Главная | Обратная связь

Орієнтування та порядок руху по азимуту. Рух по азимуту вдень 4-6 кілометрів.

 

Впевнене дотримання вказаного маршруту без втрати часу на зупинки для визначення напрямку руху багато в чому залежить від якості підготовки до орієнтування. Основною задачею при цьому є попереднє вивчення умов орієнтування по маршруту руху та своєчасна підготовка даних для контролю правильності руху. Підготовка до орієнтування включає в себе, в залежнос­ті від умов, повністю або частково наступні заходи:

- вивчення та уточнення маршруту руху;

- вивчення протяжності маршруту;

- поділ маршруту на окремі ділянки;

- розрахунок часу на його проходження;

- визначення азимутів руху.

Рух за азимутами використовується в місцевості, що бі­дна на орієнтири, а також, при діях поза дорогами вночі та в умовах поганої видимості, коли порівняння карти з місцевістю не забезпечує впевнений вихід в заданий пункт.

Також, рух за азимутами використовують командири невеликих підрозділів за відсутності в них карт. Дані, що необхідні для руху по азимутам, готуються по карті або фотознімкам.

Підготовка даних для руху по азимуту включає:

- вибір маршруту та орієнтирів коло нього;

- визначення магнітних азимутів та відстаней по кожній ділянці;

- оформлення цих даних у формі, доступній для користування.

Обрис маршруту та кількість вибраних орієнтирів зале­жить від характеру місцевості, завдання та умов руху. Го­ловна вимога до маршруту полягає в тому, щоб він забезпечував швидкий, а в бойових умовах, і прихо­ваний вихід у район. Тому, бажано, щоб він проходив по доступним для руху ділянкам, був закритий від наземного та повітряного спостереження противника та мав достатню кількість орієнтирів для контролю правильно­сті руху. Якщо дозволяє місцевість, то точки поворотів маршруту належить вибирати біля таких орієнтирів, на кот­рі можна впевнено вийти, навіть у тому випадку, коли напрямок руху витримується недостатньо точно. Такими орієнтирами можуть бути точки пересічення лі­нійних об'єктів або характерні деталі площинних об'єктів, що знаходяться поблизу прямої, що поєдну­ють вихідну та кінцеву точки маршруту (пересічення просіки з електролінією, стик доріг та т.п.) Напрямок руху по компасу не може бути витриманий ідеально, а іноді, навіть при невеликому відхиленні, можна пройти мимо орієнтира та не помітити його. Щоб цього не трапилось, в ряді випадків бажано вихо­дити не прямо на орієнтир, а спочатку - на попередньо вибрану допоміжну точку, що знаходиться поблизу, а вже від неї - до орієнтиру.

Рух по азимутам.

При русі по азимутам на кожній поворотній точці мар­шруту , починаючи з першої, знаходять на місцевості потрібний напрямок руху та рухаються по ньому, вимірюючи пройдену відстань кроками, а при русі на машині - за допомогою спідометру. Для того, щоб точніше витримати цей напрямок, вибирають допоміжний орієнтир. Досягнувши його, намічають наступний допомі­жний орієнтир та рухаються до нього. На поворотній точці ці дії повторюють і так рухаються до кінця марш­руту. В якості допоміжного орієнтира вночі можна ви­користовувати зірки або місяць. При цьому потрібно мати на увазі, що вони переміщуються, і, якщо цього не брати до уваги та не перевіряти вірність напрямку руху кожні 15 хвилин, можна значно відхилитися від на­прямку руху.

При русі по бідній орієнтирами місцевості, напрям руху можна витримувати по створу. Для цього, намітивши по компасу напрям руху, та пересуваючись по ньому, залишають позаду себе через визначені відрізки будь-які створні знаки. При русі по м'якому ґрунті або по сні­гу створні знаки можуть замінятися своїми слідами. Якщо підрозділ рухається у пішому порядку, то бажано призначити одного з солдат направляючим з за­вданням правильно витримувати напрям руху по компа­су та одного-двох солдат для виміру відстані, що вже пройдена, парами кроків. Якщо при русі за азимутом на шляху зустрічається значна перешкода, то діють наступним чином: на протилежному боці перешкоди в напрямку руху відмічають будь-який орієнтир, визначають відстань до нього та додають до пройденого шляху. Після цього обходять перешкоду, підходять до вибра­ного орієнтира та вже від нього беруть необхідний ази­мут та продовжують рух.

На закритій місцевості або в умовах поганої видимості обхід перешкод здійснюється наступним чином:

- дійшовши до перешкоди, відмічають показники спідометру та визначають по компасу азимут нового напрямку руху впродовж перешкоди вправо або вліво та продовжують рух за цим азимутом , вимірюючи відстань;

- в точці 2, записавши пройдений шлях між точками 1 і 2 та визначивши напрямок по першому азимуту , роблять поворот та рухаються на точку 3, також вимірюючи при цьому відстань;

- прийшовши до точки 3, рухаються ліворуч (праворуч) по протилежному азимуту напрямку 1-2 до тих пір, поки не буде пройдена відстань, рівна відстані між точками 1 і 2 до точки 4; в точці 4, визначивши напрямок руху по первинному азимуту, продовжують рух по ньому, додавши до пройденої відстані довжину відрізку 2 – 3.

 

 

 

В ряді випадків необхідно, вийшовши у вихідний пункт, повернутися назад. Щоб полегшити знаходження шляху назад, необхідно запам'ятовувати характерні ознаки місцевості по маршруту руху, особливо в місцях його повороту, на розвилках та напрямках обходу перешкод, що зустрічалися на шляху. Також, можна залишати для себе особливі відмітки на деревах, дорогах і т. п.

Повернення по маршруту зворотно проводиться шляхом визначення зворотних азимутів, які відрізняються від прямого рівно на 180°, або по різних замітках, якими був зафіксований пройдений шлях. Для фіксування пройденого маршруту можуть бути використані прапорці, віхи, різні орієнтири і т.п.