Главная | Обратная связь

Українська історіографія як спеціальна

До 170-річчя Київського національного університету

Імені Тараса Шевченка

 

Ярослав КАЛАКУРА

 

УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ

Курс лекцій

 

Київ

«Генеза»

2004
ББК 63.3(4УКР)Я73

К17

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів історичних спеціальностей

вищих навчальних закладів (лист № 14/18.2-1067 від 20.05.02.)

 

Рецензенти:

доктор історичних наук, професор МИЦИК Ю. А.

(Національний університет «Києво-Могилянська академія»);

 

доктор історичних наук, професор ПІНЧУК Ю. А.

(Інститут історії України НАН України);

 

доктор історичних наук, професор ВЕРБА І. В.

(Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М. С. Гру шевського НАН України).

 

Калакура Я. С.

К17 Українська історіографія: Курс лекцій. - К.: Генеза, 2004. - 496 с.

ІSВN 966-504-372-2

 

Книга містить стислий виклад авторських лекцій з української історіографії, прочитаних студентам історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З'ясовується понят­тя предмета і завдання української історіографії, її джерела та місце в структурі історичної науки, обґрунтовується наукова періодизація заро­дження і розвитку знань з історії України. Головну увагу приділено характеристиці витоків і особливостей розвитку української історичної думки, її розвитку в княжу добу, в козацько-гетьманські часи, в період перебування українських земель у межах Російської та Австро-У горської імперій, а також у часи визвольних змагань за відновлення і зміцнення державної незалежності України.

Простежується внесок в українську історичну науку провідних істо­риків, наукових осередків та інституцій не тільки материкової України, а й української діаспори. Розвиток української історіографії розглядаєть­ся на тлі європейської історичної науки.

Для професійних істориків, викладачів, учителів, студентів історич­них та інших гуманітарних факультетів, усіх, хто захоплюється україн­ською історією, наукою та культурою.

ББК 63.3(4УКР)Я73

ІSВN 966-504-372-2

Калакура Я. С., 2004

Видавництво «Генеза»,

художнє оформлення, 2004

 

 

ВІД АВТОРА

Пропонований курс лекцій з української історіографії – це своєрідний підсумок більш як тридцятирічної науково-дослідної і педагогічної праці автора в стінах славетного Шев-ченкового університету. Підготувати такий курс, забезпечити його читання і, нарешті, опублікувати вдалося завдяки, з одного боку, відновленню державної незалежності України, її демократизації, а з другого боку, в результаті звільнення пере­важної більшості українських істориків, у т. ч. й автора цих рядків, від ідеологічних стереотипів тоталітарної доби, пере­осмислення вузлових проблем національної історії, історії української думки.

Я належу до того покоління українських істориків, яке професійно та ідейно почало формуватися в добу хрущовської «відлиги», критики культу особи Сталіна, яке повірило декла­раціям тодішніх партійних лідерів про те, що повернення до теорії і практики сталінізму не буде. Ми боляче переживали і були глибоко розчаровані, коли просталінським силам вдалося взяти реванш, повалити М. Хрущова, встановити авторитар­ний режим і відновити репресії супроти інакше думаючих.

Інтерес до історії історичної думки, який зародився у мене ще в студентські роки, помітно посилився в період навчання в аспірантурі та роботи в Інституті підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка. Цей інтерес посилювався у спілкуванні з науковим керівником професором Іваном Івановичем Шевчен­ком, який, будучи істориком КПРС, залишався свідомим ук­раїнцем і патріотом. Він познайомив мене з найбільш знаним на початку 1960-х років фахівцем у галузі української істо­ріографії Михайлом Івановичем Марченком, чия книга¹ кори­стувалася тоді великою популярністю серед студентів, про­фесійних істориків, а водночас піддавалася остракізму з боку

¹ Див.: Марченко М. І. Українська історіографія: з давніх часів до середини XIX ст. - К., 1959.

партноменклатури. Помітний вплив на формування моїх по­глядів на українську історіографію мали професори Федір Павлович Шевченко, Петро Михайлович Шморгун, Анатолій Васильович Санцевич, Ярослав Романович Дашкевич та мос­ковські історики Микола Миколайович Маслов, Василь Гнатович Касьяненко та ін.

Горбачовська перебудова, крах Союзу РСР і утворення незалежних держав, передусім відновлення державної незалежності України, злам залізної завіси з західним світом -все це поставило істориків у принципово нове становище: бу­ли відкриті «спецхрани» архівів, бібліотек, музеїв, почалася публікація заборонених праць М. Грушевського, В. Антонови­ча, Д. Багалія, М. Аркаса, О. Єфименко, І. Крип'якевича. В Україну повернулися не відомі раніше нам праці істориків української діаспори: Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, О. Оглоблина, Т. Мацьківа, В. Косика та ін. Великий вплив на еволюцію поглядів пострадянських істориків справили публікації досліджень О. Субтельного, А. Жуковського. У мене особисто позитивний слід залишили зустрічі і спілкування з О. Пріцаком, Л. Винаром, Т. Гунчаком, О. Субтельним та ін.

У середині 1990-х рр. на історичному факультеті Київсько­го національного університету було відновлено після відомих заборон курс «Українська історіографія». Автор цих рядків опрацював принципово нову його концепцію і програму. На відміну від радянської історіографії в основу нового курсу були покладені українська національно-державницька ідея, прин­цип окремішності української історії, її зв'язок з європей­ською історією.

Українська історіографія трактується в цьому курсі як історія зародження і розвитку історичної думки українців, як безперервний і тривалий процес формування української істо­ричної науки, історичної свідомості і культури українського суспільства. Історіографія - категорія науки і духовної культури, вона невіддільна від філософії історії (історіософії), тісно пов'я­зана з іншими галузями гуманітарних знань. Поряд з наукови­ми, пізнавальними, аксіологічними (світоглядними) вона вико­нує комплекс соціокультурних функцій. Історія української історичної думки уособлює важливий зріз історії культури, національної свідомості і буття українців, їх духовних цінностей.

У сучасних умовах, коли Україна утверджується як само­стійна держава і поступово інтегрується у світове співтоварист­во, коли відновлюються і збагачуються національні традиції,

повертаються замовчувані імена духовних світочів українсько­го народу, неухильно зростає суспільна роль історичної науки та всіх її підрозділів. Вона покликана правдиво і об'єктивно, науково і неупереджено переосмислювати події і явища мину­лого на основі раніше недоступних джерел і нових методо­логічних підходів, рішучого розриву з ідеологічними постула­тами тоталітаризму.

Історія національної історичної думки, розвитку україн­ської історичної науки наповнена колосальним матеріалом, досвідом і уроками, цінним методологічним інструментарієм, які, взяті в комплексі, мають незамінне значення не тільки для осягнення минулого, але й кращого розуміння сучасності та обріїв майбутнього. З'ясувати незаангажовано і об'єктивно історію України неможливо без знання тенденцій розвитку ук­раїнської історичної науки, тобто без опанування українською історіографією.

Мета пропонованого курсу полягає у з'ясуванні витоків ук­раїнської історіографії, виявленні провідних тенденцій і зако­номірностей її розвитку, у виокремленні внеску у збагачення історичних знань визначних українських істориків і наукових осередків, інститутів, їх друкованих органів. При цьому пріоритет віддається розвитку досліджень з історії українсько­го народу.

Автор сповідує такий погляд на українську історіографію, за яким вона розглядається як національний компонент світо­вої історичної думки. Загальнолюдські духовні цінності не є безнаціональними або наднаціональними. Світова історична думка інтегрує здобутки істориків усіх народів, незалежно від їх чисельності і величини етнічної території.

Підготовлений курс лекцій не нівелює значення жодного періоду української історії для розвитку історичної науки, в тому числі й радянських часів. Автор лише прагнув відокреми­ти реальний приріст історичних знань від ідеологічних наша­рувань тоталітарної доби. З огляду на це автор самокритично переглянув свої власні публікації з історіографії 1970-1980-х рр., відмежувався від пануючих тоді політичних ідеологом, які на­кидались історичній науці. Йдеться про духовне очищення і покаяння за власні помилки і хиби.

Багатьом колишнім радянським історикам, особливо істо­рикам партії, в т. ч. й мені, часом дорікають, з одного боку, за «прислужування» комуністичній системі, а з другого боку, за «перефарбування» в умовах незалежності. У Біблії сказано: не

судіть і несуджені будете. Та було б дивним, якби після розпаду радянської імперії, краху комуністичної ідеології, відновлення державної незалежності України, її національного відродження, розгортання демократичних перетворень, розширення доступу до джерел історики продовжували б чіплятися за збанкрутілі схеми і штампи. До того ж, кожен історик є насамперед гро­мадянином України, і він покликаний виконувати свій гро­мадянський обов'язок - служити Україні. Автор сподівається, що ця книга є його маленькою часткою в реалізації високого покликання свідомого українця, скромною цеглиною у будову української національної історіографії.

 

 

ЛЕКЦІЯ І

Українська історіографія як спеціальна