II.3. Література з української історіографії
З української історіографії вже існує деяка наукова і навчальна література. З огляду на специфічний характер даного курсу лекцій вважаємо доцільним обмежитися стислим оглядом лише найважливіших навчальних посібників, що побачили світ здебільшого у XX ст. Не втратив свого наукового і дидактичного значення посібник Д. Дорошенка «Огляд української історіографії»1, побудований на матеріалах лекцій, прочитаних в Українському вільному університеті у Празі. Його було вперше опубліковано у 1923 р. в Празі і репринтно відтворено в 1996 р. у Києві. Початок української наукової праці в царині історії Д. Дорошенко пов'язував з найдавнішими літописами княжої доби, які зафіксували витоки національної свідомості і державниць- 1 Див.: Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – Прага, 1923 / Репринтне видання. - К., 1996. ких почуттів українців. Продовжувачами літописних традицій Києва і Галича історик вважав литовські літописи та синодики ХІУ-ХУ ст. Літературу ХУІ-ХУП ст., зокрема Гус-тинський. Львівський, Подільський літописи, «Кройніку» ф. Сафоновича, «Пересторогу» Ю. Рогатинця, Синопсис І. Гізеля Д. Дорошенко пов'язував із зародженням і розвитком українського козацтва, піднесенням національно-визвольного руху, кульмінацією якого стала доба Хмельниччини. Особливу увагу в «Огляді...» приділено козацьким літописам: Самовидця, С. Величка, Г. Граб'янки, творам П. Симоновського, С. Лукомського, мемуаристиці Балика-Божка, М. Ханенка, Я. Маркевича, А. Апостола та ін. Серцевину «Огляду...» становить українська історична наука періоду XIX - початку XX ст., з яким автор пов'язував становлення її національних форм, цілісності в межах усіх етнічних українських земель. Д. Дорошенко зробив аналітичний огляд праць М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Грушевсько-го, Д. Зубрицького, І. Шараневича, О. Барвінського, О. Лазаревського, О. Левицького. Він вичленив внесок у національну історіографію вислідів В. Липинського, Д. Яворницького, Д. Багалія, М. Василенка, С. Томашівського та інших істориків. Концептуальне значення праці Д. Дорошенка зумовлюється синтезом української історичної думки, доведенням її цілісності, обґрунтуванням принципу наступності її розвитку. Значення цієї та інших історіографічних праць Д. Дорошенка полягає і в тому, що в них віддзеркалене ставлення автора до розвитку історіографії, в т. ч. в радянські часи. Вони започаткували цілу серію вислідів істориків української діаспори, радянської історіографії, зокрема М. Андрусяка,!. Кревецького, Б. Крупницького, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, Я. Пеленського, С. Горака, Т. Мацьківа, Л. Винаратаін.1 1 Див.: Кревецький І. Українська історіографія на переломі // ЗНТШ. - Львів, 1924. - Т. 134-135; Андрусяк М. Українська історіографія: погляд на розвиток і характер української історіографії упродовж 900 років (1039-1939) // Збірн. Наук. інституту в Америці. -Прага, 1939; Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України. 36. статей. - Мюнхен, 1959; Полонська-Василенко Н. Українська Академія. Нарис історії. - К., 1993; Когут 3. Формування української національної історіографії // Четвертий міжнародний конгрес україністів. Історія. Ч. II. Одеса. Київ. Львів. - 1999. Оглоблин О. Українська історіографія. 1917-1956. - К., 2003 та ін. З історіографічних праць радянських істориків вирізнявся вже згадуваний курс лекцій М. Марченка1, на якому хоч і відбилися негативні впливи партійно-класових оцінок історичних подій та істориків, він був вдалою спробою в умовах радянської дійсності задекларувати самобутність і окремішність української історіографії. Українську історичну думку автор розглядав у контексті історичного процесу українського народу, його культурного і політичного життя. Він виводив її витоки з усної народної творчості, літописів і історико-літературних творів. Йдучи у фарватері панівної на той час теорії «колиски» трьох братніх народів, і перебуваючи під пресом партійної ідеології та цензорів, історик не виокремив український компонент з так званої спільної східнослов'янської історіографії, хоча з самого тексту він проглядався, тільки завуальовано. М. Марченко подав свою періодизацію розвитку української історичної думки, виділив добу козацько-старшинської історіографії, проаналізував праці першої половини XIX ст., які заклали підґрунтя для поглибленого вивчення історії України. До другої половини XIX ст. історіограф не дійшов, оскільки це вимагало б від нього дати аналітичну і об'єктивну оцінку синтезу української історії, започаткованого В. Антоновичем і здійсненого М. Грушевським, торкнутися його наукової схеми історії України, що в умовах широкомасштабної критики школи М. Грушевського було неможливим. Тому автор обмежився типовими для того часу ідеологічними штампами. І все ж книга М. Марченка навіть майже через півстоліття не втратила своєї історіографічної цінності, оскільки в часи «шістдесятництва» служила моральною підтримкою опозиційного руху на захист українознавства, сприяла самоутвердженню української історіографії, позитивно впливала на формування світогляду нової генерації істориків. Як історіографічні пам'ятки доби радянського тоталітаризму можна розглядати посібники Л. Коваленка2, просякнуті 1 Див.: Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). - К., 1959. 2 Див.: Коваленко Л. А. Конспект лекцій з української історіографії XIX ст. - Кам'янець-Подільський, 1964; Його ж. Історіографія історії Української РСР від найдавніших часів до Великої Жовтневої соціалістичної революції. - К., 1983. кон'юнктурним підходом до трактування української історіографії лише як компонента радянської історичної науки. Дещо окремо стоять історіографічні висліди Ф. Шевченка, Н. Комаренко, А. Санцевича, В. Сарбея1, на яких меншою мірою позначались ідеологічні штампи, але й вони не вийшли за межі офіційних оцінок української історіографії. Найбільшу вартість для вивчення української історіографії мають праці 90-х рр. XX ст. - початку XXI ст.2 Серед них особливо виділяється вже згадуваний навчальний посібник професора Ірини Колесник3, що увібрав у себе ряд її попередніх досліджень. Книга складається з двох частин. У першій частині з'ясовуються теоретичні та методологічні засади історіографії, її природа і місце у процесі історичного пізнання, розкривається авторське розуміння поняття історіографії, її методів, понятійного апарату. Власне історія української історіографії розглянута в межах 5 історіографічних періодів з кінця 90-х рр. XIX ст. до 90-х рр. включно XX ст., тобто протягом ста років. Друга частина посібника присвячена розвитку української історичної думки XVIII - початку XX ст. Автор виділила українську історичну думку та історичне письменство ХУІІІ-ХІХ ст., проаналізувала антикварний напрям в українознавстві XVIII ст., простежила взаємозв'язок і взаємообумовленість української історіографії і національного відродження України. Цінність навчального посібника І. Колесник, який автор розглядала як крок до створення підручника з історіографії нового типу, не вичерпується багатством залученого фактичного 1 Шевченко Ф. П. Історіографія - важлива історична дисципліна // Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К., 1968. - Вип. 1; Комаренко Н. В. Установи історичної науки в Українській РСР (1917-1934). - К., 1973; Санцевич А. В., Комаренко Н. В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР. - К., 1986; Сарбей В. Г. Очерки по методологии й историографии Украйни. — К., 1989 та ін. 2 Див.: Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII - середина XIX століття). - Харків, 1996; Стельмах С. П. Історична наука в Україні XIX - початку XX століття. - К., 1997 та ін. 3 Колесник І. І. Українська історіографія (XVIII - початок XX століття).-К., 2000. історіографічного матеріалу, його кваліфікованим аналізом, але й тим, що в ньому чільне місце приділено питанням теорії і методології історіографії, з'ясуванню її категоріально-понятійного апарату, філософії історії. Близьким до проблематики української історіографії є курс лекцій «Історіографія історії України», підготовленого В. Коцуром та А. Коцуром1. Це своєрідне поєднання української історіографії та історіографії історії України. З одного боку, автори в хронологічній послідовності простежують розвиток історичних знань з часів давньої історії України до кінця XX ст., а з другого боку, вони торкаються історіографії найважливіших періодів історії України: Київської Русі та Галицько-Волинської держави, часів Визвольної війни середини XVII ст. та наступних процесів української історії, розкривають суперечливий характер радянської історіографії, аналізують зміни в розвитку історичних знань за умов державної незалежності України. Взаємозалежність та взаємообумовленість розвитку української історичної думки та націотворення наприкінці XIX -у першій третині XX ст. ґрунтовно дослідив В. Масненко, проаналізувавши історичні концепції М. Грушевського та В. Липинського2. Важливі проблеми розвитку української історіографії порушені у працях О. Удода3. Особливу увагу автор акцентує на ролі історичної науки у формуванні духовних цінностей українського народу, розкриває негативний вплив на її зміст та аксіологічні функції сталінської ідеологізації історії 30-х рр. XX ст. Вагомий інформаційний потенціал містять праці, присвячені творчості та науковій спадщині видатних українських 1 Коцур В. П., Коцур А. П. Історіографія історії України. Курс лекцій. - Чернівці, 1999. Див. також: Коцур В. П. Історичні концепції М. С. Грушевського та В. К. Липинського. - К. - Черкаси, 2000; Його ж. Історичні дослідження: упереджені та об'єктивні оцінки. -К., 1998. 2 Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець XIX - перша третина XX ст.). - К. - Черкаси, 2001 та ін. 3 Див.: Удод О. А. Історія в дзеркалі аксіології: Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу в 1920-1930-х роках. - К., 2000; Його ж. Історія: осягнення духовності. - К., 2001. істориків1. На особливу увагу заслуговують біографічні творчі нариси про українських істориків А. Іванка2. Докладніші відомості про цю і подібну літературу подаються у відповідних лекціях. До того ж треба мати на увазі, що основні знання з української історіографії студенти почерпнуть у процесі самостійного вивчення творчої спадщини українських істориків. Отже, короткий огляд наявних посібників та іншої навчальної літератури з української історіографії засвідчує, що цей перелік досить скромний. Його можна розглядати лише як перші кроки до створення високопрофесійних і якісних підручників та посібників з цієї проблематики. Загальні висновки Підсумовуючи питання, викладені в цій лекції, можна зробити наступні висновки: Методологію української історіографії становлять загальні принципи (правила) та система методів історіографічного дослідження, застосування яких дозволяє з'ясувати витоки, зародження та основні етапи розвитку української історичної думки. Одним із дослідницьких методів є періодизація розвитку української історичної науки. На основі опрацьованих критеріїв виділено вісім історіографічних періодів, для кожного з яких характерні спільні ознаки та певні особливості. Періодизація дає ключ для розуміння провідних тенденцій і закономірностей розвитку української історичної науки, зокрема безперервності історіографічного процесу, спадкоємності національних традицій тощо. Українська історіографія як галузь знань і навчальна дисципліна має свій понятійно-категоріальний апарат і навчальну літературу. 1 Пиріг Р. Я. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). - К., 1993; Сохань П. С., Ульяновський В. І., Кіржа-єв С. М. М. С. Грушевський і АСАВЕМІА. - К., 1993; Михайло Грушевський і українська історична наука. - Львів, 1999; Верба І. В. Олександр Оглоблин. Життя і праця в Україні. - К., 1999; Його ж. Наталія Полонська-Василенко. - К., 2001; Энциклопедия жизни й творчества Н. Й. Костомарова (1817-1885). - Київ-Донецьк, 2001 таін. 2 Іванко А. Б. Історики України ХІХ-ХХ ст. (Нариси української історіографії). - Кіровоград, 2001. Запитання для самоконтролю 1. Що розуміють під методологією історіографії? 2. Назвіть і дайте коротку характеристику основних принципів історіографічного дослідження. 3. Якими дослідницькими методами послуговується українська історіографія? 4. Що означають поняття «історіографічний процес» та «історіографічна ситуація»? 5. Що спільного і в чому різниця між поняттями «історичний факт» та «історіографічний факт»? 6. У чому полягає значення періодизації розвитку історичної науки, які її основні критерії? 7. Назвіть основні періоди розвитку української історичної думки.
ЛЕКЦІЯ ІІІ ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|