 |
|
А) форми міжнародних зв’язків у Давній Греції
Міждержавні відносини в Давній Греції розгорталися як відносини між полісами та відносини між еллінським світом й іншими народами.
Грецька дипломатія здійснювалася у формі переговорів, обміну посольствами, укладання оборонних і наступальних союзів, різного роду міжнародних угод, а також у таких інституціях, як конференції та міжнародні організації.
Найстарішою формою відносин і міжнародного права в Давній Греції була проксенія, або право публічної гостинности. Ця інституція загалом вважається зародком сучасної консульської служби. Початкове чужинці були позбавлені в Греції будь-якої опіки. Лише в VI ст. до н. е. на них було поширено право гостинности, яке спочатку мало індивідуальний, приватний характер. Воно полягало в тому, що чужинець покладався на опіку одного з мешканців певного міста, який ставав його протектором і гарантом у правових і торгових справах.
Проксенія була інституцією публічною. Грецький проксен був мешканцем того міста, в якому він повинен був захищати інтереси громадян держави, яка його призначила. Він здійснював за згодою чужої держави опіку над її громадянами в його рідному місті. З часом компетенція проксена була розширена з площини консульської в площину дипломатичну: проксен одержував права представляти інтереси чужої держави перед Народними зборами
свого полісу. З часом йому почали надавати дипломатичні привілеї та імунітети. У тому місті, з яким проксен був пов'язаний, він мав певні переваги порівняно з іншими іноземцями щодо торгівлі, податків, суду, а також різні почесні привілеї.
Поступово цей пост ставав спадковим і використовувався не лише для сприяння купцям, які відвідували чужоземні міста, а також для підготовки дипломатичних переговорів і для пом'якшення міжусобної ворожнечі, яка роз'їдала й отруювала елліністичний світ.
Пост проксена вважався почесним, і багато видатних людей були раді виступати в цій ролі. Так, Піндар став проксеном Атен у Тебах (Фівах), а Демосфен - проксеном Теб у Ате-нах.
Давнім міжнародним інститутом були також амфіктіонії'- релігійні союзи. До їхнього складу входили племена, що жили довкола святилища (амфіктіони - ті, хто живуть довкола). Початковою метою амфіктіоній було влаштування спільних жертвоприношень та свят на честь вшановуваного божества, захист храму та його скарбів, що нагромаджувалися від приватних та громадських жертвоприношень і покарання святотатців та порушників священних звичаїв.
Ті, хто збирався на спільні свята, при потребі радилися про громадські справи. Таким чином, амфіктіонії перетворювалися на релігійно-політичний інститут міжнародного характеру. Під час свят заборонялося вести війни. Най-впливовішою амфі-ктіонією була Дель-тійсько-Термо-пільська, до якої вхо дило 12 племен. Вона утворилася шляхом об'єднання Дельтійської при храмі Аполлона та Термопільської амфіктіоній при храмі Де-метри. Вона охороняла Дельтійський храм Аполлона, його скарби та земельні володіння. Усі політичні договори, що укладалися між грецькими племенами й полісами, прямо чи непрямо затверджувалися Дельтійськими жерцями. У спірних питаннях міжполісних відносин сторони, що вели спір, зверталися до Дельт. Сила жрецтва полягала не лише в його духовному, а й у матеріяльному впливі: Дельти мали величезні кошти, що нагромадилися від внесків міст, від прибутків від маси паломників, храмових ярмарків та лихварських операцій.
Іншим видом міжнародних зв'язків у Греції були договори про військово-політичні союзи — симахії. Найзначнішими з них були Лаке-демонська (виникла в VI ст.) та Атенська (Де-лоська, виникла під час греко-перських війн).
Союзники в Атенській симахії платили особливий внесок — форос у спільну казну на Де-лосі та більшою мірою залежали від Атен. З часом Делоська симахія перетворилася на Атенсь-ку державу (архе). Відносини між двома сима-хіями були ворожими. В другій половині V ст. це призвело доПелопоннеської війни (431 — 404рр. доїї. е.). 404 р. в цій війні Атени зазнали поразки. Атенська симахія була знищена.
Однак 378 p. атенці знову об'єднали довкола себе острівні поліси. Зберігся текст договору Атен з союзниками. Цього разу вони зобов'язалися не втручатися у внутрішні справи міст і вирішувати всі найважливіші справи разом з радою. Проте скоро вони почали порушувати договір, і це призвело до розпаду союзу (355 p. до н. е.).
У IV cm. склалися союз беотійських міст, очолюваний містом Теби, та союз сільських громад Етолії.
Конфлікти, що виникали між общинами й полісами, розв'язувалися за допомогою спеціальних уповноважених або послів.
У грецьких державах, наприклад, в Атенах, Спарті та інших сформувалися певні традиції у виборах послів, а саме: посли обиралися Народними зборами з осіб, не молодших за 50 років; їх обирали із заможних громадян, які мали авторитет поважних, розсудливих та красномовних; грецькі посли мали проксенівутих містах, до яких вони відряджалися з дорученням; часто посольські обов'язки покладалися на вищих посадових осіб міст, а іноді - надавалися й впливовим приватним особам;
відомі випадки, коли послами призначали акторів: актором був, наприклад,знаменитий оратор Есхін, що брав участь в Атенському посольстві до македонського царя Філіппа II.
При виряджанні посольства послам давалися рекомендаційні листи (символа) до проксечів міст, до яких виїжджало посольство. Мета посольства визначалася інструкціями, які вручалися послам. Інструкції оформлялися певним чином: вони становили собою грамоту, що складалася з двох складених разом навощених дощечок (diplomata). Звідси походить і сам термін "дипломатія ".
Одним із головних обов'язків послів у Греції було укладення союзів та підписання договорів. Прибувши до міста призначення, посли йшли до проксена і вже разом з ним — до посадової особи полісу, яка відала дипломатичними справами. Після повернення додому посли звітували перед Народними зборами про результати своєї місії.
На договори в давнині дивилися, як на щось магічне. Порушення договору, за переконанням людей давнини, тягло за собою божественну кару. Тому укладання договорів та ведення дипломатичних переговорів у Греції були обставлені суворими формальностями. Договори супроводжувалися присягами, що закликали в свідки богів. До присяги додавалося ще й прокляття на голову можливого порушника договору.
Дипломатичні переговори велися усно в умовах повної гласности. Якщо переговори завершувалися укладенням договору, то його умови вирізьблювалися на кам'яних плитах і виставлялися для загального огляду. Їхня ратифікація здійснювалася шляхом публічного обміну урочистими присягами. Коли ж встановилося панування Македонії, повні тексти договорів оголошувалися вже не завжди.
Копії найважливіших договорів зберігалися в національних святилищах - Дельтах, Олімпії, Делосі. В разі розриву дипломатичних відносин й оголошення війни стела, на якій було вирізано договірний текст, розбивалася, і договір розривався.
У практиці міжполісних відносин греки знали й такі їхні форми як нейтралітет та арбітраж. Статус нейтралітету вони позначали виразним терміном "залишатися спокійним". Арбітраж був звичною процедурою для мирного вирішення спорів: є свідчення про винесення за період з 300 по 100 рік до н. е. принаймні 46 арбітражних рішень. Іноді арбітром призначали якого-небудь філософа зі світовим ім'ям чи навіть переможця Олімпійських ігор.
Греки визнавали існування деяких освячених богами принципів, що регулювали ведення міжнародних справ. Договори були предметом особливої турботи з боку Зевса - охоронця присяг. У правосвідомості давніх греків вважалося негідним розривати договір без достатніх підстав чи покидати срюзника в ході воєнної кампанії, здійснювати раптовий напад на сусіда чи починати, як вони говорили, "неоголошену, чи неправедну війну", чинити звірства й наругу над тілами поранених та загиблих у бою, що засуджувалося як вчинки, властиві хіба що варварам.