Главная | Обратная связь

VI. 1. Зародження козацького літописання як виклик на новий рівень історичних знань

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького набула характеру народної революції і увінчалась утворенням козацько-гетьманської держави, що справило колосальний вплив і на розвиток історичних знань. Саме в добу Хмельниччини під впливом національно-держав­ницького руху активізується створення хронік, діаріушів, щоденників, історій, синопсисів, зароджується новий, завер­шальний етап історичного літописання, представлений так званими козацько-старшинськими і козацькими літописами. Це, з одного боку, була відповідь на потреби суспільства зафіксувати для майбутніх поколінь найважливіші сторінки козацької історії, а з другого боку, ці літописи послужили прикладом нових форм історичної творчості, вищого рівня ос­мислення подій.

Козацькі літописи - це збірна назва літописних творів на істо­ричну тематику, створених представниками козацького стану в період другої половини XVII - першої половини XVIII ст. Усі вони присвячені козацько-гетьманській добі української історії. Визвольній війні українського народу. Руїні тощо. До них відносять «Літописець» (1673), авторами якого вважають київського полковника Василя Дворецького та його сина Івана, що був київським суддею. Літописний характер має «Короткий опис Малоросії» та ін. Однак найвагомішим внес­ком у збагачення історичних знань можна розглядати «Літо­пис Самовидця», «Літопис Г. Граб'янки», «Літопис С. Величка». Вони мають ряд спільних рис як принципово новий і вод­ночас заключний акорд українського літописання, помітно відрізняються від попереднього періоду літописання і стали перехідним етапом до нових форм історичних творів. У цій лекції зупинимось докладніше лише на одному з найдавніших і найголовніших козацьких літописів XVII ст. - «Літописі Са­мовидця». Його назва, яка належить П. Кулішу, є умовною, оскільки справжній автор не встановлений. Існують припу­щення, що автором літопису міг бути Роман Ракушка-Романовський (1623-1703) - козацький сотник, а згодом генераль­ний підскарбій 60-х рр. XVII ст., а ще пізніше стародубський священик. У всякому разі, автор був учасником і свідком ба­гатьох подій, він добре знав ситуацію, мав хист аналізу подій.

Очевидно, літопис створювався протягом тривалого часу на базі особистих щоденників, деяких документальних джерел, народних переказів і власних спостережень. Твір мав первинну назву «Про початок і причини війни Хмельницького» і поба­чив світ у 1846 р. завдяки О. Бодянському. Він видавався також Київською археографічною комісією в 1878 р. і супро­воджувався джерелознавчою розвідкою О. Левицького. Літо­пис складається із вступу, що змальовує українське життя перед Національно-визвольною війною під проводом Б. Хмель­ницького 1648-1657 рр., і двох частин: історичної та літопис­ної. Перша з них описує воєнно-політичні події Національно-визвольної війни, найважливіші битви на Жовтих Водах, під Корсунем, осмислює їх наслідки і окреслює послідовність наступних подій до 1676 р., тобто тих, які історична наука ха­рактеризує як Руїну. Йдеться і про вияви колонізаторської політики московського царизму в Україні.

Друга частина за характером викладу відомостей більше на­гадує літопис або щоденник і висвітлює період 1670-1702 рр. Опис Визвольної війни наближений до аналізу, оскільки автор намагається з'ясувати її причини, рушійні сили, хід воєнних подій. У розділі «Про початок війни Хмельницького» акцент зроблено на таких її чинниках, як обмеження прав і свобод козаків, насильницька панщина, гоніння на православ'я, по­сягання на вольності реєстрового козацтва. Автор досить по­міркований в оцінках Б. Хмельницького, хоч не приховує сим­патій до славетного гетьмана, підкреслюючи його воєнний і дипломатичний хист, державницьку діяльність, широкий кру­гозір. Водночас він не замовчує деяких негативних рис: гонор, зарозумілість, союз з Кримом. Літописець позитивно оцінює Я. Сомка, І. Сірка, І. Мазепу, зате критично ставиться до про-польської орієнтації І. Виговського, спроб Ю. Хмельницького та П. Дорошенка заручитися підтримкою з боку Туреччини. Не приховуючи прихильності до московської протекції, автор негативно ставиться до політики царського уряду Олексія Ми­хайловича, до боярського титулу гетьмана І. Брюховецького. Ознак науковості надає літопису значно ширша, в порівнянні з іншими творами, його джерельна база. Як уже зазначалося, він ґрунтується на кількох групах унікальних джерел. Серед них, окрім власних спостережень автора, давні українські і польські літописи, документи і матеріали канцелярії, офіційні щоденники, журнали подій, українські народні оповідання, перекази, приказки, поетичні твори тощо.

Варто також зазначити, що погляди літописця зазнали пев­ної еволюції щодо зовнішніх орієнтирів козацької України. Спо­чатку він проводить досить чітку межу в орієнтирах гетьманів, негативно оцінюючи спроби І. Виговського до порозуміння з Польщею, протурецькі кроки Ю. Хмельницького та П. Доро­шенка і прихильно ставиться до проросійської позиції. Однак чим далі, тим виразніше проглядається негативізм оцінок заходів російського уряду щодо Гетьманщини, які ущемляли інтереси українського козацтва, насамперед старшини.

Літопис вирізняється вдалою спробою викладати україн­ську історію на тлі європейських подій, зокрема автор тор­кається війни Угорщини з Туреччиною 1683-1691 рр., ряду інших сюжетів з історії Польщі, Молдови, Австрії, Пруссії, Швеції. Він висвітлює деякі події в Московії, наприклад цер­ковний розкол, селянську війну під проводом С. Разіна, повс­тання стрільців 1682 р., перші реформи Петра І тощо.

Навіть з короткого огляду «Літопису Самовидця» стає очевид­ним, що він склав новий важливий етап у розвитку української історичної думки козацько-гетьманської доби, започаткував козацьке літописання як перехідну форму до створення історич­них праць.

Друга половина XVII ст. пов'язана також з розвитком ко­зацької мемуаристики, щоденників, які відіграли важливу роль у примноженні історичних знань і створенні джерельної бази для наукових досліджень. Йдеться, зокрема, про Самійла Зорку, що був секретарем у Б. Хмельницького, вів щоденник, на який посилається С. Величко у своєму «Літописі». Цю тра­дицію мемуаристики підхопили і розвинули Микола Ханенко, Яків Маркевич та ін. Історико-джерельну цінність мали ко­зацькі реєстри (компути), завдяки яким фіксувався не тільки персональний склад полків, а й відомості про адміністративно-полковий поділ та устрій України.

Отже, козацтво, перетворившись у провідну національно-визвольну і державобудівну силу українського суспільства се­редини і другої половини XVII ст., справило потужний вплив і на розвиток української історичної думки. Найважливішими її носіями стали козацькі та козацько-старшинські літописи, насамперед «Історія початку і причин війни Б. Хмельницько­го», з легкої руки П. Куліша названа «Літописом Самовидця». Провідна ідея літопису - самобутність і нескореність козацької України, її історичне право бути окремою державою в трикут-

нику: Річ Посполита, Туреччина, Московія. Ця ідея дістала подальшу конкретизацію у наступних літописно-історичних творах XVIII ст., які започатковували романтичний напрям української історіографії.