Главная | Обратная связь

Фіксовані валютні курси

Для подолання недоліків, властивій системі гнучких валютних курсів, певні країни прагнуть використовувати фіксовані ВК.

Припустимо, що США й Англія вирішили використати фіксований валютний курс на рівні 2 дол. = 1 ф. ст. Але уряди не можуть декретувати стабільність відносно попиту й пропозиції фунта стерлінгів або долара. Оскільки попит та пропозиція згодом змінюються, держава для стабілізації ВК повинна прямо або побічно втручатися у функціонування валютного ринку.

Снову звернемося до графіка на рис. 7.2. Припустимо, що попит США на ф. ст. піднявся з DD до D'’, дефіцит платіжного балансу США виріс і став дорівнювати «ав». Це означає, що американський уряд підтримує валютний курс (2 дол. = 1 ф. ст.), що нижче рівноважного ВК (3 дол. = 1 ф. ст.). Як держава може компенсувати недостачу фунтів стерлінгів, яка відображає дефіцит ПБ США? Підштовхувати валютний курс вгору до рівня рівноважного? Відповідь очевидна: необхідно змінити ринковий попит або пропозицію, або те й інше таким чином, щоб відповідні графіки як і раніше перетиналися при курсі 2 дол. = 1 ф. ст. Існує кілька способів вирішення цього завдання.

1) Використання державних валютних резервів.Відомо, що валютні резерви є просто запасами іноземної валюти, якими володіє держава. Як утворюються ці резерви? Скажімо, у попередній період переважала ситуація, коли був скоріше надлишок, ніж нестача фунтів стерлінгів, і уряд США зміг зробити «заощадження». Тобто раніше уряд США витрачав долари на купівлю надлишкових фунтів стерлінгів, наявність яких загрожувала знизити валютний курс із 2 дол. = 1 ф. ст. до, припустимо, 1 дол. = 1 ф. ст. До цього часу, продаючи частину фунтів стерлінгів зі своїх резервів, уряд США міг би зрушити лінію пропозиції фунтів стерлінгів вправо так, щоб вона перетинала D’D’ у точці «b» (див. рис. 7.2), зберігши тим самим валютний курс 2 дол. = 1 ф. ст. Як резерви може бути використане золото. У нашому прикладі в цьому випадку уряд США може одержати фунти стерлінгів, продавши Англії деяку кількість золота, яким він володіє.

2) Торгова політика використовується для коректування валютного курсу. Так, в умовах нестачі фунтів стерлінгів США можуть піти на підтримку валютного курсу на рівні 2 дол. = 1 ф. ст. за рахунок стримування імпорту за допомогою введення мита або імпортних квот. З іншого боку, американський уряд може субсидіювати певні американські експортні товари, щоб вони стали більш конкурентоспроможними в Англії, і в такий спосіб збільшити пропозицію фунтів стерлінгів. Ці заходи разом узяті утримають ВК на рівні 2 дол. = 1 ф. ст. Але в цьому випадку виникає інша проблема, що полягає у тому, що всі зазначені заходи скоротять обсяг світової торгівлі, деформують її структуру. Тобто мита, квоти й тому подібні заходи можуть бути введені тільки за рахунок певної частки економічних прибутків, одержуваних від вільної світової торгівлі, що базується на принципі порівняльних переваг. Крім того, інші держави, чиї інтереси будуть зачеплені, можуть вжити контрзаходів.

3) Валютний контроль, раціонування- це такий валютний контроль, при якому уряд спробує вирішити проблему недостачі іноземної валюти, висуваючи вимогу про продаж йому всього або певного відсотка виторгу в іноземній валюті, отриманого вітчизняними експортерами. Потім уряд розподілить, або раціонує, цей невеликий запас іноземної валюти (див. рис. 6.2 - «xa») між різними вітчизняними імпортерами, яким потрібні, скажімо, фунти стерлінгів у розмірі «xb»
(див. рис. 8.2). Таким чином, держава усуває дефіцит платіжного балансу за рахунок обмеження імпорту границями вартості свого експорту.

Отже, валютний контроль (раціонування) також скорочує обсяг світової торгівлі. Крім того, він пов'язаний з дискримінацією окремих імпортерів, зазіхає на свободу споживчого вибору, й породжує такі серйозні проблеми, як проблеми справедливості й фаворитизму деяких імпортерів й експортерів. Валютний контроль може призвести й до появи нелегальних операцій з іноземною валютою на «чорному ринку», де її можна буде купити дешевше, а продати дорожче, ніж на офіційному ринку.

4) Внутрішнє макроекономічне регулювання - це використання внутрішньої податкової й грошової політики, при якій усувається недостача іноземної валюти. Повернемося до нашого прикладу торгівлі між США й Англією. Ці дії знизять національний дохід США відносно НД Англії. Оскільки обсяг імпорту прямо залежить від рівня національного доходу, ці заходи призведуть до обмеження попиту на англійські вироби й, отже, на фунт стерлінгів. Тією мірою, якою ці стримуючі заходи призводять до зниження рівня цін на американському ринку щодо англійського, американські покупці переключать свій попит з англійських товарів на американські, що також обмежить попит на фунт стерлінгів.

Нарешті, політика «дорогих грошей» призведе до підвищення процентних ставок у США в порівнянні з Англією й, отже, знизить американський попит на фунти стерлінгів для фінансового інвестування в Англії. Для Англії більш дешеві товари на американські товари й більше високі процентні ставки в США збільшать британський імпорт американських товарів і стимулюватимуть британські фінансові інвестиції в США. І те і інше збільшить пропозицію фунтів стерлінгів. Поєднання падіння попиту на фунти стерлінгів і зростання їхньої пропозиції, мабуть, приведе до усунення первісного дефіциту платіжного балансу США. За умовами, заданими на рис. 7.2, це означатиме, що нові криві попиту та пропозиції перетнуться в якійсь новій точці рівноваги на лінії «ab», у якій валютний курс зберігається на рівні
2 дол. = 1 ф. ст.

Але ці методи малопривабливі, тому що, наприклад, у США це веде до падіння обсягу виробництва, до зростання безробіття й інфляції, що здатна викликати політичну нестабільність.

Життєздатність системи фіксованих валютних курсів залежить від двох взаємозалежних умов:

1) наявності достатніх валютних резервів;

2) випадкового виникнення незначних за своїми розмірами дефіцитів або активів платіжного балансу.

Великі й постійні дефіцити можуть звести нанівець резерви країни. Країна з недостатніми валютними резервами стикається з менш бажаними варіантами вибору.

З одного боку, така країна повинна буде вжити на хворобливих й політично непопулярних макроекономічних заходів адаптації у вигляді інфляції або спаду виробництва й зростання безробіття.

З іншого боку, цій країні, можливо, доведеться вдатися до протекціоністської торговельної політики або валютного контролю, які обмежують міжнародну торгівлю й фінансування.