Здавалка
Главная | Обратная связь

II.3. Література з української історіографії



З української історіографії вже існує деяка наукова і навчальна література. З огляду на специфічний характер да­ного курсу лекцій вважаємо доцільним обмежитися стислим оглядом лише найважливіших навчальних посібників, що побачили світ здебільшого у XX ст.

Не втратив свого наукового і дидактичного значення посібник Д. Дорошенка «Огляд української історіографії»1, побудований на матеріалах лекцій, прочитаних в Українсько­му вільному університеті у Празі. Його було вперше опубліко­вано у 1923 р. в Празі і репринтно відтворено в 1996 р. у Києві. Початок української наукової праці в царині історії Д. Доро­шенко пов'язував з найдавнішими літописами княжої доби, які зафіксували витоки національної свідомості і державниць-

1 Див.: Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – Прага, 1923 / Репринтне видання. - К., 1996.

ких почуттів українців. Продовжувачами літописних тра­дицій Києва і Галича історик вважав литовські літописи та синодики ХІУ-ХУ ст. Літературу ХУІ-ХУП ст., зокрема Гус-тинський. Львівський, Подільський літописи, «Кройніку» ф. Сафоновича, «Пересторогу» Ю. Рогатинця, Синопсис І. Гізеля Д. Дорошенко пов'язував із зародженням і розвитком ук­раїнського козацтва, піднесенням національно-визвольного руху, кульмінацією якого стала доба Хмельниччини.

Особливу увагу в «Огляді...» приділено козацьким літо­писам: Самовидця, С. Величка, Г. Граб'янки, творам П. Симоновського, С. Лукомського, мемуаристиці Балика-Божка, М. Ханенка, Я. Маркевича, А. Апостола та ін.

Серцевину «Огляду...» становить українська історична нау­ка періоду XIX - початку XX ст., з яким автор пов'язував становлення її національних форм, цілісності в межах усіх етнічних українських земель. Д. Дорошенко зробив аналі­тичний огляд праць М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Грушевсько-го, Д. Зубрицького, І. Шараневича, О. Барвінського, О. Лаза­ревського, О. Левицького. Він вичленив внесок у національну історіографію вислідів В. Липинського, Д. Яворницького, Д. Багалія, М. Василенка, С. Томашівського та інших істо­риків. Концептуальне значення праці Д. Дорошенка зумов­люється синтезом української історичної думки, доведенням її цілісності, обґрунтуванням принципу наступності її розвитку. Значення цієї та інших історіографічних праць Д. Дорошенка полягає і в тому, що в них віддзеркалене ставлення автора до розвитку історіографії, в т. ч. в радянські часи. Вони започат­кували цілу серію вислідів істориків української діаспори, ра­дянської історіографії, зокрема М. Андрусяка,!. Кревецького, Б. Крупницького, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, Я. Пеленського, С. Горака, Т. Мацьківа, Л. Винаратаін.1

1 Див.: Кревецький І. Українська історіографія на переломі // ЗНТШ. - Львів, 1924. - Т. 134-135; Андрусяк М. Українська історіо­графія: погляд на розвиток і характер української історіографії упро­довж 900 років (1039-1939) // Збірн. Наук. інституту в Америці. -Прага, 1939; Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії Ук­раїни. 36. статей. - Мюнхен, 1959; Полонська-Василенко Н. Ук­раїнська Академія. Нарис історії. - К., 1993; Когут 3. Формування української національної історіографії // Четвертий міжнародний конгрес україністів. Історія. Ч. II. Одеса. Київ. Львів. - 1999. Оглоблин О. Українська історіографія. 1917-1956. - К., 2003 та ін.

З історіографічних праць радянських істориків вирізнявся вже згадуваний курс лекцій М. Марченка1, на якому хоч і відби­лися негативні впливи партійно-класових оцінок історичних подій та істориків, він був вдалою спробою в умовах радянської дійсності задекларувати самобутність і окремішність україн­ської історіографії. Українську історичну думку автор розгля­дав у контексті історичного процесу українського народу, його культурного і політичного життя. Він виводив її витоки з усної народної творчості, літописів і історико-літературних творів. Йдучи у фарватері панівної на той час теорії «колиски» трьох братніх народів, і перебуваючи під пресом партійної ідеології та цензорів, історик не виокремив український компонент з так званої спільної східнослов'янської історіографії, хоча з самого тексту він проглядався, тільки завуальовано.

М. Марченко подав свою періодизацію розвитку української історичної думки, виділив добу козацько-старшинської історіографії, проаналізував праці першої половини XIX ст., які заклали підґрунтя для поглибленого вивчення історії України. До другої половини XIX ст. історіограф не дійшов, оскільки це вимагало б від нього дати аналітичну і об'єктивну оцінку синтезу української історії, започаткованого В. Антоно­вичем і здійсненого М. Грушевським, торкнутися його наукової схеми історії України, що в умовах широкомасштабної кри­тики школи М. Грушевського було неможливим. Тому автор обмежився типовими для того часу ідеологічними штампами.

І все ж книга М. Марченка навіть майже через півстоліття не втратила своєї історіографічної цінності, оскільки в часи «шістдесятництва» служила моральною підтримкою опози­ційного руху на захист українознавства, сприяла самоутвердженню української історіографії, позитивно впливала на формування світогляду нової генерації істориків.

Як історіографічні пам'ятки доби радянського тоталітариз­му можна розглядати посібники Л. Коваленка2, просякнуті

1 Див.: Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). - К., 1959.

2 Див.: Коваленко Л. А. Конспект лекцій з української історіо­графії XIX ст. - Кам'янець-Подільський, 1964; Його ж. Історіо­графія історії Української РСР від найдавніших часів до Великої Жовтневої соціалістичної революції. - К., 1983.

кон'юнктурним підходом до трактування української історіо­графії лише як компонента радянської історичної науки. Дещо окремо стоять історіографічні висліди Ф. Шевченка, Н. Комаренко, А. Санцевича, В. Сарбея1, на яких меншою мірою по­значались ідеологічні штампи, але й вони не вийшли за межі офіційних оцінок української історіографії.

Найбільшу вартість для вивчення української історіо­графії мають праці 90-х рр. XX ст. - початку XXI ст.2 Серед них особливо виділяється вже згадуваний навчальний посібник професора Ірини Колесник3, що увібрав у себе ряд її попередніх досліджень. Книга складається з двох частин. У першій частині з'ясовуються теоретичні та методологічні за­сади історіографії, її природа і місце у процесі історичного пізнання, розкривається авторське розуміння поняття історіографії, її методів, понятійного апарату. Власне історія української історіографії розглянута в межах 5 історіогра­фічних періодів з кінця 90-х рр. XIX ст. до 90-х рр. включно XX ст., тобто протягом ста років.

Друга частина посібника присвячена розвитку української історичної думки XVIII - початку XX ст. Автор виділила українську історичну думку та історичне письменство ХУІІІ-ХІХ ст., проаналізувала антикварний напрям в ук­раїнознавстві XVIII ст., простежила взаємозв'язок і взаємообумовленість української історіографії і національного відро­дження України.

Цінність навчального посібника І. Колесник, який автор розглядала як крок до створення підручника з історіографії но­вого типу, не вичерпується багатством залученого фактичного

1 Шевченко Ф. П. Історіографія - важлива історична дисципліна // Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К., 1968. - Вип. 1; Комаренко Н. В. Установи історичної науки в Українській РСР (1917-1934). - К., 1973; Санцевич А. В., Комаренко Н. В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР. - К., 1986; Сарбей В. Г. Очерки по методологии й историографии Украйни. — К., 1989 та ін.

2 Див.: Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII - середина XIX сто­ліття). - Харків, 1996; Стельмах С. П. Історична наука в Україні XIX - початку XX століття. - К., 1997 та ін.

3 Колесник І. І. Українська історіографія (XVIII - початок XX сто­ліття).-К., 2000.

історіографічного матеріалу, його кваліфікованим аналізом, але й тим, що в ньому чільне місце приділено питанням теорії і методології історіографії, з'ясуванню її категоріально-по­нятійного апарату, філософії історії.

Близьким до проблематики української історіографії є курс лекцій «Історіографія історії України», підготовленого В. Коцуром та А. Коцуром1. Це своєрідне поєднання української історіографії та історіографії історії України. З одного боку, автори в хронологічній послідовності простежують розвиток історичних знань з часів давньої історії України до кінця XX ст., а з другого боку, вони торкаються історіографії най­важливіших періодів історії України: Київської Русі та Галицько-Волинської держави, часів Визвольної війни середини XVII ст. та наступних процесів української історії, розкри­вають суперечливий характер радянської історіографії, аналізують зміни в розвитку історичних знань за умов держав­ної незалежності України.

Взаємозалежність та взаємообумовленість розвитку ук­раїнської історичної думки та націотворення наприкінці XIX -у першій третині XX ст. ґрунтовно дослідив В. Масненко, про­аналізувавши історичні концепції М. Грушевського та В. Липинського2.

Важливі проблеми розвитку української історіографії пору­шені у працях О. Удода3. Особливу увагу автор акцентує на ролі історичної науки у формуванні духовних цінностей українського народу, розкриває негативний вплив на її зміст та аксіологічні функції сталінської ідеологізації історії 30-х рр. XX ст.

Вагомий інформаційний потенціал містять праці, присвя­чені творчості та науковій спадщині видатних українських

1 Коцур В. П., Коцур А. П. Історіографія історії України. Курс лекцій. - Чернівці, 1999. Див. також: Коцур В. П. Історичні кон­цепції М. С. Грушевського та В. К. Липинського. - К. - Черкаси, 2000; Його ж. Історичні дослідження: упереджені та об'єктивні оцінки. -К., 1998.

2 Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець XIX - перша третина XX ст.). - К. - Черкаси, 2001 та ін.

3 Див.: Удод О. А. Історія в дзеркалі аксіології: Роль історичної на­уки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу в 1920-1930-х роках. - К., 2000; Його ж. Історія: осягнення духов­ності. - К., 2001.

істориків1. На особливу увагу заслуговують біографічні творчі нариси про українських істориків А. Іванка2. Докладніші відомості про цю і подібну літературу подаються у відповідних лекціях. До того ж треба мати на увазі, що основні знання з української історіографії студенти почерпнуть у процесі са­мостійного вивчення творчої спадщини українських істо­риків.

Отже, короткий огляд наявних посібників та іншої навчаль­ної літератури з української історіографії засвідчує, що цей перелік досить скромний. Його можна розглядати лише як перші кроки до створення високопрофесійних і якісних підручників та посібників з цієї проблематики.

Загальні висновки

Підсумовуючи питання, викладені в цій лекції, можна зробити наступні висновки:

Методологію української історіографії становлять загальні принципи (правила) та система методів історіографічного дослідження, застосування яких дозволяє з'ясувати витоки, за­родження та основні етапи розвитку української історичної думки.

Одним із дослідницьких методів є періодизація розвитку ук­раїнської історичної науки. На основі опрацьованих критеріїв виділено вісім історіографічних періодів, для кожного з яких ха­рактерні спільні ознаки та певні особливості. Періодизація дає ключ для розуміння провідних тенденцій і закономірностей роз­витку української історичної науки, зокрема безперервності історіографічного процесу, спадкоємності національних тра­дицій тощо. Українська історіографія як галузь знань і навчаль­на дисципліна має свій понятійно-категоріальний апарат і на­вчальну літературу.

1 Пиріг Р. Я. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). - К., 1993; Сохань П. С., Ульяновський В. І., Кіржа-єв С. М. М. С. Грушевський і АСАВЕМІА. - К., 1993; Михайло Грушевський і українська історична наука. - Львів, 1999; Верба І. В. Олександр Оглоблин. Життя і праця в Україні. - К., 1999; Його ж. Наталія Полонська-Василенко. - К., 2001; Энциклопедия жизни й творчества Н. Й. Костомарова (1817-1885). - Київ-Донецьк, 2001 таін.

2 Іванко А. Б. Історики України ХІХ-ХХ ст. (Нариси української історіографії). - Кіровоград, 2001.

Запитання для самоконтролю

1. Що розуміють під методологією історіографії?

2. Назвіть і дайте коротку характеристику основних принципів історіографічного дослідження.

3. Якими дослідницькими методами послуговується українська історіографія?

4. Що означають поняття «історіографічний процес» та «історіографічна ситуація»?

5. Що спільного і в чому різниця між поняттями «істо­ричний факт» та «історіографічний факт»?

6. У чому полягає значення періодизації розвитку історичної науки, які її основні критерії?

7. Назвіть основні періоди розвитку української істо­ричної думки.

 

 


ЛЕКЦІЯ ІІІ







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.