 |
|
Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи.
До них належать буддизм, джайнізм і чарвакалокаята. Буддизм – світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя-це страждання. Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.
Чарвака-локаята – єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п’ять елементів – воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір.
Некласичні (буддизм, джайнізм тощо)
Буддизм : життя – це страждання
4 благородні істини Будди
I. Існує страждання
II. Є причина страждання
III. Страждання можна припинити
IV. Є шлях до припинення страждання
8 сходинок морального вдосконалення
I. Правильне розуміння
II. Правильне прагнення
III. Правильна думка
IV. Правильна мова
V. Правильна дія
VI. Правильний спосіб життя
VII. Правильне зусилля
VIII. Правильна зосередженість
Це дозволяє досягнути НІРВАНИ, що перериває сансару.
Світ складається із драхм – психологічних і матеріальних проектів
3. Стародавній Китай
К Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на 8 ст. до н.е. Цей історичний період вважають золотим віком китайської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи – даосизм, конфуціанство. Моїзм, легізм, натурфілософія, які помітно вплинули на розвиток китайської філософії, були сформульовані традиційні для китайської філософії проблеми, поняття і категорії. Філософія постає в тому суспільстві, в якому індивід є самостійною силою, особою.Ця епоха ввійшла в китайську історію як епоха боротьби царств.
Саме тоді жили найвідоміші давньокитайські мислителі, засновники провідних шкіл китайської філософії, зокрема Конфуцій і Лао-цзи (6 ст. до н.е.).Тоді ж були написані твори, які на довгі часи стали предметом коментування.
Давньокитайські мислителі цікавились в основному соціально-політичною та етичною проблематикою: питаннями управління державою, відносинами між різними соціальними прошарками, між людьми, батьками і людьми.
онфуціанство – філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених небом моральних норм
Конфуціанство – філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених не бом суспільних норм.
Засновником конфуціанства – етичної філософськорелігійної доктрини – є Конфуцій, який жив і проповідував своє вчення в епоху боротьби царств.
Конфуціанська етика передбачає верховенство добра, закликає жити за настановою Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім’ї до тебе не будуть ставитись вороже. Людинолюбство Конфуція характеризує відносини, які повинні існувати передусім між батьками і дітьми, між правителями і чиновниками. А вже потім воно поширюється на відносини між усіма іншими людьми. Така дещо звужена сфера “жень” пояснюється тим, що моделлю суспільства (держави) для Конфуція була сім’я. Правитель у такій державі уподібнювався батькові, а підлеглі – дітям.
Важливе місце у вченні Конфуція посідає поняття “лі”.
У висловлюваннях Конфуція значна увага приділена питанням державного управління, настановам, як стати гарним чиновником. У його поглядах на ці питання простежується підхід чиновника, адже сам Конфуцій певний час був державним службовцем в одному із царств. Конфуціанство в Китаї називалось “школою службовців”.
Даосизм
Даосизм – філософське вчення, згідно з яким природа і життя людини підпорядковані загальному божественному законові дао.
Засновником даосизму – другої за значенням течії у філософії Китаю – Лао-цзи. Суть дао зумовлює і правила поведінки його прибічників. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним.
Інші філософські течії Китаю – моїсти, легісти (законники),натурфілософи тощо – значно відрізнялися у поглядах н суспільство і суспільні відносини, але поняття “дао”, ”жень”, ”лі”, протилежні часточки “ян” та “інь”, посідають у них значне місце.
ЯН – ІНЬ
Антична філософія
Філософія Давньої Греції
У соціальному розвитку давньогрецького суспільства виділяють два періоди.Перший (гомерівська Греція),який тривав 12-6 ст. до н.е.,характеризувався пануванням землеробської аристократії,патріархальними родовими відносинами.Те суспільство багатьма рисами було схоже на європейське ранньофеодальне.На другому етапі,який розпочався в 6 ст. і тривав до початку н.е.,активно розвивалися ремесла,товарно-грошові відносини,набула широкого застосування рабська праця в усіх сферах виробництва.
Давньогрецька філософія виникла в 6 ст. до н.е.Особливий вплив на її формування справила полісна демократія.
І. Натурфілософія – система умоглядних уявлень про природу, яка поєднувала наукові припущення і філософські узагальнення
Це перша історична форма філософії.Мислителі цього періоду вдаються до природи,космосу,ще не протиставляючи людину світові.Те,що греки розпочали свої філософські шукання зі спроб осягнення світу,на відмінну від мислителів Індії та Китаю,які починали з аналізу переважно соціально-етичної проблематики,спричинене тим,що вони належали переважно до торгово-ремісничої верстви,для якої передусім важливе було знання про світ.
Натурфілософія охоплювала всі знання про світ,тобто не тільки філософське знання,а й конкретно-наукові здогади давніх людей.Загалом натурфілософія розмірковувала над такими основними проблемами:
- що є основою (субстанцією) світу,як вона співвідноситься з конкретними речами (співвідношення загального та одиничного ,єдиного та множинного);
- як пояснити зникнення і виникнення речей за незнищуваності субстанції;
- як поєднати мінливість та усталеність речей,рух і спокій.
Давньогрецька філософія виникла в найбільш розвинутих торгових центрах Еллади,на узбережжі Передньої Азії.Першим мислителем вважають Фалеса,купця з Мілету.Він стверджував,що основою всього сущого є вода.
Започатковану Фалесом традицію розвинули його послідовники:Анаксімандр (611-545додо н.е.),який вважав основою світу апейрон – безкінечне, і Анаксімен (585 – 525 до н.е.),який стверджував,що це повітря.
Піфагор (580 – 500 до н.е.) та його послідовники вбачали основу світу в числах,в кількісних пропорціях.
Дальший розвиток натурфілософії пов'язаний з Гераклітом (544 – 483 до н.е.) та Зеноном (490 – 430 до н.е.),які намагались розв’язати проблему тотожності й відмінності сущого,а також руху і спокою.
· Фалес (625-543 рр. до н.е.) Всі речі – перетворення води. Винайдена модель мислення від загального до одиничного
· Піфагореїзм – напрям у ДГр філософі, який абсолютизував і обожнював поняття числа, важав його першоосновою світу.
Піфагор (580-500 до н.е.)
· Геракліт (544-483 рр. до н.е.) – початок – вогонь. Усе етче, все змінюється. Космос вічний
· Елеати(Ксенофан, Аменід, Зенон)– світ – незмінне і нерухоме буття
· Емпедокл (487-428 рр до н.е.)Всі речі створюються від 4 коренів – землі, води, вогню, повітря.
· Анаксагор (500-428 рр.до н.е.) Першооснова речей – насіння; Насіння ділиться до безкінечності
· Левкіпп ( 5 ст. до н.е.) + Демокріт (460-370 рр. до н.е.) Атоми - найменші, неподільні частки) –мають кількісні відмінності . Ніщо не відбувається без причини.
ІІ. Класничний період
Антропоцентризм– філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається в світі.
Софісти (мудреці): Протагор (480-410 рр. до н.е.) вважав, що людина – «мірило всіх речей». Істин стільки, скільки людей.
Філософські системи Сократа (469-399 до н.е.),Платона,Аристотеля постали як реакція на бунт софістів.У соціальному вченні вони стверджували значущість соціальних інститутів (звідси такий інтерес до феномена держави),а в загально філософському – намагалися відновити загально значущість ідей добра,прекрасного,істини,подолати релятивізм і суб’єктивізм софістів.Боротьба із софістами стала головним мотивом творчості Сократа і Платона.
Сократ зробив спробу відновити загальне у сфері,відкритій самими ж софістами – в людський суб’єктивності.Але якщо софісти зупинилися на рівні чуттєвості,яка за природою є неусталеною (звідси їх релятивізм і скептицизм),то Сократ відкрив сферу розуму,в якій відношення між поняттями регулюються логікою.
Заслугою Сократа,Платона та Арістотеля перед філософією є те,що вони відкрили і почали досліджувати теоретичне мислення – сферу всезагальних ідей.
Сократ – своєрідна фігура в давньогрецькій філософії.За переказами,він був неписьменний,не залишив написаних творів.Про його погляди можна дізнатися з творів Платона,в яких Сократ виведений як один з учасників філософської дискусії.Будучи учнем софістів,він не без їх впливу проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе,а мудрість – найвищою доброчесністю людини.Моральні пороки Сократ пояснював незнанням.
Слова філософа про те,що ідеї законів,які він захищав,витають навколо нього і не дають змоги йому порушити їх,є вищим виявом правосвідомості Сократа.
Розвинув і систематизував погляди Сократа Платон.Як і його вчитель,він поділяв суще на світ вищих нерухомих,неділимих,тотожних собі ідей (щодо цього очевидний вплив олеатів)і на світ мінливих,подільних чуттєвих речей,як у Геракліта.
У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу,яка є керманичем тіла й одночасно його полянкою.Тіло є в’язницею душі й прокляттям за недосконале життя в минулому.
В ідеальній державі Платон відокремлював три соціальні стани – правителів,воїнів (стражів держави) і людей фізичної праці – селян і ремісників.Філософія Платона мала величезний вплив на подальший розвиток європейської філософської думки.Арістотеля справедливо вважають батьком формальної логіки.Він визначав предмет логіки,відкрив основні її закони,створив вчення про правила умовиводів.
Аристотель– учень Платона (Платон мені друг, але істина дорожча). Стверджує домінування загального над одиничним. Загальне («форма») притаманне самим речам. Пасивна матерія +активна форма.
Найвища сутність – чиста форма, божество.
3 душі
ü Рослинна (розмноження, споживання, ріст)
ü Тваринна (почуття, жадання)
ü Розум
Розум - безсмертний.
Людина – суспіль на істота.
Держава повинна створювати умови для доброчинного життя.
Епоха еллінізму
Стоїцизм – напрям давньогрецької філософії, епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.
Засновник – Зенон. УДР послідовник – Луцій Сенека, Марк Аврелій
Епікур (341-270 рр.) Держава – зло. Відхід від суспільства, не затьмареність життя – атараксія
Скептицизм – філософські погляди, які сповідують суинів у можливості істини, здійснення ідеалів (Піррон)
Неоплатонізм – напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши їх з діеями Аристотеля, щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття. (Плотін, Порфирій, Прокл).
Запитання. Завдання
1.Чим би ви пояснили той факт, що представники давньоіндійської філософії акцентували увагу на окремій особі і не торкалися проблем удосконалення соціальної сфери?
2.Які принципові відмінності між найвпливовішими течіями давньокитайської філософії, конфуціанством і даосизмом?
3.Проаналізуйте історичне значення філософії Сократа?
Теми рефератів
1.Сократ:проблема людини та діалогічної природи філософського знання.
2.Соціальне-політичні погляди Платона.
3.Проблема знання у філософії Аристотеля.