 |
|
Звіряння карти з місцевістю
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ
СЛУЖБИ УКРАЇНИ
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри військової підготовки:
полковник запасу
В.А.Шевчук
«_____» ___________________ 201 р.
Методична розробка
для проведення практичного заняття із студентами 1 курсу
ВОС 021000 з військової топографії___________________________
(найменування предметів, дисципліни)
ТЕМА 5 ПРАКТИЧНАРОБОТА З КАРТОЮ НА МІСЦЕВОСТІ.___
ЗАНЯТТЯ 1 ОРІЄНТУВАННЯ ПО КАРТІ. ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ В РІЗНИЙ ЧАС ДОБИ.__________________
РОЗРОБИВ: старший викладач підполковник запасу О.Г.Кушнір____
1. Затверджена на право проведення занять в 201__ / 201__ навч. році.
Протокол ____ від "___" _____________ 201__ р.
2. Затверджена на право проведення занять в 201__ / 201__ навч. році.
Протокол ____ від "___" _____________ 201__ р.
3. Затверджена на право проведення занять в 201__ / 201__ навч. році.
Протокол ____ від "___" _____________ 201__ р.
м. Ірпінь.
І. Мета заняття:
Навчальна:
1. Ознайомити студентів з орієнтуванням на місцевості за картою.
2. Навчити студентів орієнтуватися на місцевості за топографічною картою.
Виховна:
1. Виховувати у студентів почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини.
Час 2 години
Місце лекційна аудиторія
Метод проведення заняття розповідь, бесіда
ІІ. Література, яка використовується для підготовки заняття:
1. Деміденко Ю.А., Чернишов О.Є., Філатов В.О. Організація та проведення занять з військової топографії: Навчальний посібник. – Ірпінь: НА ДПС України, 2005. – 58 с.
2. Збірник нормативів бойової підготовки Сухопутних військ Збройних Сил України. – Київ: “Охорона праці”, 2002. – 130 с.
3. Шмаль С.Г. «Військова топографія»: (підруч. для слухачів і курсантів вищ. військ. навч. закл.) / Сергій Георгійович Шмаль. – (2-е вид., допов. та перероб.). – Київ: вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 280 с.
ІІІ. Матеріальне забезпечення
1. Комплект слайдів по темі.
2. Схеми.
3. Лектор – 2000.
ІV. Порядок проведення заняття
І. Вступна частина - 5 хв.
ІІ. Основна частина - 70 хв.
1.Орієнтування карти різними способами. Порівняння карти з місцевістю. - 30 хв.
2.Визначення свого місцезнаходження. - 40 хв.
3. Особливості орієнтування і витримки напрямку
при русі вночі. Способи відновлення втраченого орієнтиру. - 20хв.
ІІІ. Заключна частина - 5 хв.
Орієнтування карти різними способами. Порівняння карти з місцевістю.
Орієнтування по карті в русі по дорозі та без доріг.
Підготовка карти до роботи: орієнтування карти,
звіряння карти з місцевістю
Орієнтування по карті (аерофотознімку) складається із орієнтування карти, визначення на ній свого місцезнаходження (точки стояння) і порівняння карти з місцевістю.
Орієнтування карти полягає у наданні їй такого положення у горизонтальній площині, при якому всі напрямки на ній були б паралельні відповідним напрямкам на місцевості, а верхня (північна) сторона її рамки була спрямована на північ. Під час орієнтування аерофотознімка на північ буде спрямований північний кінець накресленої на ньому орієнтирної лінії (напрямок магнітного меридіана).
Орієнтування карти проводиться переважно за лініями місцевості і орієнтирами. Лише там, де їх немає або не видно, карту орієнтують по компасу.
В залежності від задачі, що вирішується, карту орієнтують приблизно – окомірно або ж точно – за допомогою візирної лінійки і компаса.
Орієнтування карти по лініях місцевості. Перебуваючи на будь-якій лінії місцевості, наприклад, на прямолінійній ділянці дороги, карту найпростіше орієнтувати за напрямком цієї лінії, у даному випадку дороги. Для цього повертають карту так, щоб зображення дороги на ній збіглося з напрямком дороги на місцевості, а зображення всіх інших об’єктів, що розташовані праворуч і ліворуч від дороги, знаходились з тих самих боків на карті, рис.1.
Рис.1.Орієнтування карти за напрямком дороги.
Орієнтування карти по напрямку на орієнтир( рис.2.) Якщо положення точки нашого стояння на карті відоме (наприклад, на перехресті доріг, біля моста, на кургані і т.п.), то карту можна орієнтувати по напрямку на будь-який орієнтир, що позначений на карті і спостерігається з точки стояння. Для цього прикладають лінійку (або олівець) до двох точок на карті (на рис.2: перехрестя доріг – точка нашого стояння, вітряний млин – орієнтир) і, спостерігаючи вздовж лінійки, повертаються з картою так, щоб вибраний орієнтир опинився на лінії спостереження. Дійсно, що під час спостереження лінійку потрібно тримати від себе тим кінцем, який на карті спрямований на орієнтир.
Рис. 2. Орієнтування карти за напрямком на орієнтир.
Орієнтування карти по компасу. Компас під час орієнтування карти можна прикладати до будь-якої вертикальної лінії координатної сітки або ж до бокової сторони рамки карти (напрямку істинного меридіана) залежно від того, якою з цих ліній зручніше користуватися, не розгортаючи всієї карти.
В обох випадках до показань компаса під час орієнтування карти вводять відповідну поправку: під час установки компаса по лініях координатної сітки – сумарну поправку за магнітне схилення і зближення меридіанів, тобто поправку бусолі (напрямку), а під час установки по боковій стороні рамки карти – тільки поправку на магнітне схилення. В першому і другому випадках, якщо поправка додатна, північний кінець магнітної стрілки під час орієнтування карти повинен відходити від лінії, до якої прикладений компас, праворуч на величину поправки, а якщо поправка від’ємна, то ліворуч. Робиться це так( рис. 3):
 | |||
 |
Рис.3. Орієнтування карти по компасу.
а) установлюють компас на карту так, щоб нульовий діаметр його лімба збігся з вертикальною лінією координатної сітки (або з боковою стороною рамки аркуша карти) і своїм нуль-пунктом був спрямований до північної сторони рамки карти;
б) повертають карту із встановленим на ній компасом до того часу, поки північний кінець стрілки підійде до поділки, що відповідає величині поправки; якщо поправка менше ціни поділки компаса (30), то її не враховують.
Так, на рис.3а показана перша дія – як правильно встановити компас на карту, але карта ще не орієнтована. На рис.3б показано друге положення карти, коли вона повернена так, що північний кінець стрілки збігається з нульовим діленням шкали компаса. В цьому випадку карта орієнтована, але без урахування магнітного схилення. На рис.3в виконана третя і остання дія, тобто карта повернена так, що північний кінець стрілки компаса збігся з відліком, який дорівнює схиленню магнітної стрілки +150 (східне).
Часто під час роботи на місцевості карта буде складена так, що бокові сторони її рамки будуть підвернуті всередину. У цьому випадку для орієнтування карти замість бокової сторони її рамки можна скористатися, як зазначалося раніше, вертикальними лініями кілометрової сітки, на одну з яких і встановлюється компас за тими ж правилами, як і на бокову сторону рамки. Але для точного орієнтування карти встановлюють її в таке положення, щоб північний кінець стрілки компаса показував відлік, що дорівнює за величиною відхиленню магнітної стрілки, і відповідав знаку відхилення (східне або західне). На рис.4 карта орієнтована за вертикальною лінією кілометрової сітки з урахуванням відхилення магнітної стрілки що дорівнює - 10°
Рис. 4. Орієнтування карти по лінії кілометрової сітки.
Під час орієнтування по компасу, на аерофотознімку з координатною сіткою роблять так, як під час орієнтування карти, тобто прикладають компас до вертикальної лінії координатної сітки і враховують поправку бусолі (напрямок). Якщо ж на аерофотознімку координатної сітки немає, а нанесена лінія «північ – південь», яка вказує напрямок магнітного меридіана, то компас прикладають до цієї лінії і орієнтують аерофотознімок без урахування магнітного схилення.
Порівняння карти з місцевістю. Порівняти карту з місцевістю – це означає знайти на карті зображення розташованих навколо точки нашого стояння місцевих предметів і елементів рельєфу і, навпаки, розпізнати на місцевості об’єкти, показані на карті.
Порівнювати карту з місцевістю постійно доводиться під час орієнтування і при роботі з картою у польових умовах. Це дозволяє найбільш швидко і повно вивчати місцевість, виявляти зміни, що відбулися, уточнювати розташування цілей, які спостерігаються, орієнтирів та інших важливих об’єктів, визначати відстані до них.
Щоб знайти на карті зображення предмета, що спостерігається на місцевості, необхідно:
- орієнтувати карту і визначити на ній точку свого стояння;
- не порушуючи орієнтування карти, стати обличчям до предмета, що визначається, окомірно оцінити відстань до нього і в уяві відкласти цю відстань у масштабі на карті від точки свого стояння по напрямку на предмет;
- на відкладеній відстані знайти зображення предмета, що визначається.
Щоб вирішити протилежну задачу, тобто розпізнати на місцевості об’єкт, що позначений на карті, потрібно також орієнтувати карту і знайти на ній точку свого стояння; потім по карті окомірно визначити відстань до предмета, що визначається, напрямок на нього і за цими даними відшукати його на місцевості (рис.5).
Рис.5. Пошук на місцевості предмета, який позначений на карті.
Орієнтування по карті під час руху (на автомобілі, бронетранспортері).Впевнене орієнтування по карті і безпомилкове витримування на незнайомій місцевості шляху за заданим або обраним маршрутом у багатьох випадках залежить від ретельності підготовки до орієнтування. Основним завданням під час використання цього способу є попереднє вивчення умов орієнтування по маршруту руху і завчасна підготовка даних, необхідних для контролю правильності руху.
Підготовка до орієнтування по карті під час руху включає залежно від обстановки частково або повністю такі заходи: вивчення і уточнення маршруту руху, підйом його на карті; вимірювання довжини маршруту, розрахунок часу його проходження і визначення азимутів напрямків руху на ділянках, ускладнених для орієнтування по карті; перевірку і підготовку до роботи компасів. У разі необхідності перевіряють також справність спідометрів машин і правильність їх показань.
Маршрут руху і смуга місцевості, що до нього прилягає, вивчають по карті з використанням по можливості всіх інших матеріалів, які є в наявності (аерофотознімків, розвідувальних даних та ін.). Вивчаючи маршрут, необхідно усвідомити характеристику доріг (табл.1) і особливо ділянки місцевості, по яких він проходить, з’ясувати наявність і характер мостів, придорожніх споруд та інших об’єктів місцевості, які можуть бути орієнтирами. Визначити і запам’ятати загальний напрямок шляху стосовно сторін горизонту, розташування своїх військ і військ противника.
Таблиця 1. Характеристика доріг.
| Вид (клас) доріг | Характеристика доріг |
| Автостради | Дороги з міцним капітальним покриттям із асфальтованою або цементобетонною твердою основою. Ширина покритої частини не менше 14 м, що допускає інтенсивний швидкісний рух у чотири ряди. Найбільші підйоми і спуски до 4°. Пересічення автострад з іншими дорогами робляться на різних рівнях |
| Удосконалені шосе | Дороги з твердою основою і покриттям із асфальту, бетону, каменю або щебеню (гравію), який насичений в’язкою рідиною. Ширина покритої частини не менше 6 м, що допускає рух автотранспорту у два ряди. Найбільша крутість підйомів – до 5°. Можливий інтенсивний рух автотранспорту протягом року |
| Шосе | Дороги з основою із каменю, піску або твердого ґрунту, які покриті гравієм, щебенем або шлаком, ущільнені укоченням, іноді просочені в’язкою рідиною, а також дороги, що вимощені колотим каменем (мостові). Ширина проїжджої частини не менше 6 м. Шосе допускають рух автотранспорту протягом усього року |
| Удосконалені ґрунтові дороги | Профільовані, але такі, що не мають міцного покриття і основи дороги постійно ремонтуються. Ґрунт проїжджої частини буває покращений різними добавками (гравієм, щебенем, піском та ін.) або оброблений в’язкою рідиною. По таких дорогах можливий проїзд автотранспорту середнього тоннажу протягом більшої частини року |
| Ґрунтові (селищні) дороги | Непрофільовані дороги без покриття, накатані автогужовим транспортом. Як правило, з’єднують між собою дрібні населені пункти або служать виїздом із них на основні дороги. Прохідність цих доріг залежить від ґрунту і сезонно-кліматичних умов |
| Польові і лісові дороги | Ґрунтові дороги місцевого господарського значення, по яких рух автогужового транспорту відбувається епізодично, головним чином у період польових робіт або лісорозробок. Іноді служать другорядними шляхами сполучень між населеними пунктами |
| Караванні шляхи і в’ючні стежки | Основні шляхи у пустельних, напівпустельних і гірських районах, що використовуються для в’ючного транспорту. Деякі караванні шляхи можуть бути придатні для руху автогужового транспорту; стежки для цього, як правило, не придатні |
| Пішохідні стежки | Шляхи у важкодоступних місцях (гори, тайга, болота), придатні тільки для пішого руху |
| Зимові дороги | Дороги для проїзду взимку через замерзлі болота, озера, ріки і т. ін. |
| Дороги з дерев’яним покриттям | Дороги, що прокладені через важко прохідні, заболочені місця. Влаштовуються у вигляді настилу із дощок, колод або дерев’яних пластин, укладених на прогони з колод |
| Фашинні ділянки доріг (фашинники), гаті і греблі | Фашинники являють собою ділянки доріг через болотисті місця, що вислані в’язанками хмизу (фашинами), які покладені на поздовжні колоди і притиснуті по боках жердинами. Зверху фашини засипані шаром землі або піску. Гаті являють собою суцільний настил із колод, укладених іноді по хмизу. Греблі – ділянки доріг через болота, що прокладені по насипах із землі, каменів, піску та інших матеріалів |
Якщо маршрут проходить дорогами різних класів, то його доцільно підняти на карті(рис.6). Особливо уважно повинні бути вивчені ділянки у місцях поворотів маршруту, на перехрестях і розвилках доріг, а також на в’їздах у населені пункти і виїздах із них.
Рис. 6. Підготовка маршруту руху по карті.
Основні орієнтири, що необхідні для контролю правильності руху, вибирають і піднімають на карті вздовж усього маршруту. Це повинні бути по можливості найбільш стійкі об’єкти місцевості, які легко розпізнаються у умовах подальшого пересування (чітко виражені форми рельєфу, перехрестя доріг, об’єкти гідрографії, окремі міцні споруди і т.п.). Основними орієнтирами маршрут розподіляється на окремі ділянки довжиною 5-10 км залежно від швидкості руху, характеру місцевості і умов орієнтування.
Поряд з вибором і підйомом орієнтирів корисно виміряти по карті відстані між ними, розрахувати час, який потрібен для проходження кожної ділянки маршруту, і всі ці дані записати на карті, щоб ними було зручно користуватися під час руху. Особливо важливо зробити це під час підготовки до руху в лісі, у пустельній місцевості, вночі і в інших умовах, несприятливих для орієнтування; необхідно, крім того, визначити по карті і записати на ній магнітні азимути напрямків руху, щоб можна було, якщо виникне потреба, швидко перейти до орієнтування по компасу. Окрім цього, магнітні азимути визначаються і записуються на карті в тих місцях, де легко збитися з наміченого маршруту через велику кількості перехресть і розгалужень, що зустрічаються на шляху.
Під час підготовки до пересування поза дорогами потрібно весь маршрут накреслити на карту (кольоровим олівцем). Вибирати маршрут необхідно, по можливості так, щоб кожний поворот шляху був чітко позначений на карті будь-яким орієнтиром, що добре розпізнається здалеку на місцевості. Для пересування поза дорогами по закритих ділянках місцевості або за умов поганої видимості орієнтири слід обирати частіше і ближче до маршруту.
Якщо під час пересування по маршруту довжину шляху потрібно визначити найточніше за спідометром, наприклад, з точністю не менше 5% пройденої відстані, то необхідно враховувати не тільки точність самого приладу, але і помилки, що викликані буксуванням коліс (гусениць) машини під час пересування по дорогах і ґрунтах різної якості.
Точність показань спідометра перевіряється прогоном машини по ділянці дороги 2-3 км, довжина якої відома, наприклад, визначена за кілометровими стовпами. Якщо помилка показань спідометра буде вище допустимої, то у відстань, яка визначається за його показниками, слід вводити відповідні поправки. Більш доцільно поправки так само, як і на буксування машини, вводити в кілометраж, що помічається на карті під час підготовки до руху, тобто підписувати всі відстані у показниках спідометра.
Величину поправки на буксування машини можна визначити, виходячи із наближених даних, що наведені у табл.2.
Таблиця 2. Поправки до показання спідометра на буксування машини.
| Характер і стан шляху | Поправки до показаннь спідометра (у % до довжини пройденої відстані) | |
| Для гусеничних машин | Для колісних машин | |
| Сильно розбита ґрунтова дорога після дощу; снігова цілина глибиною до 20 см на мерзлому ґрунті | -3 | -5-10 |
| Розмокле оране поле | -5 | непрохідне |
| Снігова цілина глибиною 30-45 см | -7 | непрохідне |
| Сильно розмочений суглинистий ґрунт | -10 | непрохідне |
Орієнтування під час руху. Важливою умовою правильності витримування напрямку руху є безперервність орієнтування. Основне завдання полягає в тому, що у будь-якій точці шляху чітко уявляти своє місцезнаходження стосовно вибраних орієнтирів і кінцевого пункту руху. На полі бою це здійснюється по орієнтирах, що заздалегідь вказані і добре вивчені безпосередньо на місцевості. Під час здійснення маршу на незнайомій місцевості витримувати потрібний напрямок руху доводиться переважно по карті, ретельно перевіряючи по ній своє місцеположення і своєчасність проходження намічених орієнтирів.
Особливо уважно потрібно порівнювати карту з місцевістю і стежити за правильністю витримування напрямку руху у місцях, які викликають сумнів у правильності орієнтування. Найчастіше такі сумніви виникають під час виходу із населених пунктів, на перехрестях і розвилках доріг, особливо коли на місцевості буває більше доріг, ніж позначено на карті. У таких випадках правильний напрямок руху встановлюється за допомогою компаса, з використанням магнітних азимутів, що записані на карті під час підготовки до пересування.
Під час орієнтування по компасу необхідно, однак, врахувати, що користування ним безпосередньо біля машини можливо лише для наближеного визначення напрямків (з точністю 10-15°). Для більш точного орієнтування слід з компасом відходити від машини на 10-40м, залежно від ступеня впливу її металевої маси на показники приладу. Замість того, щоб кожного разу виходити з машини для уточнення орієнтування, можна обмежитися введенням у показники компаса відповідної поправки. Цю поправку визначають так. У вихідному пункті маршруту двічі вимірюють по компасу магнітний азимут напрямку на будь-який віддалений орієнтир: перший раз – перебуваючи поза машиною на відстані 40-50 м, а другий раз – у машині, як під час руху. Різниця у показниках компаса і покаже величину поправки, яка обчислюється.
Кожного разу досягаючи наміченого орієнтиру, необхідно одразу ж уявити собі по карті і запам’ятати загальний напрямок руху стосовно сторін горизонту і характерні особливості наступної ділянки шляху, а також відстань або час руху по ній до наступного орієнтиру і за цими даними контролювати правильність подальшого руху.
Якщо на місцевості наміченого орієнтиру немає, то необхідно встановити своє місцезнаходження за іншими місцевими предметами і деталями рельєфу, що позначені на карті і, лише впевнившись у правильності руху, продовжувати рух. Безперервність уважного спостереження під час руху за правильністю маршруту гарантує від втрати орієнтування і витрат значного часу на відновлення орієнтування.
Якщо орієнтування все ж буде втрачено, то для його відновлення потрібно уявити собі пройдений шлях від останнього надійно розпізнаного орієнтиру на карті і, враховуючи основні повороти шляху, намітити на місцевості приблизний напрямок на цей орієнтир. Визначивши потім по компасу азимут цього напрямку і перевівши його у зворотний, накреслити цей напрямок від розпізнаного орієнтиру і відкласти по накресленій лінії пройдену відстань (показник спідометра). Отримана на карті точка покаже приблизне місце, де було втрачене орієнтування. Після цього, уважно порівнюючи карту з місцевістю, розпізнають на ній в цьому районі окремі об’єкти і уточнюють своє місцезнаходження.
Наприклад (рис.7), підрозділ, здійснюючи марш, досягнув північної околиці населеного пункту Осетр (показник спідометра 61,3). Потім, рухаючись до населеного пункту Пагорб, що за 12,4 км від пункту Осетр, як проміжний орієнтир був намічений міст через ріку Уводь. На 4 км шляху водій машини помилково звернув ліворуч на селищну дорогу, на якій також був міст, який прийняли за проміжний орієнтир. Коли на спідометрі з’явилася цифра 73,7км, командир виявив втрату орієнтування. Судячи з пройденої відстані, підрозділ повинен був перебувати у населеному пункті Пагорб, а фактично опинився у лісі. Уточнивши по компасу середній напрямок руху від пункту Осетр, командир накреслив його на карті, відклав пройдений шлях (12 км) і з отриманої точки обмежив передбачений район свого місцеперебування радіусом 3 км (1/4 пройденої відстані). Після ретельного вивчення позначеного району була виявлена розвилка доріг – місце помилкового повороту з маршруту. Впевнившись, що підрозділ перебуває на селищній дорозі, позначеній на карті, можна визначити точку свого стояння, наприклад, по найближчій за ходом руху розвилці доріг, і намітити шлях до кінцевого пункту або виходу на маршрут.
Рис.7. Відновлення втраченого орієнтування