Главная | Обратная связь

Г) завоювання Олександра Македонського

Важливим інструментом здійснення дипломатії македонського царя Філіппа ставзагальпогрецький Коринтський конгрес (338—337 pp. до її. е.). Угода повинна була показати грекам добрі наміри Філіппа щодо Еллади, його праг­нення співпрацювати, а не володарювати.

Поліси, учасники конгресу, проголошува­ли всезагальний мир, брали зобов'язання не розпочинати воєнних дій проти учасників угоди. Учасники конгресу зобов'язувалися всіляко допомагати своїм союзникам, надаю­чи міста, укріплення, порти. Вони зобов'язу­валися не вести ворожих дій проти Філіппа та його спадкоємців. Конгрес проголошував сво­боду й автономію полісів. Македонський цар запропонував підписати наступальний і обо­ронний союз, за яким у розпорядження Філіппа переходили сили союзників та їхній флот. Всі ці контингенти передавалися в розпорядження македонського царя, названого гегемоном со­юзу й стратегом-автократором у разі війни. Проголошувалася заборона страт, вигнання, переділу земель, скасування боргів й звільнен­ня рабів з метою перевороту. За виконанням договору мала наглядати Союзна рада.

На перший погляд, укладений в Коринті договір закріплював права обраного колектив­ного органу - Синедріону - здійснювати всю повноту влади судового й адміністративного характеру на території союзу й вести нагляд за дотриманням прийнятих постанов. На­справді ж македонський цар як гегемон мав усю повноту політичної й військової влади в Греції і міг не рахуватися ні з загальноеллінсь-кими інтересами, ні з інтересами окремих міст.

"Рівноправності", проголошуваній на кон­гресі протистояли очевидні реалії: македонські гарнізони у Тебах, Халкідиці, Коринті, Амв-ракії, а там, де їх не було Філіпп спирався на олігархічних правителів, що впроваджували його інтереси (Фокіда, Евсея, Мегари, Акарна-нія). Хоча в Атенах і не було македонського гарнізону, але вони були прив'язані до маке­донської політики. Включення Атен у новий македонський союз позбавляло їх колишнього владарювання на морі. Філіпп віддавав перева­гу тому, щоб улещувати Атени й начебто не помічати Спарти, яка не підписала договір.

Отже, Коринтський конгрес сформував не рівне партнерство, а право Македонії на за­лежну Грецію.

На заключному етапі засідань конгресу було ухвалено здійснення спільного походу проти персів. Пропозиція Філіппа про війну з Персією була зустрінута на конгресі загаль­ним ентузіазмом. Перебіг історичного роз­витку східно-середземноморського регіону був наповнений суперництвом греків і персів. Тепер воно реалізувалося у війні, яка прова­дилася під проводом македонського царя. Готуючи пропагандистську основу походу Філіпп надав йому релігійного забарвлення, оголосивши що він здійснюється в ім'я пан-еллінської помсти персам, а разом із тим зад­ля звільнення малоазійських греків від персь­кої кабали.

336 p. Філіппа II було вбито. Виконання його планів узяв на себе його синАлександр (336-323).

 

Вирішальними в завоюванні Азії стали вже перші битви:прир. Граніку334р. до її. е., яка відкрила шлях до завоювання Малої Азії, та нар.Ісс'і (ость 333р.), яка відкрила шлях до Сирії, та Месопотамії. Головним підсум­ком битви при Іссі було повне підкорення Малої Азії й завершення "визвольної" місії македонського царя щодо малоазійських греків.

У страху перед ганебним полоном Дарій покинув свою колісницю, лук та царську ман­тію. Проте в полон потрапила його сім'я -мати, дружина, дві дочки й малолітній син. У похідній скарбниці македоняни виявили 3 тис. талантів. Багато цінностей, покинутих в Да­маску, було захоплено Парменіоном, посла­ним туди з цією метою. Македонянам діста­лося 2600 талантів, 500 фунтів срібних виробів, у полон взято ЗО тис. городян. У полоні опи­нилися також атенські, тебейські й спартанські посли, що прибули до Дарія для укладення союзу. Здобута тоді рішуча перемога маке­донців над перським військом погамувала ан-тимакедонські настрої в Греції й на островах. Перський флот, позбавлений стоянок на уз­бережжі Малої Азії, втрачав свої домінуючі позиції

У Сирії Александр одержав листа від Да­рія з проханням відпустити його матір, дру­жину й дітей і з пропозицією миру й дружби. Однак, перський цар швидше вимагав ніж просив викупуза сім'ю, що дорівнював ба­гатствам усієї Македонії. Крім того він давав пораду Александров! задовольнитися батьків­ським царством й очистити межі володінь персів. У цьому разі Дарій обіцяв йому дати присягу на вірність. Відповідь Александра, за Адріаном, витримана в дусі тогочасної офіційної македонської пропаганди: маке­донський цар має право від імени всіх еллінів мстити персам за всі заподіяні образи, а та­кож за смерть Філіппа від рук змовників, підкуплених перським золотом. Свої права на зайняті землі він обґрунтовує правом завою­вання: "Я переміг у битві спочатку твоїх воє­начальників і сатрапів, а тепер і тебе, і твоє військо й володію цією землею, тому що боги віддали її мені. Я тепер володар всієї Азії... і коли надалі будеш писати мені, пиши як ца­реві Азії, а не звертайся як до рівного...".

Під час облоги стратегічно важливого міста Тир на фінікійському узбережжі до Александра надійшов другий лист Дарія. Перський цар пропонував Александров! 10 тис. талантів (за іншими даними - 3 тисячі) як викуп за сім'ю, всі землі від Еллінського (Егейського)моря до Євфрату, одну з дочок в дружини й укладення мирного договору. Античні історики повідомляють, що пропо­зиція перського царя була обговорена на раді "друзів". Однак ніхто не наважився дати по­раду в такій важливій справі. Відповідь Алек­сандра Дарієві була однозначною: так само як при двох сонцях у всесвіті не може бути ладу, так само й при двох царях, світ не може перебувати в спокої. Якщо Дарій хоче пер-шости, він має битися за єдиновладдя, якщо ж прагне легкого й зручного життя, то нехай служить Александров!, виконує його вказів­ки й царює, одержавши владу з його милости.

Далі Александр спрямував свій похід на підкорення Єгипту. Античні історики єдині в поясненні легкости завоювання Єгипту: Алек­сандр виступав у ролі визволителя єгиптян від перського іга. Вони пишуть, що перси знева­жали святині єгиптян й управляли за допомо­гою насильства. Крім того, сатрап Мазак, зна­ючи про блискучі перемоги македонян і не маючи достатньо боєздатного війська, вважав за доцільне впустити Александра до країни. Під час зустрічі Александра в Пелузії він пе­редав йому 800 талантів і все царське майно.

Залишивши в Пелузії гарнізон, Александр наказав флоту піднятися Нілом до Мемфіса, а сам із військом рушив через пустелю до Гелі-ополя. Переправившись через Ніл він всту­пив у давню столицю фараонів - Мемфіс. Македонський цар, прагнучи в усьому підкреслити прихильність до народу та його святинь, склав жертви різним богам. Успіхам македонського царя значною мірою сприяло й жрецтво, яке побачило в Александров! за­хисника своїх привілеїв і поспішило назвати його спадкоємцем фараонів, сином бога Амона-Ра. Ще більше зміцнило союз із жер цями відвідання оракула Амона в Лівійській пустелі в оазисі Сіва. Там Александр одержав сприятливе провіщення про успіх своїх заво­ювань. Титул сина бога Амона, а отже, й виз­нання його божественного походження, був потрібен Александров! для визнання його за­конним спадкоємцем єгипетських фараонів та східних царів.

Тим часом Дарій інтенсивно готувався до війни. Вважаючи, що Александр виграв Ісську битву завдяки достатку зброї, Дарій наказав виготовити 200 серпоносних коліс­ниць - головної новини перського війська, призначеної для атак проти македонської фа­ланги. Арріан зазначає, що на допомогу Да-рію прийшли індійці, були у персів і сакські лучники, які вважалися союзниками персь­кого царя, й загони від різних народів, підда­них його держави.

Греко-македонське військо досягло Євфра-та за одинадцять переходів й по наведених мостах його військо вступило до Північної Месопотамії. Ще за чотири дні воно перепра­вилося через Тигр, а ще через чотири дні до­сягло розташування перського війська, яке зайняло стратегічно вигідні для себе позиції біля села Гавгамели./ жовтня 331р. й відбу­лася знаменита битва при Гавгамелах, яка вирішила долю Азії. Величезне, але й слабко-організоване недостатньо навчене, різнопле­мінне перське військо, зазнало нищівної по­разки. Дарій утік з поля бою. Разом із залиш­ками бактрійської кінноти й гвардією він схо­вався в Мідії, в столиці Екбатанах. Битва при Гавгамелах довершила падіння держави Ахе-менідів, яка більше не мала сил для опору. Шлях до столиць був відкритий.

 

Джерела повідомляють про численні по­сольства, які прибували до Александра під час його азійського походу за різних обставин. Так, коли македонський цар почав будувати Алек-сандрію-Дальню (за однією з версій ототож­нювану з Ходжентом), скити намагалися зруй­нувати місто, вбачаючи в ньому загрозу своїй незалежності. В сутичці з македонцями ски­ти зазнали поразки й вирішили за краще ви­рядити до Александра послів з вибаченнями за інцидент. Посли вибачалися, але, разом з тим, застерігали македонського царя від втор­гнення в їхні володіння, де йому не уникнути розплати, бо сама розлогість їхніх просторів та пустелі їм допомагатимуть. Александр відповів ухильно, заявивши про неможливість припинення війни заданих умов. Він знехту­вав скитським попередженням, перейшов ру­біжну річку Танаїс, здобув перемогу, але ра­зом з тим і наочний урок стійкого опору на теренах Центральної Азії, де саки не раз при­ходили на допомогу бактрійцям та согдійцям. Через деякий час до Александра до Бактрії від скитів прибуло ще одне посольство (деякі джерела зазначають, що цього разу йшлося про причорноморських скитів) з пропозицією миру й дружби, на знак якої піднесли йому багаті дари. Крім того, посли хотіли скріпити мирні відносини шлюбом знатних скитських жінок й македонських воєначальників. Алек­сандр дав скитам обнадійливу відповідь, вва­жаючи це вигідним для себе, хоча від шлюбів відмовився.

Ведучи виснажливу боротьбу з повстан­цями в Согдіані й Бактрії Александр, разом з тим, прагнув примиритися з середньоазіатсь­кою знаттю. Це знайшло відгук у її представ­ників, готових припинити боротьбу й співпра­цювати з новою владою. Судячи за джерела­ми, Оксіарт, Хорієн та інші представники місцевої аристократії стали кращими друзя­ми македонськогно царя й провідниками його влади в провінціях, якими він доручив їм ке­рувати. Бактрійського вельможу Оксіарта, який добровільно здався македонцям, Алек­сандр прийняв з почестю й повагою. Його дочка Роксана вразила Александра, він відра­зу закохався й невдовзі одружився з нею.

Покінчивши з завоюванням Бактрії й Сог­діани, навесні 327 р. до н. е. Александр ру­шив до Індії. На думку античних письмен­ників, ця "країна чудес" розташовувалася на краю світу й тому із завоюванням Індії маке­донський цар розраховував вийти до східно­го краю Землі й досягти Зовнішнього Океа­ну й, отже, здійснити задум про світове па­нування.

В Індії він наткнувся на серйозний опір місцевих народів. Завоювання Індії за своїми методами нагадувало підкорення Бактрії й Со­гдіани: розправа з непокірними, спалені міста, полонені, обернені в рабство тощо. Разом із тим, деякі місцеві володарі вважали за краще добровільно визнати владу Александра. Так правитель Таксил надіслав послів з дарами: 200 талантів срібла, 3 тис. биків, 10 тис. овець і ЗО слонів. З'явилося також 700 вершників-індійців. Очевидно, Таксил розраховував на допомогу македонців у боротьбі з сусідніми індійськими царями - Пором та Абісаром Кашмірським. Прибувши до його столиці, Александр віддя­чив ще більшими дарами й подарував значні масиви довколишніх земель.

Інший індійський володар. Пор готував­ся дати Александров! відсіч. Однак у битві на р. Гідаспі зазнав поразки. Особиста доблесть, виявлена Пором у бою справила враження на Александра й він відправив до нього Так-сіладля переговорів, пропонуючи здатися, але Пор мало що не вбив Таксила. Проте Пор ви­мушений був здатися, бачачи, як його військо розсіялося під ударами кавалерії Александра. Будучи переможеним, він не виявив ні тіні за­побігання перед македонським царем. Ан­тичні історики пишуть, що Александр гідно оцінив мужність Пора. Домігшись його ло­яльности, македонський цар залишив Пора правителем колишнього царства, додавши ще й незалежну область з кількома племенами та сотнями міст.

Велика східна епопея Александра Маке­донського завершилася створенням величез­ної імперії, до складу якої входили десятки народів різних культур, релігій і традицій. Їхнє завоювання було досягнуте передовсім силою зброї й військової стратегії Александра, по­єднаної з відвагою греко-македонського війська та мистецтвом командирів. Однак Александр виявив себе при цьому й політич­ним стратегом. Уміння враховувати обстави­ни, особливості релігії та звичаїв підкорених країн, бачити сильні й слабкі сторони супро­тивників, здатність оцінити супротивника й вступити з ним переговори, цілеспрямована пропаганда-вирішальні складові цієї політич­ної стратегії й тактики, яка й називається дип­ломатією. Жорстокість завойовника поєдну­валася в ньому з виявами великодушности й умінням розгледіти масштабність супротив­ника, поцінувати його й обернути на союзни­ка. В надзвичайно складних і суперечливих обставинах Александр шукав способи згур­тування вчора ще непримиренних супротив­ників біля престолу своєї влади. В цих складо­вих і розкривається масштаб його особистос-ти та блискучий талант аналітика й політика-практика, що дає підставу бачити в його діян­нях особливу сторінку в історії дипломатії.

 

 

Дипломатія Стародавньої Греції розвивалася в умовах складної системи міждер­жавної взаємодії в Центральному та Східному Середземномор 'ї. В обставинах еллінсь­кої багатополісности сформувалися складні форми відносин між містами-державами та позаеллінським світом. Інститути проксенії, амфіктонії, третейського суду, взає­модії полісів у рамках військово-політичних союзів були невід 'ємними складовими еллін­ської дипломатії. В Давній Греції рано сформувалася традиція недоторканности послів та відповідальности посла перед співгромадянами.

Відносини між самими грецькими полісами, а також між грецьким світом, Персь­кою деспотією й Македонським царством зумовили розвиток посольської справи й спри­яли формуванню військово-політичних та релігійно-політичних союзів.

Криза полісного ладу в Греції в IV—III cm. показала слабкість дипломатії міст-дер­жав. Перські дипломати неодноразово використовували боротьбу між еллінськими містами за гегемонію в Греції й нав 'язу вали їм свою волю. Політична стратегія маке­донського царя Філіппа П виявилася ефективнішою, ніж дипломатія роз'єднаних міст-демократій. Зігравши на загальноеллінському прагненні "щасливої війни" з Персією, зберігши формальні ознаки незалежности полісів та придушивши опір македонській гегемонії, Александр Македонський повів союзні війська на завоювання Сходу.

Він здобував перемоги не лише завдяки своїй динамічній стратегії, а й завдяки проду­маним дипломатичним заходам, що враховували психологічні фактори, особливості релігійної та адміністративної системи Єгипту, країн Передньої Азії та Індії.