти з дверей і пілястрів храму золоте оздоблення. В Куюнджику серед руїн палацу Синаххериба було знайдено асси­рійський барельєф, який зображав царя перед іудейським містом Лахішем,де велися перего­вори про зняття облоги Єрусалима. Зняти об­логу міста спонукала не лише епідемія чуми, але й нове антиассирійське повстання в Вави-лоні, який виступив у союзі з Еламом.

Розгромивши війська союзників й спус­тошивши частину Еламу, 689 р. Синаххериб рушив на Вавилон. Синаххериб зажадав не­гайної здачі міста. Вавилоняни відмовилися. Тоді ассирійський цар узяв місто силою. Місто було віддане військам на розграбування. На­селення його переселили, частково продали в •рабство. Синаххериб перевіз до Ніневії як тро­фей своєї перемоги статую бога Мардука. Він наказав зруйнувати всі башти й будинки міста. Після цього були відкриті шлюзи й могутні води Євфрату пущені по зруйнованому місту, щоб Вавилон, який не бажав підкоритися, більше ніколи не піднявся з руїн. Місцевість, де колись квітувало місто, колиска вавилоно-ассирійської культури, перетворилася на болото.

681 р. до н. е. після 23-річного царювання, блискучих військових походів та перемог, Си­наххериб був убитий у храмі двома своїми синами.

 

Характер міжнародно-правних відносин

Як бачимо, в давнину головними засоба­ми забезпечення договорів вважалося здійс­нення магічних обрядів, присягання й видача заручників. Особливо часто практикувалася відправка як заручників царських дітей. По­чав складатися й принцип pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися).

Для укладення договорів та здійснення інших зовнішньополітичних завдань держави Дворіччя й єгипетські фараони виряджали посольства. Вони мали тимчасовий характер, хоча зустрічаються й постійні посольства, не обмежені спеціальними повноваженнями. Поступово почали формуватися й диплома­тичні ранги: посли, герольди, гінці. Вважало­ся, що посли мають покровительство фарао­на (царя, князя) й тому особисто є недотор­канними. Часто вони одержували утримання від держави, яка їх приймала. Однак принцип особистої недоторканності послів ще не на­був поширення, навпаки, історичні пам'ятки донесли приклади їхнього порушення. Під час дипломатичних і військових ускладнень посол міг стати заручником або бути вбитим.

" Відсутність рівности на переговорах вик­ликала необхідність для послів і навіть для царів малих держав виконувати принизливу процедуру. Так, еламський правитель цілував землю біля ніг послів царя Ассирії Ашшурбаніпала, які прибули до нього.

На кінець II тис. до н. е. коло питань, що розв'язувалися шляхом міжнародних дого­ворів, значно розширилося. Окрім договорів про союз і взаємну військову допомогу, зуст­річаються договори про нейтралітет, державні кордони, обмін спірними територіями, зміцнення й нейтралізацію прикордонних фортець та міст. Договорами визначався по­рядок поділу воєнної здобичі, видачі втікачів і надання притулку; ними встановлювалися правила ведення торгівлі чи заборона на неї.